Ухвала
від 15.08.2023 по справі 200/13434/14-к
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1016/23 Справа № 200/13434/14-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

обвинувачених ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

в режимі відеоконференції:

обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 42014040000000376 за апеляційною скаргою прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_7 , на вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року щодо

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст.203-2, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 372 КК України,

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 203-2 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.

Вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року

ОСОБА_13 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 203-2, ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 372 КК України та виправдано в зв`язку з недоведеністю того, що вчинено злочини.

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , кожного окремо, визнано невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 203-2 КК України та виправдано в зв`язку з недоведеністю того, що вчинено злочин.

Відповідно до обвинувального акту в серпні 2010 року, точну дату слідством не встановлено, у ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , які проживали в м. Київ, були раніше знайомі та між ними склалися дружні відносини, з метою отримання прибутку, виник умисел на створення мережі гральних закладів задля заняття гральним бізнесом на території м. Дніпропетровська, тобто здійснення діяльності, пов`язаної з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор на гральних автоматах та комп`ютерних стимуляторах, реалізуючи який, маючи інформацію щодо схеми організації ведення грального бізнесу та необхідну матеріальну базу для відкриття гральних залів, не зважаючи на те, що на той час набрав чинності Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15 травня 2009 року, вирішили організувати мережу гральних закладів « ІНФОРМАЦІЯ_6 », яка б постійно функціонувала на території м. Дніпропетровська, для отримання прибутку від даної незаконної діяльності, пов`язаної з організацію та проведенням азартних ігор.

Будучи особами, які мають необхідні лідерські та організаторські здібності і відповідний авторитет, ОСОБА_18 та ОСОБА_15 вирішили створити організовану злочинну групу, до складу якої залучити осіб, які б забезпечували функціонування нелегальних гральних закладів на території м. Дніпропетровська за безпосередньої своєї присутності, а самим здійснювати керівництво діями співучасників організованої злочинної групи, знаходячись за місцем свого постійного проживання у м. Києві.

Реалізуючи даний злочинний умисел, ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , виступаючи організаторами злочинної групи, метою функціонування якої було здійснення злочинної діяльності, пов`язаної із заняттям гральним бізнесом з метою отримання прибутку, залучили до її складу ОСОБА_16 , в якого був досвід ведення грального бізнесу, так як він раніше фактично був працівником однієї з мереж гральних закладів, що діяла в м. Дніпропетровську до моменту заборони грального бізнесу, якому довели до відома свій план організації нелегальної гральної мережі « ІНФОРМАЦІЯ_6 », схеми її подальшої діяльності та розвитку, який ОСОБА_16 схвалив.

На ОСОБА_16 було покладено все оперативне керівництво діяльністю, направленою на організацію грального бізнесу в м. Дніпропетровську, а саме підшукування приміщень, проведення в них ремонтних робіт, завезення гральної техніки, найм обслуговуючого персоналу, створення клієнтської бази та вирішення проблемних питань з правоохоронними органами, за собою ОСОБА_18 та ОСОБА_15 залишали погодження всіх дій ОСОБА_16 , повне керування ними, а також фінансування всієї запланованої діяльності.

Відповідно до розподілу обов`язків членів організованої злочинної групи, встановлених її організаторами ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , в функції ОСОБА_16 , як менеджера зазначеної мережі входило: підшукування персоналу для забезпечення роботи гральних залів, узгодження їх кандидатур з організаторами злочинної групи, контролювання роботи всіх працівників гральних закладів мережі для забезпечення надання доступу до проведення азартних ігор з метою отримання прибутку, інформування організаторів злочинної групи про наявні проблеми в роботі цих закладів, необхідності зміни персоналу, вирішення технічних питань функціонування гральної техніки, підготовка фінансової звітності про результати роботи гральних закладів та інші питання, які виникали під час діяльності зазначеної мережі, а також на первинному етапі діяльності, вирішення питань з правоохоронними органами щодо приховування даної незаконної діяльності за сплату відповідної частки незаконного прибутку, забезпечення уникнення кримінальної відповідальності членами організованої злочинної групи за заняття гральним бізнесом, запобігання приховуванню прибутку з боку працівників гральних закладів від організаторів мережі, організація безпечного надходження цього прибутку до м. Києва.

Згідно узгодженого членами організованої злочинної групи плану вчинення злочину, пов`язаного з заняттям гральним бізнесом, ОСОБА_18 та ОСОБА_15 постійно перебували на території м. Києва, керуючи діями ОСОБА_16 , який, знаходячись на території м. Дніпропетровська, забезпечував виконання вищеназваних функцій у всіх нелегальних гральних закладах мережі «Караван».

Таким чином, з 22.12.2010, утворилась організована злочинна група у складі 3 осіб, а саме: організаторів - ОСОБА_18 та ОСОБА_15 та виконавця - ОСОБА_16 , метою діяльності якої стало заняття гральним бізнесом на території міста Дніпропетровська.

Стійкість групи була обумовлена незмінністю її складу, стабільністю існування та постійним зв`язком її членів між собою.

В даній групі існувала стійка ієрархія, яка передбачала керівництво діяльністю групи з боку її організаторів ОСОБА_18 та ОСОБА_15 та безумовне виконання їх вказівок з боку ОСОБА_16 , функції яких виходили із загального плану діяльності групи узгодженого між всіма її членами.

Діяльність злочинної групи була направлена на здійснення діяльності, пов`язаної з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор на гральних автоматах та комп`ютерних симуляторах з метою отримання незаконною прибутку, який розподілявся між всіма членами злочинної групи за домовленістю.

Чіткий розподіл функцій учасників злочинної групи не передбачав підміну їх ролей один одним, кожний з яких виконував лише одному йому притаманні повноваження.

Суспільна небезпека діяльності цієї злочинної групи була обумовлена утворенням та забезпеченням надання доступу до азартних ігор у нелегальних ігрових закладах, які планувалося розташовувати у найбільш людних місцях м. Дніпропетровська, що забезпечило отримання членами організованої злочинної групи надприбутків від цієї діяльності.

На виконання плану ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , діючи в складі організованої групи відповідно відведеної йому ролі, у січні 2011 року, точну дату слідством не встановлено, орендував приміщення по АДРЕСА_6 та організував там нелегальний заклад для зайняття гральним бізнесом.

Метою цього грального закладу стало проведення ігор, умовою участі в якій було внесення гравцем ставок, що давало змогу отримати виграш, і результат якої повністю або частково залежав від випадковості. При цьому гравці, які вносили гроші, самостійно брали участь у проведенні цієї гри.

Тобто, діяльність вказаного грального закладу мала всі ознаки азартної ігри, передбачені в Законі України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

Надання доступу до таких ігор в цьому закладі ОСОБА_18 .. ОСОБА_15 та ОСОБА_16 було забезпечено шляхом закупівлі необхідної гральної техніки - гральних автоматів та набором персоналу для обслуговування цього закладу. Прибуток від діяльності цього незаконного грального закладу вони розподіляли між собою згідно домовленостей.

Отже, ОСОБА_18 та ОСОБА_15 навмисно з особистих корисливих мотивів, діючи за допомогою ОСОБА_16 , в складі організованої злочинної групи, починаючи з серпня 2010 року організували, проводили та надавали доступ до проведення азартних ігор по АДРЕСА_6 , тобто діяли всупереч із вимогами Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15 травня 2009 року та починаючи з 22 грудня 2010 року вчиняли тим самим злочин, пов`язаний із зайняттям гральним бізнесом.

Так, діючи в складі організованої злочинної групи, з особистих корисних мотивів, достовірно розуміючи, що з 22 грудня 2012 року вчиняють злочин у сфері господарської діяльності, передбачений ст. 203-2 КК України, кримінальну відповідальність за який було встановлено Законом України № 2852-УІ (2852-17) від 22.12.2010. ОСОБА_18 ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , в період часу з березня 2011 року по грудень 2011 року, з метою отримання незаконного прибутку, продовжували роботу вищеназваного нелегального грального закладу по АДРЕСА_6 , а також додатково організували роботу ще п`яти аналогічних гральних закладів, розташованих у м.Дніпропетровську за адресами: АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 , створивши тим самим мережу нелегальних гральних закладів « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

Для функціонування даної мережі гральних закладів організаторами грального бізнесу ОСОБА_18 , та ОСОБА_15 , через регіонального менеджера мережі ОСОБА_16 , на якого було покладено оперативне керівництво мережею, були знайдені та орендовані відповідні приміщення за вказаними адресами, закуплено необхідну гральну техніку - ігрові автомати та комп`ютерні симулятори, відповідно обладнано приміщення, підібрано і навчено необхідний персонал для забезпечення функціонування цих залів (адміністраторів, касирів, барменів, охоронців) та забезпечено доступ сторонніх особі (гравців) до участі в азартних іграх у цих закладах з метою отримання прибутку.

В грудні 2011 року, в умовах швидкого розростання кількості гральних закладів мережі, організаторами було прийнято рішення про включення до складу організованої злочинної групи ще одного учасника, який би повністю відповідав за безпеку діяльності створеної ними мережі.

З зазначеною метою ОСОБА_18 та ОСОБА_15 був підшуканий ОСОБА_14 колишній працівник правоохоронних органів Дніпропетровської області, якому довели до відома план та схеми діяльності злочинного угруповання, який їх схвалив та погодився виконувати покладенні на нього функції.

Відповідно до розподілу обов`язків членів організованої злочинної групи, встановлених її організаторами ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , в обов`язки ОСОБА_14 входило забезпечення безперешкодного функціонування мережі нелегальних гральних закладів, вирішення питань з правоохоронними органами щодо приховування даної незаконної діяльності за сплату відповідної частки незаконного прибутку, забезпечення уникнення кримінальної відповідальності членами організованої злочинної групи за заняття гральним бізнесом, запобігання приховуванню прибутку з боку працівників гральних закладів від організаторів мережі, організація безпечного надходження прибутку від діяльності гральних закладів до м. Києва.

В квітні 2012 року, зі складу організованої злочинної групи, створеної ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , через особистий конфлікт вибув ОСОБА_16 , після чого організаторами до її складу було залучено ОСОБА_17 , який почав виконувати функції регіонального менеджера мережі нелегальних гральний закладів, тобто всі функції по оперативному керівництву, які раніше було покладено на ОСОБА_16 .

Відповідно до розподілу обов`язків членів організованої злочинної групи, встановлених її організаторами ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , в функції ОСОБА_17 , як менеджера зазначеної мережі входило: підшукування персоналу для забезпечення роботи гральних залів, узгодження їх кандидатур з організаторами злочинної групи, контролювання роботи всіх працівників гральних закладів мережі для забезпечення надання доступу до проведення азартних ігор з метою отримання прибутку, інформування організаторів злочинної групи про наявні проблеми в роботі цих закладів, необхідності зміни персоналу, вирішення технічних питань функціонування гральної техніки, підготовка фінансової звітності про результати роботи гральних закладів та інші питання, які виникали під час діяльності зазначеної мережі.

Відповідно до розподілу обов`язків членів організованої злочинної групи, встановлених її організаторами ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , в функції ОСОБА_14 входило забезпечення безперешкодного функціонування мережі нелегальних гральних закладів, вирішення питань з правоохоронними органами щодо приховування даної незаконної діяльності за сплату відповідної частки незаконного прибутку, забезпечення уникнення кримінальної відповідальності членами організованої злочинної групи за заняття гральним бізнесом, запобігання приховуванню прибутку з боку працівників гральних закладів від організаторів мережі, організація безпечного надходження цього прибутку до м. Києва.

