Ухвала

від 31.08.2023 по справі 320/23902/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

31 серпня 2023 року м. Київ № 320/23902/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "СКАЛА" до Ради адвокатів міста Києва , Національної асоціації адвокатів України про визнання протиправними дій та рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприєство "Науково-виробнича фірма "СКАЛА" з позовом до Ради адвокатів міста Києва , Національної асоціації адвокатів України, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Ради адвокатів міста Києва та Національної асоціацій адвокатів України які полягають у прийнятті протокольних рішення Ради адвокатів міста Києва від 12.04.2018 Протокол №10, від 18.01.2018 Протокол №6, від 27.12.2018 Протокол №25 засідання Ради адвокатів міста Києва II скликання про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_2 від 08.02.2018 на ім`я ОСОБА_1 , свідоцтва серії НОМЕР_2 від 08.02.2018, на ім`я ОСОБА_2 , свідоцтва серії НОМЕР_1 від 24.01.2019 на ім`я ОСОБА_3 та внесенні відомостей в Єдиний реєстрі адвокатів України;

- зобов`язати Раду адвокатів міста Києва та Національну асоціацію адвокатів України скасувати протокольні рішення Ради адвокатів міста Києва від 12.04.2018 Протокол №10, від 18.01.2018 Протокол №6, від 27.12.2018 Протокол №25 засідання Ради адвокатів міста Києва II скликання про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_2 від 08.02.2018 на ім`я ОСОБА_1 , свідоцтва серії НОМЕР_2 від 08.02.2018 на ім`я ОСОБА_2 , свідоцтва серії НОМЕР_1 від 24.01.2019 на ім`я ОСОБА_3 та внести відповідні відомості в Єдиний реєстр адвокатів України про скасування свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю виданих на підставі протокольних рішень Ради адвокатів міста Києва від 12.04.2018 Протокол №10, від 18.01.2018 Протокол №6, від 27.12.2018 Протокол №25 засідання Ради адвокатів міста Києва II скликання серії НОМЕР_2 від 08.02.2018 на ім`я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 від 08.02.2018 на ім`я ОСОБА_2 , серії НОМЕР_1 від 24.01.2019 на ім`я ОСОБА_3 ;

- захистити порушене право позивача у спосіб який вважатиме суд найбільш ефективним.

Ухвалою суду від 19.07.2023 подану позовну заяву залишено без руху, позивачеві визначено строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання ухвали суду від позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду, з квитанцією про сплату судового збору та копіями інших документів.

Розглянувши та дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що даний спір не підогяє розгляду у порядку адміністративного судочинства, з огляду на таке.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом , який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття охоронюваний законом інтерес, що вживається у законах України, згідно з п. 3.6 мотивувальної частини цього Рішення означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним .

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб`єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору у цій справі є правомірність прийняття протокольних рішень Ради адвокатів міста Києва від 12.04.2018 Протокол №10, від 18.01.2018 Протокол №6, від 27.12.2018 Протокол №25 засідання Ради адвокатів міста Києва II скликання про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_2 від 08.02.2018 на ім`я ОСОБА_1 , свідоцтва серії НОМЕР_2 від 08.02.2018 на ім`я ОСОБА_2 , свідоцтва серії НОМЕР_1 від 24.01.2019 на ім`я ОСОБА_3 та внести відповідні відомості в Єдиний реєстр адвокатів України про скасування свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю виданих на підставі протокольних рішень Ради адвокатів міста Києва від 12.04.2018 Протокол №10, від 18.01.2018 Протокол №6, від 27.12.2018 Протокол №25 засідання Ради адвокатів міста Києва II скликання серії НОМЕР_2 від 08.02.2018 на ім`я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 від 08.02.2018 на ім`я ОСОБА_2 , серії НОМЕР_1 від 24.01.2019 на ім`я ОСОБА_3 .

