Рішення

від 04.09.2023 по справі 910/10102/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2023Справа № 910/10102/23 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіксрент»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айдомс»

про стягнення 31 433,73 грн,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіксрент» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айдомс» про стягнення 31 433,73 грн, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг спецтехнікою, механізмами № 01112021/1 від 01.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 01054 94812831 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак конверт повернувся до суду не врученим, причиною повернення зазначено «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою, надісланою відповідачу, суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається йому врученою.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За приписами ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/10102/23 встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву, однак, станом на дату ухвалення даного рішення суду відзив на позовну заяву не надійшов.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Айдомс» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІКСРЕНТ» (виконавець) укладено Договір № 01112021/1 про надання послуг спецтехнікою, механізмами (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язався надати замовнику послуги щодо експлуатації будівельних машин і механізмів для виконання земляних, будівельно-монтажних робіт разом з екіпажем (надалі - послуги) на будівельних об`єктах замовника, а замовник приймає виконані послуги та оплачує їх вартість на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.1. Договору вартість послуг встановлюється у додатках, рахунках-фактурах та актах до цього договору.

Пунктом 2.5. Договору встановлено, що за результатами наданих послуг сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2025 року, але в будь-якому випадку до повного його виконання сторонами (п. 7.1. Договору).

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих на підставі Договорів послуг, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у загальному розмірі 20 000 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір, що укладений між сторонами, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ч.ч.1,2 ст. 193 Господарського кодексу України, передбачається, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами був складений, підписаний та скріплений печатками підприємств: акт надання послуг № 72 від 02.08.2022 на суму 37 500,00 грн з ПДВ.

Отже, позивачем були надані, а відповідачем прийнято без претензій, зауважень та заперечень договірні послуги на загальну суму 37 500,00 грн.

Відповідно до п. 2.3. Договору загальна вартість складається з вартості усіх наданих Послуг, зазначених в актах приймання-передачі послуг.

Відповідно до п. 2.8. Договору розрахунок за послуги здійснюється за фактом надання послуг після підписання Акту приймання-передачі наданих послуг у розмірі 100% вартості наданих послуг вказаних у виставленому рахунку-фактурі згідно підписаного акту приймання-передачі наданих послуг, не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з дня підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

Таким чином, беручи до увагу умови Договору та враховуючи, що датою підписання обох актів приймання-передачі послуг є 02.08.2022, суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що останнім днем оплати суми усіх послуг було 07.08.2022. Відповідач частково здійснив оплату наданих послуг в сумі 17 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 956 від 02.12.2022.

Станом на день розгляду даної справи, будь-яких доказів сплати відповідачем залишку заборгованості у розмірі 20 000,00 грн., суду не надано, відтак, за відповідачем рахується борг на зазначену суму.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Разом з цим, відповідачем не було спростовано викладених позивачем у позові обставин, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 20 000,00 грн, у зв`язку з чим господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 4.2. Договору у разі прострочення замовником сплати послуг за Договором, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача пені, суд дійшов висновку, що розрахунок є помилковим, оскільки обґрунтованою, арифметично вірною та такою, що не суперечить нормам чинного законодавства є сума пені у розмірі 7 527,40 грн ( за період з 18.08.2022 по 15.02.2023), у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Як унормовано приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних від простроченої суми, а також інфляційні втрати, і встановив, що обчислення виконано арифметично правильно, відповідно заявлені вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 3 167,23 грн - інфляційні та 684,30 грн - 3% річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не подав відзив на позовну заяву, не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

При цьому, стаття 129 ГПК України зазначає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у позовній заяві було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складались із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги від 02.08.2022, укладеного між адвокатом Солдаткіним Олександром Сергійовичем та ТОВ «ФІКСРЕНТ» (Клієнт), адвокат взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу Клієнту та останній за вказані послуги зобов`язався сплатити адвокату гонорар.

Відповідно до виставленого адвокатом рахунку на оплату № 190623 від 19.06.2023 та акту прийняття - передачі наданих послуг № 1 від 19.06.2023, вартість наданої професійної правничої допомоги адвокатом Солдаткіним О.С. склала 5 000 грн. Платіжним дорученням № 562 від 19.06.2023 підтверджується факт перерахування позивачем на рахунок адвоката Солдаткіна О.С. грошових коштів у розмірі 5 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата рахунку за юридичні послуги № 190623 від 19.06.2023.

З аналізу норм законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Як встановлено судом, позивачем долучено до матеріалів справи належні та допустимі докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Обґрунтованих заперечень відповідача з приводу покладення на нього судових витрат на правову допомогу, які були понесені позивачем, до суду не надійшло.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд враховує, що подані документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції висновкам суду, відображеним у рішенні, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним (співмірним) із складністю справи та наданими адвокатом послугами, а тому суд вважає обґрунтованою суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 991,50 грн пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Айдомс» (вул. Перемоги, 9, м. Київ, 03170; ідентифікаційний код 43849379) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіксрент» (пр. Перемоги, 16, м. Київ, 01035; ідентифікаційний код 44642103) основну заборгованість у розмірі 20 000,00 грн, пеню у розмірі 7 527 грн. 40 коп., 3% річних у розмірі 684 грн. 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 167 грн. 23 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 991 грн. 50 коп, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 679 грн. 44 коп. грн.

3. В іншій частині у позові - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 04.09.2023.

Суддя Т.Ю. Трофименко