Згідно узгодженого членами організованої злочинної групи плану вчинення злочину, пов`язаного з заняттям гральним бізнесом, ОСОБА_18 та ОСОБА_15 постійно перебували на території м. Києва, керуючи діями ОСОБА_17 та ОСОБА_14 які, знаходячись на території м. Дніпропетровська, забезпечували виконання вищеназваних своїх функції у всіх нелегальних гральних закладах мережі «Караван».

Таким чином, починаючи з квітня 2012 року змінився склад організованої злочинної групи, яка стала налічувати 4 особи, а саме: її організаторів - ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , співвиконавців - ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , метою діяльності групи було заняття гральним бізнесом на території міста Дніпропетровська у приміщеннях нелегальних гральних закладів мережі " ІНФОРМАЦІЯ_6 ", які розташовані за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 .

Стійкість групи була обумовлена незмінністю її складу, стабільністю існування та постійним зв`язком її членів між собою.

В даній групі існувала стійка ієрархія, яка передбачала керівництво діяльністю групи з боку її організаторів ОСОБА_18 та ОСОБА_15 та безумовне виконання їх вказівок з боку ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , функції яких виходили із загального плану діяльності групи, узгодженого між всіма її членами.

Діяльність злочинної групи була направлена на здійснення діяльності, пов`язаної з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор на гральних автоматах та комп`ютерних симуляторах з метою отримання незаконного прибутку, який розподілявся між всіма членами злочинної групи за домовленістю.

Чіткий розподіл функцій учасників злочинної групи не передбачав підміну їх ролей один одним, кожний з учасників виконував покладені на нього обов`язки та ніс особисту відповідальність за свою діяльність перед організаторами злочинної групи.

Суспільна небезпека діяльності цієї злочинної групи була обумовлена утворенням та забезпеченням надання доступу до азартних ігор у 6 нелегальних ігрових закладах, розташованих у найбільш людних місцях м. Дніпропетровська, що забезпечило отримання членами організованої злочинної групи надприбутків від цієї діяльності.

Утворена злочинна група здійснювала незаконне заняття гральним бізнесом на території м. Дніпропетровська шляхом надання доступу до азартних ігор з метою отримання прибутку у приміщеннях гральних закладів, розташованих у м. Дніпропетровську за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 , протягом квітня 2012 - травень 2013 років.

18.05.2012 співробітниками ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області проведено перевірки у приміщеннях нелегальних гральних закладів мережі " ІНФОРМАЦІЯ_6 ", які розташовані за адресами: АДРЕСА_12 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 , за результатами яких вилучено всю наявну в них гральну техніку у загальній кількості сто десяти одиниць, чим припинили роботу даної мережі нелегальних гральних закладів.

22.05.2012 слідчими СВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, досудове розслідування у відношенні яких ведеться в окремому провадженні, на підставі матеріалів перевірок проведених співробітниками ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, порушено кримінальні справи № 69121109, № 69121110. № 69121111 та № 69121112, за фактами вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 203-2 КК України, а саме за фактом заняття гральним бізнесом у приміщеннях, розташованих за адресами: АДРЕСА_11 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_10 , та АДРЕСА_7 , відповідно.

Розуміючи, що діяльність організованої злочинної групи може припинитись в зв`язку з зупиненням роботи залів з гральним обладнанням, організатор злочинної групи ОСОБА_18 , за домовленістю з іншим організатором ОСОБА_15 , ініціював зустріч з начальником відділу державної служби по боротьбі з економічною злочинністю Дніпропетровського міського управління головного управління міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області ОСОБА_13 для вирішення питання щодо можливості продовження діяльності мережі нелегальних гральних закладів в обмін на винагороду у вигляді частини прибутку від її незаконної діяльності, на яку останній погодився та домовився зустрітися з ОСОБА_18 для обговорення цього питання.

21.05.2012 начальник ВДСБЕЗ ДМУ ГУ ВМС в Дніпропетровській області ОСОБА_13 , достовірно знаючи про результати проведеної його підлеглими перевірки у приміщеннях нелегальних гральних закладів мережі « ІНФОРМАЦІЯ_6 », маючи умисел, направлений на одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара у великому розмірі за виконання в інтересах того, хто дає хабара будь-якої дії з використанням службового становища, зустрівшись з організатором вказаної мережі нелегальних гральних закладів ОСОБА_18 в своєму службовому кабінеті, розташованому в будівлі ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області за адресою АДРЕСА_13 , в період часу з 09.00 години до 12.00 години, діючи умисно, з корисливих мотивів, запропонував ОСОБА_18 здійснити перерахування грошових коштів у сумі 46000 грн на рахунок ФОП ОСОБА_19 № НОМЕР_1 , відкритого у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за не притягнення ОСОБА_18 та інших організаторів мережі нелегальних гральних закладів « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на території м. Дніпропетровська до кримінальної відповідальності по ст. 203-2 КК України за зайняття гральним бізнесом, передавши останньому відповідний рахунок з реквізитами одержувача платежу.

В цей же день, 21.05.2012, ОСОБА_18 , на виконання домовленості з начальником ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_13 особисто, в період часу з 12.00 години до 18.00 години, знаходячись у відділенні "Центральне" ДОД "Райффайзен Банк Аваль, за адресою: вул. Артема, 4-д у м. Дніпропетровську, здійснив перерахування грошових коштів у сумі 46000 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_19 № НОМЕР_1 , відкритого у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», реквізити якого йому надав ОСОБА_13 , за не притягнення його та ОСОБА_15 до кримінальної відповідальності за зайняття гральним бізнесом на території м. Дніпропетровська.

Таким чином, начальник відділу державної служби по боротьбі з економічною злочинністю Дніпропетровського міського управління головного управління міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області ОСОБА_13 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, одержав хабар у сумі 46000 грн, тобто у великому розмірі, за не притягнення членів організованої злочинної групи, яка діяла на території м. Дніпропетровська під керівництвом ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , до кримінальної відповідальності за зайняття гральним бізнесом у приміщеннях, розташованих за адресами: АДРЕСА_11 . АДРЕСА_8 . 16. АДРЕСА_10 , та АДРЕСА_7 , з використанням свого службового становища.

Крім того, ОСОБА_13 , достовірно знаючи, що на території м. Дніпропетровська діяла організована ОСОБА_18 та ОСОБА_15 злочинна група, яка здійснювала незаконне зайняття гральним бізнесом, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе з використання свого службового становища, всупереч інтересам служби, запропонував ОСОБА_18 і в подальшому, щомісяця, сплачувати за наданими йому реквізитами на рахунок ФОП ОСОБА_19 , частину прибутку від грального бізнесу в сумі 46000 грн, за забезпечення ним безперешкодної діяльності мережі нелегальних гральних закладів « ІНФОРМАЦІЯ_6 », тобто фактично запропонував здійснення приховування злочинної діяльності вказаної організованої групи.

Організатори злочинної групи ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , за взаємною згодою з іншими членами злочинної групи, погодились на залучення ОСОБА_13 до організації прикриття їх злочинної діяльності з зайняття гральним бізнесом на території м.Дніпропетровська у формі приховування даної злочинної діяльності та забезпечення не притягнення членів організованої злочинної групи до кримінальної відповідальності.

Таким чином, починаючи з 21.05.2012, до складу організованої злочинної групи увійшов начальник відділу державної служби по боротьбі з економічною злочинністю Дніпропетровського міського управління головного управління міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області ОСОБА_13 , який будучи службовою особою, з використанням свого службового становища всупереч інтересам служби, з метою одержання неправомірної вигоди для себе у вигляді щомісячної частки прибутку від незаконної діяльності мережі нелегальних гральних закладів, організовував приховування злочинної діяльності організованої групи, направленої на зайняття гральним бізнесом у приміщеннях нелегальних гральних закладів, розташованих за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 , які об`єднані в одну мережу під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_6 ".

В подальшому, кожного місяця, до січня 2013 року, одним з організаторів злочинної групи ОСОБА_18 на користь ОСОБА_13 , за безперешкодну діяльність мережі нелегальних гральних закладів на території м. Дніпропетровська, особисто, на вказаний ОСОБА_13 банківський рахунок перераховано коштів на загальну суму 335466 грн, а починаючи з 04.01.2013 року до 05.04.2013 року, співучасником кримінального правопорушення ОСОБА_17 , за вказівкою ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , на вказаний рахунок здійснено перерахування 144400 грн.

Всього за період з 21.05.2012 по 04.04.2013, начальником ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_13 , який у складі злочинної групи організовував безперешкодне зайняття гральним бізнесом у нелегальних гральних закладах мережі закладів «Карнавал» у м. Дніпропетровську, тобто організовував вчинення у вказаний період часу організованою злочинною групою особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України, від діяльності вказаної організованої злочинної групи, отримано на вказаний ним рахунок коштів на загальну суму 479866 грн, що на момент вчинення злочину більш ніж у чотириста дев`ятнадцять разів перевищувало неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є великим розміром.

Крім того, ОСОБА_13 , діючи з інших особистих інтересів, пов`язаних з нарощуванням показників в роботі, з корисливих мотивів, відповідно до розподілу ролей в організованій злочинній групі виконуючи свої обов`язки, направлені на приховування незаконної діяльності вказаної організованої групи, пов`язаної із зайняттям гральним бізнесом, маючи умисел, направлений на організацію притягнення слідчим завідомо невинних осіб до кримінальної відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією, зловживаючи службовим становищем, 21.05.2012, знаходячись в своєму службовому кабінеті, розташованому в будівлі ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області за адресою вул. Червона площа. 2-а в м. Дніпропетровську, в період часу з 09.00 години до 12.00 години, під час розмови з ОСОБА_18 , запропонував останньому підшукати завідомо невинних осіб з метою притягнення їх замість безпосередніх організаторів діяльності вищевказаних закладів нелегальної гральної мережі до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 203-2 КК України, а саме чотирьох осіб, які повинні були виступити начебто організаторами грального бізнесу в приміщеннях розташованих за адресами: АДРЕСА_11 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 .

ОСОБА_18 , відповідно до запропонованого начальником ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_13 плану притягнення завідомо невинних до кримінальної відповідальності, разом з іншим організатором мережі нелегальних гральних закладів ОСОБА_15 та спільно з іншими співучасниками кримінального правопорушення ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , схилили ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , який для підтвердження особи використовував підроблені копії документів на ім`я ОСОБА_23 , а також ОСОБА_24 , який для підтвердження особи використовував підроблені копії документів на ім`я ОСОБА_25 , виступити у ролі організаторів зайняття гральним бізнесом, які начебто займалися діяльністю з проведення та наданням можливості доступу до азартних ігор на гральних автоматах та комп`ютерних симуляторах, що були розташовані в зазначених вище приміщеннях, хоча насправді вказані особи до зазначених дій ніякого відношення не мали.

В період часу з 16.06.2012 по 27.06.2012, за вказівкою начальника ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , а також ОСОБА_22 та ОСОБА_24 , які діяли на підставі підроблених документів від імені ОСОБА_25 та ОСОБА_23 відповідно, доставлялися співучасниками кримінального правопорушення до слідчих СВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, для проведення відповідних слідчих та процесуальних дій.

