Рішення

від 04.09.2023 по справі 910/7532/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2023Справа № 910/7532/23Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Онлайн"

до 1) приватного акціонерного товариства "Київстар"

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Кінлок"

про визнання оспорюваного правочину недійсним

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Онлайн" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Київстар", товариства з обмеженою відповідальністю "Кінлок" про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.05.2023 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

18.05.2023 до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви та уточнену позовну заяву про визнання оспорюваного правочину недійсним з доданими документами. В уточненій позовній заяві позивач просить суд визнати договір №379386 на будівництво місцевих ліній зв`язку від 06.12.2019р. недійсним. Також, просить суд розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2023 року відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 1 - 29.05.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №0105494528890 та відповідачем 2 - 30.05.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №010549528904.

05.06.2023 до канцелярії суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити повністю у задоволенні позову, застосувати позовну давність до позовних вимог.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

06.12.2019 між приватним акціонерним товариством "Київстар" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кінлок" (підрядник) укладено договір № 379386 на будівництво місцевих ліній зв`язку, відповідно до п. 1.1 якого, підрядник зобов`язується, на свій ризик, від імені та за дорученням замовника, отримати будь-які погодження, що необхідні для проектування та будівництва МЛЗ (місцевих ліній зв`язку, які будуються в межах однієї області) та на підставі погоджень, виконати роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити належним чином виконані такі роботи.

Відповідно до п. 1.2 договору, роботи проводяться у відповідності та на умовах окремих додаткових угод до цього договору, в яких визначається конкретний перелік робіт, строки та ціна.

Згідно з п.1.3 договору побудовані МЛЗ мають відповідати будівельним нормам та технічному завданню до комплексу робіт, форма 1 якого наведена у додатку №4 до договору (далі - Технічне завдання).

Звертаючи з даним позовом позивачем зазначено, що вищезазначений договір за своєю природою в розумінні статті 875 ЦК України та 318 ГК України є договором будівельного підряду, а тому має відповідати істотним умовам такого договору.

Відповідно до статті 877 ЦК України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію.

Підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв`язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов`язаний повідомити про це замовника.

На думку позивача, укладеним між відповідачами договором не передбачено положення щодо проектної документації, яка визначає обсяг і зміст робіт. Більше того, будь-яких відомостей про наявність проектної документації договір не містить. Натомість будівництво має здійснюватися виключно відповідно до проектної документації. Сторонами погоджено предмет договору, ціну, визначено права та обов`язки сторін, відповідальність, проте відсутність проектної документації свідчить про невиконання істотних умов при укладанні договору. Відтак, зміст оспорюваного договору є таким, що суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо факту порушення майнових прав та інтересів позивача, то позивач зазначив наступне.

06.02.2023 року ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі № 910/119/23 за позовом відповідача-1 до відповідача-2 про стягнення 664 505,00 грн.

Предметом позову є стягнення неустойки (штрафу) за порушення відповідачем-2 строків виконання робіт (будівництво ВОЛЗ за адресами: ТК № 1609-UA2866 м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Тарасової Алли, 5, готельний комплекс «Hyatt»-UA2849 м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Михайлівська, 17/2-UA2766 м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Велика Житомирська, 2А, готель «Інтерконтиненталь», трубостійки по відповідних краях даху - UA0866 м. Київ, Шевченківський р-н, вул. В.Житомирська, 9, Інститут теорії архітектури та містобудівництва).

20.02.2023 року ухвалою Господарського суду міста Києва залучено позивача як третю особу. Підставою залучення третьої особи стало те, що позивач є субпідрядником за договором № КЛ/379386/НГ субпідряду на будівництво місцевих ліній зв`язку від 29.01.2020 р. та в свою чергу, виконувало вищезазначені роботи. З огляду на це, вбачається, що результати розгляду судової справи вплинуть на права та законні інтереси позивача, а також на обов`язки перед відповідачем-2.

Таким чином, з огляду на той факт, що у разі задоволення зазначеного позову, з відповідача-2 буде стягнуто суму простроченого зобов`язання у розмірі 664 505,00 грн., а відповідач-2 в свою чергу матиме право зворотної вимоги (регресу) до позивача, можна дійти висновку, що права та законні інтереси позивача як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права позивача буде захищено та відновлено.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, п. 1.1 договору сторони передбачали, що підрядник зобов`язується, на свій ризик, від імені та за дорученням замовника, отримати будь-які погодження, що необхідні для проектування та будівництва МЛЗ (місцевих ліній зв`язку, які будуються в межах однієї області) та на підставі погоджень, виконати роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити належним чином виконані такі роботи.

Відповідно до п. 2.4 договору підрядник (відповідач 2) зобов`язаний:

2.4.9 отримати довіреність на виконання робіт від імені замовника (відповідач 1) для отримання будь-яких погоджень, що необхідні для проектування та будівництва ЛЗ, та на підставі погоджень виконувати роботи з проектування та будівництва ЛЗ. Самостійно отримувати погодження від відповідних компетентних державних органів стосовно всіх робіт з будівництва ЛЗ. Забезпечити будівництво ліній зв`язку, згідно з відповідними проектними рішеннями, нормами та вимогами держаних керівних нормативних документів, отримання всіх дозволів, узгоджень, затверджень, що необхідні для виконання зобов`язань підрядника за цим договором.

2.4.10 підрядник зобов`язаний надавати замовнику, за 5 (п`ять) робочих днів до початку прийняття робіт замовником погоджену проектну та виконавчу документацію в повному обсязі.

2.4.11 після закінчення виконання робіт передати замовнику всю проектно-кошторисну документацію, яка стосується відповідної ЛЗ

Крім того, розділ 14 таблиці з додатку № 2 до договору прямо передбачає проектування ( із відповідними підкатегоріями) як окремий вид робіт за договором, що виконуються відповідачем 2.

Таким чином, договором прямо врегулювано питання щодо розробки, використання та передачі проектної документації.

В той же час, суд зазначає, що ч.ч.1-3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Втім, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Суд наголошує, що позивач не є стороною спірного договору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Отже, за змістом статей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 № 916/1411/19.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що предметом позову є визнання недійним договору №379486 на будівництво місцевих ліній зв`язку, укладеним між відповідача.

Позивачем не наведено належних доводів щодо порушення його прав вищезазначеним договором.

Отже, відсутність порушеного права позивача є самостійно підставою для відмови у позові щодо недійсності правочину стороною якого він не являється.

Крім того, суд відзначає, що спосіб захисту, який просить застосувати позивач має бути ефективним.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Суд також враховує положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загалом, необхідно зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Тобто саме ефективність способу захисту є основоположним принципом, який має враховуватись судом при ухваленні рішення.

Згідно з послідовною та сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством та/або його неефективність для захисту порушеного права/інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 зі справи № 910/10011/19, від 02.02.2021 зі справи № 925/642/19.

З вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів договором №379486 на будівництво місцевих ліній зв`язку від 06.12.2019 року та заявлено неефективний спосіб захисту, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання вказаного правочину недійсним.

Щодо заявленого відповідачем-1 клопотання про застосування строків позовної давності.

Оскільки, суд дійшов висновку про відмову в позові по суті вимог, відсутні підстави для застосування строку позовної давності та відмови в позові з підстав його пропуску. З огляду на зазначене, судом не досліджується питання про обґрунтованість клопотання відповдіача-1 щодо застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч. 3 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову відшкодування судових витрат у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий