Рішення

від 23.08.2023 по справі 905/595/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.08.2023 Справа №905/595/23

Господарський суд Донецької області у складі:

судді Лободи Т.О.

при секретарі судового засідання Білик М.Л.,

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СБІ Компані", м. Київ, код 35811068,

до Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Покровськ Донецької області, код 32001618,

про стягнення 4 476 940,14 грн,

за участю представників сторін:

позивача Соколова А.О.,

відповідача Захарова О.С.,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "СБІ Компані" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості за Договором закупівлі №50/2021 від 13.04.2021 в розмірі 4 476 940,14 грн, з якої 3 330 543,28 грн основна заборгованість, 1 010 857,01 грн інфляційні втрати, 134 480,22 грн 3% річних, 1 056,30 грн пеня та 3,33 грн - штраф. Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором закупівлі № 50/2021 від 13.04.2021 в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару та послуг перевезення.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/595/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 21.06.2023 об 11:30 год., встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

29.05.2023 та 14.06.2023 відповідачем надіслано на електронну пошту суду ідентичні клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану. У клопотанні відповідач підтверджує існування заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "СБІ Компані" у розмірі 3 330 543,28 грн за договором № 50/2021 від 13.04.2021. Посилаючись на введення в країні воєнного стану та внесення Покровської міської територіальної громади, де перебуває підприємство відповідача, до переліку територій проведення воєнних (бойових) дій, а також на те, що м. Покровськ піддається чисельним ракетним обстрілам, що унеможливило нормальну життєдіяльність організації, вказує про неможливість юридичної служби підприємства взяти участь в судовому процесі через те, що з працівниками підприємства призупинено трудовий договір. Зазначає, що після скасування воєнного стану в Україні підприємством буде проведено низку заходів, спрямованих на відновлення господарської діяльності та врегулювання питання погашення заборгованостей за отримані послуги перед кредиторами.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.06.2023 відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану, відкладено підготовче засідання по справі на 19.07.2023 року об 11:00 год.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.07.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.08.2023 року о 12:30 год.

27.07.2023 відповідачем подано до суду (зареєстровано в суді 28.07.2023) клопотання, в якому відповідачем викладено відзив на позов та в якому відповідач просить суд:

- поновити відповідачу пропущений строк для подання відзиву на позовну заяву.

- в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з 24.02.2022 року, відмовити.

- судове засідання, призначене на 10.08.2023 року о 12 год. 30 хв., відкласти на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.08.2023 поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позов. Прийнято до розгляду відзив відповідача на позовну заяву, який викладений в клопотанні, поданому до суду 28.07.2023.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.08.2022 відкладено розгляд справи по суті на 23.08.2023 року о 15:15 год.

16.08.2023 через систему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання відповідача, в якому викладено доповнення до відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні з`ясовано, що в поданому клопотанні міститься інша позиція, ніж в раніше поданому відзиві на позовну заяву, при цьому відповідач вважає, що ухвалою суду від 01.08.2023 йому поновлено строк на подання відзиву на позовну заяву, а тому строк щодо подання уточнення його позиції не сплив.

Ухвалою суду від 23.08.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, суд залишив клопотання, яке було подано відповідачем через систему "Електронний суд" 16.08.2023 року, без розгляду відповідно до положень ч. 2 ст. 118 ГПК України. Судом враховано, що статтею 165 ГПК України встановлені строки подання відзиву на позовну заяву, які встановлюються судом з урахування цієї норми при відкритті провадження у справі. Відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позов - 15 днів з моменту отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі. Ухвала була отримана відповідачем своєчасно. Відкрито провадження у справі було 22.05.2023 року. Відзив на позов відповідачем фактично був поданий 28.07.2023 року. Судом відповідною ухвалою був поновлений строк на подання відзиву. Суд зазначив, що відповідачем здійснено довільне трактування норм щодо поновлення строку, оскільки строк поновлюється щодо того документа, який подається. Тобто, судом було вирішено питання щодо поновлення строку на відзив, який був поданий через систему "Електронний суд" 27.07.2023 року. 10.08.2023 року суд перейшов до розгляду справи по суті, після чого не можуть бути подані заяви по суті справи. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду згідно з положеннями ст. 118 ГПК України.