Крім того, з 01.06.2012 по 19.06.2012, більш точного часу під час досудового розслідування не встановлено, за вказівкою начальника ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_13 , підлеглі йому співробітники ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, з метою фальсифікації матеріалів кримінальних справ № 69121109, №69121110, № 69121111, № 69121112, складали завідомо неправдиві документи, а саме протоколи огляду приміщень, розташованих за адресами: АДРЕСА_11 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_14 , в які за вказівкою ОСОБА_13 вносили неправдиві відомості щодо обставин проведення оглядів.

26.06.2012 за результатами проведення досудового слідства у кримінальних справах № 69121109, № 69121110, № 69121111 слідчими, матеріали досудового розслідування стосовно яких виділено в окреме провадження, винесено постанови про притягнення у якості обвинувачених ОСОБА_20 , ОСОБА_26 та ОСОБА_25 (фактично ОСОБА_22 ), у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 203-2 КК України, тобто в особливо тяжких злочинах.

27.06.2012 за результатами проведення досудового слідства у кримінальній справі №69121112 слідчим, матеріали досудового розслідування стосовно якого виділено в окреме провадження, винесено постанову про притягнення у якості обвинуваченого ОСОБА_23 (фактично ОСОБА_24 ), у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України, тобто в особливо тяжкому злочині.

Надалі кримінальні справи № 69121109, № 69121110, № 69121111, № 69121112 за обвинуваченням ОСОБА_20 , ОСОБА_26 , ОСОБА_22 (який діяв від імені ОСОБА_25 ). та ОСОБА_24 (який діяв від імені ОСОБА_23 ) у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених ч.1 ст. 203-2 КК України, вищеназваними слідчими направлено до суду для розгляду по суті, за результатами судового розгляду) кримінальних справ постановлено чотири обвинувальні вироки.

10 серпня 2012 року суддею Кіровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_27 постановлено обвинувальний вирок, яким ОСОБА_25 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 170 тис. грн.

23 серпня 2012 року суддею Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_28 постановлено обвинувальний вирок, яким ОСОБА_23 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України та призначення покарання у вигляді штрафу у розмірі 170 тис. грн.

23 серпня 2012 року суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_28 постановлено обвинувальний вирок, яким ОСОБА_23 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 170 тис. грн.

11 вересня 2012 року суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_29 , постановлено обвинувальний вирок, яким ОСОБА_20 , визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України, та призначення покарання у вигляді штрафу у розмірі 170 тис. грн.

Таким чином, за прикриттям ОСОБА_13 діяльності організованої злочинної групи, організованої ОСОБА_18 та ОСОБА_15 та внаслідок реалізації плану притягнення завідомо невинних осіб до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України, замість справжніх членів даної злочинної групи, діяльність мережі нелегальних гральних закладів « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на території м.Дніпропетровська здійснювалась в період часу з 21.05.2012 по 10.04.2013, приносила незаконний прибуток всім її членам, у тому числі ОСОБА_13 та була припинена внаслідок проведення відповідних перевірок прокуратурою Дніпропетровської області.

Вказані дії ОСОБА_13 стороною обвинувачення були кваліфіковані за: ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 372 КК України, як організація притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, поєднане з обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення та іншою фальсифікацією; ч. 3 ст. 368 КК України (в ред. Закону від 20.05.2012), як одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара у великому розмірі за виконання в інтересах того, хто дає хабара будь-якої дії з використанням службового становища; ч. 3 ст. 28 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України, як зайняття гральним бізнесом, вчинене організованою групою.

Вказані дії ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , кожного окремо, органом досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України, як зайняття гральним бізнесом, вчинене організованою групою.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі та доповненнях до неї прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати, у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням судом вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, через необґрунтованість виправданням обвинувачених, кожного окремо, у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_13 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 372, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 203-2 КК України та призначити йому покарання за:

ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 372 КК України - у виді позбавлення волі строком на 6 років;

ч. 3 ст. 368 КК України - у виді позбавлення волі строком на 7 років, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки, з конфіскацією належного йому майна та, на підставі ст. 54 КК України, позбавити спеціального звання підполковник міліції;

ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України - у виді штрафу у розмірі 40 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 000 грн., з конфіскацією грального обладнання.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складення призначених покарань, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 5 місяців, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки, з конфіскацією належного йому майна, зі штрафом у розмірі 40 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з конфіскацією грального обладнання, з позбавленням спеціального звання підполковник міліції.

ОСОБА_15 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 203-2 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 30 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 000 грн, з конфіскацією грального обладнання.

ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , кожного окремо, визнати винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 203-2 КК України та призначити покарання у виді штрафу у розмірі 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 000 грн., з конфіскацією грального обладнання.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до безпідставного виправдання обвинувачених. На переконання прокурора, суд не надав належної оцінки показам свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , які вказували на безпосередню участь обвинувачених у діяльності залів з гральними автоматами, прийняття їх на роботу, визначення обсягу ремонтних робіт, а відтак суд дійшов хибних висновків щодо того, що жоден з допитаних свідків не вказав на те, що хтось з обвинувачених причетний до залів з гральними автоматами за адресами, вказаними в обвинувальному акті. Прокурор зазначає, що суд не надав належної оцінки вироку Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.06.2014, ухвалено щодо ОСОБА_33 в якому зафіксовано причетність ОСОБА_13 до внесення завідомо неправдивих відомостей до протоколу огляду грального закладу, що розташовувався у приміщенні за адресою: АДРЕСА_11 від 18.05.2012, а також відомостям, викладеним у протоколах від 10.04.2013, які складено під час проведення обшуків приміщень за адресами: АДРЕСА_11 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_7 , у яких розташовувалися заклади з гральними автоматами мережі «Карнавал», зв`язку предметів, вилучених під час цих обшуків з відомостями, отриманими під час проведення 13.08.2013 обшуку за місцем проживання ОСОБА_14 й поясненнями свідків.

Також прокурор вказує на неповноту судового розгляду та істотні порушення вимог кримінального процесуального, через безпідставну відмову стороні обвинувачення у наданні часу для встановлення місця знаходження всіх свідків та забезпечення їх явки до суду для проведення їх допиту. В той же час, прокурор вказує, що встановлення строку для подання доказів та забезпечення явки свідків до суду кримінально-процесуальним законом не передбачено та є виходом за межі повноважень суду, порушенням принципу змагальності. Прокурор звертає увагу і на те, що суд, в порушення ч. 4 ст. 324 КПК України та принципу змагальності сторін, об`єктивності, неупередженості та безсторонності зі сторони суду, не дивлячись на те, що 21.09.2018 прокурором ОСОБА_34 , який раніше не приймав участь у вказаному кримінальному провадженні, було подано клопотання про надання йому можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження для підготовки до участі у судовому засіданні, безпідставно відмовив в його задоволені та перейшов до дослідження письмових доказів.

Крім того прокурор стверджує, що в порушення вимог ст. 374 КПК України, у вступній частині вироку не вказав місце народження обвинувачених, зазначено захисника ОСОБА_9 , яка на момент ухвалення вироку не мала повноважень у кримінальному провадженні, водночас не зазначено захисника ОСОБА_12 , яка здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_13 на теперішній момент, а в резолютивній частині вироку взагалі не вирішено питання про долю речових доказів у провадженні

До того ж прокурор звертає увагу на те, що суд, в порушення вимог ст. ст. 340, 284 КК України, після проголошення прокурором постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення, не вирішив питання про закриття провадження в частині обвинувачення ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 364 КК України та відповідної ухвали не постановив, що у відповідності до ст. 412 КПК України, є самостійною підставою для скасування судового рішення.

Також апелянт наголошує на тому, що судом першої інстанції були порушені вимоги ст.ст. 367, 371, 376, 615 КПК України, через вручення прокурору повного тексту вироку не відразу після виходу з нарадчої кімнати і проголошення вступної та резолютивної частини вироку, а наступного дня.

Не погоджуючись з апеляційною скаргою прокурора, обвинувачені ОСОБА_14 , ОСОБА_13 і його захисник адвокат ОСОБА_12 , кожен окремо, подали заперечення, які є аналогічними за змістом, й в яких вони вказували на необгрунтованість і безпідставність доводів скарги прокурора, та законність вироку суду і просили залишити його без змін.

На спростування вказаної апеляційної скарги прокурора, обвинувачені ОСОБА_13 та ОСОБА_14 стверджують, що жодні злочини, які інкримінувалися у вказаному кримінальному провадженні щодо: ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 не вчинялися.

Крім цього сторона захисту, зазначають, що судом було зроблено все можливе задля сприяння стороні обвинувачення в забезпеченні явки свідків до суду, однак за тривалий час, їх привід виконано так і не було.

Також звертають увагу на те, що прокурор ОСОБА_35 , щодо якого, за твердженням сторони обвинувачення було порушено вимоги ч. 4 ст. 324 КПК України, був включений в групу прокурорів задовго до судового засідання на якому заявив клопотання про ознайомлення з матеріалами провадження, мав можливість звернутися до суду з клопотанням раніше чи ознайомитися з наглядовим провадженням в прокуратурі.

До того ж сторона захисту звертає увагу на те, що наведені обставини прокурора щодо порушення таємниці нарадчої кімнати, які виразилися у врученні йому вироку суду на наступний день після постановлення судового рішення, не є порушенням таємниці нарадчої кімнати і, як наслідок, не свідчать про порушення ст. 367, 371, 376, 615 КПК України, так як вирок суду було оголошено одразу після виходу із нарадчої кімнати. Сторона захисту вказує, що суд, всупереч твердження прокурора, надав належну оцінку показам свідків ОСОБА_36 , ОСОБА_37 та ОСОБА_38 і виклав їх у своєму рішенні, так само як і письмовим доказам, зокрема вироку Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11.06.2014, щодо ОСОБА_33 , відомостям, викладеним у протоколах від 10.04.2013, які складено під час проведення обшуків приміщень за адресами; АДРЕСА_11 , АДРЕСА_16 .

Також звертають увагу на те, що суд був позбавлений можливості вирішити долю речових доказів у провадженні, про що детально зазначено у вироку, та через те, що їх або було втрачено, чи їх взагалі не було визнано речовими доказами та їх доля була вирішена попередніми ухвалами судів.

Не зазначання у вироку місця народження обвинувачених не має значення для правильного вирішення справи і, як наслідок, не є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 409 КПК України, а не зазначення у вироку суду відомостей про захисника не створює жодні перепони для неї у зверненні до апеляційного чи касаційного суду.

Також, сторона захисту вважає необгрунтованим і клопотання прокурора про повторне дослідження доказів апеляційним судом, оскільки прокурор у своєму клопотанні не конкретизував які саме обставини потрібно дослідити, чи які конкретні обставини судом були досліджені неповністю або ж з порушенням.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор в судовому засіданні просила апеляційну скаргу сторони обвинувачення задовольнити у повному обсязі та ухвалити обвинувальний вирок щодо обвинувачених згідно вимог апеляційної скарги сторони обвинувачення.

Обвинувачені ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 та їх захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , кожен окремо, вважали, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та скасуванню не підлягає, оскільки відповідає нормам чинного законодавства, у зв`язку із чим просили апеляційні вимоги сторони обвинувачення залишити без задоволення.

