Постанова

від 09.08.2023 по справі 447/2883/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 447/2883/21

провадження № 61-12263св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «ОКСІ БАНК»,

треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АМПІР КАПІТАЛ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОКСІ БАНК», треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АМПІР КАПІТАЛ», про припинення договору іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати припиненим договір іпотеки від 18 липня 2012 року, укладений між Акціонерним товариством «ОКСІ БАНК» (далі - АТ «ОКСІ БАНК», банк) та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О. С., зареєстрований в реєстрі за № 1030 з наступними змінами.

В обґрунтування позову посилалася на те, що 18 липня 2012 року між ФОП ОСОБА_4 та ПАТ «ОКСІ БАНК» укладено кредитний договір із відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 30/12-ВКЛ, згідно якого ліміт кредитування становить 300 000 грн із сплатою 23 % річних та комісіями на умовах, визначених договором, строком із 18 липня 2012 року по 17 липня 2017 року.

24 жовтня 2012 року між позичальником та банком було укладено додатковий договір № 1 до вищевказаного кредитного договору, яким було внесено зміни до суми договору - 500 000 грн та внесено зміни до графіку платежів.

23 липня 2012 року та 26 липня 2012 року банк перерахував по 150 000 грн кредитних коштів, вирахувавши 1 500 грн комісійної винагороди.

24 жовтня 2012 року банк перерахував ще 100 000 грн з вирахуванням комісійної винагороди у розмірі 1 000 грн.

19 листопада 2012 року та 07 жовтня 2013 року на кредитний рахунок позичальника банк перерахував ще 100 000 грн та 96 000 грн.

Для забезпечення виконання зобов`язання між банком, ОСОБА_2 та позивачем, 18 липня 2012 року було укладено договір іпотеки.

Предметом іпотеки визначено житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , площею 237,40 кв. м, а також земельну ділянку, що розташована за вищевказаною адресою, із кадастровим номером 4623082000:01:006:0114, цільове призначення якої - будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на якій знаходиться будинок із господарськими будівлями.

Сторони узгодили, що загальна заставна вартість предмета іпотеки визначена у розмірі 1 018 958,00 грн.

Посилалась на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а 25 жовтня 2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4 банком було надіслано вимоги за вих. № 1060/536, № 1060/535 та № 1060/534, відповідно до яких банк вимагав у 30-денний термін з моменту отримання таких погасити заборгованість за кредитним договором.

Вказані вимоги було отримано 28 жовтня 2016 року. Враховуючи наведене, вважала, що банк фактично змінив порядок, умови та строк дії кредитного договору, змінив строк виконання основного зобов`язання, який закінчився 28 листопада 2016 року.

У 2020 році банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 447/1874/20), у якому вказав про наявність заборгованості у розмірі 612 334,31 грн, із яких 142 000 грн - тіло кредиту; 453 867,61 грн - нараховані відсотки; 16 466,68 грн - пеня. Протягом 2020-2021 років здійснювалося погашення заборгованості на суму 57 905, 30 грн тіла кредиту, та позивач вважає, що неповерненою залишилась сума у розмірі 84 094,97 грн. Загальна сума виданого кредиту становить 596 000 грн. Договором іпотеки забезпечувалося повернення цієї суми. Надлишок суми кредиту - 96 000 грн не входив до обсягу майнового поручительства, тому не може забезпечуватися майновою порукою.

Вважає, що договір іпотеки припинився у зв`язку з належним його виконанням, проте у зв`язку з небажанням відповідача у добровільному порядку припиняти договір іпотеки від 18 липня 2012 року, позивач змушена звернутись за захистом своїх прав та інтересів до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Миколаївський районний суд Львівської області рішенням від 16 серпня 2022 року під головуванням судді Головатого А. П. у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження виконання основного зобов`язання згідно договору іпотеки, протягом розгляду справи не надано контррозрахунку на розрахунок, представлений суду відповідачем, відтак, підстав вважати позовні вимоги обґрунтованими немає.

Львівський апеляційний суд постановою від 10 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 серпня 2022 року скасував. Провадження у справі закрив.

Роз`яснив позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до господарського суду Львівської області.