У судовому засіданні 23.08.2023 сторонами не було заявлено інших клопотань та не подано інших заяв.

Представник позивача в судовому засіданні 23.08.2023 повністю підтримав позовні вимоги. Позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір №50/2021 від 13.04.2021, умови якого з боку позивача були виконані в повному обсязі, однак, відповідачем не оплачений товар, отриманий від позивача, у зв`язку з чим виникла заборгованість. На наявну заборгованість нараховані штраф, пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що строк оплати за Договором не настав, оскільки позивачем не були виконані вимоги пунктів 4.4 та 4.3 Договору, а саме щодо направлення переліченого у вказаних умовах пакету документів листом з описом вкладення. Крім того, представник відповідача звернув увагу на те, що за умовами договору нарахування будь-яких сум відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим договором припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання, отже, представник відповідача вважає, що позивачем неправомірно нараховані 3% річних та інфляційні втрати за період більше, ніж один місяць.

Судом було встановлено, що надані в судовому засіданні представником відповідача пояснення в вступному слові суперечать позиції, яка викладена в відзиві на позовну заяву, який був прийнятий до розгляду ухвалою суду від 01.08.2023. У відзиві на позовну заяву відповідач визнав наявність заборгованості, однак, просив не стягувати штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати через те, що зобов`язання не були виконані внаслідок форс-мажорних обставин, а саме через військову агресію Російської Федерації на територію України.

У судовому засіданні представник відповідача підтвердив факт отримання товару та послуг від позивача згідно видаткових накладних, які були додані позивачем до матеріалів справи.

Вислухавши представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

13.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СБІ Компані" (постачальник, позивач) та Дочірнім підприємством "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець, що є замовником, відповідач) укладено Договір закупівлі №50/2021 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступні товари за кодом ДК 021:2015 1441000008 Кам`яна сіль (сіль для промислового перероблення, з протизлежувальною добавкою до 150 г/т (концентрат мінеральний "галіт")) (далі - товар).

Відповідно до п. 1.2 договору кількість товару, що підлягає поставці згідно умов цього договору становить 5000тн. Кількість товару є орієнтовною, остаточна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором визначається відповідно до заявок покупця, оформлених згідно вимог цього договору. Покупець на свій розсуд, керуючись власними господарськими потребами визначає загальну кількість заявок на поставку товару та не зобов`язаний замовляти товар на всю суму, визначену сторонами як ціна договору.

Ціна цього договору становить 8 350 000,00 грн, в тому числі ПДВ, що станом на дату укладення договору дорівнює загальній вартості товару з доставкою (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 3.2 договору загальна вартість товару за цим договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього договору.

Пунктами 3.3 та 3.4 договору сторони погодили, що ціна за одиницю товару становить 900грн/т з ПДВ. Ціна товару не може змінюватись після підписання договорі до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зміни ринкової вартості за одиницю такого товару, але не більше 10% від початкової вартості.

За умовами п. 3.5 договору товар поставляється постачальником по філіям за місцем розвантаження та вартість перевезення складає:

- "Автодор №1": пгт. Велика Новосілка, вулю Верхня, 26, складає 400грн/т з ПДВ; В.Новосілківський р-н, с. Улакли, вул. Молодіжна, 92, складає 330грн/т з ПДВ.

- Філія "Автодор №5": м. Волноваха, вул. Центральна, 2а, складає 600грн/т з ПДВ.

- Філія "Автодор №4": Нікольський р-н, с. Касьянівка, вул. Степна, 26, складає 700грн/т з ПДВ; смт. Нікольське, вул. Пушкіна, 1а, складає 730грн/т з ПДВ; Першотравневий р-н, пгт. Мангуш, вул. Пушкіна, 5, складає 770грн/т з ПДВ, Першотравневий р-н, пгт. Мангуш, вул. Маріупольська, 167, складає 770грн/т з ПДВ.

