Рішення

від 08.06.2006 по справі 8249-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

8249-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 414

РІШЕННЯ

Іменем України

08.06.2006Справа №2-8/8249-2006

За позовом – Державного підприємства Міністерства оборони України “Кримське управління військової торгівлі”, м. Сімферополь.

До відповідача – Закритого акціонерного товариства “Бізнес-Центр ТТБ”,                   м. Феодосія.

Про визнання недійсним договору.

Суддя Чумаченко С.А.    

Представники сторін не з'явились.

Сутність спору: Державне підприємство Міністерства оборони України “Кримське управління військової торгівлі” (м. Сімферополь) звернулось з позовом до суду до відповідача Закритого акціонерного товариства “Бізнес-Центр ТТБ”                   (м. Феодосія) просить визнати договір за №15/04 від 22.12.2004 укладений між Філією ДП МОУ “Кримське управління військової торгівлі” – Воєнторгом №97 та ЗАТ “Бізнес-Центр ТТБ” недійсним з моменту укладення, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що філія ДП МОУ “Кримське управління військової торгівлі” при укладені спірного договору вийшла за межі надані їй за законом та довіреністю в якої визначені повноваження останньої. Так позивач зазначає, що в довіреності виданої керівнику Воєнторгу №97 не міститься положень про можливість укладення договорів за якими передбачається відчуження військового майна.

Відповідачем представлено відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить в позові відмовити, вказуючи на необґрунтованість вимог позивача.

Позивачем представлені заперечення по справі.

Справа слуханням відкладалася, в судовому засіданні оголошувалась перерва, в порядку ст. 77 Господарсько процесуального кодексу України.   

За клопотанням представників сторін судочинство здійснювалось на російській мові.

Розглянувши матеріали справи, заслухав представників сторін, суд -

В с т а н о в и в:  

22 грудня 2004 року між Воєнторгом №97 філією Кримського управління військової торгівлі – продавець та Закритим акціонерним товариством “Бізнес-Центр ТТБ” – покупець був укладений договір за №15/04, відповідно до якого продавець зобов'язується виставити на торги через Феодосійську товарну біржу частини виробничих площ військового ательє, які незадіяні у виробничому процесі, площею 82,5кв.м., що розташовані за адресою: м. Феодосія, вул. Назукіна 1 та сприяти покупцеві у торгах.

Догові підписано та скріплено печатками представників сторін.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі за наступними підставами.

Так до загальних засад цивільного законодавства Цивільним кодексом України віднесено свободу договору, за принципом дозволено все, що н заборонено законом, зокрема учасники цивільних правовідносин вільні у виборі контрагентів та договорів, які використовують у своєї діяльності.

Цивільним кодексом України опосередковано виділено такий договір як договір про намір (ч. 4 ст. 635 Цивільного кодексу України), який не віднесено до якої-небудь окремої групи договорів, а лише зазначено про його існування як цивільно-правової угоди.  

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст  договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до п. 16 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.1999, у разі вирішення спору про недійсність угоди, зміст якої вміщує елементи різних видів угод, господарському суду слід виходити з такого.

Якщо в законі прямо не передбачено вид договору, то господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через угоди, що вміщують елементи різних видів угод, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права і обов'язки. У таких випадках господарському суду необхідно дати оцінку усім умовам договору, з'ясувати законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст угоди, та обставини їх виконання, і приймаючи рішення, застосувати законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності частини угоди за правилами, що стосуються визнання угод недійсними.

Недійсними частини угод визнаються за загальними правилами визнання угод недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема відноситься договір або іншій правочин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до положення про Військовий торг №97 м. Феодосія філії Кримського управління торгівлі Міністерства оборони України, Військовий торг №97 м. Феодосія – є філією Кримського управління торгівлі МОУ та є відокремленим підрозділом державного підприємства Київського управління військової торгівлі МОУ заснований на державній власності.

Відповідно до положення про Військовий торг №97 м. Феодосія філії Кримського управління торгівлі Міністерства оборони України:

п. 3.2 військовий торг здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства, статут засновника та положення;

п. 4.4 відчуження основних засобів, що є загальнодержавною власністю і закріплені за військ торгом здійснюється засновником за погодженням з Центральним управлінням військової торгівлі Збройних Сил України у порядку встановленому чинним законодавством;

п.п. 6.1, 6.3 керівництво оперативною господарською діяльністю війсьторгу здійснює керівник; всі дії від імені засновника начальник військ торгу здійснює на підставі доручення.  