Приймаючи постанову про закриття провадження у справі апеляційний суд виходив з того, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем у вересні 2021 року (тобто після набрання чинності новою редакцією ГПК України) пред`явлено позов про визнання припиненим договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між банком та фізичною особою-підприємцем.

Врахувавши предмет та підстави позову, а також суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку, що такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційних скаргах доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції закриваючи провадження у справі не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18.

Також, на думку заявника судом апеляційної інстанції не було враховано тієї обставини, що ФОП ОСОБА_4 припинив свою підприємницьку діяльність ще 10 січня 2017 року.

Аргументом касаційної скарги також є те, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм права щодо розгляду справи в порядку господарського судочинства у випадку коли фізична особа-підприємець припинила свою підприємницьку діяльність до грудня 2017 року, тобто до дати набрання чинності змін до ГПК України.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував справу з суду першої інстанції.

27 березня 2023 року справа № 447/2883/21 надійшла до суду касаційної інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 липня 2012 року ПАТ «ОКСІ БАНК» та ФОП ОСОБА_4 уклали кредитний договір з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 30/12-ВКЛ згідно умов якого кредитодавець надав грошові кошти (відкриває відновлювальну кредитну лінію) позичальнику з лімітом кредитування 300 000 грн у строк з 18 липня 2012 року по 17 липня 2017 року на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити 23 % річних, а також комісії на умовах, передбачених договором (а. с. 22-29).

Додатком № 1 до вказаного кредитного договору, що є невід`ємною його частиною, узгоджено графік зменшення ліміту кредитної лінії з серпня 2012 року по 17 липня 2017 року (а. с. 28, 29).

Пунктом 2.3 договору від 18 липня 2012 року № 30/12-ВКЛ встановлено, що днем повернення кредиту вважається день повної сплати позичальником усієї суми заборгованості за кредитом на позичковий рахунок.

Згідно п. 3.1 вищевказаного договору, виконання позичальником зобов`язань за договором забезпечується іпотекою нерухомого майна та землі згідно договору іпотеки.

18 липня 2012 року ПАТ «ОКСІ БАНК» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклади договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О. С., зареєстрований у реєстрі за № 1030 (а. с. 14-19).

Відповідно до умов договору іпотеки, цей договір забезпечує виконання вимог іпотекодержателя за кредитним договором від 18 липня 2012 року № 30/12-ВКЛ, який укладено між іпотекодержателем та ФОП ОСОБА_4 , а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі («основне зобов`язання»).

Сторонами у п. 1.3 договору іпотеки визначено предмет іпотеки, який належить іпотекодавцям на підставі договору дарування житлового будинку та на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку.

Сторони узгодили гарантії за договором, права та обов`язки іпотекодержателя й іпотекодавців, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідальність сторін, а також додаткові умови договору.

Розділом 6 договору іпотеки передбачено, що сторони дійшли згоди, що договір діє до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та додаткових договорів до нього.

Право іпотеки та цей договір припиняє чинність у разі: припинення основного зобов`язання, забезпеченого цією іпотекою; знищення (втрати) предмета іпотеки, якщо іпотекодавці не замінили або не відновили предмет іпотеки; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем на підставах, передбачених чинним законодавством України та цим договором, права власності на предмет іпотеки; в інших випадках передбачених законодавством.

Додатковим договором № 1 до кредитного договору з відкриття відновлювальної лінії від 18 липня 2012 року № 30/12-ВКЛ сторони 24 жовтня 2012 року внесли зміни до первісного договору, яким збільшено суму кредитування до 500 000 грн та виклали в зміненій редакції графік зменшення ліміту кредитної лінії (а. с. 30, 31).

Договором про внесення змін та доповнень від 24 жовтня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1609, до договору іпотеки, посвідченого 18 липня 2012 року сторонами було погоджено зміни та доповнення, якими п. 1.1. договору іпотеки було викладено у зміненій редакції відносно суми кредиту - 500 000 грн (а. с. 20, 21).

25 жовтня 2016 року ПАТ «ОКСІ БАНК» за вих. № 1060/536, № 1060/535, та № 1060/534 направляло позивачу ОСОБА_3 , третій особі ОСОБА_2 та позичальнику ФОП ОСОБА_4 вимоги про усунення порушення, а саме погашення суми заборгованості у розмірі 893 015,38 грн, яка виникла станом на 20 жовтня 2016 року (а. с. 102-104).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 27 жовтня 2018 року Миколаївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (а. с. 6).