- Філія "Автодор №7": Покровський р-н, с. Даченське, Лісовське с/р, складає 230грн з ПДВ; смт. Олександрівка, вул. Навчальна, 1, складає 400грн/т з ПДВ; Добропільський р-н, с. Добропілля, вул. Шкільна, 2, складає 300грн/т з ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за поставлений товар та вартість перевезення проводиться шляхом оплати покупцем рахунку постачальника за умови отримання від нього всіх документів, зазначених у пункті 4.2 договору, проте у будь-якому випадку після отримання покупцем повного розрахунку від замовника на відповідні цілі.

Згідно з п. 4.2 договору рахунок приймається до оплати при отриманні товару та всіх документів, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткові накладні та Акти наданих послуг по перевезенню в місце розвантаження, в яких вказується окремо вартість транспортування, дані про виробничий підрозділ покупця, який безпосередньо отримав партію товару, ТТН та інших первинних документів, передбачених для даного виду товару. Постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки. У разі ненадання зазначених цим пунктом договору документів ( у тому числі електронних) постачальник зобов`язується відшкодувати спричинені покупцю збитки (витрати).

У пункті 4.3 Договору сторони свідчать, що покупець зобов`язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар на протязі 30-60 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначених в п. 4.1, п. 4.2 цього договору. У випадку затримки постачальником передачі повного пакету документів, визначених договором, цінним листом з описом вкладення покупцю, обов`язок оплати відстрочується на цей період і настає лише після належного виконання постачальником взятих на себе зобов`язань, в тому числі щодо реєстрації податкових зобов`язань в ЄРПН згідно п.п.201.1, 201р.V ПКУ.

Після передачі товару та виконання обов`язку з поставки уповноважена покупцем особа підписує видаткові накладні, акт надання послуг по перевезенню на отриманий товар та передає їх постачальнику. Обов`язок з поставки є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п. 4.2 договору (п. 5.3 договору).

Датою передачі товару від продавця покупцю вважається дата підписання видаткової накладної та ТТН на товар, що засвідчує реальне отримання товару за кількістю та якістю матеріально-відповідальними (уповноваженими) особами, які визначені сторонами (п. 5.4 договору).

У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором. Передбачена законами України відповідальність застосовується з врахуванням положень цього договору (п. 7.1 договору).

За умовами п. 7.3.7 договору в разі порушення строків оплати товару, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001% від суми боргу за кожен день прострочення та штраф в розмірі 0,0001% від суми боргу (сплачується одноразово).

Нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим договором припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання (п. 7.3.9 договору).

Сторони домовилися та підтверджують, що загальний розмір відповідальності покупця за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов`язань покупця (п. 7.3.10 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 10.1 та п. 10.10.3 договору).

Суд зазначає, що вказаний договір підписаний та скріплений печатками сторін, що, за умовами цього договору, свідчить про набрання ним чинності.

25.08.2021 сторонами складено та підписано Додаткову угоду № 1 до договору закупівлі № 50/2021 від 13.04.2021, відповідно до п. 1 якої у зв`язку зі зміною ринкової вартості за одиницю кам`яної солі (сіль для промислового перероблення, з протизлежувальною добавкою до 150г/т (концентрат мінеральний "галіт"), сторони дійшли згоди залишок поставки здійснити по ціні 992 грн за одну тону з ПДВ за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

28.10.2021 сторонами складено та підписано Додаткову угоду № 2 до договору закупівлі № 50/2021 від 13.04.2021, якою внесено зміни до п. 3.5 договору, а саме: товар поставляється постачальником по філіям за місцем розвантаження та вартість перевезення складає:

- Філія "Автодор №4": м. Волноваха, вул. Центральна, 2а, складає 886грн/т з ПДВ; Нікольський р-н, с. Касьянівка, вул. Степна, 26, складає 1020грн/т з ПДВ; смт. Нікольське, вул. Пушкіна, 1а, складає 1071грн/т з ПДВ; Першотравневий р-н, пгт. Мангуш, вул. Пушкіна, 5, складає 1130грн/т з ПДВ, Першотравневий р-н, пгт. Мангуш, вул. Маріупольська, 167, складає 1130грн/т з ПДВ.

