Постанова

від 30.08.2023 по справі 130/2965/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/2965/21

Провадження № 22-ц/801/1610/2023

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2023 рокуСправа № 130/2965/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складіколегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Денишенко Т. О.,

суддів Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

за участі секретаря судового засідання Різник Д. С., розглянувши за правилами, установленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного прова-дження, у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці, у залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальніс-

тю «Поділля Агропродукт», за участі третіх осіб, які не заявляють самостій-

них вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеже-

ною відповідальністю «Агротал», приватного нотаріуса Вінницького місько-

го нотаріального округу Кметюк Світлани Анатоліївни про витребування зе-

ельної ділянки з чужого незаконного користування, скасування рішення

державного реєстратора про реєстрацію права оренди,

за апеляційною скаргою представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» адвоката Барішевського Олексія Ва-лерійовича на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 квітня 2023 року, постановлене у приміщенні суду у м. Жмеринка Він-ницької області за головування судді Порощука П. П. за відсутності учасників справи,

У С Т А Н О В И В:

22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася у Жмеринський міськ-районний суд Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою від-повідальністю ( далі - ТОВ ) «Поділля Агропродукт», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротал», приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С. А. про витребування зе-мельної ділянки з чужого незаконного користування, скасування рішення дер-жавного реєстратора про реєстрацію права оренди, посилаючись на наступні обставини. На підставі державного акта на право приватної власності на землю від 22 січня 2002 року серії ВН ОСОБА_1 є власницею земельної ділян-ки площею 5,6496 га, кадастровий номер 0521084500:06:006:0161, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, роз-ташованої на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Він-ницької області. У 2014 році ОСОБА_1 уклала із ТОВ «Агротал» дого-вір оренди своєї земельної ділянки строком на п`ять років. Нещодавно пози-вачка довідалася, що обробіток її земельної ділянки без укладення із нею як власницею будь-яких договорів щодо передачі в оренду земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт». Отримавши витяг із Державного реєс-тру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 пересвідчилася, що пра-во оренди її земельної ділянки на підставі договору від 15 вересня 2015 року № б/н, додаткової угоди від 25 червня 2018 року № б/н зареєстроване приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С. А. за ТОВ «Поділля Агропродукт», про що наявне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 жовтня 2015 року № 25558966. Позивачка стверджує, що жодних договорів, додаткових угод із ТОВ «Поділля Агропродукт» не підпису-вала, не мала бажання продовжувати договір із ТОВ «Агротал», її підписи у вказаних правочинах підроблені з метою незаконного використання належної їй земельної ділянки. За обставин, які мають місце, позивачка вважає, що земель-на ділянка повинна бути витребувана з незаконного користування ТОВ «Поділ-ля Агропродукт», а рішення приватного нотаріуса щодо реєстрації права орен-ди її земельної ділянки на підставі договору оренди, додаткової угоди у Дер-жавному реєстрі прав на нерухоме майно має бути судом скасоване, тому про-сила суд першої інстанції позов задоволити.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 квітня 2023 року позов задоволений повністю, витребувано із чужого незакон-ного користування у ТОВ «Поділля Агропродукт» земельну ділянку, що нале-жить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної влас-ності на земельну ділянку від 22 січня 2002 року серії ВН, площею 5,6496 га, кадастровий номер 0521084500:06:006:0161, розташовану на території Пото-ківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, скасоване рі-шення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Кме-тюк С. А. від 25 жовтня 2015 року за індексним номером 25558966 про держав-ну реєстрацію права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт», із цього товарис-тва стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1816,00 гривень, витрати на проведення судової експертизи у розмірі 5663,10 гривень, 10000,00 гривень з оплати наданої професійної правничої допомоги.

Не погоджуючись із ухваленим 25 квітня 2023 року рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ТОВ «Поділля Агропродукт» адвокат Барі-шевський О. В. оскаржує його в апеляційному порядку, просить скасувати ос-каржуване рішення, ухвалити нове рішення про відмову позивачці у задоволен-ні позовних вимог. Скаржник вважає оскаржуване рішення необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права. Заперечуючи, критикую-чи висновок проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи, адвокат посилається на наявність у ньому ряду суттєвих недоліків, недотримання екс-пертами при його складанні певних вимог нормативно-правових документів, методичних положень у галузі почеркознавчої експертизи; зроблений у резуль-таті дослідження категоричний негативний висновок стосовно справжності під-пису ОСОБА_1 є недостатньо обгрунтованим, сам висновок викликає сумніви у його правильності, вказує на упередженість експертів, які приймали участь у його складанні. Натомість суд беззаперечно урахував необгрунтований висновок почеркознавчої експертизи у якості доказу, що вказує на однобічний розгляд справи, неправильне дослідження та оцінку доказів. При ухваленні оскаржуваного рішення суд повно та всебічно не з`ясував усіх обставин справи, що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення.

