Ухвала

від 04.09.2023 по справі 695/933/23

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 695/933/23

номер провадження 1-кс/695/938/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2023 рокум. Золотоноша

Слідчий суддя Золотоніського міськрайонного суду

Черкаської області Ватажок- ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

слідчого ОСОБА_3 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноша клопотання старшого слідчого СВ Золотоніського РВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Золотоніської окружної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023252150000007 від 14.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Слідчий СВ Золотоніського РВП ГУ НП в Черкаській області ОСОБА_3 звернувся до суду з погодженим прокурором Золотоніської окружної прокуратури ОСОБА_4 клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023252150000007 від 14.03.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

В обґрунтування клопотання зазначено, що у провадженні Золотоніського РВП ГУ НП в Черкаській області перебуває кримінальне провадження за № 42023252150000007 від 14.03.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

У ході досудового розслідування встановлено, що Золотоніською окружною прокуратурою з метою реалізації положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вивчено рішення Новодмитрівської територіальної громади в частині дотримання вимог чинного законодавства під час передачі земельних ділянок у власність.

Встановлено, що рішеннями №17-114/VIII, №17-115/VIII, №17-116/VIII від 17.11.2021 затверджено проекти землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Підставою для затвердження стали попередні рішення 10 сесії Новодмитрівської сільської ради №10-67/VIII, №10-68/VIII, №10-69/VIII від 29.06.2021 про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Разом з тим, встановлено, що 13 сесією Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_7 не приймалось.

Крім того, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7121583900:07:001:0567 площею 1,6951 га зареєстровано за ОСОБА_7 .

Як зазначено у клопотанні, враховуючи вищевикладене, невстановлені службові особи Новодмитрівської територіальної громади підробили офіційний документ рішення 13 сесії Новодмитрівської сільської ради №13-96/VIII від 03.09.2021, та подали до проєктної організації, що стало підставою для розробки проекту землеустрою та оформлення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7121583900:07:001:0567 площею 1,6951 га, що знаходиться в адміністративних межах Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

01 серпня 2022 року між ОСОБА_7 та СФГ «ЛІНА БЕРРІ» було укладено договір оренди земельної ділянки 7121583900:07:001:0567 площею 1,6951 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

Посилаючись на те, що земельна ділянка за кадастровим номером 7121583900:07:001:0567 площею 1,6951 га, яка розташована в адміністративних межах Новодмитрівської сільської ради, отримана ОСОБА_7 на підставі підроблених документів, виникла необхідність у накладенні на неї арешту з метою заборони її подальшого відчуження, слідчий за погодженням з прокурором звернувся до суду з даним клопотанням.

У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав повністю, просив його задовольнити з підстав викладених у клопотанні.

ОСОБА_7 та представник СФГ «ЛІНА БЕРРІ» у судове засідання з розгляду даного клопотання на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України не викликались.

Заслухавши пояснення слідчого, розглянувши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя зазначає про таке.

Частиною першою статті 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 статті 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом

Згідно з ч. 1, 2, 3, 4 ст. 64-2 КПК України третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.

Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.

Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються арешту майна, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.

Відповідно до ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 171 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його компетенції цим Кодексом, при цьому з клопотанням про арешт майна до слідчого судді має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а також цивільний позивач з метою забезпечення цивільного позову.

Також слідчий суддя зауважує, що згідно з пунктом 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ст. 94, 132, 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Такі дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора у кримінальному провадженні, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже, суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно із частиною першою статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Згідно з положеннями ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною першою статті 167 КПК України визначено, що тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Слідчим суддею встановлено, що Золотоніським РВП ГУНП в Черкаській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023252150000007 від 14.03.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

З клопотання та доданих до нього матеріалів, слідчим суддею встановлено, що у вказаному кримінальному провадженні № 42023252150000007 від 14.03.2023 жодній особі не оголошено підозру.

У клопотанні прокурор просить накласти арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 7121583900:07:001:0567 площею 1,6951 га, яка розташована в адміністративних межах Новодмитрівської сільської ради, оскільки дана земельна ділянка отримана ОСОБА_7 на підставі підроблених документів.

Разом з тим, при зверненні до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, слідчим не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, того, що документи, на підставі яких ОСОБА_7 отримав вказану земельну ділянку у власність було підроблено, також у клопотанні слідчий не назвав осіб, причетних до вчинення даного кримінального правопорушення.

Крім того, з клопотання та доданих до нього документів вбачається, що звертаючись з даним клопотанням, слідчий фактично стверджує, що вказана земельна ділянка протиправно вибула із комунальної власності Новодмитрівської територіальної громади, однак доказів того, що Новодмитрівська сільська рада зверталась до суду із цивільним позовом щодо відновлення права власності на зазначену земельну ділянку, слідчий не назвав та не надав.

Також при вирішенні даного клопотання, слідчий суддя зауважує, що слідчий у клопотанні не довів, що земельна ділянка, арешт на яку просить накласти слідчий відповідає критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України.

Таким чином, на підставі викладеного вище, вбачається, що слідчим при вказаних у клопотанні обставинах не доведено, що накладення арешту на земельну ділянку виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи її володільця потребам досудового розслідування.

Згідно з ч.11 ст.170 КПК України заборона, обмеження користування або розпорядження майном може бути застосоване лише в разі доведеності існування обставин, які підтверджують, що незастосування таких заходів призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, передачі такого майна, проте, вказані обставини не підтверджені достатніми доказами.

Відтак, при вирішенні даного клопотання слідчий суддя зауважує, що слідчим не доведена необхідність застосування саме такої забезпечувальної цілі кримінального провадження заходу, як арешт майна і не доведена наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика ЄСПЛ, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до ЄСПЛ забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь.

ЄСПЛ вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Відповідно до пунктів 69, 73 рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Таким чином, на підставі викладеного вище, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного клопотання на даному етапі досудового розслідування.

Керуючись ст. 132, 167, 170-173, 309, 370, 372, 375 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання відмовити повністю

Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п`яти діб.

Слідчий суддя ОСОБА_8