Рішення

від 01.09.2023 по справі 910/10203/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.09.2023Справа № 910/10203/23

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» (03187, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, буд. 40, офіс 315; ідентифікаційний код: 38964292)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 8 «Е»; ідентифікаційний код: 31195398)

про стягнення 7862,82 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.06.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром» про стягнення 7862,82 грн, з яких 1249,50 грн 3% річних та 6613,32 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/17943/16, яке набрало законної сили 09.12.2016, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» було задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром» 6122 грн. 78 коп. основного боргу, 948 грн. 00 коп. 3% річних (за період з 01.08.2011 по 11.10.2016), 4114 грн. 51 коп. інфляційних втрат (за період з вересня 2011 року по вересень 2016 року), 1378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 600 грн. 00 коп. витрат по оплаті послуг адвоката.

Звертаючись з даним позовом до суду та вказуючи, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/17943/16 є невиконаним, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1249,50 грн (за період з 12.10.2016 по 26.06.2023) та інфляційні втрати у розмірі 6613,32 грн (за період з жовтня 2016 року по травень 2023 року).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 відкрито провадження у справі №910/10203/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

При цьому, зважаючи на подане позивачем клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи наведені положення Господарського процесуального кодексу України, з огляду, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, беручи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.

При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/10203/23 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 8 «Е»), що підтверджується довідкою відділення поштового зв`язку про повернення поштового відправлення.

За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/10203/23.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.07.2008 між Приватною виробничо-комерційною фірмою «Тектоніт» (субпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергопром» (генпідрядник) було укладено Договір субпідряду №448 на будівництво Дністровської ГАЕС (далі - Договір), відповідно до умов якого генпідрядник доручає виконати, а субпідрядник виконує на свій ризик власними або залученими силами або засобами будівельно-монтажні роботи.

Згідно з п. 9.1. Договору субпідряду №448 від 10.07.2008 здача проміжних робіт в обсязі узгодженої програми здійснюється субпідрядником щомісячно, з оформленням актів прийомки виконаних підрядних робіт форми КБ-2в до 25 числа звітного місяця, а довідки форми КБ-3 до 27-го числа звітного місяця.

Відповідно до п. 9.2. Договору субпідряду №448 від 10.07.2008 здача-приймання робіт після виконання всієї програми або її частини здійснюється у відповідності до чинного порядку і оформлюється відповідним актом.

Пунктом 5.5. Договору субпідряду №448 від 10.07.2008 передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться на протязі 10 днів після підписання довідки по формі КБ-3, яка передається Генпідряднику не пізніше 27-го числа звітного місяця.

Як встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/17943/16, яке набрало законної сили 09.12.2016, на виконання умов Договору субпідряду №448 від 10.07.2008 Приватною виробничо-комерційною фірмою «Тектоніт» були виконані підрядні роботи, що підтверджується наявними в матеріалах справи (№910/17943/16) довідками КБ-3 та актами виконаних робіт КБ-2в, які відповідачем (Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергопром») в повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 6122,78 грн.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дійсно, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» і від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, обставини, які були встановлені судом у справі №910/17943/16 (зокрема, щодо наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром» за Договором субпідряду №448 від 10.07.2008 у сумі 6122,78 грн), не потребують доказування при розгляді даної справи.

Крім того, як встановлено судом у справі №910/17943/16, 04.12.2015 між Приватною виробничо-комерційною фірмою «Тектоніт» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» (новий кредитор) укладено Договір №01-12/2015 про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України), метою якого є оформлення результатів продажу майнових прав банкрута - Приватною виробничо-комерційною фірмою «Тектоніт» на відкритих торгах (аукціоні) у відповідності до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (протокол проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майна банкрута від 04.12.2015).

Копія вказаного договору також долучена позивачем до матеріалів даної справи.

Згідно з п. 1.2 Договору №01-12/2015 про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України) від 04.12.2015 первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергопром» зобов`язання щодо сплати розміру заборгованості за виконані роботи на підставі Договору субпідряду №448 від 10.07.2008.