Позивач до позовної заяви на підтвердження своїх вимог долучила копію квитанції про сплату 28 вересня 2020 року на рахунок АТ «ОКСІ БАНК» ФОП ОСОБА_4 у рахунок погашення кредиту 15 000 грн (а. с. 32), а також два дубліката чеків із датами оплати від 28 жовтня 2020 року та 30 листопада 2020 року у розмірі по 15 000 грн (а. с. 33, 34).

З доданих представником відповідача доказів: копії договору про надання послуг з факторингу від 03 грудня 2020 року № 03122020-АК/01, копії додаткового договору від 15 грудня 2020 року до договору про надання послуг з факторингу від 03 грудня 2020 року № 03122020-АК/01, договору про відступлення прав за договором іпотеки б/н від 18 липня 2012 року, копії акта прийому-передачі у якості додатку № 1 до вищевказаного договору про відступлення прав, копії акта приймання-передачі документів від 05 лютого 2021 року до договору про надання послуг з факторингу від 03 грудня 2020 року № 03122020-АК/01, встановлено, що АТ «ОКСІ БАНК» відступив (передав) ТОВ «АМПІР-КАПІТАЛ» право вимоги, зокрема, за кредитним договором з відкриттям кредитної відновлювальної лінії від 18 липня 2012 року № 30/12-ВКЛ (а. с. 73-82).

Представник відповідача надав виписку по особовим рахункам позичальника з 18 липня 2012 року по 07 жовтня 2013 року (а. с. 117-120) та розрахунок боргу за кредитним договором (а. с. 121-125).

Згідно розрахунку боргу за кредитним договором, станом на 03 грудня 2020 року у відповідача існує заборгованість за простроченими процентами у розмірі 457 429,28 грн (а. с. 121-125).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це ж право закріплене й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (статті 2, 3 ГК України).

Отже, фізична особа, яка виявила бажання реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18.

Також за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, зобов`язання ФОП навіть у зв`язку із втратою його статусу саме як ФОП не припиняються (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 зроблено висновок, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до матеріалів справи 18 липня 2012 року ПАТ «ОКСІ БАНК» та ФОП ОСОБА_4 уклали кредитний договір з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 30/12-ВКЛ згідно умов якого кредитодавець надав грошові кошти (відкрив відновлювальну кредитну лінію) позичальнику з лімітом кредитування 300 000 грн.

Цього ж дня ПАТ «ОКСІ БАНК» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали договір іпотеки для забезпечення виконання вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 30/12-ВКЛ від 18 липня 2012 року, який укладено між іпотекодержателем та ФОП ОСОБА_4 .

Таким чином, ураховуючи характер спірних правовідносин, а також наявність між сторонами основного зобов`язання господарських відносин, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо здійснення господарської діяльності, а отже, незважаючи на суб`єктний склад сторін договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання ФОП ОСОБА_4 основного зобов`язання, справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 522/20895/20

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції закриваючи провадження у справі не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У вказаній заявником постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що з 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

За обставинами наведеної справи позов було подано у серпні 2018 року, а ФОП ОСОБА_6 30 травня 2018 року втратив цей статус, таким чином колегія суддів відхиляє посилання заявника на вказану постанову, оскільки фактичні обставини у справі, яка є предметом касаційного перегляду та у наведеній заявником справі не однакові.

Аргументи касаційної скарги про те, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм права щодо розгляду справи в порядку господарського судочинства у випадку коли фізична особа-підприємець припинила свою підприємницьку діяльність до грудня 2017 року, тобто до дати набрання чинності змін до ГПК України колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 207/257/19 де фізична особа-підприємець припинила свою діяльність у 2016 році дійшов висновку, що за наявності правовідносин сторін, які виникли з господарського договору, зобов`язання у відповідача із втратою ним статусу як фізичної особи-підприємця не припиняються.

Також Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2023 року у справі № 591/1068/22 вказував, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина перша статті 52 ЦК України). Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. 15 грудня 2017 року набрав чинності ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», відповідно до якого господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем. Таким чином, фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц (провадження № 14-43цс18) та від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. А. Стрільчук