Рішення

від 17.08.2023 по справі 916/2111/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2111/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Боднарук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер" (код ЄДРПОУ 19052689, 65011, м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 52)

про виселення та стягнення 252132,85 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Курлович О.О., в порядку самопредставництва

від відповідача: не з`явився

Позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер" про виселення та стягнення 252132,85 грн. неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані закінченням терміну дії укладеного між сторонами Договору оренди нежилого приміщення №88/4 від 01.08.2003.

Ухвалою суду від 23.05.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 22.06.2023, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою від 22.06.2023 відкладено підготовче засідання на 13.07.2023.

Ухвалою від 13.07.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 17.08.2023.

В судове засідання з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого предтавника в судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав, з заявами та клопотаннями до суду не звертався.

Ухвали суду, які направлялись відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з відміткою поштової установи "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 17.08.2023, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 01.08.2003 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер" (орендар) укладено Договір №88/4 оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м.Одеса, вул.Катерининська, 50/52, підвал, загальною площею 172,09 кв.м.

Згідно п.1.2 договору, строк дії договору оренди до 01.04.2006.

За умовами розділу 2 договору, орендна плата визначається на підставі ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 №1054-XXIV "Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси". За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 754,81 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за користування земельною ділянкою. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. За повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу.

В п.4.7 договору сторони дійшли згоди, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Згідно п.7.7, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження у разі належного виконання ним умов договору.

За умовами п.7.8, дія договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

Додатковим погодженням від 23.04.2007 продовжено термін дії Договору до 22.10.2007 та внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим погодженням від 22.06.2007 внесено зміни в Договір в частині зменшення орендованої площі з 172,09 кв.м. на 152,69 кв.м.; продовжено строк дії Договору до 22.10.2007 та внесено зміни в частині розміру орендної плати.

Додатковим погодженням від 11.10.2007 продовжено термін дії Договору до 10.04.2008 та внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим погодженням від 26.12.2008 продовжено термін дії Договору до 25.12.2011., змінено адресу орендованого приміщення з "вул. Катерининська, 50/52" на "вул. Троїцька, 39", також внесено зміни в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим погодженням від 14.12.2011 продовжено термін дії договору до 10.12.2014, змінено найменування Орендодавця з "Представництво по управлінню комунальної власності Одеської міської ради" на "Департамент комунальної власності Одеської міської ради", внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим договором №6 від 15.12.2014 продовжено термін дії Договору до 10.11.2017, внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим договором №8 від 19.10.2017 продовжено термін дії Договору до 19.09.2020, збільшено площу орендованого приміщення з 152,69 кв. м. на 153,5 кв.м., внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим договором №9 від 06.08.2018 внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць.

16.03.2023 комісією у складі посадових осіб позивача проведено обстеження приміщення, що є предметом оренди, та встановлено, що приміщення зачинене та доступ до нього відсутній, про що складено Акт обстеження від 16.03.2023.

Як стверджує позивач, відповідачем не дотримано вимог положення ч. З ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також положень пункту 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, а саме - відповідач не звернувся до Департаменту з заявою про продовження договору оренди у відповідні строки, та на сьогоднішній день відповідна заява не надходила. Отже, відсутні будь-які підстави, передбачені Договором оренди або нормами чинного законодавства України, якими врегульовано правовідносини, що виникли між Департаментом та відповідачем на підставі Договору оренди, щоб на теперішній час вважати Договір оренди дійсним, а правовідносини продовженими.

Наразі, Договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, в свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

За наведених обставин, позивач просить виселити ТОВ "Майстер" з орендованого приміщення та стягнути з відповідача неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно ст.762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

За умовами ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до положень ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

01.02.2020 введено в дію новий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ.

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим частиною другою статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

З 01.07.2020 продовження дії договору оренди відбувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ та з урахуванням положень статті 18 вказаного Закону.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Відповідно до пункту 134 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.

Згідно із пунктом 135 Порядку, орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

Відповідно до пункту 136 Порядку, заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені пунктом 113 цього Порядку, та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Орендарем не було надано відповідної заяви, не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, у встановлені нормами чинного законодавства строки.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно із пунктом 7.9 договору, дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

За приписами ч.4 ст.291 Господарського кодексу України, закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення.

У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

Отже, оскільки, продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яким встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, термін дії договору закінчився 19.09.2020, тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Згідно п.4.7 договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

За приписами ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини третьої статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач у добровільному порядку не передав позивачу нежитлове приміщення, загальною площею 153,5 кв.м., що розташоване за адресою м.Одеса, вул. Троїцька,39, протилежного суду не доведено.

За наведеного суд констатує, що вимога Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про виселення відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер" зі спірного приміщення є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення неустойки, суд зауважує наступне.

Відповідно до частини 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Позивачем нараховано відповідачу неустойку у розмірі 252132,85 грн. за період вересень 2020-березень 2023.

Суд перевірив розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки та констатує, що його здійснено арифметично правильно.

Доказів погашення відповідачем неустойки в добровільному порядку матеріали справи не містять.

Таким чином, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер" (65011, м. Одеса, вул. Катерининська, 52, код ЄДРПОУ 19052689) з нежитлового підвального приміщення, загальною площею 153,5 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 39, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер" (65011, м. Одеса, вул. Катерининська, 52, код ЄДРПОУ 19052689) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) - неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 252132 (двісті п`ятдесят дві тисячі сто тридцять дві) грн. 85 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер" (65011, м. Одеса, вул. Катерининська, 52, код ЄДРПОУ 19052689) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, ЄДРПОУ 26302595) - 6465 (шість тисяч чотириста шістдесят п`ять) грн. 99 коп. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 31 серпня 2023 р.