Постанова

від 31.08.2023 по справі 280/1341/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 серпня 2023 року м. Дніпросправа № 280/1341/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року (суддя Конишева О.В.) у справі №280/1341/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

встановиВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з порушенням строків розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 75824,10грн.

Підставами позову визначено несвоєчасний розрахунок при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року адміністративний позов задоволено шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.08.2017 по 28.01.2023 включно у розмірі 81872,72грн.

Рішення суду мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про те, що при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні.

Визначаючи суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд, виходячи з принципу справедливості та співмірності, дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 81872,72грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми при звільненні порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої

інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Відповідач вказує на те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст..116 КЗпП України. При звільнені з позивачем був проведений остаточний розрахунок та виплачено належні йому суми. Той факт, що в подальшому за рішенням суду військова частина виплачувала позивачу індексацію грошового забезпечення, не може вказувати на те, що у відповідача виник обов`язок по сплаті позивачу компенсації, що передбачена ст..117 КЗпП України. З цього приводу відповідач також вказує на те, що індексація грошового забезпечення не є видом грошовим забезпечення військовослужбовців, у зв`язку з чим несвоєчасна її виплата не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлені обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що позивач з 28.02.2014 по 10.08.2017 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Наказом начальника Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 10.08.2017 № 166 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 переміщеного для подальшого проходження військової служби в розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ), 10 серпня 2017 року.

У зв`язку із тим, що при звільненні з військової служби позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 28.02.2014 року по 10.08.2017 року включно, позивач звернувся до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.07.2022 року по справі № 280/2893/22, яке набрало законної сили 12.08.2022, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.02.2014 року по 10.08.2017 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.11.2022 року по справі № 280/5952/22, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2014 року по 10.08.2017 року, включно, із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення 28.01.2023 року позивач отримав доплату у розмірі 82969,02 грн.

Порушення строків розрахунку при звільненні стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Так, вирішуючи спір між сторонами суд першої інстанції дійшов висновку щодо можливості застосування до спірних відносин приписів КЗпП України.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, у зв`язку з чим в даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.

Так, відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції нга час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, індексація грошового забезпечення на яку мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинна бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст..117 КЗпП України.

З цих підстав виходив і суд першої інстанції, який стягнув з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції враховано, що приймаючи до уваги період затримки розрахунку при звільненні з 11.08.2017 (наступного дня після звільнення) по 28.01.2023, що становить 1996 календарні дні, а також середньоденний розмір грошового забезпечення позивача 759,60грн, загальний розмір середнього заробітку за увесь час затримки при розрахунку становить 1 516 921,20грн., що значно перевищує індексацію грошового забезпечення (82969,02грн.) з невиплатою якої у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

В той же час, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019, у справі №260/348/19 (постанова від 04.09.2020), суд першої інстанції обгрунтовано врахував істотність частки грошового забезпечення, яке мало бути виплачено на час звільнення позивача та яке не було виплачено в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 82969,02грн. (частка індексації грошового забезпечення) / 1516921,20грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 11.08.2017 року по 28.01.2023 року (1996 днів) х 100 = 5,4 %.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 5,4 % становить: 759,60грн. (середньоденний заробіток позивача) х 5,4 % х 1996 (кількість днів затримки.

Таким чином, визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача як компенсація за затримку розрахунку при звільненні, судом першої інстанції було враховано правову позицію Верховного Суду, суть якої зводиться до того, що розмір відповідальності (середній заробіток) повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми, які не були виплачені при звільненні, становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції як щодо наявності у відповідача обов`язку виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні так і в частині визначено розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, оскільки такий розмір відповідає принципу розумності, справедливості та пропорційності.

З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року у справі №280/1341/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 31.08.2023

Головуючий - суддяЯ.В. Семененко

суддяН.А. Бишевська

суддяІ.Ю. Добродняк