Відповідно до п. 1.3 Договору №01-12/2015 про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України) від 04.12.2015 право вимоги первісного кредитора переходить до нового кредитора в повному обсязі з моменту складання та підписання сторонами акту приймання-передачі права вимоги (приймання-передавання документів, що підтверджують право вимоги за цим договором).

Пунктом 1.4 Договору №01-12/2015 про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України) від 04.12.2015 передбачено, що відступлення права вимоги за цим Договором здійснюється на підставі Протоколу № 201743 результатів продажу майнових прав банкрута - Приватна виробничо-комерційна фірма «Тектоніт» на відкритих торгах (аукціоні) у відповідності до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (протокол проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майна банкрута від 04.12.2015 р.

За умовами п. 1.5 Договору №01-12/2015 про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України) від 04.12.2015 відступлення права вимоги здійснюється на платних умовах і становить 392,38 грн. без ПДВ.

В силу п. 2.1 Договору №01-12/2015 про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України) від 04.12.2015 розмір зобов`язання, передбачений у п. 1.2. договору, та що відступається за даною угодою складає 6122,78 грн.

У зв`язку з переходом до нового кредитора зобов`язання щодо сплати розміру заборгованості за виконані роботи на підставі договору субпідряду №448 від 10.07.2008 р., за цією угодою Новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання зобов`язання також й щодо сплати грошового розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі та у зв`язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов`язання за виконані роботи на підставі Договору субпідряду № 448 від 10.07.2008 (п. 2.2 Договору №01-12/2015 про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України) від 04.12.2015).

На виконання умов Договору №01-12/2015 про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України) від 04.12.2015 первісний кредитор передав новому кредитору (Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс») документи, що підтверджують право вимоги за цим Договором, про що свідчить Акт від 04.12.2015, копія якого долучена позивачем до позовної заяви у даній справі та який досліджувався судом у справі №910/17943/16.

В силу вимог ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/17943/16, яке набрало законної сили 09.12.2016, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» було задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром» 6122 грн. 78 коп. основного боргу, 948 грн. 00 коп. 3% річних (за період з 01.08.2011 по 11.10.2016), 4114 грн. 51 коп. інфляційних втрат (за період з вересня 2011 року по вересень 2016 року), 1378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 600 грн. 00 коп. витрат по оплаті послуг адвоката.

Звертаючись з даним позовом до суду та вказуючи, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/17943/16 є невиконаним, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1249,50 грн (за період з 12.10.2016 по 26.06.2023) та інфляційні втрати у розмірі 6613,32 грн (за період з жовтня 2016 року по травень 2023 року).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу положень ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за Договором субпідряду №448 від 10.07.2008 у визначеному рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/17943/16 розмірі має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу вищенаведених положень законодавства.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Отже, за змістом ст.ст.598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Тобто наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/17943/16 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром» 6122 грн. 78 коп. основного боргу, 948 грн. 00 коп. 3% річних (за період з 01.08.2011 по 11.10.2016), 4114 грн. 51 коп. інфляційних втрат (за період з вересня 2011 року по вересень 2016 року).

Оскільки матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів погашення ним заборгованості, присудженої до стягнення рішенням суду у справі №910/17943/16, суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем до стягнення з відповідача 3% річних за період з 12.10.2016 по 26.06.2023 та інфляційних втрат за період з жовтня 2016 року по травень 2023 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 1231,83 грн.

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром» 3% річних у розмірі 1249,50 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 1231,83 грн.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром» інфляційних втрат у розмірі 6613,32 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 8 «Е»; ідентифікаційний код: 31195398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» (03187, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, буд. 40, офіс 315; ідентифікаційний код: 38964292) 3% річних у розмірі 1231 (одна тисяча двісті тридцять одна) грн 83 коп., інфляційні втрати у розмірі 6613 (шість тисяч шістсот тринадцять) грн 32 коп. та судовий збір у розмірі 2677 (дві тисячі шістсот сімдесят сім) грн 97 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак