Ухвала

від 31.08.2023 по справі 727/9261/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/9261/23

Провадження № 2-з/727/43/23

УХВАЛА

про забезпечення позову

31 серпня 2023 року суддя Шевченківського районного суду м. Чернівці Гавалешко П.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 яка діє від імені та в інтересах Міністерства юстиції України про забезпечення позову до подання позовної заяви,

ВСТАНОВИВ:

30.08.2023 року ОСОБА_1 яка діє від імені та в інтересах Міністерства юстиції України, звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до подання позову Міністерства юстиції України до ОСОБА_2 та Чернівецької обласної організації Комуністичної партії України про визнання недійсним договору. У поданій заяві просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно-3/100 частки нежитлового приміщення загальною площею 82,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо 3/100 частки нежитлового приміщення 82,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 662420273101.

Вказує, що Мін`юст в 2014 році звернувся до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України у зв`язку із порушенням партією ст.5 ЗУ «Про політичні партії в Україні» чинної на момент подання вказаної заяви. Вказана справа розглядалась понад 8 років та рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 року за № 826/9751/14 яке набрало законної сили 27.07.2022 року позов було задоволено та заборонено діяльність Комуністичної партії України, майно кошти та інші активи партії її обласних міських районних організацій первинних осередків та інших структурних утворень було передано у власність держави.

У ході виконання Мін`юстом судового рішення в частині передачі майна коштів та інших активів комуністичної партії України, було встановлено, що Чернівецькою обласною організацією комуністичної партії України відчужене належне їй майно на користь ОСОБА_2 на підставі договору дарування, який на думку Мін`юсту має ознаки фіктивності, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Набувачем майна став ОСОБА_2 згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є керівником та головою комісії з припиненням Чернівецької організації.

Таким чином заявник вважає, що у даному випадку ОСОБА_2 знав заздалегідь, що такий договір не буде виконаний, що він має інші цілі, ніж передбачені цим Договором тобто між відповідачами умисно укладено фіктивний правочин.

Відтак, наведене свідчить, що укладення зокрема спірного Договору спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність. З огляду на вказані обставини та письмові докази заяви, представник заявника просить задовольнити вказану заяву.

Розглянувши клопотання про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Ч. 1 ст. 150 ЦПК України містить вичерпний перелік видів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Крім того, згідно з позицією Європейського суду з прав людини заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, Dћiniж against Croatia (Джиніч проти Хорватії) , № 38359/13, п.п. 61-62 та Karahasanoglu v. Turkey (КАРАГАСАНОГЛУ проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153).

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в цивільному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Суд зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Встановивши наявність підстав для забезпечення позову зокрема, обставини імовірності відчуження спірного нежитлового приміщення, суд, доходить висновку про наявність передбачених законом підстав про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

З урахуванням обставин та предмету позову, є законними та обґрунтованими вимоги заяви про забезпечення позову до його подання шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборонити державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нього.

У заяві про забезпечення позову позивач навів обставини, з якими він пов`язує необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 . Суд погоджується з доводами позивача, що існує необхідність у забезпеченні позову, оскільки, враховуючи строки розгляду цивільних справ, у разі задоволення позову ефективний захист прав позивача буде неможливий, в зв`язку з тим, що нежитлове приміщення, яке є предметом оспорюваного договору, може бути відчужене відповідачем, поділене, відповідач може змінити його номер.

Отже, задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно-3/100 частки нежитлового приміщення загальною площею 82,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд врахував, що такі заходи мають тимчасовий характер і застосовуються на час розгляду справи, а тому відсутні підстави вважати вжиття судом відповідних заходів забезпечення позову порушенням прав відповідача (Ухвала Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2021 року справа №367/5835/21).

Дослідивши матеріали справи та доводи представника заявника, викладені у заяві про забезпечення позову, з`ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати позивач, позовним вимогам, пересвідчившись в тому, що між сторонами дійсно виник спір та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає за необхідне для забезпечення позовних вимог позивача заяву про забезпечення позову задовольнити.

Керуючись ст. 149-150, 153, 157, 258-260 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 яка діє від імені та в інтересах Міністерства юстиції України про забезпечення позову до подання позову задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно 3/100 частки нежитлового приміщення, загальною площею 82,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 662420273101.

В порядку забезпечення позову заборонити державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо 3/100 частки нежитлового приміщення загальною площею 82,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 662420273101.

Копію ухвали про забезпечення позову надіслати учасникам справи та Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за адресою: м.Чернівці, вул. Дергача 25-27 та Центрунадання адміністративнихпослуг м.Чернівці (м.Чернівці,вул.Героїв Майдану,7) для вжиття відповідних заходів.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Суддя П.С. Гавалешко