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що спірний договір підпадає під ознаки договору про намір укласти договір купівлі-продажу, оскільки останній передбачає виставлення на торги через Феодосійську товарну біржу частини виробничих площ військового ательє, які незадіяні у виробничому процесі, площею 82,5кв.м., що розташовані за адресою: м. Феодосія, вул. Назукіна 1. Саме факт прийняття зобов'язання про виставлення на торги й розцінюється судом як волевиявлення Воєнторгу №97 філією Кримського управління військової торгівлі на продаж цього майна, що прямо витикає із наміру виставлення на торги, які й передбачають відчуження майна.

Як зазначено судом, право продажу належить особі власникові товару, або іншими словами особі яка володіє майновими правами відносно майна, що продається. Судом встановлено, що структурний підрозділ - Воєнторг №97 філії Кримського управління військової торгівлі, здійснює такі права лише за попереднім узгодженням із власником.

Межі наданих Воєнторгу №97 філії Кримського управління військової торгівлі повноважень містяться окрім його положення також у довіреності яка надається керівникові.

Так спірний договір підписано від імені Воєнторгу №97 філії Кримського управління військової торгівлі керівником Апостоловою Т.А., що діяла на підставі довіреності від 08.12.2004, яка надана в матеріали справи. Довіреність Апостолової Т.А. яка діяла від імені Воєнторгу №97 філії Кримського управління військової торгівлі не містить положень яки би надавали право їй укладати угоди, що передбачають відчуження закріпленого за філією майна або на укладання договорів про майбутнє відчуження, без попереднього одержання на це дозволу.

Відповідно до ст. 1 Закону України “ Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси,  пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відчуження військового майна здійснюється в порядку ст. 6 Закону України “ Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, а також на підставі та в порядку, що передбачений іншими нормативними актами.

Відповідно до п. 9 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.1999, як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності,  якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами.

Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею  48 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Вирішуючи відповідні спори, господарські суди повинні враховувати таке.

9.1. Письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час укладення угод діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Що ж до кола повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно укладення угод від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам  цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, як встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі  все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 10 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.1999, відповідність чи  невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

Відповідно до п. 3.2 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.1999, за загальним правилом угода, визнана  недійсною, вважається такою з моменту її укладення.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” №3 від 28 квітня 1978 року, угода може бути  визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Пунктом 17 зазначеної Постанови визначено, що визнаючи угоду недійсною,  суд, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане  в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах.

В судовому засіданні 08.06.2006 оголошена вступна та резолютивна частині рішення.

Повний текст рішення підписано 14.06.2006.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 77, 82-84 ГПК України, суд -

ВИРIШИВ:

1.          Позов задовольнити в повному обсязі.

2.          Визнати договір за №15/04 від 22 грудня 2004 року (про зобов'язання виставити на торги через Феодосійську товарну біржу частини виробничих площ військового ательє, які незадіяні у виробничому процесі, площею 82,5кв.м., що розташовані за адресою: м. Феодосія, вул. Назукіна 1 та сприяти покупцеві у торгах) укладений між Воєнторгом №97 філією Кримського управління військової торгівлі та Закритим акціонерним товариством “Бізнес-Центр ТТБ” недійсним з моменту укладення.

3.          Зобов'язати сторін за договором за №15/04 від 22 грудня 2004 року, а саме Воєнторг №97 філію Кримського управління військової торгівлі та ЗАТ “Бізнес-Центр ТТБ” повернути все одержане за договором.

4.          Стягнути з ЗАТ “Бізнес-Центр ТТБ” (АР Крим, м. Феодосія, вул. 8 Марта 3, т/с 2600804843001 в Сімферопольській філії АБ “Київська Русь”, МФО 384793, ЗКПО 23200766) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України “Кримське управління військової торгівлі” (АР Крим, м. Сімферополь, вул. Вузлова 7, р/р 26007070063 в Банку КС АБ “Експрес-банк” м. Сімферополь, МФО 384674, ЗКПО 24301918) 85грн. державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.           Видати наказ після набрання рішенням законної сили.  

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Чумаченко С.А.