Мотиви апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги.

В суді апеляційної інстанції прокурор заявив клопотання про повторне дослідження обставин вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченими, оскільки на переконання прокурора, їх було досліджено не повністю та з порушеннями, а відтак просив допитати всіх свідків сторони обвинувачення, дослідити письмові докази та речові докази, на що колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною 3 ст. 404 КПК визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень під час їх дослідження.

Разом з цим, згідно положень ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли апеляційний суд скасовує виправдувальний і постановляє обвинувальний вирок, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд, щоб переконатися, що особу не буде засуджено свавільно.

Виходячи з усталеною судової практики Верховного Суду, викладеної в постановах від 05 липня 2018 року в справі №164/1509/15-к, 05 вересня 2018 року у справі № 751/5552/14, наведене вище не означає, що положення ст. 23 КПК необхідно розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли мова йде про скасування виправдувального вироку.

Якщо апеляційний суд під час апеляційного розгляду вбачає, що доводи апеляційної скарги учасника кримінального провадження в частині неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та/або невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) є обґрунтованими та потребують перевірки, така перевірка здійснюється шляхом повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК, що включає безпосереднє дослідження та оцінку доказів щодо таких обставин.

При цьому, безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (кожний доказ як окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Таким чином за змістом положень ч. 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження доказів в суді апеляційної інстанції здійснюється за клопотанням учасників судового провадження за умови, що вони були досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.

Вказане такожузгоджується ізусталеною практикоюВерховного Суду,викладеною впостановах від16березня 2021року всправі №154/2975/17,від 21грудня 2022року всправі №759/5737/17,від 28червня 2023року у справі № 210/4031/17, згідно якої сам по собі факт незгоди прокурора з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді. За відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов`язково має відповідати положенню ч. 3 ст. 404 КПК, апеляційний суд не повинен досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.

При цьому, судовий розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в суді першої інстанції, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження.

Водночас обов`язок апеляційного суду повторно дослідити докази виникає за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями.

Як видно з матеріалів провадження, судом на дотримання принципу змагальності сторін, керуючись практикою ЄСПЛ, було прийнято рішення і досліджено копії зниклих з першого і другого тому документів, яким, на переконання апеляційного суду було надано обґрунтовану та належну оцінку, в той же час виходячи і з певних труднощів в їх дослідженні судом, через їх часткову втрату.

Однак, заявляючи клопотання про повторне дослідження доказів встановлених під час судового розгляду, прокурором не вказано як ці вимоги кореспондуються з приписами ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки не було зазначено обґрунтованих доводів про порушення, допущених судом першої інстанції при їх дослідженні, та не зазначено в апеляційній скарзі та клопотанні обґрунтованих мотивів невірної оцінки місцевим судом наданих стороною обвинувачення доказів, або не врахування будь-яких доказів. В той же, час заявлючи вказане клопотання прокурор фактично лише перелічив докази, які були дослідженні судом першої інстанції.

Отже, враховуючи обставини дослідження вказаних доказів, суд надав їм належну оцінку, прийняв їх, як правдиві, допустимі докази та або відкинув через їх недопустимість чи неналежність, а тому, оскільки прокурором в заявленому клопотанні не порушується питання про неповноту дослідження або про порушення під час дослідження письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для їх повторного дослідження, у зв`язку з чим апеляційний суд виходить з фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Крім повторного дослідження письмових доказів прокурор також просив апеляційний суд безпосередньо допитати свідків обвинувачення, зокрема ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_32 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , у зв`язку з чим апеляційний суд зазначає таке.

Так, в підготовчому судовому засіданні 16.02.2018 прокурором ОСОБА_57 було заявлено клопотання про допит 26 свідків, а саме: ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_58 , ОСОБА_19 , ОСОБА_46 , ОСОБА_32 , ОСОБА_59 , ОСОБА_30 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_31 , ОСОБА_65 , ОСОБА_54 , ОСОБА_66 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 (т. 31 а.к.п. 5-7).

Судом першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_52 , ОСОБА_48 , а також свідків ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_33 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 та з підстав незабезпечення прокурором напротязі тривало часу явки інших свідків, та забезпечення розумності строків кримінального провадження відмовлено в допиті інших.

Так, в судовому засіданні 18.05.2018 судом першої інстанції було встановлено порядок дослідження доказів, 04.10.2019 завершено дослідження письмових доказів і суд перейшов до виклику свідків сторони обвинувачення, однак через неодноразові незабезпечення прокурором явки свідків до суду, судові засідання постійно відкладалися.

Водночас, не заважаючи на постійну неявку свідків, прокурором не було заявлено клопотань, в порядку ст. 327 КПК України, про їх привід у судове засідання, в той же час прокурори клопотали лише про сприяння суду в забезпеченні явки свідків шляхом здійснення судового виклику у наступні судові засідання.

За змістом ч. 2 ст. 327 КПК України, прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні його явки шляхом здійснення судового виклику.

Із матеріалів справи видно, що місцевий суд, за клопотанням прокурора, неодноразово викликав свідків в судові засідання шляхом направлення відповідних судових викликів, тобто сприяв стороні обвинувачення у забезпеченні їх явки в судові засідання, однак вони, отримуючи повістки, до суду не з`являлися, причин своєї неявки суду не повідомляли.

В свою чергу, сторона обвинувачення, яка була ініціатором їх допиту, не забезпечила їх явку. Прокурор, протягом усього, розгляду справи місцевим судом, який тривав більше 4 років, неодноразово клопотав про відкладення судового розгляду та запевняв, що на наступний раз забезпечить явку свідків. Місцевий суд задовольняв такі клопотання, відкладав розгляд справи та здійснював їх повторний виклик.

Крім того, з матеріалів провадження видно, що судові засідання постійно відкладалися у зв`язку із незабезпеченням стороною обвинуваченням свідків та направленням судових повісток свідкам по справі, а саме: 04.09.2019 (т. 33 а.к.п. 1,2,3), 01.11.2019 (т. 33 а.к.п. 33, 34, 35), 06.12.2019 (а.к.п. 157, 158, 159), 20.11.2019 (а.к.п. 175, 176, 177), 17.01.2020 (т. 33 а.к.п. 185, 186, 187), 07.02.2020 (т. 33 а.к.п. 210, 211, 212), 06.03.2020 (т. 33 а.к.п. 214), 04.09.2020 (т. 34 а.к.п. 36-37), 05.02.2021 (т. 34 а.к.п. 133-134), 19.02.2021 (т. 34 а.к.п. 139-140), 24.03.2021 (а.к.п. 152), 02.07.2021 (т. 34 а.к.п. 190-191), 03.09.2021 (т. 34 а.к.п. 200-201), 01.10.2021 (т. 34 а.к.п. 208-209), 04.02.2022 (а.к.п. 236), 18.02.2022 ( т. 35 а.к.п. 10-12), 16.05.2022 (т. 35 а.к.п. 38-41), 16.05.2022 (т. 35 а.к.п. 52-54), 01.07.2022 (т. 35 а.к.п. 58-60), 02.09.2022 (т. 35 а.к.п. 75-46), 16.09.2022 (т. 35 а.к.п. 88-90), 18.11.2022 (т.37 а.к.п. 79-80).

При цьому, будь-яких відомостей про виконання стороною обвинувачення покладених на неї обов`язків, а саме забезпечення свідків до суду, які заявлялися прокурором, не було надано.

При цьому, в період з 04.02.2022 по 04.11.2022 прокурором було забезпечено явку лише 4 свідків, в той же час судом надавалися прокуророві судові повістки на всіх свідків сторони обвинувачення, з огляду на вказані обставини, тривалість судового розгляду, не повідомлення суду місця перебування свідків, судом було встановлено стороні обвинувачення строк подання інформації про місце знаходження свідків до 18.03.2022 і така інформація не була надана прокурором у визначену судом дату, що зумовило зміну порядку дослідження доказів.

При цьому, посилання прокурора на те, що встановлюючи строк стороні обвинувачення для забезпечення явки свідків, суд вийшов за межі свої повноважень, не ґрунтується на положеннях закону, адже ст. 114 КПК України передбачено право суду на встановлення процесуальних строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.

В той же час, суд враховуючи позицію прокурора після завершення судового слідства, прийняв рішення про його відновлення, з огляду на забезпечення стороною обвинувачення явки свідка ОСОБА_76 . Водночас після допиту цього свідка, прокурор знову повторно клопотав про допит свідків та відкладення судового засідання задля забезпечення явки ОСОБА_60 , оскільки вона з поважних причин не може з`явитися до суду для допиту та прохає про її виклик у наступне судове засідання, яке судом було задоволено, однак свідок знову не з`явилася у судове засідання.

Отже, з огляду на не виконання прокурором належним чином свого процесуального обов`язку визначеного ст. 327 КПК України та не забезпечення прибуття в судове засідання всіх заявлених ним свідків, місцевий суд, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону та принципі розумності строків розгляду кримінального провадження, здійснив усі можливі дії для їх виклику, тим самим повно та всебічно сприяв стороні обвинувачення у забезпеченні явки зазначених осіб, надав стороні обвинувачення достатній час для забезпечення їх явки в судове засідання.

Проте сторона обвинувачення не змогла виконати свій процесуальний обов`язок, регламентований ч. 3 ст. 23, ч. 2 ст. 327 КПК України, і забезпечити присутність в засіданні суду першої інстанції низки свідків, на допиті яких вона наполягала.

При цьому, суд розглянув клопотання сторони обвинувачення та, належним чином вмотивувавши своє рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні і з такими висновками погоджується й апеляційний суд, оскільки подальше відкладення розгляду справи сприяло б не забезпеченню принципу змагальності кримінального провадження, а продовженню затягування розгляду справи, що не узгоджується з положеннями ст. 28 КПК України.

Таким чином, суд першої інстанції вжив всі передбачені кримінальним процесуальним законом заходи для забезпечення явки в судове засідання, в тому числі, свідків про які вказує прокурор у своєму клопотанні до апеляційного суду, однак через їх неодноразову неявку, суд був позбавлений можливості провести допит та ухвалив рішення на підставі наданих сторонами доказів й надав їм належну правову оцінку.

При цьому, в суді апеляційної інстанції прокурор не навів будь-яких обставин, які б свідчили, що допит свідків судом першої інстанції і про повторний допит яких просить прокурор в апеляційні скарзі, допитано не повністю або з порушенням, що було б підставою для повторного їх допиту.

В той же час, суд першої вказав і на те, що 24.02.2022 розпочалась збройна агресія російської федерації, а тому забезпечення прибуття свідків у судове засідання ускладнилось активними бойовими діями на території України, евакуацією свідків до більш безпечних регіонів України, що призвело б до додаткового затягування розгляду даного кримінального провадження.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з доводами прокурора, що суд має вживати активних дій для забезпечення явки свідків обвинувачення, оскільки це не суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК України, а також не узгоджується з принципом змагальності у кримінальному провадженні, оскільки у такому випадку, суд фактично займає позицію обвинувачення.

Отже, на переконання апеляційного суду, прокурор не навів та не конкретизував, які саме обставини апеляційний суд повинен дослідити, які обставини судом першої інстанції були досліджені неповністю чи з порушенням, оскільки ці докази були предметом ретельного дослідження у суді першої інстанції, а незгода прокурора з їх оцінкою не є підставою для їх повторного дослідження.