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що адвокати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 приймали саму активну участь на стороні «адвоката» ФОП ОСОБА_1 , як відповідача, у справі №910/11002/21 за позовною заявою ПП «НВФ» «СКАЛА» до «адвоката» ФОП ОСОБА_1 , яка розглядалася Господарським судом м.Києва , в результаті чого з позивача на користь ФОП ОСОБА_1 було стягнуто 7 443,00 грн витрат на професійну правову та 744,3 грн. виконавчого збору відповідно до виконавчого листа Господарського суду м.Києва від 09.06.2023 у справі №910/11002/21. Позивач вважає незаконним стягнення з нього 8 187,3 грн у тому числі 7 443,00 грн і професійну правову допомогу, які «адвокат» ФОП ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 , а останні статусу адвокатів в законному порядку не набули. У подальшому 06.07.2023 старший державний виконавець Мельник К.М. Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) виніс Постанову про закінчення Виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 відповідно до виконавчого листа Господарського суду м.Києва №910/11002/21 від 09.06.2023, оскільки позивач платіжною інструкцією №113 від 05.07.2023 оплатив 8 556,30 грн на виконання постанови у ВП НОМЕР_3. Позивач вважає, що стягнення з позивача на користь «адвоката» ФОП ОСОБА_1 7443,00 грн витрат на професійну правову та 744,3 грн виконавчого збору є незаконним через протиправні дії та бездіяльність відповідачів які стали наслідком незаконне прийняття відповідачем Протоколу №10 від 12.04.2018, Протоколу №6 від 18.01.2018 та Протоколу №25 від 27.12.2018.

На думку позивача , незаконність прийняття відповідачем рішень у вигляді Протоколу №10 від 12.04.2018, Протоколу №6 від 18.01.2018 та Протоколу №25 від 27.12.2018 на засіданні Ради адвокатів міста Києва 11 скликання, про видачу свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю, відповідно ОСОБА_1 (свідоцтво серії НОМЕР_2 від 08.02.2018), ОСОБА_2 (свідоцтво серії НОМЕР_2 від 08.02.2018), ОСОБА_3 (свідоцтво серії НОМЕР_1 від 24.01.2019), на лежить виключно у правовій площині та відповідає верховенству права з огляду окрім іншого на судову практику, яка визначає становище Голови Ради адвокатів міста Києва з 08.06.2016 по 07.07.2018, та яка не мала законного права та повноважень підписувати Протокол №10 від 12.04.2018, Протокол №6 від 18.01.2018 та Протокол №25 від 27.12.2018 на засіданнях Ради адвокатів міста Києва 11 скликання.

Однак, суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України , п. 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України ).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України ).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.

Як убачається зі змісту протокольних рішень, правомірність прийняття яких оскаржується позивачем, то він стосується прав та інтересів визначених у них осіб, а саме - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто є актами індивідуальної дії.

Ураховуючи наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки властивості нормативно-правового й індивідуального актів, оскаржувані рішення є актами індивідуальної дії, оскільки: прийняті Радою адвокатів міста Києва в межах її компетенції на підставі положень п. 1 ч. 7 ст. 10 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; не містить загальнообов`язкових правил поведінки, передбачає індивідуалізовані приписи щодо видачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю, а отже, адресовані одній особі; не регулює певний вид суспільних відносин; не розрахований на багаторазове застосування та вичерпує дію після його реалізації.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів, якої він безпосередньо стосується.

Спірні протокольні рішення не породжують для позивача жодних прав, обов`язків і не порушують законні інтереси, що відповідно не надає позивачу права на захист, а саме права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 у справі №9901/643/18 (П/9901/643/18) дійшла висновку про те, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження акту індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки такий акт може бути оскаржений в суді, насамперед, його адресатом, тобто суб`єктом, для якого відповідний акт створює права та/чи обов`язки. Метою такого обмеження є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема, як у цій справі.

Така мета досягається законодавчо встановленими обмеженнями, тобто останні є пропорційним переслідуваній меті.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 9901/645/18.

Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з п. 3.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, яким мотивує свої вимоги позивач, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Конституційний Суд України у п. 3.6 мотивувальної частини зазначеного рішення відобразив загальнотеоретичні положення , що інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Отже, законний (охоронюваний законом) інтерес виражається у можливостях суб`єкта права користуватися певним соціальним благом, не вимагаючи певних дій від інших осіб і лише за певних умов маючи можливість звертатися за захистом цього інтересу до суду з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать суспільним.

Для звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу особа повинна мати легітимні очікування вчинення стосовно неї певних дій з боку іншого суб`єкта відповідно до заснованого на законі дозволу.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 283 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження за позовом Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "СКАЛА" до Ради адвокатів міста Києва , Національної асоціації адвокатів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

2. Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.

.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Лисенко В.І.