Також відповідач не погоджується зі стягненням на користь позивачки витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 гривень. Посилаючись на нор-ми процесуального права, що регулюють дане питання, практику Європейсь-кого суду з прав людини, адвокат Барішевський О. В. стверджує, що розмір за-значеного відшкодування не доведений первинними документами. У поданих документах щодо наданої правничої допомоги не відображеного усього комп-лексу дій, здійснених представником позивачки у ході судового процесу. Роз-мір витрат, заявлений до стягнення, не обгрунтований, не пропорційний пред-мету спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому чис-лі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викли-кала справа публічний інтерес.

Скаржник зазначає, що позивачкою вказаний розмір правничої допомоги у розмірі 10000,00 гривень. Проте такий розмір правничої допомоги є непропор-ційним предмету спору, яким є немайнові вимоги. Тим більше складність спра-ви також не відповідає розміру правничої допомоги, адже єдиним доказом на підтвердження позовних вимог є висновок почеркознавчої експертизи. Тобто представником позивачки не докладалися додаткові зусилля для надання суду значного обсягу доказів у доведення заявлених вимог. Складання заяв, клопо-тань, наданих суду зі сторони позивачки, не вимагають значного часу, витраче-ного адвокатом на виконання відповідних робіт ( надання послуг ), а зазначений у документах для суду витрачений час не відповідає дійсності. Скаржник наго-лошує, що витрати на правничу допомогу позивачки завищені, необгрунтовані, та підлягають зменшенню щонайменше у три рази.

Ухвалою апеляційного суду від 07 серпня 2023 року клопотання представ-ника ТОВ «Поділля Агропродукт» Барішевського О. В. задоволене, відповідачу поновлений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 25 квітня 2023 року.

Передбаченим цивільним процесуальним законом правом, забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 07 серпня 2023 року, на подання відзивів на апе-ляційну скаргу у цій справі позивачка, треті особи, які не заявляють самостій-них вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ «Агротал», при-ватний нотаріус Кметюк С. А. не скористалися, зазначені відзиви упродовж встановленого строку суду апеляційної інстанції не надходили, проте їх відсут-ність відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції на предмет його закон-ності й обгрунтованості.

У судове засідання апеляційного суду 30 серпня 2023 року на 13.00 годину сторони у справі, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ «Агротал», приватний нота-ріус Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С. А. не з`явилися з невідомих причин, хоча усі учасники справи завчасно, в установленому поряд-ку повідомлені про місце, день та час перегляду справи, про що у матеріалах справи містяться відповідні докази ( а. с. 222 - 223 ). Будь-яких заяв від учас-ників справи з приводу її процесуального руху суду не надходило. Керуючись нормами статті 372 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду ухвалила розглянути дану справу у відсутності її учасників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, про-аналізувавши у сукупності наявні у ній докази, ретельно перевіривши закон-ність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів та ви-мог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скар-га представника ТОВ «Поділля Агропродукт» адвоката Барішевського О. В. на судове рішення від 25 квітня 2023 року підлягає частковому задоволенню, зо-крема, стосовно зменшення розміру витрат ОСОБА_1 на оплату прав-ничої допомоги.

Згідно із нормами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрун-туватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Закон-ним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з до-триманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції від 25 квітня 2023 року не повністю відповідає зазначеним вимогам, воно підлягає частковій зміні.

У цій цивільній справі мають місце наступні фактичні обставини.

