Постанова

від 23.08.2023 по справі 560/897/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/897/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

23 серпня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Лунь Т. С.,

представника позивача - Нечитайла Т.В.

представника відповідача - Коперсака М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" звернулось до суду з позовом до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.12.2022 №30334000701, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2022 року в розмірі 1135598,00 грн. та донараховані штрафні санкції в сумі 283 900 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.12.2022 №3043400701, яким було зменшено суму від`ємного значення ПДВ за травень 2022 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 57821 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги скаржником відзначено про відсутність факту повного з`ясування судом першої інстанції дійсних обставин справи та надання оцінки всім доказам податкового органу, що в сукупності, на переконання апелянта, призвело до порушення принципів, закріплених у ст. 2 КАС України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів відповідача та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав заявлені вимоги апеляційної скарги та надав пояснення, згідно з обґрунтуваннями, наведеними в ній.

Представник позивача, у свою чергу, проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлені наступні обставини справи.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" зареєстровано 18.01.2007. Основним видом економічної діяльності є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (46.21).

На підставі наказу від 15.09.2022 року №60 Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Суффле Агро Україна" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого відшкодування з бюджету.

За результатами перевірки складений акт від 18.11.2022 №334/34-00-07-01/34863309, яким встановленні порушення товариством вимог податкового законодавства, зокрема:

- підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Суффле Агро Україна" завищило суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню по рядку 20.2.1 податкової декларації за травень 2022 року на суму 1135598,00 грн;

- підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Суффле Агро Україна" завищило від`ємне значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на суму 57821,00 грн.

На підставі висновків перевірки Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків прийняло два податкових повідомлення-рішення:

- від 29.12.2022 №30334000701 (форма "В1"), яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2022 року в розмірі 1135598,00 грн. та донараховано штрафні санкції в сумі 283 900 грн.;

- від 29.12.2022 №30434000701 (форма "В4"), яким зменшено суму від`ємного значення ПДВ за травень 2022 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, в розмірі 57821,00 грн.

Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що податковий орган не довів правомірність податкових повідомлень-рішень від 29.12.2022 №30334000701, від 29.12.2022 №3043400701, оскільки з наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій з ТОВ "Агрімарк", вказані документи підтверджують фактичне отримання позивачем товару та використання у господарській діяльності підприємства, обсяги поставленого товару та його оплату.

Колегія суддів, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідно до приписів ст. 308 КАС України, відзначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює та визначає ПК України.

Так, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Згідно пп.14.1.181п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Відтак, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як встановлено судом, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугувало відображення позивачем у податковій звітності операції із ТОВ "Агрімарк" щодо закупівлі засобів захисту рослин у період листопад 2021 - лютий 2022 року.

Тобто, вказані висновки базуються на позиції податкового органу щодо нереальності господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ "Агрімарк" вказаного товару.

Надаючи правову оцінку питанню нереальності господарських операцій з ТОВ "Агрімарк", судова колегія відзначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "Агрімарк" було укладено договір поставки від 01.11.2021 №6/2021 АМК, відповідно до умов якого ТОВ "Агрімарк" (постачальник) зобов`язався передати у власність позивача (покупцю), товар (засоби захисту рослин), а покупець зобов`язався прийняти та сплатити у відповідності до умов Договору вартість отриманого товару.

Договір був укладений із протоколом розбіжностей від 01.11.2021.

На виконання вказаного Договору ТОВ "Агрімарк" здійснило поставку на адресу позивача у листопаді 2021 року - лютому 2022 року засоби захисту рослин (толазин, асистент, гренадер, промекс) на суму 7160512,01 грн., в тому числі ПДВ 1193418,67 грн.

На вказаний товар ТОВ "Агрімарк" виставило на адресу позивача рахунки-фактури, які той сплатив у повному обсязі, що підтверджується випискою із банківського рахунку.

Також, постачальником у відповідності до умов Договору було складено та належним чином зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 30.11.2021 №273, від 28.01.2022 №241, від 07.02.2022 №73, від 07.02.2022 №74.

Крім цього, ТОВ "Агрімарк" надало ТОВ "Суффле Агро Україна" копії сертифікатів якості товару від 14.06.2021 на 3300 л толазину СЕ № партії 20210614СХ, від 05.08.2021 на 7200 л толазину СЕ № партії 202100805СХ(А), від 07.10.2021 на 16000 л промекс КС №партії 20211007СХ(В), від 04.08.2021 на 1620 л промекс КС № партії 20210804RF(A), від 26.08.2021 на 1308 кг асистент ВП № партії 20210826YN, від 06.06.2021 на 133 кг гренадер, ВГ № партії 20210606NY.