При цьому, задоволення клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у провадженні, призвело б до вимушеного затягування апеляційного перегляду кримінального провадження та залишення обвинувачених в стані правової невизначеності ще на тривалий час, а тому враховуючи положення ст. 28 КПК України, з метою дотримання розумних строків кримінального провадження, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у повному обсязі.

Відповідно дост.410КПК України,неповним визнаєтьсясудовий розгляд,під часякого залишилисянедослідженими обставини,з`ясування якихможе матиістотне значеннядля ухваленнязаконного,обґрунтованого тасправедливого судовогорішення,зокрема,у разіякщо: судомбули відхиленіклопотання учасниківсудового провадженняпро допитпевних осіб,дослідження доказівабо вчиненняінших процесуальнихдій дляпідтвердження чиспростування обставин,з`ясування якихможе матиістотне значеннядля ухваленнязаконного,обґрунтованого тасправедливого судовогорішення; необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційній вимоги про неповноту судового розгляду, прокурор посилається на аналогічні обставини, викладені у його клопотанні про повторне дослідження доказів, а тому, з урахуванням вищевикладених висновків апеляційного суду про безпідставність зазначених тверджень, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора в цій часті.

Що стосується доводів скарги прокурора про безпідставне виправдання ОСОБА_13 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 372 КК, ч. 3 ст. 368 КК України (в ред. Закону від 20.05.2012р.), ч. 3 ст. 28 ст. 28, ч.1 ст. 203-2 КК, та ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , кожного окремо, за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК., й невідповідність висновкі суду фактичним обставинам кримінального провадження, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, надуманими та такими, що зводяться до надання власної оцінки зібраним у справі доказам, а також на власному, хибному тлумаченні норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно з положеннями, закріпленими у ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим, що передбачає його ухвалення компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, а також вмотивованим, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням суду і відповідно до ст. 94 КПК України, повинна ґрунтуватись на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження та керуючись законом має бути оцінений кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як зазначено у ст. 17 КПК, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Вказані вимоги закону суд першої інстанції виконав належним чином, взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки та при цьому навів достатні та переконливі мотиви чому він приймає до уваги одні і відхиляє інші з зазначенням в оскарженому рішення відповідних мотивів свого рішення.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанцій забезпечив сторонам усі можливості для реалізації їх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто у повному обсязі дотримався положень ст. 22 КПК.

Стороною обвинувачення ОСОБА_13 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 372 КК України за фактом організації притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, поєднане з обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення та іншою фальсифікацією; ч. 3 ст. 368 КК України (в ред. Закону від 20.05.2012), за фактом одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара у великому розмірі за виконання в інтересах того, хто дає хабара будь-якої дії з використанням службового становища; ч. 3 ст. 28 ст. 28, ч.1 ст. 203-2 КК України - зайняття гральним бізнесом, вчинене організованою групою. ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , кожному окремо, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України - зайняття гральним бізнесом вчинене організованою групою.

Суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши всі необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідив наданні сторонами докази, як безпосередньо, так і через прослуховування відеозаписів судових засіданнь, в яких їх було дослідженно попереднім складом суду, через об`єктивну неможливість такого дослідження самостійно та втрату певних доказів, що не заперечується стороною обвинувачення в апеляційній скарзі.

В той же час судом здійснювалися неодноразові виклики свідків сторони обвинувачення та проведено допит тих свідків, які з`явилися до суду.

Як видно з оскаржуваного вироку, суд, дійшов висновку про визнання невинуватими ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , кожного окремо, у вчиненні інкримінованих їм злочинів, у зв`язку з недоведеністю того що вчинено злочини, в яких вони обвинувачуються.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов допитавши обвинувачених та свідків у даному кримінальному провадженні, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши та надавши належну оцінку безпосередньо дослідженим зібраним по справі доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, та прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується й апеляційний суд, що обвинувачення у пред`явленому прокурором обсязі, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . ОСОБА_14 , кожного окремо, суд першої інстанції зазначив про відсутність доказів вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 та дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено і судом не здобуто жодних переконливих доказів вчинення інкримінованого їм кримінального правопорушення, передбаченого, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, з наступних підстав.

Так, за версією сторони обвинувачення ОСОБА_18 і ОСОБА_15 з серпня 2010 зорганізувались і залучили ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , а пізніше і ОСОБА_13 до незаконного зайняття гральним бізнесом в АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 , яку об`єднали в єдину мережу « ІНФОРМАЦІЯ_6 » та здійснювали незаконну діяльність до квітня 2014 року, а відтак вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 203-2 КК (в редакції Закону № 2852-VI від 22.12.2010), яким передбачено кримінальну відповідальність за зайняття гральним бізнесом.

Диспозиція ст. 203-2 КК в редакції Закону 2852-VI передбачала відповідальність за зайняття гральним бізнесом. Поняття «гральний бізнес» та пов`язані з ним поняття містились у ст. 1 Закону № 1334-VI. Відповідно ст. 1 Закону № 1334-VI: гральний бізнес діяльність, пов`язана з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор у казино, на гральних автоматах, комп`ютерних симуляторах, у букмекерських конторах, в інтерактивних закладах, в електронному (віртуальному) казино незалежно від місця розташування сервера; азартна гра будь-яка гра, обов`язковою умовою участі в якій є сплата гравцем грошей, у тому числі через систему електронних платежів, що дає змогу учаснику як отримати виграш (приз) у будь-якому вигляді, так і не отримати його залежно від випадковості; організатори азартних ігор фізичні та юридичні особи суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють діяльність з організації і проведення азартних ігор з метою отримання прибутку; організація і проведення азартних ігор діяльність організаторів азартних ігор, що здійснюється з метою створення умов для здійснення азартних ігор та видачі виграшів (призів) учасникам азартних ігор; учасники азартних ігор фізичні особи з повною цивільною дієздатністю, що беруть участь в азартних іграх.

Основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 203-2 КК, був і є встановлений законодавством порядок зайняття дозволеними видами господарської діяльності. У редакції ст. 203-2 КК, яка діяла до 13 вересня 2020 року, він стосувався повної законодавчої заборони на здійснення грального бізнесу як виду господарської діяльності.

Згідно з п. 1 ст. 1 зазначеного Закону гральний бізнес - діяльність, пов`язана з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор у казино, на гральних автоматах, комп`ютерних симуляторах, у букмекерських конторах, в інтерактивних закладах, в електронному (віртуальному) казино незалежно від місця розташування сервера.

У пунктах 3, 4 статті 1 Закону № 1334-VI визначено: організатори азартних ігор - фізичні та юридичні особи суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють діяльність з організації і проведення азартних ігор з метою отримання прибутку; організація і проведення азартних ігор - діяльність організаторів азартних ігор, що здійснюється з метою створення умов для здійснення азартних ігор та видачі виграшів (призів) учасникам азартних ігор.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 13 жовтня 2016 року у справі № 5-205кс16, суб`єктивною стороною цього злочину є усвідомлення особою її участі у зайнятті забороненим видом господарської діяльності та наявності корисливого мотиву. А отже, у тих випадках, коли особа, не будучи організатором забороненого грального бізнесу, усвідомлено, маючи на меті отримання прибутку, бере участь у забезпеченні його (хоча б і частковому) діяльності, здійснюючи функції адміністратора, оператора, менеджера, круп`є, касира тощо, то діяння такої особи містять склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК.

У зв`язку з вищевикладеним обов`язковими елементами складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК, є не тільки усвідомлення особою її участі у зайнятті забороненим видом господарської діяльності, а й наявність корисливого мотиву.

Однак, всупереч викладеного, стороною обвинувачення не надано жодного доказу щодо отримання обвинуваченими будь-якої винагороди від грального бізнесу, а тому з висновками суду першої інстанції щодо того, що поза розумним сумнівом не доведено, що вчинено злочин передбачений ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 203-2 КК України, погоджується і апеляційний суд,

Аналогічні висновки містяться в Постанові ККС ВС від 20 листопада 2019 року справа № 227/4753/13

Так, спростовуючи версію обвинувачення з приводу зайняття обвинуваченими гральним бізнесом, суд вказав, зокрема на те, що згідно з протоколами обшуків по АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 і АДРЕСА_11 , хоча і були вилучені пристрої, які слідчий ідентифікував як ігрові автомати, однак доказів на підтвердження того, що ці пристрої є ігровими автоматами суду не надано, їх не було залучено до провадження в якості речових доказів.

При цьому, доказів того, що такі ж пристрої знаходились за адресами по АДРЕСА_6 , АДРЕСА_9 і АДРЕСА_10 стороною обвинувачення не надано.

Більш того, з приводу комп`ютерної технічної експертиз гральних автоматів вилучених під час обшуку приміщення, необхідно зазначити таке.

Згідно ч. 1 ст. 242 КПК України (в редакції до 02 жовтня 2017 року) було визначено, що експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.

Відповідно до ч. 1 ст. 243 КПК України сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого.

З матеріалів кримінально провадження слідує, що слідчим на підставі ст.ст. 110, 242, 243 КПК України було винесено постанову про призначення комп`ютерно-технічної експертизи 28 гральних автоматів вилучених під час обшуку приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_7 та АДРЕСА_17 гральний автомат вилучених під час обшуку приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_8 в рамках кримінального провадження № 4201304000000002, до проведення якої залучено спеціалістів ТОВ «Універсал-Центр».

В той же час, в матеріалах провадження наявні листи ТОВ «Універсал-центр» від 26.06.2014 (т.4 а.с.4-18) № 133 , від 27.06.2014 (т.4 а.с. 19-31), які за формою та змістом схожі на висновок експерта, однак не має такої назви, з вказаного висновку слідує, що її проведено ОСОБА_72 , яка є фахівцем в галузі судової експертизи та фаху права, якій відповідно до вимог ст. ст. 69, 110, 242, 243 КПК України були роз`яснені права та обов`язки та, відповідно до ст. 384 КПК України, попереджено про відповідальність за відмову або ухилення від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, про що свідчать її підписи.

А також, те, що нею, на підставі постанови слідчого від 13.06.2014 про призначення експертизи було оглянуто 28 електро-механічних пристроїв вилучених в ході обшуку на пр. Пушкіна, 21, які знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 8а , й 31 електро-механічний пристрій вилучені в ході обшуку на вул. Тітова, 16, які знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 8а.

Разом з цим, ст. 69 КПК України передбачено, що експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до ЗУ «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

За статтею 101 КПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

В тойже часвисновок повиненґрунтуватися навідомостях,які експертсприймав безпосередньоабо вонистали йомувідомі підчас дослідженняматеріалів,що булинадані дляпроведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Статтею 102 КПК України визначено вимоги щодо змісту висновку експерта, який має містити зокрема відомості про те коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка, обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання. При цьому, висновок підписується експертом.

Отже з вказаних висновків, видно, що експертизи було проведено та складено підписано висновки саме експертом ОСОБА_77 .