- Філія "Автодор №7": пгт. Велика Новосілка, вул. Верхня, 26, складає 590грн/т з ПДВ; В.Новосілківський р-н, с. Улакли, вул. Молодіжна, 92, складає 490грн/т з ПДВ; Покровський р-н, с. Даченське, Лісовське с/р, складає 340грн з ПДВ; смт. Олександрівка, вул. Навчальна, 1, складає 587грн/т з ПДВ; Добропільський р-н, с. Добропілля, вул. Шкільна, 2, складає 443грн/т з ПДВ; а/д Покровськ-Шевченко км 3+100 складає 450грн/т з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (включаючи вартість перевезення (доставки)) на загальну суму 3 902 396,58 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № 11 від 15.05.2021 на суму 219 540,00 грн;

- № 11/1 від 15.05.2021 на суму 247 811,89 грн;

- № 12 від 16.05.2021 на суму 248 541,79 грн;

- № 12/1 від 16.05.2021 на суму 51 519,62 грн;

- № 13 від 18.05.2021 на суму 154 440,00 грн;

- № 16 від 29.10.2021 на суму 713 396,26 грн;

- № 17 від 01.11.2021 на суму 519 998,05 грн;

- № 18 від 01.11.2021 на суму 650 052,56 грн;

- № 19 від 21.11.2021 на суму 403 332,95 грн;

- № 21 від 24.11.2021 на суму 377 949,25 грн;

- № 23 від 03.12.2021 на суму 189 103,20 грн;

- № 24 від 04.12.2021 на суму 126 711,01 грн.

Позивачем також додано до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних та податкових накладних з квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На виконання своїх зобов`язань відповідачем був частково оплачений поставлений йому товар, а саме на суму 571 853,30 грн, про що зазначив позивач у позові та на підтвердження чого надав банківські виписки по рахунку. Так, відповідачем 09.07.2021 було оплачено 4 262,77 грн (з урахуванням листа відповідача вих. № 01-13/31 від 20.03.2023 про зміну призначення платежу), 06.08.2021 оплачено 417 590,53 грн та 02.12.2021 оплачено 150 000,00 грн.

Позивачем додано до матеріалів справи копію підписаного сторонами Акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2021-21.03.2023, відповідно до якого за відповідачем обліковується борг перед позивачем у розмірі 3 330 543,28 грн.

Таким чином, видатковими накладними та товарно-транспортними накладними підтверджена поставка позивачем товару та надання послуг перевезення на виконання умов Договору закупівлі № 50/2021 від 13.04.2021 на загальну суму 3 902 396,58 грн, строк оплати якого настав. Вказаний товар з боку відповідача був оплачений частково в сумі 571 853,30 грн, у зв`язку з чим залишок заборгованості складає 3 330 543,28 грн.

Несвоєчасне та неповне виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару (включаючи вартість перевезення (доставки)) зумовило звернення позивача до суду із відповідним позовом про стягнення заборгованості та нарахованих на неї сум інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу.

Проаналізувавши правовідносини між сторонами, які виникли з вищевказаного договору, суд дійшов висновку про те, що даний договір за своє правовою природою є змішаним договором а саме договором поставки та надання послуг з перевезення.

Згідно із ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що поставлений позивачем товар прийнято відповідачем без будь-яких зауважень. З пояснень представника відповідача в судовому засіданні встановлено, що між сторонами відсутні будь-які спори щодо якості поставленого позивачем товару.

Так, умовами договору передбачено, що покупець зобов`язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар на протязі 30-60 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначених в п. 4.1, п. 4.2 цього договору.

За умовами договору позивач мав передати відповідачу, а відповідач прийняти рахунок до оплати при отриманні товару та всіх документів, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткові накладні та Акти наданих послуг по перевезенню в місце розвантаження, в яких вказується окремо вартість транспортування, дані про виробничий підрозділ покупця, який безпосередньо отримав партію товару, ТТН та інших первинних документів, передбачених для даного виду товару. Постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки.