ОСОБА_1 на підставі державного акту серії ВН від 22 січня 2002 року на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521084500:06:006:0161, площею 5,6496 га, розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. У 2014 році, як зазначає позивачка, вона уклала договір оренди землі із ТОВ «Агротал» терміном на п`ять років. Нещодавно ОСОБА_1 дізналася, що обробіток її земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт». При цьому жодних договорів з відповідачем стосовно передачі йому в оренду власної земельної ділянки позивачка не підписувала, згоду на обробіток не надавала, а також не бажала продовжувати договірні орендні відносини із ТОВ «Агротал». Право оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на строк дії до 25 червня 2026 року зареєстроване за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі договору від 15 вересня 2015 року № б/н та додаткової угоди ( про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди ) від 25 червня 2018 року до Договору оренди землі № б/н від 03 квітня 2015 року № б/н. Право оренди за договором, а також за зазна-ченою додатковою угодою зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 жовтня 2015 року за індексним номером рішення про дер-жавну реєстрацію прав та їх обтяжень № 25558966 приватним нотаріусом Він-ницького міського нотаріального округу Кметюк С. А., що підтверджується інформаційною довідкою із вказаного реєстру.

Повністю задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції узяв до уваги висновок експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи у даній цивільній справі від 14 лютого 2023 року № 6564/22-21, відповідно до якого підпис у додатковій угоді від 25 червня 2018 року, укладеній між ОСОБА_1 , ТОВ «Агротал» та ТОВ «Поділля Агропродукт», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Суд дійшов висновку, що у зв`язку із відсутністю волевиявлення позивачки на укладення додаткової угоди, яку вона не підписувала, даний правочин є неукладеним.

Керуючись нормами статей 15, 16, 202 - 204, 207, 215, 263, 387, 638 ЦК України, нормами Законів України «Про оренду землі», «Про державну реєс-трацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 76, 81, 89, 133, 137, 141 ЦПК України, беручи до уваги положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прецедентну сталу практику Євро-пейського суду з прав людини, правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, у постанові Колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, суд першої інстанції дійшов пере-конання про обгрунтованість задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки додаткову угоду від 25 червня 2018 року № б/н вона не підписувала, її умов не узгоджувала. Зазначена додаткова угода є такою, що не укладена. Як наслідок суд стягнув із відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати по сплаті судового збору, оплаті судової експертизи та наданої професійної прав-ничої допомоги у розмірі 10000,00 гривень.

Висновок суду першої інстанції про обгрунтованість вимог ОСОБА_1 та необхідність задоволення позову по суті є правильним, однак суд поми-лився у застосуванні норм матеріального права, їх трактуванні, оскільки, витре-бовуючи земельну ділянку з чужого незаконного користування у ТОВ «Поділля Агропродукт», виходив із того, що позивачкою заявлений віндикаційний позов.

Апеляційний суд зауважує, що фактично та об`єктивно ОСОБА_1 заявлений у суд не віндикаційний, а негаторний позов, що відповідає право-вому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/204716-ц; висновки суду першої інстанції у контексті викладу цієї постанови апеляційного суду відповідають вимогам ма-теріального закону та принципу справедливості. Убачається доцільним підкрес-лити, що негаторний позов на відміну від віндикаційного може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, влас-ника земельної ділянки. Власник земельної ділянки, спростовуючи факт укла-дення ним договору оренди земельної ділянки та/або додаткової угоди у моти-вах негаторного позову, виходячи із дійсного змісту правовідносин, які скла-лися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки, вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою.

У вирішенні цієї справи належить застосувати норми права, які регулюють наявні між її сторонами правовідносини, з урахуванням правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верхов-ного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц ( провадження № 14-452цс18 ), від 12 червня 2019 рокуу справі № 653/1096/16-ц ( проваджен-ня № 14-181цс18 ), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц ( прова-дження № 14 -473цс18 ),від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц ( провадження № 14-364цс19 ), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц ( провадження № 14-499цс 19 ). В указаних судових рішеннях за-значено, що якщо договір є неукладеним через непідписання його стороною правочину, то належним способом захисту порушеного права є повернення зе-мельної ділянки, тому позивачка й посилалася у позовній заяві на окремі вищезазначені постанови Великої Палати Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є пра-во особи на річ ( майно ), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю во-лею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів ( частина перша статті 328 цього Кодексу ).

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивіль-ним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Частиною першою статті 4 цього Закону установлено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебу-вають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Статтями 13, 14 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Згідно зі статтею 17 цього Закону об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Як уже зазначалося, звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що не підписувала додаткову угоду від 25 червня 2018 року ( про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди землі ) до Договору орен-ди землі від 03 квітня 2015 року № б/н, укладену, нібито, між нею, ТОВ «Агро-тал» та ТОВ «Поділля Агропродукт», тому зазначений правочин є неукладеним. Як наслідок її земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному корис-туванні відповідача. Ураховуючи доведення вказаного твердження ОСОБА_1 про неукладеність вищезазначеної додаткової угоди завдяки висновку у справі судової почеркознавчої експертизи, земельна ділянка має бути повернута позивачці як власниці, незважаючи на те, що у прохальній частині позову вона просила суд витребувати земельну ділянку із чужого незаконного користування у ТОВ «Поділля Агропродукт».