В той же час, як пояснила допитана в судовому засіданні ОСОБА_72 спеціалістом в цій галузі є ОСОБА_78 та ним було безпосередньо здійснено огляд ігрових автоматів й зроблено висновки, а вона лише оформила їх на папері, тобто вказані експертизи були проведені не ОСОБА_72 , а начебто експертом ОСОБА_78 про кримінальну відповідальність який, виходячи з цих висновків, не попереджався і взагалі даних про те, що він є експертом у цій галузі також суду не надано.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про судову експертизу" атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Водночас з показів свідка ОСОБА_72 видно, що вона працює юристом в експертній установі, вона має фахову освіту юриста за спеціальністю «правознавство» і підвищення кваліфікації «Судова експертиза. Директор підприємства ОСОБА_78 який має фахову освіту спеціаліста комп`ютерної техніки, дав їй доручення виїхати на вул.?Молодогвардійська, провести дослідження ігрових автоматів і оформити його. Вона разом з ОСОБА_78 та поліцейськими виїхала на місце знаходження ігрових автоматів, вони з ОСОБА_79 їх, вкладали в деякі з них гроші і проводили гру. Висновки складала вона і тому саме вона їх і підписала, а те що у висновках не вказаний ОСОБА_78 і немає його підпису вважає це технічною помилкою, так як само як і на технічну помилку, на її думку, вказує відсутність відповіді на останнє питання слідчого у висновку № 136. При цьому зазначила, що ні вона, ні ОСОБА_78 до реєстру експертів не входять.

Що вказує на те, що фактично експертизу провела не ОСОБА_72 , а експерт ОСОБА_78 , який про кримінальну відповідальність як експерт не попереджався і взагалі даних про те, що він є експертом у цій галузі також суду не надано.

Крім того, з матеріалів справи видно, що, пристрої, які слідчий ідентифікував як ігрові автомати було вилучено в межах кримінального провадження № 42013040000000002 і вони не передавались у кримінальне провадження № 42014040000000421, а тому дії слідчого по призначенню експертизи в одному провадженні, пристроїв які вилучені в іншому провадженні, є грубим порушенням вимог КПК.

Отже за вказаних обставин, суд обґрунтовано не прийняв як доказ листи складені на підставі постанови про призначення експертизи і дійшов обгрунтованих висновків що відомості викладені в них є недопустимими, про що правильно зазначив суд першої інстанції в оскарженому вироку.

В той же час, з огляду на те, що вилучені ігрові автомати, не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, у кримінальному провадженні № 42014040000000376 їх як речові докази не заявлено, суд був позбавлений можливості їх безпосередньо дослідити та призначити експертизу ним відповідну експертизу.

В ході дослідження письмових доказів судом першої інстанції було встановлено, що речові докази по вказаному кримінальному провадженню відсутні, а гральне обладнання не виділено з кримінального провадження № 42013040000000002, як доказ у кримінальне провадження № 42014040000000376, в той же час прокурор в ході судового розгляду підтвердив дані про те, що речові докази у даному кримінальному провадженні втрачені.

За аналогічних обставин ухвалою суду від 15 березня 2019 було відмовлено в задоволенні і клопотання сторони захисту про призначення додаткової комп`ютерної експертизи грального обладнання.

Отже фактично в цьому кримінальному провадженні не доведено, що вилучені пристрої, які ставляться в провину обвинуваченим є пристосованими для наданням можливості доступу до азартних ігор на гральних автоматах та комп`ютерних симуляторах з метою отримання незаконного прибутку, який розподілявся між всіма членами злочинної групи за домовленістю.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні та вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які зорганізувались у стійке об`єднання для вчинення цих злочинів, об`єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на здійснення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Визначальною рисою організованої групи є стійкість такого об`єднання. Групу можна визнати стійкою лише за умови, якщо вона є стабільною та згуртованою. Згуртованість групи проявляється у наявності постійних міцних внутрішніх зв`язків між учасниками групи, їх правил поведінки, організатора, чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведено до їх відома. Стабільність групи виявляється у системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни учасників, прикритті своєї діяльності, як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб, наявності для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів.

Так, організована група, на відміну від групи з попередньою змовою (без попередньої змови), утворюється не одномоментно, а впродовж тривалого часу.

Утворення (створення) організованої групи слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об`єднання для зайняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації до злочину і включають підшукування співучасників, об`єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов`язків, складання плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи є утворення стійкого об`єднання осіб для зайняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв`язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних зв`язків.

При цьому стійкість такої групи полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати. На здатність об`єднання протидіяти дезорганізуючим факторам указують стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення тощо.

Проте, як вбачається з матеріалів провадження, в цьому кримінальному провадженні органом досудового розслідування не доведено стійкості групи, відсутні дані, що обвинувачені принаймні знайомі між собою, між ними чітко встановлено порядок підпорядкування та ієрархічність, їх дії є узгодженими між собою та об`єднані однією спільною метою.

Отже між співучасниками не існувало такої згуртованості та узгодженості їхніх дій, яка б свідчила про тісне поєднання їх зусиль, спрямованих на досягнення єдиного злочинного результату.

Крім цього, обґрунтовуючи свої висновки про недоведення причетності ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 до зайняття гральним бізнесом, вчинене організованою групою, суд вказав, що ані з досліджених судом письмових доказів, ані показами свідків не підтверджується, що за вищевказаними адресами функціонували зали гральних автоматів і те, що хтось з обвинувачених є причетним до них, як і будь-які документи, які б пов`язували обвинувачених з цими об`єктами нерухомості.

Разом із цим, суд поставив під сумнів протокол обшуку, який проводився у ОСОБА_14 , в ході якого було вилучено комп`ютер, на якому зберігались файли з даними про мережу Карнавал, данні про найнятих працівників і адрес в ході якого з приміщення, і зазначив, що цього недостатньо для висновку, поза розумнім сумнівом, про те, що ОСОБА_14 займався незаконним гральним бізнесом, а документи і речі вилучені у ОСОБА_17 і ОСОБА_13 взагалі не вказують на причетність останніх до незаконного грального бізнесу.

Крім вказаного, суд не взяв до уваги й аркуш паперу формата А-4 на якому надруковано перелік адрес, в тому числі під АДРЕСА_18 », під № 16 « АДРЕСА_19 », вилучений в кабінеті ОСОБА_13 в ході обшуку 08.04.2014, оскільки на твердження суду даний документ не може доводити те, що останній має причетність до сприяння гральному бізнесу та отримання неправомірної вигоди, оскільки ці адреси фігурують серед багатьох інших, а з показань обвинуваченого і свідків ОСОБА_33 , ОСОБА_74 , ОСОБА_71 слідує, що за цими адресами дійсно проводились попередні оперативні дії, а тому їх наявність в записах ОСОБА_13 не є доказом причетності обвинуваченого саме до інкримінованих йому злочинів.

Що стосується висновків суду з приводу недоведення стороною обвинувачення, що в діях ОСОБА_13 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України в редакції Закону від 20.05.2012), за фактом одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара у великому розмірі за виконання в інтересах того, хто дає хабара будь-якої дії з використанням службового становища, апеляційний суд зазначає таке.

Так, згідно обвинувального акту ОСОБА_13 інкримінується, що він 21.05.2012 отримав від ОСОБА_18 хабар в розмірі 46 000 гривень за не притягнення членів організованої злочинної групи до кримінальної відповідальності та в подальшому щомісячно отримував грошові кошти, отримавши в загальній сумі 479866 гривень.

За версією сторони обвинувачення, ці грошові кошти перераховувались на рахунок ФОП « ОСОБА_19 » за вказівкою ОСОБА_13 .

При цьому, як видно з документів ФОП « ОСОБА_19 » що рахунок № НОМЕР_1 дійсно відкритий ФОП « ОСОБА_19 » у ПАТ «Райффазен банк Аваль» (т. 3 а.с. 11-29) та виписки по цьому рахунку свідчать, що 21.05.2012 ОСОБА_18 сплатив на рахунок ФОП « ОСОБА_19 » 46 000 гривень за будівельні матеріали (т. 3 а.с. 121), 05.06.2012, 03.07.2012, 06.08.2012 ОСОБА_67 сплатив на рахунок ФОП « ОСОБА_19 » 46 600 гривень за будівельні матеріали (т. 3 а.с. 123, 126, 130), 04.09.2012, 03.10.2012 ОСОБА_67 сплатив на рахунок ФОП « ОСОБА_19 » 38 833 гривень за будівельні матеріали (т. 3 а.с. 133, 136), 05.11.2012 ОСОБА_67 сплатив на рахунок ФОП « ОСОБА_19 » 32 000 гривень за будівельні матеріали (т. 3 а.с. 139), 05.12.2012 і 06.12.2012 ОСОБА_67 сплатив на рахунок ФОП « ОСОБА_19 » 10 000 і 20 000 гривень відповідно за будівельні матеріали (т. 3 а.с.142), 04.01.2013 ОСОБА_67 сплатив на рахунок ФОП « ОСОБА_19 » 40 400 гривень за будівельні матеріали (т. 3 а.с. 145), 05.05.2013 ОСОБА_67 сплатив на рахунок ФОП « ОСОБА_19 » 40 000 гривень за будівельні матеріали (т. 3 а.с. 149), 05.03.2013 і 05.04.2013 ОСОБА_67 сплатив на рахунок ФОП « ОСОБА_19 » 42 000 гривень за будівельні матеріали (т. 3 а.с. 152, 155)

При цьому, з вилучених на території господарського комплексу за адресою: АДРЕСА_20 , з робочого місця ОСОБА_19 в зоді обшуку від 08.04.2014 документи не містять доказів перерахування саме ОСОБА_18 , ОСОБА_80 чи ОСОБА_17 грошових коштів ФОП « ОСОБА_19 »

В той же час, згідно з протокол огляду від 21.05.2014 було оглянуто документи вилучені в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_20 . Під час огляду було описано оглянуті накладні ФОП ОСОБА_19 , які підтверджують поставку будівельних матеріалів від ФОП « ОСОБА_19 » на адресу ОСОБА_81 21.05.2012 на суму 46 000 гривень; 06.06.2012 на суму 46 600 гривень; 06.08.2012 на суму 46 600 гривень 04.09.2012 на суму 38 883 гривен; 03.10.2012 на суму 138 833 гривень; 05.11.2012 на суму 32 000 гривень; 05.12.2012 на суму 10 000 гривень; 06.12.2012 на суму 30 000 гривень; 04.01.2013 на суму 40 400 гривень; 05.02.2013 на суму 40 000 гривень; 05.04.2013 на суму 32 000 грн.

В той же час, серед вказаних документів відсутні докази про перерахування ОСОБА_18 , ОСОБА_80 чи ОСОБА_17 грошових коштів ФОП « ОСОБА_19 » чи про поставку будівельних матеріалів на АДРЕСА_6 ., хоча в протоколі є примітка про те, що зі слів ОСОБА_19 будівельні матеріали поставлялись на АДРЕСА_6 .

Згідно з протоколом тимчасового доступу від 23.05.2014 проведеного у приміщенні ОД АТ «Райффазен Банк Аваль» за адресою: АДРЕСА_21 , за участю ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , а також опис до нього, згідно яких отримано доступ та вилучено: заява на переказ готівки № nо8А247375, загальна сума 32 000, платник ОСОБА_67 , отримувач ФОП ОСОБА_19 , призначення оплата за будматеріали; заява на переказ готівки № n12FL53680, загальна сума 36 000, платник ОСОБА_18 , отримувач ФОП ОСОБА_19 , призначення оплата за будматеріали; заява на переказ готівки № n08К251223 від 05.02.2013, загальна сума 40 000, платник ОСОБА_67 , отримувач ФОП ОСОБА_19 , призначення оплата за будматеріали; заява на переказ готівки № n15VP41570 від 05.03.2013, загальна сума 32 000, платник ОСОБА_67 , отримувач ФОП ОСОБА_19 , призначення оплата за будматеріали.