При цьому, в пункті 4.3 Договору також міститься умова, що у випадку затримки постачальником передачі повного пакету документів, визначених договором, цінним листом з описом вкладення покупцю, обов`язок оплати відстрочується на цей період і настає лише після належного виконання постачальником взятих на себе зобов`язань.

Таким чином, в договорі містяться суперечливі умови щодо передачі позивачем певного переліку документів. Так з пункту 4.2 договору витікає, що певний пакет документів надається разом з товаром, а в пункті 4.3 зазначається про направлення пакету документів цінним листом з описом вкладення.

Оцінивши умови договору в цілому та фактичні відносини, що склалися між сторонами з виконання такого договору, суд приходить до висновку, що при отриманні товару за вищевказаними видатковими накладними разом з послугами перевезення та товарно-транспортними накладними позивачем був переданий весь пакет документів на товар, в тому числі і документи на підтвердження якості товару. Якщо б такі документи не були передані відповідачу разом з товаром, тоді б виникав обов`язок донаправлення їх цінним листом.

Однак, відсутність будь-яких претензій з боку відповідача та прийняття товару в досить тривалий період, а саме з травня по грудень 2021 року; відсутність звернень відповідача до позивача щодо надання необхідних документів; визнання наявності заборгованості, зокрема, в листі за вих. № 011/146 від 21.02.2022, в акті звірки за період з 01.01.2021 по 21.03.2023, в відзиві на позов; часткові оплати в сукупності свідчать про своєчасне та належне виконання своїх зобов`язань з боку позивача щодо поставки товару, надання відповідачу повного пакету документів на переданий товар в момент поставки та реєстрації податкових накладних.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Тлумачення п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Поведінка відповідача щодо визнання заборгованості та зміну своєї позиції вже під час розгляду справи по суті є суперечливою. Таким чином, в даній ситуації відповідач діє всупереч принципу добросовісності та доктрині "Venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), суд розцінює таку поведінку саме як намір затягнути виконання своїх зобов`язань з оплати отриманого товару та послуг перевезення.

Виходячи з умов Договору, суд вважає, що товар та послуги мали бути оплачені відповідачем в строк 60 календарних днів з моменту отримання товару за видатковими накладними, отже, строк оплати поставленого товару за видатковими накладними є наступним :

- № 11 від 15.05.2021 по 14.07.2021 (включно);

- № 11/1 від 15.05.2021 по 14.07.2021 (включно);

- № 12 від 16.05.2021 по 15.07.2021 (включно);

- № 12/1 від 16.05.2021 по 15.07.2021 (включно);

- № 13 від 18.05.2021 по 17.07.2021 (включно);

- № 16 від 29.10.2021 по 28.12.2021 (включно);

- № 17 від 01.11.2021 по 31.12.2021 (включно);

- № 18 від 01.11.2021 по 31.12.2021 (включно);

- № 19 від 21.11.2021 по 20.01.2022 (включно);

- № 21 від 24.11.2021 по 23.01.2022 (включно);

- № 23 від 03.12.2021 по 01.02.2022 (включно);

- № 24 від 04.12.2021 по 02.02.2022 (включно).

Приймаючи до уваги, що відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем за поставлений товар (включаючи вартість перевезення (доставки)) у порядку та строки, визначені Договором закупівлі № 50/2021 від 13.04.2021, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо розрахунку з позивачем за поставлений товар на загальну суму 3 330 543,28 грн.

Враховуючи викладене, а також те, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані докази, які б спростовували наявність заборгованості перед позивачем, а також докази, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 3 330 543,28 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 056,30 грн та штраф у сумі 3,33 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.

Як вже зазначено, згідно п. 7.3.7 договору в разі порушення строків оплати товару, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001% від суми боргу за кожен день прострочення та штраф у розмірі 0,0001% від суми боргу (сплачується одноразово). Сторони також передбачили, що нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим договором припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання (п. 7.3.9 договору).