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом по-милки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевияв-лення учасника правочину, зафіксоване у належній формі ( що підтверджу-ється, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії ), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож унаслідок правочину учас-ники набувають права і обов`язки, які, натомість, не спричиняють для них пра-вових наслідків. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених нею цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким право-чином особою узагалі не набуваються, а правовідносини за ним не виникають.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його вико-нання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого по-зову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення кон-кретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого установлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповід-них правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок за-стосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим докумен-том ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинений, а його правомірність презюмується. Зазначений правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 ро-ку у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Отже, установивши, що ОСОБА_1 не підписувала додаткову угоду до договору оренди, тобто, не виявляла свою волю до вчинення такого право-чину, правильним, таким, що відповідає регулятивним нормам матеріального права, є висновок про те, що вказана угода є неукладеною, тому земельна ді-лянка, щодо якої існує така неукладена угода, підлягає не витребуванню, а по-верненню на вимогу її власниці.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц ( прова-дження № 14-499цс19 ) Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та у додаткових пояснен-нях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на повер-ненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фак-тичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем ( тимчасовим володільцем ) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права во-лодіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунен-ня перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлен-ня вимоги про повернення таких ділянок».

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц ( провадження № 14-20цс21 ) наголошено на то-му, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia ( суд знає закони ), який полягає у тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору ( da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду у цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації ним правової природи відносин між позивачем та від-повідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. У зазначеній постанові Велика Палата Вер-ховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та у межах позовних вимог, встанов-лює зміст ( правову природу, права та обов`язки ) правовідносин сторін, які ви-пливають із встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, виходячи з поло-жень ЦПК України, така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення у судовому рішенні, зокрема, у його мотивувальній і резолютивній частинах. То-му обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є під-ставою для відмови у позові, оскільки згідно із принципом jura novit curia не-правильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовід-носин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні пра-вовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та засто-совує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Задля усунення хибного способу захисту інтересів позивачки у цій справі, на виконання та з метою дотримання принципуjuranovitcuria(«суд знаєза-кони»),свого обов`язкузастосувати длявирішення споруналежні приписиюридичних норм,апеляційний суддійшов висновкупро необхідність змінити у певній частині оскаржуване рішення суду першої інстанції від 25 квітня 2023 року, ураховуючи, що у такому випадку матиме місце ефективне виконання рішення суду.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( у редакції на час укладення додаткової угоди ) державній реєстрації прав підля-гають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право оренди земельної ділянки, право постійного користування та право орен-ди ( суборенди ) земельної ділянки. Статтею 22 цього Закону передбачено, що документи, які подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідальність за достовірність даних, що містяться у документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено зако-ном. Пунктом першим частини першої статті 27 цього ж Закону установлено, що підставою для реєстрації права власності та інших речових прав є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним ( частина перша статті 387 ЦК України ).

Як правильно установлено судом першої інстанції та підтверджується ма-теріалами справи, позивачка ОСОБА_1 умови додаткової угоди від 25 червня 2018 року № б/н ( про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди ) до Договору оренди землі № б/н від 03 квітня 2015 року із ТОВ «Агро-тал» та ТОВ «Поділля Агропродукт» не погоджувала, волю на вчинення цього правочину не виявляла, що підтверджується висновком експерта Вінницького відділення КНДІСЕ за результатами проведеної судової почеркознавчої екс-пертизи у цій справі від 14 лютого 2023 року № 6564/22-21.

Мотиви апеляційної скарги представника ТОВ «Поділля Агропродукт» ад-воката Барішевського О. В. на судове рішення від 25 квітня 2023 року стосу-ються недоведеності позовних вимог саме через висновок зазначеної судової експертизи, який, на думку представника відповідача, не можна брати до уваги у зв`язку із його неналежністю, порушенням порядку зібрання та дослідження матеріалів, представлених експертам. Доводи апеляційної скарги зводяться до критики такого доказу у справі як висновок проведеної судової експертизи сто-совно підпису позивачки у додаткові угоді до Договору оренди землі. Скарж-ник стверджує, що вказаний висновок суперечить іншим матеріалам справи, є необґрунтованим, таким, що викликає сумніви у його правильності та взагалі вказує на упередженість експертів, а суд першої інстанції необґрунтовано узяв його до уваги як належний, допустимий доказ. Колегія суддів апеляційного су-ду визнає доводи апеляційної скарги безпідставними, такими, що не спростову-ють висновку суду першої інстанції щодо визнання цього доказу у справі достовірним та достатнім.

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою на-дання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду ( стаття 1 Закону України «Про судову експертизу» ). Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслі-дування, або договір з експертом чи експертною установою якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно зі статтею 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнаний неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту ( експертам ). Якщо висновок експерта буде визнаний необґрунтованим або таким, що суперечить іншим ма-теріалам справи або викликає сумніви у його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові ( експер-там ). Як убачається із матеріалів цієї справи, відповідач суду відповідного кло-потання не заявляв.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформа-цію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргумен-тами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належ-ність доказів остаточно вирішується судом.

Висновок експерта Вінницького відділення КНДІСЕ від 14 лютого 2023 року № 6564/22-21 за результатами проведеної судової почеркознавчої експер-тизи містить чітку та однозначну відповідь на поставлене судом перед експер-том питання. Судова експертиза у цій справі проведена атестованими судовим експертом Сімчук Л. Ю., яка має необхідну для проведення такої експертизи відповідну освіту. Висновок експерта відповідає вимогам чинного законодав-ства, не містить недоліків, які б породжували сумніви у правильності та обґрун-тованості зробленого висновку, який узгоджуються із іншими наявними у цій справі доказами. Суд першої інстанції в ухвалі від 21 лютого 2022 року про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи попередив експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього судом обов`язків, що передбачено статтями 384, 385 Кримінального кодексу України. Порушень по-рядку призначення і проведення експертизи не допущено, а твердження сторо-ни відповідача про сумніви щодо правильності висновку експерта не дово-дяться належними та допустимими доказами.

Отже у цій частині апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги як необгрунтовані та безпідставні.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фак-тів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обста-вин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ( частина перша статті 80 ЦПК України ).

Судом першої інстанції із огляду на задоволення позову ОСОБА_1 стягнуто із відповідача на її користь сплачений у дохід держави судовий збір у зв`язку із поданням позову у сумі 1816,00 гривень, витрати з оплати судової експертизи у сумі 5663,10 гривень, та професійної правничої допомоги у розмірі 10000,00 гривень.

Представником ТОВ «Поділля Агропродукт» адвокатом Барішевським О.В. в апеляційній скарзі оспорюється правильність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції від 25 квітня 2023 року у частині визначеного судом роз-міру витрат позивачки на оплату професійної правничої допомоги у сумі 10000,00 гривень, які підлягають відшкодуванню за рахунок товариства. У скарзі порушене клопотання про зменшення цих витрат до 3000,00 гривень.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом ( професійна правнича допомога ), крім випадків, установлених законом.

Однією із основних засад ( принципів ) цивільного судочинства є відшко-дування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення ( пункт дванадцятий частини третьої статті 2 ЦПК України ).

Нормами статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати скла-даються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, віднесені витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом другим частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до статті 26 цього Закону адвокатська діяльність здійсню-ється на підставі договору про надання правничої допомоги. Визначення дого-вору про надання правничої допомоги міститься у статті 1 зазначеного Закону, згідно із якою договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона ( адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання ) зобов`язу-ється здійснити захист, представництво або надати інші види правової допо-моги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витра-ти, необхідні для виконання договору. За нормами цього Закону представниц-тво - вид адвокатської діяльності, що полягає у забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта у цивільному, господарському, адміністративному та консти-туційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юри-дичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивіль-ного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складен-ня заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спря-мованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі пору-шення ( пункт шостий частини першої статті 1 Закону ).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інфор-мації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяль-ності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших доку-ментів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також у інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із частинами першою та другою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній ( орієн-товний ) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розра-хунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Положеннями частин першої-другої статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно із частиною четвертою цієї статті ЦПК, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт ( наданих послуг ); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт ( надання послуг ); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвока-та, у тому числі гонорару адвоката за представництво у суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір до-казів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що спла-чена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтвер-джують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до пунктів першого, другого частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати із розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтова-ним та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репу-тацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою цієї статті ЦПК установлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, установлюється судом на підставі по-даних сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зро-била про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На під-твердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання право-вої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку ( квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відря-дження ). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та дове-дені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомо-гу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц ( провадження № 61-15441св19 ), від 03 лютого 2021 року у справі № 552/5808/17 ( провадження № 61-19076св19 ) тощо.

Колегія суддів апеляційного суду убачає доцільним підкреслити, що дана справа, як стверджує представник відповідача, дійсно є справою незначної складності. Хоча до матеріалів справи додані три договори про надання прав-ничої допомоги від 01 жовтня 2021 року, укладені ОСОБА_1 із кож-ним окремо адвокатами Якименком К. В., Буркою В. Р. та ОСОБА_2 , об-єктивно та фактично у справі працював лише адвокат Якименко К. В., який під-готував позовну заяву, подавав клопотання про витребування доказів ( оригі-налу додаткової угоди для забезпечення проведення судової експертизи, реєс-траційної справи ), про призначення самої експертизи, додаткове пояснення що-до можливості подальшого розгляду справи у випадку непроведення почерко-знавчої експертизи, неодноразово подавав клопотання про проведення судових засідань без його участі, подав суду два акти приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2021 року № б/н, які відрізняються між собою лише збільшеною вартістю через підготу-вання та подання заяв, клопотань, пояснення на одному аркуші ( а. с. 104 ), а також у збільшеною із двох до п`яти тисяч гривень оплатою за участь у судових засіданнях. Однак убачається необхідним зауважити, що представники пози-вачки не брали участі ні в одному судовому засіданні суду першої інстанції.

Апеляційний суд не бере до уваги подані трьома представниками ОСОБА_3 ідентичні акти від 01 жовтня 2021 року про приймання-передачу позивачкою кожному із них одних й тих же документів: копії її паспорта, іден-тифікаційного коду, копії державного акта на право власності на земельну ді-лянку ( а. с. 52, 56, 59 ), оскільки такі документи достатньо було передати од-ному з них для приєднання до матеріалів справи і ці акти не свідчать про необ-хідність збільшення розміру оплати правничої допомоги.

Убачається доцільним предметно проаналізувати двічі подані стороною позивачки акти приймання-передачі наданих правничих послуг. Так за таким актом № 1 від 01 лютого 2022 року ( а. с. 55 ) адвокат Якименко К. В. з 01 жовтня 2021 року по 01 лютого 2022 року надав ОСОБА_1 наступні по-слуги із визначеною вартістю: консультація ( одна година - 1000,00 гривень ), підготовка і подання заяв, клопотань, пояснень ( три години - 3000,00 гривень ), участь у судових засіданнях ( дві години - 2000,00 гривень), усього 6000,00 гри-вень. 25 квітня 2023 року датований акт приймання-передачі наданих послуг, складений між ОСОБА_1 та адвокатом Якименко К. В. ( а. с. 183 ), за яким усього до сплати позивачкою визначено уже 10000,00 гривень, куди вхо-дить, як уже зазначалося, участь у судових засіданнях у сумі 5000,00 гривень та підготовка і подання заяв, клопотань - за чотири години - 4000,00 гривень. Та-кож установлений строк оплати послуг до 01 липня 2023 року, який учасниками домовленості не дотриманий, оскільки відповідні документи до матеріалів справи з 01 липня 2023 року не приєднані..

Аналізом проведеної роботи у справі стороною позивачки установлено, що доводи представника ТОВ «Поділля Агропродукт» адвоката Барішевського О.В., викладені в апеляційній скарзі стосовно розподілу витрат ОСОБА_1 на оплату професійної правничої допомоги, заслуговують на увагу, зо-крема стосовно оплати участі її представників у судових засіданнях у сумі 5000,00 гривень, хоча така робота реально не мала місця.