Протокол тимчасового доступу від 07.07.2014 (т.5 а.с.171-173), згідно якого старшим о/у в ОВС УБОЗ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_84 на підставі ухвали Жовтневого районного суду від 25.06.2014 було проведено ознайомлення та вилучення документів, які містять банківську таємницю та знаходяться в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (МФО 305299, ЄДРПОУ № 14360570), а саме оригінал документів, які підтверджують здійснення платежів (касових операцій) від імені ОСОБА_85 (і/к НОМЕР_2 ) на рахунок № НОМЕР_1 відкритий ФОП « ОСОБА_19 » (ІПН НОМЕР_3 ), в ПАТ «Райффазен Банк Аваль» (МФО № 300335, ЄДРПОУ № 14305909).

При цьому, згідно опису вилучено: заявка на переказ готівки № 165.64.115.1 від 03.10.2012 загальна сума 38833,00 грн, платник- ОСОБА_67 , отримувач ФОП « ОСОБА_19 » за стройматеріали; заявка на переказ готівки № 165.64.116.1 від 05.12.2012 загальна сума 10000,00 грн, платник- ОСОБА_67 , отримувач ФОП « ОСОБА_19 » за стройматеріали; заявка на переказ готівки № 165.64.74.1 від 05.11.2012 загальна сума 32000,00 грн, платник- ОСОБА_67 , отримувач ФОП « ОСОБА_19 » за стройматеріали; заявка на переказ готівки № 165.64.169.1 від 06.12.2012 загальна сума 30000,00 грн, платник- ОСОБА_67 , отримувач ФОП « ОСОБА_19 » за стройматеріали; заявка на переказ готівки № 165.64.169.2 від 06.12.2012 - сума 300,00 грн, платник- ОСОБА_67 , комісія платника.

Судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_19 , який пояснив, що станом на 2012 року він працював приватним підприємцем і займався оптово-роздрібною торгівлею будматеріалами, співпрацюючи з будівельними організаціями. З кінцевими споживачами і з МВС він не працював. При цьому, на його рахунок у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» перераховувались кошти від ОСОБА_86 за будівельні матеріали і він ці матеріали відвантажував, але особисто з ОСОБА_87 він не знайомий і куди відвантажувались матеріали не знає. Заклади з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 » йому не відомі, обвинувачені не знайомі, ОСОБА_13 він матеріали не поставляв.

Також під час досудового слідства слідчим було здійснено тимчасовий доступ до документів, що містяться у банківських установах і стосуються БФ «Багратіон» і ТОВ «Альянс-Сервіс-Буд», а також долучено до справи документи щодо ремонтних робіт в ДМУ ГУМВС (див п. 142-156), однак жоден з цих документів не містить відомостей про внесення грошових коштів обвинуваченими, ОСОБА_88 чи ФОП « ОСОБА_19 », як відсутні і витратні операції на користь цих осіб, а також відсутні данні про постачання будівельних матеріалів до ДМУ ГУМВС від ОСОБА_19 чи за рахунок обвинувачених і ОСОБА_89 .

Зважаючи на вказане, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що ці докази слід визнати неналежними, як такі, що не підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.

Отже, з наданих стороною обвинувачення документів слідує, що 21.05.2012 ОСОБА_18 перерахував ФОП « ОСОБА_19 » грошові кошти в сумі 46 000 гривень, в подальшому громадянин ОСОБА_67 щомісячно перераховував ФОП « ОСОБА_19 ». різні суми в діапазоні від 30 000 до 46 600 гривень. В той же час, ОСОБА_19 пояснив, що кошти йому сплачували і будівельні матеріали він відвантажував, ОСОБА_13 не знає і відносин з ДМУ ГУМВС не мав, а жодних доказів того що ці кошти сплачувались за вказівкою ОСОБА_13 суду не надано.

Отже, суд дійшов правильних та обгрунтованих висновків, що, поза розумним сумнівом не доведено, що вчинено злочин передбачений ч. 3 ст. 368 КК України.

Що стосується висновків суду в частині недоведення того, що в діях ОСОБА_13 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 372 КК України, за фактом організації притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, поєднане з обвинуваченням у вчинені особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення та іншою фальсифікацію, апеляційний суд зазначає таке.

З обвинувального акта видно, що 21.05.2012 ОСОБА_13 запропонував ОСОБА_18 підшукати завідомо невинних осіб з метою притягнення їх замість безпосередніх організаторів діяльності закладів нелегальної гральної мережі до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст.203-2 КК України і в подальшому, за вказівкою ОСОБА_13 завідомо невинних осіб доставляли до слідчих, працівники ДСБЕЗ підроблювали протоколи слідчих дій за наслідком чого невинні особи були засуджені вироками різних судів м. Дніпропетровська, а саме 10 серпня 2012 року вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_25 за ч. 1 ст. 203-2 КК України, 23 серпня 2012 року вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_23 за ч. 1 ст. 203-2 КК України, 11 вересня 2012 року вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_20 за ч. 1 ст. 203-2 КК України.

За ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

В той же час, як видно з матеріалів провадження та правильно зазначено судом першої інстанції, на підтвердження обставин вчинення вказаного злочину, стороною обвинувачення не надано жодного доказу, ані вироків стосовно завідомо невинних осіб, ані доказів підроблення документів у кримінальних провадженнях, ані доказів будь-яких вказівок.

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до статті 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

До того ж, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що допитані судом першої інстанції свідки стверджували, що від ОСОБА_13 вказівок не отримували, матеріали кримінальних справ не фальсифікували, досудове розслідування здійснювали відповідно до вимог КПК України, з чим і погоджується апеляційний суд.

Що стосується вироку Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.06.2014, який знаходиться в даному кримінальному провадженні, то як вказав суд самого цього вироку недостатньо для доведення винуватості ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у даному випадку вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.06.2014 стосовно ОСОБА_33 був постановлений на підставі угоди про визнання винуватості, а відтак не може мати преюдиціального значення в кримінальних провадження щодо ОСОБА_13 .

По-перше, чинний КПК не містить норми, яка би вказувала на преюдиціальне значення таких вироків для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб (ст. 90 КПК вказує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким встановлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів). По-друге, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються на підставі повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції в силу визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом. По-третє, надання вироку на підставі угоди преюдиціального значення в кримінальному провадженні щодо інших осіб порушуватиме гарантії статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

Так, у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) Європейський суд з прав людини підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила - обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 19 листопада 2019 року справа № 759/10575/16-к.

Отже, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів погоджується з висновками суду в частині визнання недопустимими окремих доказів та вважає, що сукупність решти доказів не доводить поза розумним сумнівом факт вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченими.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити й те, що в ході судового розгляду судом першої інстанції було розглянуто безліч клопотань, як сторони обвинувачення, так і сторони захисту.

Що стосується доводів скарги прокурора про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які на його думку є безумовною підставою для скасування судового рішення, апеляційний суд зазначає таке.

Згідно з ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Обгрунтовуючи вказані доводи скарги, прокурор посилався на те, що суд ухваливши вирок, не вручив його сторонам негайно, й стороною обвинувачення копію судового рішення було отримано ним на наступний день після проголошення вироку суду, колегія суддів вказує наступне.

Частинами 1, 6 статті 376 КПК України, передбачено, що судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору.

Крім того, частиною 15 статті 615 КПК України, встановлено, що в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Як видно з журналу та технічного запису судового засідання суду першої інстанції від 05 грудня 2022 року, судом після виходу з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частину оскарженого вироку, та як видно з матеріалів провадження дійсно копію вироку було вручено прокурору 06.12.2022.

В той же час, вручення прокурору копії вироку на наступний день після його проголошення жодним чином не вплинуло на законність і обґрунтованість ухваленого рішення, не перешкодило реалізувати свої права, в тому числі й право на оскарження вироку в апеляційному порядку, а тому не може бути підставою для скасування судового рішення.

За вказаних обставин апеляційний суд не погоджується і з доводами скарги прокурора, щодо істотних порушень допущених судом, через незазначення у вироку місця народження обвинувачених та захисника ОСОБА_12 , оскільне вказане хоча і неугоджується з положеннями ч. 2 ст. 374 КПК України, олна не є суттєвим, та не може бути підставою для скасування виправдовувального вироку. В той же час, незазначення захисника ОСОБА_12 у вступній частині вироку, не створило перепон у зверненні до суду апеляційної інстанції, чого не заперечували і сторона захисту й не ставить під сумнів законність та обґрунтованість вироку, який відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

При цьому, відповідно до чинного національного законодавства повноваження адвоката у кримінальному провадженні слід вважати належним чином підтвердженими, якщо захисник до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю надав хоча б один із документів, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК, а саме: або ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», або договір із захисником, або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги). Аналогічна позиція зазначена і ВСУ в Постанові від 18.11.2019 у справі № 648/3629/17, провадження № 51-9792кмо18.

Не заслуговують на увагу й посилання прокурора на те, що судом першої інстанції було порушено право прокурора ОСОБА_90 на ознайомлення ним з матеріалами кримінального провадження для підготовки до участі у судовому засіданні, виходячи з наступного.

Відповідно до постанови заступника прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_91 від 25.05.2018 було визначеного групу прокурорів, де було також визначено прокурора ОСОБА_90 (т. 31 а.к.п. 55-56).

21.09.2018 прокурором ОСОБА_34 було подано письмове клопотання про ознайомлення ним з матеріалами кримінального провадження, з подальшим відкладенням даного судового засідання (т. 31 а.к.п. 93).

Відповідно до письмової розписки слідує, що 05.10.2018 прокурор ОСОБА_35 був частково ознайомлений з вказаним кримінальним провадженням ( т.т. №№ 1-3, 11-15, 4-7, 9, 16, 18, 17, 19-31, а також із томом без нумерації (т. 31 а.к.п. 95).

З вказаного апеляційний суд вбачає, що прокурор ОСОБА_35 4 місяці перебував у складі групі прокурорів по даному кримінальному провадженню ( починаючи з 25.05.2018), яке перебуває на розгляді в суді першої інстанції тривалий час міг прибути заздалегідь до суду, для подальшого ознайомлення з усіма матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів акцентує на тому, що останній не був позбавлений можливості знайомитися зі справою, оскільки судом першої інстанції дійсно було надано стороні обвинувачення скористатися таким правом, про що є відповідна розписка прокурора (т. 31 а.к.п. 95).

Щодо доводів прокурора про те, що суд в резолютивній частині вироку не вирішив питання про долю речових доказів, апеляційний суд зазначає таке.

З матеріалів провадження видно, що гральні автомати, які передані під розписку ОСОБА_92 , грошові кошти у сумі 1400 грн (28 купюр по 50 грн), вилучених 10.04.2013 під час обшуку приміщень на пр. Пушкіна, 21, мисливська рушниця «Вепеїіі» (реєстраційний номер НОМЕР_4 , ствол НОМЕР_5 ), 121 картка з реквізитами мережі гральних закладів «Карнавал», банківські та складські накладні ніколи, не визнавалися речовими доказами у цьому кримінальному провадженні. Вказані обставини були встановлені судом першої інстанції та не заперечувалися прокурором.

Крім того, ухвалами суду від 15.02.2019 та 15.03.2019 було повернуто ОСОБА_13 речі вилучені в ході обшуку в квартирі АДРЕСА_22 , та автомобіля «Lexus» біля будинку № 526 по вул. Комосомольській в м.Дніпропетровську.

При цьому, відповідно до листа прокуратура Дніпропетровської області від 30.01.2020 місцезнаходження грошових коштів та речей, які ухвалою суду від 15.02.1019 зобов`язано повернути ОСОБА_13 встановлюється.

До того ж, суд вказав, що з журналу судового засідання під головуванням судді ОСОБА_93 від 23.09.2015 видно, що дійсно що паспорт на ім`я ОСОБА_13 , 8-м дюймовий планшет марки «Samsung Galaxy ТАВЗ» модель SM чорного кольору з зарядним пристроєм, стільниковий телефон iPhone чорного кольору, стільниковий телефон «Нокія 6700с-1» чорного кольору, стільниковий телефон «Нокія 6700с-1» золотого кольору, телефон «Samsung» сірого кольору з сім-картою Київстар, один грам золота 999.9 проби, талони на пальне в кількості шість штук були долучені стороною обвинувачення в судовому засіданні та ним дослідденні, однак даних про те, що ці докази повернуті прокурору немає і ці докази не були передані разом з кримінальним провадженням та апеляційними скаргами до Дніпровського апеляційного суду 16.02.2016, а також до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, що підтверджується супровідним листом.

В той же час, згідно відповідей Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на запити такі речові докази дійсно були в матеріалах справи при отриманні справи в канцелярії суду після її розгляду суддею ОСОБА_94 , однак надалі місцезнаходження речових доказів невідоме.

Отже з огляду на те, що частина вилучених у ОСОБА_13 речей втрачена, суд першої інстанції був позбавлений можливості вирішити їх долю інакше, як вже було вирішено ухвалами описаними вище, з чим погоджується і апеляційний суд.

Обгрунтовуючи свою позицію прокурор в доповненнях до апеляційної скарги вказувала, зокрема на необхідність скасування вироку суду, на підставі п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України через відсутність аудіозапису судових засідань суду першої інстанції від 15.02.2019 та від 16.05.2022, на що апеляційний суд зазначає таке.

Так, згідно зі ст. 129 Конституції України гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією з основних засад судочинства. Зазначений конституційний припис покладає на суд обов`язок здійснювати повне фіксування судового процесу технічними засобами, оскільки саме за умови такого фіксування судового процесу гарантується конституційне право кожного на судовий захист, а також забезпечуються законність та інші основні засади судочинства.

Засада щодо гласності судового процесу та його повне фіксування технічними засобами розкривається у ст. 27 КПК України і складається із трьох взаємопов`язаних елементів: гласність судового провадження; відкритість судового провадження; повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ураховуючи те, що зазначена норма-засада є цілісною, фіксування судового засідання є допоміжним елементом щодо двох інших елементів гласності судового процесу, яка полягає у забезпеченні обізнаності учасників судового провадження щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їхніх копій, а також на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення (ч. 1 ст. 27 КПК України), та відкритості судового процесу право кожного бути присутнім під час судового розгляду, за винятком випадків, визначених законом (ч. 2 ст. 27 КПК України).

Частиною 4 ст. 107 КПК України передбачено, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов`язковим, окрім випадків, визначених у цій нормі (у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб).

Водночас ч. 6 ст. 107 КПК України встановлено виключення із загального правила обов`язковості фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження.

Зазначеною нормою передбачено, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, але якщо при цьому сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними, не веде до недійсності відповідної процесуальної дії та її результатів.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, є однією з підстав, за наявності якої судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на таку невід`ємну властивість поняття «істотність порушення вимог кримінального процесуального закону», визначену ст. 412 КПК України, як здатність цього порушення перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Отже, системно-структурний аналіз зазначених норм КПК України свідчить, що для з`ясування питання про те, як неповне фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів вплинуло на законність ухваленого судом рішення, необхідно виходити з «рівня істотності» відхилень від вимог норми кримінального процесуального права.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що на технічних носіях інформації, де зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, технічний запис судового засідання від 15.02.2019наявний, а самеє відеофіксація, однак є певні проблеми зі звуком, що унеможливлює його прослуховування.

В той же час технічний запис судового засідання від 16.05.2022 в матеріалах справи присутній, однак через проведення допиту свідка ОСОБА_75 в режимі відеоконференції, дійсно наявні технічні недоліки фіксування цього засідання, через неякісний запис звуку, однак його прослуховування являється можливим, а відтак твердження скарги прокурора в цій частині є безпідставними.

Як убачається із журналу судового засідання 15.02.2019 року (т. 31, а.п. 181-183), в цьому судовому засіданні було продовження дослідження письмових доказів в томі 3 та розглянуто клопотання сторони захисту з приводу визнання доказів недопустимими та повернення речових доказів, за наслідками розгляду яких судом було постановлено дві ухвали, якими зобовязано прокурорів повернути ОСОБА_13 вилучені в ході обшуків речі та документи. При цьому, суд у вказаних рішеннях вказав на можливість їх оскарження до Дніпровського апеляційного суду, чого сторонами зроблено не було.

Згідно з ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Водночас, протягом апеляційного перегляду сторона обвинувачення не заперечувала що такі судові рішення були постановлені судом, та заперечувала проти ї законності та обгрунтованості.

Разом з цим, апеляційний суд не виключає, що за певних обставин відсутність звукозаписів окремих судових засідань може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на таку обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення. У цій справі сторона обвинувачення протягом апеляційного розгляду не обґрунтувала, яким чином відсутність технічного запису вищезазначеного судового засідання вплинула на законність і обґрунтованість судового рішення та вирішення справи по суті.

Аналогічний висновок щодо застосування норми процесуального права викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року, по справі № 219/828/18.

Отже, за таких обставин наведені прокурором факти не можуть бути розцінені як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону які в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК України, що є підставою для скасування виправдовувального вироку суду.

Даних, які би свідчили, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність або допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.

Крім цього, як на підставу для скасування судового рішення, прокурор посилався на п. 1 ч. 2 ст. 412 КК України, вказуючи на те, що не дивлячись на відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення, суд рішення про закриття провадження за ч. 2 ст. 364 КК України, не прийняв.

Так, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК України, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, зокрема, якщо: за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито, крім випадків, коли провадження може бути закрито лише за згодою підозрюваного, обвинуваченого, який проти цього заперечував.

З обвинувального акту видно, що ОСОБА_13 стороною обинувачення ставилося в провину вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст.28 ч.1 ст. 203-2, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 372 КК України й ч. 2 ст. 364 КК України, за фактом зловживання службовим становищем, тобто умисному з метою одержання будь-якої вигоди для смої себе використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди державним інтересам та спричинило тяжкі наслідки.

Разом з цим, з матеріалів кримінального провадження, зокрема з журналу та технічного запису судового засідання від 02.09.2022, прокурор в судовому засіданні суду першої інстанції від 02.09.2022 надав постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні №42014040000000376 в частині обвинувачення ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Згідно вказаної постанови, підставою відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення є його переконання, що пред`явлене особі обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, частково не підтверджується та не відповідає діючому закону України про кримінальну відповідальність, оскільки Законом України №1261-VII від 13.05.2014 п.п. 3, 4 примітки до ст. 364 КК України було викладено у новій редакції, й фактично виключено можливість визначення шкоди за вказаним злочином у вигляді суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, а відтак відбулася часткова декриміналізація таких діянь, що дає підстави стверджувати що в діях ОСОБА_13 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Частиною 2 статті 337 КПК України встановлено право прокурора зокрема відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Положеннями п. 15 ч.2 ст.36 КПК України передбачено, що прокурор уповноважений підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від його підтримання, змінювати або висувати додаткове у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 340 КПК України, якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред`явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог ст.341 цього Кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, захиснику, потерпілому та його представнику.

Отже, судом першої інстанції фактично обвинувачення ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 364 КК України, усупереч вимогам ст. 337 КПК не розглянуто й рішення в цій його частині не прийнято, тому, апеляційний суд погоджується з доводами скарги прокурора, щодо того, що суд за наявності підстав для закриття кримінального провадження за ч. 2 ст. 364 КК України, не закрив його.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст. 421 КПК України виправдувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований лише у разі, якщо апеляційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання.

Крім цього, ч. 3 ст. 409 КПК України, встановлено, що суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

В той же час, як видно з вироку суду, судом було ухвалено оскаржуване рішення лише в межах обвинувачення ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст.28 ч.1 ст. 203-2, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 372 КК України, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , кожного окремо, за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України, з висновками та мотивами суду щодо виправдання обвинувачених погоджується суд апеляційної інстанції, та вважає рішення суду в цій частині законним та обгрунтованим.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що вказані порушення, не впливають на правильність висновку суду першої інстанції виправдання обвинувачених, та не є підставою для скасування виправдувального вироку стосовно ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , у зв`язку з чим доводи прокурора про необхідність скасування вироку не погоджується та вважає, що їх можливо усунути під час апеляційного розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 26 та п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення.

Підставами закриття провадження виступають не мотиви, викладені у постанові прокурора, а сам факт відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.

У відповідності до ч. 7 ст. 284 КПК України, якщо обставини, передбачені пунктом 2 частини другої цієї статті, виявляються під час судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини подану прокурором постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення в частині обвинувачення ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 364 КК України, апеляційний суд вважає за необхідне закрити кримінальне провадження № 42014040000000376 в цій частині, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України, в зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Отже, дотримуючись принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, колегія суддів не знаходить законних підстав для скасування вироку суду першої інстанції, та вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, а вирок суду першої інстанції залишити без змін та кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 364 КК України- закрити, у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року щодо ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 залишити без змін.

Кримінальне провадження № 42014040000000376 за обвинуваченням ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України закрити, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

СудДніпровський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення15.08.2023
Оприлюднено04.09.2023
Номер документу113166010
СудочинствоКримінальне
КатегоріяЗлочини у сфері господарської діяльності Зайняття гральним бізнесом

Судовий реєстр по справі —200/13434/14-к

Ухвала від 30.10.2024

Кримінальне

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

Мельниченко С. П.

Ухвала від 30.10.2024

Кримінальне

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

Мельниченко С. П.

Ухвала від 15.08.2023

Кримінальне

Дніпровський апеляційний суд

Пістун А. О.

Ухвала від 20.01.2023

Кримінальне

Дніпровський апеляційний суд

Пістун А. О.

Ухвала від 20.01.2023

Кримінальне

Дніпровський апеляційний суд

Пістун А. О.

Ухвала від 15.11.2022

Кримінальне

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

Ополинська І. Г.

Вирок від 05.12.2022

Кримінальне

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

Мельниченко С. П.

Ухвала від 11.05.2021

Кримінальне

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

Мельниченко С. П.

Ухвала від 21.04.2021

Кримінальне

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

Мельниченко С. П.

Ухвала від 05.04.2021

Кримінальне

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

Мельниченко С. П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні