Рішення

від 04.09.2023 по справі 910/11161/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2023Справа № 910/11161/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Українського культурного фонду, м.Київ

до відповідача: Приватного підприємства "Мамаєва Слобода", м. Київ

про стягнення 62 663,53 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Український культурний фонд звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Мамаєва Слобода" про стягнення 62 663,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором №3INST61-26111 від 09.11.2020 про надання гранту інститутської підтримки, а саме пунктів 1, 2 розділу VII договору.

Ухвалою суду від 17.07.2023 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням такого.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03061, м.Київ, вул.Михайла Донця, 2.

Конверт з ухвалою суду про відкриття провадження було повернуто на адресу суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2020 Українським культурним фондом (фонд) та Приватним підприємством "Мамаєва Слобода" (гарантоотримувач) було укладено договір №3INST61-26111 про надання гранту інстутиційної підтримки, за умовами якого фонд надає грантоотримувачу на умовах, визначених цим договором, грант інституційної підтримки з метою забезпечення стабільної діяльності тарозвитку в умовах обмежувальних заходів, запроваджених упродовж дії режиму карантину, опис та мінімальні технічні вимоги до якого наведено у проектній заявці та у кошторисі згідно з додатками 1 та 2 до цього Договору, а грантоотримувач реалізує проект інституційної підтримки на умовах, визначених цим договором.

У п. 1 розділу ІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 грантоотримувач реалізує Проект інституційної підтримки до 31.12.2020 року та надає Фонду пакет звітної документації відповідно до умов договору до 15.01.2021 року.

Згідно п. 2 розділу ІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 грантоотримувач здійснює свою діяльність згідно з планом, зазначеним у заявці на проект інституційної підтримку (проектній заявці) та кошторису витрат, що є додатками 1 та 2 до цього договору.

Відповідно до п.3 розділу ІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 для підтвердження здійснення діяльності грантоотримувач надає фонду змістовий звіт (додаток 3), звіт про надходження та використання коштів (додаток 4) з копіями первинних бухгалтерських документів.

Пунктом 4 розділу ІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 визначено, що датою завершення Проекту інституційної підтримки є день підписання фондом акта про виконання проекту інституційної підтримки.

Згідно п.1 розділу ІІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 загальна сума гранту становить 679 420 грн. 00 коп., без податку на додану вартість.

У п.п.2, 3 розділу ІІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 вказано, що фонд надає суму гранту інституційної підтримки траншами у розмірі та у строки, визначені графіком платежів згідно з додатком 5 до цього договору. Перерахування коштів здійснюється в безготівковій формі у національній валюті України шляхом переказу на розрахунковий рахунок грантоотримувача.

Грантоотримувач має право на реалізацію проекту інституційної підтримки відповідно до умов цього договору (п.1 розділу ІV договору №3INST61-26111 від 09.11.2020).

Підпунктами 3, 4 п.2 розділу ІV договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 визначено, що у разі якщо виконання Проекту інституційної підтримки буде припинено чи не завершено протягом дії цього Договору, у триденний строк повідомити Фонд про такі обставини. У строк, що не перевищує 10 календарних; днів з моменту настання таких обставин, документально підтвердити всі витрати, здійснені за рахунок суми гранту, та повернути Фонду невикористану частину суми гранту; зберігати бухгалтерську документацію по Проекту інституційної підтримки протягом трьох років з моменту підписання акту про виконання Проекту інституційної підтримки.

Підпунктом 2 п.4 розділу ІV договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 унормовано, що фонд зобов`язується контролювати порядок виконання цього договору, дотримання строків, правильність, обґрунтованість та цільове використання гранту.

Сторони домовились, що фактичні витрати мають відповідати

принципам раціонального управління фінансами, бути відображені в

бухгалтерському обліку грантоотримувача та відповідати витратам, передбаченим у кошторисі Проекту, форму якого наведено у додатку 2 до цього договору (п.1 розділу VІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020).

У п.2 розділу VІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 визначено типи та види витрат гранту інституційної підтримки, серед яких: оплата праці; соціальні внески; оренда техніки, обладнання, земельних ділянок та приміщень; експлуатаційні витрати на утримання приміщень та комунальні послуги; придбання матеріальних засобів (за винятком капітальних витрат); витрати на послуги зв`язку, інтернет, обслуговування сайтів та програмного забезпечення; витрати на банківське обслуговування; інші витрати, пов`язані з основною діяльністю організації; аудиторські послуги.

Сторони домовились, що витрати, які не визначено у пункті 2 цього розділу є неприпустимими.

Згідно п.1 розділу ІХ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 у разі істотних порушень умов цього договору, визначених Законом України «Про Український культурний фонд», його може бути розірвано за заявою Фонду в односторонньому порядку.

Відповідно п.2, 3 розділу ІХ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 рішення Фонду про розірвання цього договору приймається за наявності факту істотного порушення його умов. У разі дострокового розірвання цього договору внаслідок використання будь-якої частини гранту інституційної підтримки не за призначенням або з порушенням чинного законодавства грантоотримувач зобов`язаний протягом 20 календарних днів з дня отримання повідомлення про розірвання цього Договору в односторонньому порядку повернути у повному обсязі перераховані Фондом кошти.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє

до 31 грудня 2020 року, але у будь-якому випадку до повного виконання

сторонами своїх зобов`язань. Зміни до цього договору вносяться шляхом укладення додаткових договорів (п.1 розділу ХІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020).

У додатку №1 до договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 сторонами визначено запитувані суми за окремими статтями видатків відповідно до кошторису, зокрема, оплату праці штатних працівників на рівні 422 250 грн; соціальні внески 92895 грн; експлуатаційні витрати на утримання приміщень та комунальні послуги в сумі 94996,50 грн; матеріальні витрати (за винятком капітальних видатків) 30 803,50 грн; витрати на послуги зв`язку, інтернет, обслуговування сайтів та програмного забезпечення 4475 грн; банківські витрати 4000 грн, аудиторські послуги 30 000 грн.

У додатку №2 до договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 контрагентами затверджено кошторис проекту інституційної підтримки.

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №3INST61-26111 від 09.11.2020 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №3INST61-26111 від 09.11.2020 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Українським культурним фондом (фонд) було перераховано на рахунок Приватного підприємства "Мамаєва Слобода" суму гранту в розмірі 679 420 грн згідно платіжного доручення №364 від 12.11.2020.

Проте, зі змісту позовної заяви вбачається, що за наслідками перевірки позивачем фінальної звітності про реалізацію проекту інституційної підтримки №3INST61-26111 від 09.11.2020 вимогам Українського культурного фонду, який було оформлено звітом незалежного аудитора, складеним Аудиторською фірмою "Лагма", було встановлено перевищення встановленого вимогами Фонду граничного розміру оплати штатних працівників в грудні на загальну суму 28 333 грн, у липні 2020 5400 грн та 8400 грн, соціальні внески з оплати праці не передбачені затвердженим кошторисом в сумі 9269,26 грн, витрати в сумі 628 грн на сертифікат додаткової гарантії на БФП та послуги доставки, не передбачені затвердженим кошторисом, витрати в розмірі 10 633,27 грн на погашення заборгованості за кредитним договором, не передбачені затвердженим кошторисом.

Означені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення відповідачем п.п.1, 2 розділу VІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020, що стало підставою для звернення до відповідача з вимогою про повернення суми гранту в розмірі 62 663,53 грн як суми, що перевищує розмір витрат, які визначені кошторисом.

Проте, зі змісту позовної заяви вбачається, що Приватним підприємством "Мамаєва Слобода" вимоги Українського культурного фонду виконано не було, грошові кошти не повернуто, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Як було встановлено вище, 09.11.2020 Українським культурним фондом (фонд) та Приватним підприємством "Мамаєва Слобода" (гарантоотримувач) було укладено договір №3INST61-26111 про надання гранту інстутиційної підтримки, за умовами якого фонд надає грантоотримувачу на умовах, визначених цим договором, грант інституційної підтримки з метою забезпечення стабільної діяльності тарозвитку в умовах обмежувальних заходів, запроваджених упродовж дії режиму карантину, опис та мінімальні технічні вимоги до якого наведено у проектній заявці та у кошторисі згідно з додатками 1 та 2 до цього Договору, а грантоотримувач реалізує проект інституційної підтримки на умовах, визначених цим договором.

У п. 1 розділу ІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 грантоотримувач реалізує Проект інституційної підтримки до 31.12.2020 року та надає Фонду пакет звітної документації відповідно до умов договору до 15.01.2021 року.

Згідно п. 2 розділу ІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 грантоотримувач здійснює свою діяльність згідно з планом, зазначеним у заявці на проект інституційної підтримку (проектній заявці) та кошторису витрат, що є додатками 1 та 2 до цього договору.

Згідно п.1 розділу ІІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 загальна сума гранту становить 679 420 грн. 00 коп., без податку на додану вартість.

Сторони домовились, що фактичні витрати мають відповідати

принципам раціонального управління фінансами, бути відображені в

бухгалтерському обліку грантоотримувача та відповідати витратам, передбаченим у кошторисі Проекту, форму якого наведено у додатку 2 до цього договору (п.1 розділу VІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020).

