Рішення

від 25.08.2023 по справі 915/991/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2023 року Справа № 915/991/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м.Київ, просп.Перемоги, буд.14; ідент.код 38727770; адреса ел.пошти: info@uspa.gov.ua)

в особі: Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23; ідент.код 38728444; адреса ел.пошти: mf@nik.uspa.gov.ua),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Порт» (54002, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/8; ідент.код 40993584; адреса ел.пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1),

про: стягнення 9527,87 грн,-

в с т а н о в и в:

Державне підприємство "Миколаївський морський торгівельний порт" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Порт" заборгованість у розмірі 9527,87 грн, з яких: 7424,50 грн - основний борг за надані у лютому, травні - грудні 2022 року, січні - травні 2023 року по договору №19-П-МИФ-20 від 20.02.2020 послуги з утримання та обслуговування нежитлових приміщень другого поверху будівлі ТЕК (інв.№384), за адресою: м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.38/2; загальною площею 32,1 кв.м; 1486,06 грн - пеня; 141,35 грн - 3% річних; 475,96 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 27.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання; запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Копія ухвали суду від 27.06.2023 була надіслана 28.06.2023 на адресу відповідача, яка вказана позивачем та зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження відповідача: 54002, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/8.

02.08.2023 зазначена ухвала була повернута поштовим відділенням до суду з відміткою: "за закінченням терміну зберігання".

Статтею 93 ЦК України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, ч.7 ст.120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Згідно зі ст.11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до приписів п.5) ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п.п.11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п.99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до п.п.116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Отже, з урахуванням приписів ст.11, п.5) ч.6 ст.242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення Товариству з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Порт" копії ухвали суду від 27.06.2023 у справі №915/991/23 є 02.08.2023.

Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

20.02.2020 року між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України", як власником будівлі, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Порт", як користувачем, укладено договір №19-П-МИФ-20 про надання послуг (далі - Договір про надання послуг).

Відповідно до п.1.1 Договору про надання послуг, власник будівлі здійснює утримання та обслуговування нежитлових приміщень другого поверху будівлі транспортно-експедиційної контори (інв.№384), за адресом: вул.Заводська, 23/8, м.Миколаїв, загальною площею 32,1 кв.м (надалі будівля) згідно договору оренди від 14.05.2018 №РОФ-1624, що знаходиться на балансі власника будівлі.

Судом встановлено, що договір оренди є новою редакцією договору оренди від 14.05.2018 №РОФ-1624 в редакції змін та доповнень, внесених до нього договором №1 від 04.03.2019 та договором №2 від 12.07.2019 (далі - Договір оренди).

Згідно п.2.1.4 Договору про надання послуг, позивач зобов`язався надавати визначені договором послуги протягом дії договору оренди державного нерухомого майна від 14.05.2018 №РОФ-1624, та припиняє надання послуг у разі закінчення терміну дії договору оренди.

Відповідно до п.12.1 Договору оренди, цей договір укладено на строк, визначений у п.12 Умов. Перебіг строку договору починається з дати підписання акту приймання-передачі майна. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за договором починається з дати підписання акту приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.

У квітні 2023 року позивач звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області з листом №396/18-03-09/вих від 10.04.2023 про не продовження договору оренди №РОФ-1624 від 14.05.2018 у зв`язку із невиконання відповідачем зобов`язань в частині оплати орендної плати за використання нерухомого майна та утримання орендованого майна та існування дебіторської заборгованості за Договором №19-П-МИФ-20 від 20.02.2020 за надані послуги з утримання та обслуговування нежитлових приміщень та іншими суміжними договорами.

10.05.2023 позивач отримав лист від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області, яким останньому повідомлено про прийняття рішення про не продовження договору оренди від 14.05.2018 №РОФ-1624, укладеного з відповідачем на державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 32,1 кв.м другого поверху будівлі транспортно-експедиційної контори, за адресою: м.Миколаїв, вул.Заводська, 23/8.

Відповідно до п.12 умов договору оренди, строк договору становив 5 років, відповідно, договір діяв з 14.05.2018 по 13.05.2023 включно.