Стала прецедентна практика Європейського суду з прав людини перекон-ливо свідчить, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними інеминучими,а їхрозмір обгрунтованим ( справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10 грудня 2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року ). За результатом розгляду справи «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Заявлений до стягнення із відповідача роз-мір витрат ОСОБА_1 на оплату правничої допомоги у сумі 10000,00 гривень не можна визнати обгрунтованим, фактичним, розумним та реальним, він не відповідає дійсним витратам позивачки та необхідності з огляду на кон-кретні обставини цієї справи, фінансовий стан її сторін; він дійсно виглядає не-пропорційним до предмета спору, складності справи та ціни її позову, значенню справи для сторін чи публічному інтересу до цієї справи, який би вплинув на репутацію її сторін.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на за-безпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а за-соби їх досягнення обгрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; він дозволяє досягти розумного співвідношення між ціля-ми державного впливу і засобами їх досягнення. Складність цієї справи не від-повідає розміру затребуваної правничої допомоги, адже стороною позивачки не докладалися додаткові, обтяжливі зусилля для надання, представлення суду значного обсягу доказів на доведення своєї позиції у справі.

Частино п`ятою статті 137 ЦПК України визначено, що у разі недотри-мання стороною у справі вимог частини четвертої цієї статті суд за клопотан-ням іншої сторони може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспів-мірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про змен-шення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( частина шоста статті 137 ЦПК України ). Відповідна правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Відповідач в особі представника адвоката Барішевського О. В. просить зменшити розмір стягуваних витрат позивачки на професійну правничу допо-могу у зв`язку з їх непропорційністю до предмета спору, невідповідністю складності справи. Таке клопотання як обгрунтоване, доведене і об`єктивне під-лягає частковому задоволенню, оскільки сума у 10000,00 гривень цих витрат є очевидно завищеною та необгрунтованою.

У постановах від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 917/1071/18 Верховний Суд зазначив «якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на про-фесійну правничу допомогу визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сто-рони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу».

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що буде досягнуто принципу справедливості, а судове рішення набуде правильності та об`єктивності, якщо суму коштів за надання правничої допомоги ОСОБА_1 , що підлягає до відшкодування на її користь, зменшити до 5000,00 гривень. Отже, з урахуван-ням наведених норм права, конкретних обставин цієї справи, обґрунтованості та реальності понесених стороною позивачки витрат на професійну правничу допомогу адвоката, розумності їхнього розміру, беручи до уваги заперечення представника відповідача, принцип співмірності понесених судових витрат та об`єм наданої правничої допомоги, складність справи, надані адвокатом реальні послуги, час, витрачений ним на виконання робіт з надання правничої допо-моги, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині розподілу таких витрат, про що заявив клопотання представник ОСОБА_4 .

Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узго-джених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням пра-восуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути на-лежним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт пер-ший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року ). Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення на-ціонального суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргу-ментів стосовно прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи апеляційним судом, який переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими до-казами, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для зміни судового рішення є: не-повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недове-деність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції ви-знав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду пер-шої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У цій постанові уже зазначалося, проте необхідно іще раз підкреслити, що рішення суду першої інстанції у цій справі від 25 квітня 2023 року підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови апеляційного суду.

Оскільки зміна мотивувальної частини рішення суду першої інстанції має місце не за ініціативи учасників справи, перерозподілу судових витрат у цій справі між ними не потребується.

Керуючись нормами статей 367, 368, 372, 374, 376, 381-384, 389 -391 ЦПК України, апеляційний суд у складіколегії суддів судової палати у цивільних справах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальніс-тю «Поділля Агропродукт» адвоката Барішевського Олексія Валерійовича задо-вольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 квітня 2023 року змінити.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Абзац другий резолютивної частини рішення від 25 квітня 2023року ви-класти у такій редакції: «Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй на праві приватної власності на підставі державного акта у від 22 січня 2002 року серії ВН земельною ділянкою площею 5,6496 га, кадастровий номер 0521084500:06:006:0161, розташованою на території Пото-ківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області,шляхом по-верненняцієї земельноїділянки власниці ОСОБА_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким 25 жовтня 2015 року зареєстроване у Державному реєстрі речо-вих прав на нерухоме майно та їх обтяжень за індексним номером 25558966».

У абзаці четвертому рішення від 25 квітня 2023 року зменшити розмір витрат ОСОБА_1 з оплати професійної правничої допо-моги, що підлягають стягненню на її користь із Товариства зобмеженою відпо-відальністю«Поділля Агропродукт» з десяти тисяч гривень до п`яти тисяч гривень.

У рештірішення судупершої інстанціївід 25 квітня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку із апеляційним провадженням у цій справі зали-шити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складений 30 серпня 2023 року.

Суддя-доповідач Т. О. Денишенко

Судді Л. О. Голота

В. П. Рибчинський