У п.2 розділу VІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 визначено типи та види витрат гранту інституційної підтримки, серед яких: оплата праці; соціальні внески; оренда техніки, обладнання, земельних ділянок та приміщень; експлуатаційні витрати на утримання приміщень та комунальні послуги; придбання матеріальних засобів (за винятком капітальних витрат); витрати на послуги зв`язку, інтернет, обслуговування сайтів та програмного забезпечення; витрати на банківське обслуговування; інші витрати, пов`язані з основною діяльністю організації; аудиторські послуги.

Сторони домовились, що витрати, які не визначено у пункті 2 цього розділу є неприпустимими.

У додатку №1 до договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 сторонами визначено запитувані суми за окремими статтями видатків відповідно до кошторису, зокрема, оплату праці штатних працівників на рівні 422 250 грн; соціальні внески 92895 грн; експлуатаційні витрати на утримання приміщень та комунальні послуги в сумі 94996,50 грн; матеріальні витрати (за винятком капітальних видатків) 30 803,50 грн; витрати на послуги зв`язку, інтернет, обслуговування сайтів та програмного забезпечення 4475 грн; банківські витрати 4000 грн, аудиторські послуги 30 000 грн.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Українським культурним фондом (фонд) було перераховано на рахунок Приватного підприємства "Мамаєва Слобода" суму гранту в розмірі 679 420 грн згідно платіжного доручення №364 від 12.11.2020.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками виконання умов договору №3INST61-26111 від 09.11.2020 та використання суми гранту Приватним підприємством "Мамаєва Слобода" було складено змістовний звіт від 31.12.2020 про виконання проекту.

З метою перевірки звітності відповідача, було залучено Аудиторську фірму "Лагма", якою було здійснено перевірку достовірності та відповідності фінальної звітності про реалізацію проекту інстутиційної підтримки №3INST61-26111 від 09.11.2020, за наслідками якої було складено звіт незалежного аудитора від 08.01.2021.

Згідно змісту вказаного звіту встановлено перевищення встановленого вимогами Фонду граничного розміру оплати штатних працівників в грудні на загальну суму 28 333 грн, у липні 2020 5400 грн та 8400 грн, соціальні внески з оплати праці не передбачені затвердженим кошторисом в сумі 9269,26 грн, витрати в сумі 628 грн на сертифікат додаткової гарантії на БФП та послуги доставки, не передбачені затвердженим кошторисом, витрати в розмірі 10 633,27 грн на погашення заборгованості за кредитним договором, тобто, встановлено, що загальна сума грошових коштів, витрачених всупереч переліку визначеного у п.2 розділу ІІ договору та кошторису витрат, який затверджено контрагентами, становить 62 663,53 грн.

Тобто, з наведеного вбачається, що матеріалами справи підтверджуються обставини неналежного виконання відповідачем умов договору №3INST61-26111 від 09.11.2020, зокрема порушення п.п.1, 2 розділу VІІ договору №3INST61-26111 від 09.11.2020.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проте, всупереч наведеного відповідачем доказів належного виконання своїх обов`язків за договором №3INST61-26111 від 09.11.2020 не надано, обставини, які повідомлено позивачем доказовим чином не спростовано.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України ).

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

За висновками суду, у даному випадку у відповідача була відсутня правова підстава для використання (збереження) грошових коштів позивача в сумі 62 663,53 грн, які було перераховано в якості суми гранту за договором №3INST61-26111 від 09.11.2020, не у відповідності до переліку можливих витрат та кошторису, який передбачено умовами укладеного з позивачем правочину, а отже, відповідна сума грошових коштів, є безпідставно утриманою Приватним підприємством "Мамаєва Слобода", а отже підлягає поверненню на користь Українського культурного фонду.

При цьому, суд вважає за доцільне звернути увагу, що невизначення позивачем у позовній заяві правової підстави для стягнення суми грошових коштів, а саме ст.1212 Цивільного кодексу України, не нівелює обов`язку суду надати вірну правову кваліфікацію спірних правовідносин з метою вирішення спору між сторонами та ухвалення законного й справедливого рішення.

За таких обставин, з огляду на все вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позовних вимог Українського культурного фонду до Приватного підприємства "Мамаєва Слобода" про стягнення 62 663,53 грн.

Виходячи з висновків суду стосовно задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Українського культурного фонду до Приватного підприємства "Мамаєва Слобода" про стягнення 62 663,53 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Мамаєва Слобода" (03061, м.Київ, вул.Михайла Донця, 2, ЄДРПОУ 36716285) на користь Українського культурного фонду (01601, м.Київ, вул.Івана Франка, 19, ЄДРПОУ 41436842) грошові кошти в сумі 62 663,53 грн та судовий збір в сумі 2684 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 04.09.2023.

Суддя В.В. Князьков