Таким чином, позивач, відповідно до п.2.1.4 Договору про надання послуг, припинив надання послуг за цим Договором з 13.05.2023 року у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди №РОФ-1624 від 14.05.2018.

Згідно розділу 2 Договору про надання послуг, відповідач взяв на себе зобов`язання, приймати та оплачувати надані позивачем послуги згідно умовами Договору (п.2.1.) та протягом строку дії Договору до 10-го числа кожного місяця, наступного за розрахунковим, отримувати у позивача акт наданих послуг для підписання та рахунок на оплату наданих послуг (п.2.2. Договору). Підписувати акт наданих послуг протягом 3-х робочих днів з дати його одержання та повертати один примірник акту позивачу.(п. 2.3.Договору)

Пунктом 3.2. Договору про надання послуг, сторони домовились, що відповідач оплачує вартість наданих послуг, на підставі підписаного сторонами акту наданих послуг, до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

У разі не підписання відповідачем акту наданих послуг та не повернення його у встановлений Договором термін, послуги вважаються прийнятими і підлягають оплаті відповідачем у повному обсязі згідно діючими вільними цінами (тарифами) позивача на момент надання послуг (п.4.4. Договору про надання послуг).

У лютому, травні - грудні 2022 року, січні - травні 2023 року позивач надав відповідачу послуги по договору №19-П-МИФ-20 від 20.02.2020 з утримання та обслуговування нежитлових приміщень другого поверху будівлі ТЕК (інв.№384), за адресою: м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.38/2; загальною площею 32,1 кв.м; на загальну суму 7424,50 грн, що підтверджується актами наданих послуг.

Відповідачем були отримані рахунки та акти наданих послуг, що підтверджується записами в Журналах реєстрації рахунків за 2022 - 2023 роки. Проте відповідач на даний час не сплатив їх.

До того ж, позивачем була направлена відповідачу претензія №216/18-04-05/вих від 06.03.2023, яка за твердженням позивача залишилась без відповіді та без задоволення, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договір застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем були направлені акти виконаних робіт та рахунку на оплату послуг електронною поштою та засобами поштового зв`язку.

Відповідно до п. 5. 1. Договору сторони домовились, що за несвоєчасну оплату рахунків, позивач з відповідача має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми недоплати за кожен день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня стягується претензійно-позовному порядку.

Відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати послугу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання(неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завданні прострочення збитки і за неможливість виконання, що випадково стало після прострочення.

Стаття 216 Господарського кодексу України, передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтями 230 та 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому кодексу визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми( неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір, яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати заборгованості, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов`язаннями, відповідно доводи позивача не спростував

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 7424,50 грн визначено вірно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення 1486,06 грн пені, 141,35 грн - 3% річних та 475,96 грн інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За змістом п.п.3.7, 9.3 Договору про надання послуг, за несвоєчасне або не в повному обсязі перерахування орендної плати, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Таким чином на підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та положень Договору про надання послуг позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

За приписами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст.625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання). Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст.625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

За перевіркою суду нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивачем проведено вірно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Будь-яких доказів того, що відповідач своєчасно і в повному обсязі виконав свої зобов`язання за Договором про надання послуг, останній, у порушення приписів ст.ст.73, 74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність підстав для стягнення основної суми заборгованості та нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, тобто обґрунтованість позовних вимог.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того що, згідно ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Порт" на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"(адміністрація Миколаївського морського порту) заборгованість у розмірі 9527,87 грн, з яких: 7424,50 грн - основний борг за надані у лютому, травні - грудні 2022 року, січні - травні 2023 року по договору №19-П-МИФ-20 від 20.02.2020 послуги з утримання та обслуговування нежитлових приміщень другого поверху будівлі ТЕК (інв.№384), за адресою: м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.38/2; загальною площею 32,1 кв.м; 1486,06 грн - пеня; 141,35 грн - 3% річних; 475,96 грн - інфляційні втрати.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Порт" (54002, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/8; ідент.код 40993584;) на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"(адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23; ідент.код 38728444) 2684,0 судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.В.Мавродієва