Податковою перевіркою не спростовано факту належного вчинення та реєстрації податкових накладних ТОВ "Агрімарк".

В подальшому, вказаний товар був реалізований сільськогосподарським товаровиробникам - клієнтам позивача, що підтверджується доданими до позову видатковими накладними.

Таким чином, позивачем доведено, що ТОВ "Агрімарк" здійснило поставку засобів захисту рослин у листопаді 2021 року - лютому 2022 року на адресу позивача на загальну суму 7 160 512 грн., в тому рахунку ПДВ 1 193 418,64 грн., повна сума якого була включена останнім до Декларації, в тому числі зазначена у рядках 144-146 Розділу (Податковий кредит) ІІ Додатку 1 до Декларації (відомості про суми податку на додану вартість, зазначених у податкових накладених, не зареєстрованих в ЄРПН та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1)).

При цьому, частина вказаної суми, а саме 1 135 597,63 грн., була зазначена позивачем у Додатку 3 до Декларації (Розрахунок суми бюджетного відшкодування (Д3)).

Також судом першої інстанції достеменно встановлено, що на підтвердження поставки придбаного товару (засобів захисту рослин) на склад позивача, останнім надано товарно-транспортні накладні, згідно яких перевізник товару є ТОВ "Власстор", замовник - ТОВ "Суффле Агро Україна", вантажовідправник - ТОВ "Агрімарк", вантажоодержувач - ТОВ "Суффле Агро Україна". Пункт навантаження - Київська обл., м. Бровари, вул. Незалежності 24а. Пункт розвантаження - 30068, Новогод - Волинська обл., село Ярунь, вул. Юрківська 14-Т.

Відповідно до товарно-транспортних накладних місце навантаження товару відбувалося за адресою м. Бровари, вул. Незалежності, будинок 24А.

Відповідач, обгрунтовуючи висновок про фіктивність вищезазначених господарських операції між позивачем та його контрагентом, окрім іншого, відзначив, що відповідно до даних Державного реєстру прав на речове майно за адресою м. Бровари, вул. Незалежності, будинок 24А, знаходяться нежитлові будівлі складу, який належить ТОВ "ВЕСТСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 38448402), однак аналізом Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ "Агрімарк" не встановлено придбання послуг оренди у ТОВ "ВЕСТСЕРВІС" за період листопад 2021 - лютий 2022 року.

Суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи апелянта, як такі, що не підтверджені жодними належними доказами.

Натомість, як встановлено в ході розгляду справи, ТОВ "Агрімарк", не маючи власних складських приміщень/потужностей, уклало з ТОВ "Агрітех Україна" договір відповідального зберігання №34/2021 від 01.11.2021 року, відповідно до п. 1.4 якого товар ТОВ "Агрімарк" зберігається в складському приміщенні, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 24 а.

Відповідно до п. 1.9 договору №34/2021 від 01.11.2021 року ТОВ "Агрітех Україна" надає ТОВ "Агрімарк" копію санітарного паспорту складського приміщення, в якому зберігається товар.

Вказані обставини відображені в листі ТОВ "Агрімак" від 08.12.2022 року, надісланого на запит позивача.

Судовою колегією встановлено, що копії вказаного листа ТОВ "Агрімак" та санітарного паспорту складського приміщення надавались відповідачу, однак не були враховані останнім.

Таким чином, позивачем в повному обсязі доведено обгрунтованість факту відсутності в Єдиному реєстрі податкових накладних доказів існування взаємовідносин між ТОВ "Агрімак" та ТОВ "ВЕСТСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 38448402).

Стосовно доводів апелянта про відсутність доказів придбання ТОВ "Агрімарк" транспортно-експедиційних послуг у ТОВ "Власстор" по маршруту Київська обл., м. Бровари, вул. Незалежності, 24а - Новогод - Волинська обл., село Ярунь, вул. Юрківська 14-Т, судова колегія відзначає наступне.

Вказана обставина також встановлена відповідачем на підставі проведеного аналізу Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ "Агрімарк".

При цьому, як засвідчується матеріалами справи, поставка товару від ТОВ "Агрімарк" на адресу позивача здійснювалась відповідно до базису (умов) СРТ у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які, як і п. 2.8 Договору поставки №6/2021 від 01.11.2021 року, укладеного між позивачем та ТОВ "Агрімарк", передбачає обов`язок саме ТОВ "Агрімарк" здійснити та оплатити поставку товару на склад позивача (с. Ярунь, Новоград-Волинський район, Житомирська область).

Як встановлено з наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, і замовником і вантажовідправником було ТОВ "Агрімарк", яке виписувало товарно - транспортні накладні та укладало договір перевезення з ТОВ "Власстор", а тому позивач жодним чином не брав участі у складанні товарно - транспортних накладних і жодним чином не може нести відповідальність за транспортування товару. В даному випадку, відповідальність позивача поширюється виключно на прийняття товару у пункті розвантаження.

При цьому, суд апеляційної інстанції відзначає, що товарно-транспортна накладна є транспортною документацією, яка підтверджує операції саме з надання послуг з перевезення вантажів, а не сам факт придбання товару. Жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні є тими документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця і у випадку їх відсутності або недостовірності відображеної у них інформації покупець товару позбавлений права на включення до податкового кредиту податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, виписаній постачальником товару.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.09.2021 у справі №806/7669/13-а.

Отже, суд апеляційної інстанції констатує, що у вказаному ланцюгу, позивач фактично не був учасником процесу транспортування відповідно до умов договору з ТОВ "Агрімарк".

В призмі викладеного, судова колегія зауважує, що позивач в даних правовідносинах є покупцем товару і відповідно місце відвантаження даного товару постачальником, умови оформлення ним договірних відносин стосовно зберігання товару та його транспортування покупцю, виходячи з принципу індивідуальної податкової відповідальності, може свідчити виключно про податкові порушення з боку контрагента позивача, а не самого позивача.

Стосовно доводів податкового органу про відсутність у позивача документа про якість придбаного товару, судова колегія зауважує, що в даному випадку, документи, які ідентифікують виробника та адресу виробництва і підтверджують якість товару, не відносяться до первинних документів, якими оформляється поставка товару, оскільки не відповідають ознакам первинного документа, визначеним статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, судова колегія доходить до переконання, що висновок контролюючого органу про нереальність господарських операцій щодо придбання позивачем у ТОВ "Агрімарк" засобів захисту рослин є безпідставним та таким, що грунтується виключно на припущеннях стосовно наявності податкових порушень в діях суб`єктів господарювання, які були додатково залученні контрагентом позивача на шляху виконання договірних відносин з позивачем.

В ході апеляційного розгляду справи, відповідачем вказана обставина не спростована.

Стосовно інших доводів апелянта про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Агрімарк" судова колегія зауважує, що нормами Цивільного та Господарського кодексів України дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, податкових накладних та інших первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №814/3617/14.

В даному випадку, судом першої інстанції достеменно встановлено, а відповідачем, апелянтом по справі, не спростовано, що позивачем було надано усі необхідні первинні та інші документи, які супроводжували господарські операції між ним та ТОВ "Агрімарк", та які повною мірою підтверджують виконання правочинів з контрагентом.

Колегія суддів звертає увагу, що стан виконання податкових обов`язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв`язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов`язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов`язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, колегія суддів відзначає, що зазначені документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Зокрема, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" визначає, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Дослідивши подані позивачем документи до контролюючого органу, судова колегія приходить до висновку, що документи, складені за результатами проведених операцій між позивачем та контрагентом, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаними в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Наявність чи відсутність окремих документів, чи відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій (постанова Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у справі № 809/2161/14 від 28.11.2018, постанова Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у справі № 826/7423/16 від 24.05.2019).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта стосовно відсутності у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, з огляду на те, що всупереч вимог ст. 77 КАС України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагента окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, певної кількості персоналу, не можуть бути вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит чи витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

При укладенні договорів головним для суб`єкта господарювання є предмет договору, цінова політика, строки та спосіб виконання предмету договору, розрахунки по договору (угоді), а також реєстрація як суб`єкта господарювання в органах виконавчої влади та допоміжна інформація про реєстрацію платником податку на додану вартість у органах податкової служби. Тому відповідач не має права наполягати на отриманні додаткової інформації позивачем від його контрагента .

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, оскільки такі відомості носять інформаційний характер та не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідачем не зазначено конкретних доказів на підтвердження таких припущень, як це передбачено частиною 2 статті 77 КАС України. Разом з тим, відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб`єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі №814/4212/17.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, станом на момент здійснення позивачем спірних господарських операцій та у перевірений період контрагент позивача був зареєстрований відповідно до вимог діючого законодавства, як юридична особа та як платник ПДВ.

Судова колегія звертає увагу на те, що дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 06 листопада 2018 року в справі № 820/10024/13-а.

При цьому, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржуване рішення з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 04 вересня 2023 року.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.