Отже, сторонами у спірному договорі було змінено строк нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до п. 7.3.7 договору позивачем нарахований штраф у сумі 3,33 грн від суми заборгованості 3 330 543,28 грн, що відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичними відносинам, що склалися між сторонами.

Щодо розрахунку пені, суд зазначає, що позивачем нараховувалась пеня за кожним фактом прострочення за один місяць, однак, по деяким поставкам позивачем невірно визначена дата, з якої можливо нарахування пені. З урахуванням граничних строків оплати товару та послуг, які встановлені судом, на заборгованість за видатковими накладними № 12 та № 12/1 від 16.05.2021 нарахування пені можливо з 16.07.2021, а не з 15.07.2021, як нараховано позивачем. На заборгованість за видатковою накладною № 13 від 18.05.2021 можливо нарахування пені з 18.07.2021 по 18.08.2021, а не за період з 18.08.2021 по 18.09.2021, як нарахував позивач. В іншій частині нарахування пені здійснено в відповідності з чинним законодавством, умовами договору та фактичними відносинами, що склалися між сторонами.

Здійснивши перерахунок за вказаними судом періодами з урахуванням вірного розрахунку пені в іншій частині, обґрунтованим є нарахування пені в сумі 1 006,46 грн, в іншій частині пеня нарахована необґрунтовано.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 1 010 857,01 грн та 3% річних у сумі 134 480,22 грн, які нараховані за кожним фактом прострочення оплати по 26.04.2023.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору передбачено, що нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим договором припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання (п. 7.3.9 договору). Сторони також домовилися та підтверджують, що загальний розмір відповідальності покупця за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов`язань покупця (п. 7.3.10 договору).

Суд зазначає, що стаття 625 ЦК України містить диспозитивність лише в частині визначення сторонами договору розміру процентів річних від простроченої суми, яку повинен сплатити боржник, в іншій частині вказана норма є імперативною та не передбачає можливість зменшення сторонами за домовленістю розміру інфляційних втрат та строку нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат нараховуються за весь час прострочення виконання боржником своїх зобов`язань.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Отже, положення пунктів 7.3.9 та 7.3.10 Договору не можуть бути застосовані до інфляційних втрат та 3 % річних.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.1 ст.637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст.213 ЦК України. У частинах 3 та 4 ст.213 ЦК України визначені загальні способи, що мають застосовуватися для тлумачення на трьох його рівнях:

Перший рівень тлумачення - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів (абз. 1 ч. 3 ст. 213 ЦК України).

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також, з чого вони виходили при його виконанні (абз. 1 ч. 3 ст. 213 ЦК України).

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 213 ЦК України).

Таку правову позицію наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №916/2500/15, від 17.10.2018 у справі №753/22010/14-ц та у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 11.09.2019 у справі №922/3740/18.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №317/39/17 сформульовано наступний правовий висновок:

- підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто, суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину;

- з огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені ст. 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Відповідна правова позиція є сталою та неодноразово викладена Верховним Судом у постановах від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 05.02.2020 у справі №910/15161/18, від 09.07.2020 у справі №922/404/19 та від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, від 25.07.2018 у справі №317/39/17, від 14.02.2018 у справі №925/106/17.

Отже, тлумачення умов договору можливе до початку виконання сторонами його умов, при цьому тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює існуючі умови угоди.

У разі, якщо ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору щодо порядку проведення розрахунку, потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, від 24.06.2021 у справі №910/16328/19, від 23.12.2021 у справі №910/17027/20, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 тощо.

При цьому ЄСПЛ зазначає, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення "Воловик проти України", заява №15123/03).

Текст договору складався відповідачем, оскільки був укладений за наслідком проведеної закупівлі товарів (робіт, послуг), в якому, на думку суду, відповідачем умисно викладені умови з довільним тлумаченням з боку відповідача. При цьому, відповідач, не виконуючи свої зобов`язання, обмежив нарахування штрафних санкцій 1 місяцем та розміром 1% від суми заборгованості, та ще вважає, що і 3% річних та інфляційні втрати також повинні входити до вказаного 1% від суми заборгованості, що взагалі нівелює відповідальність боржника за невиконання ним грошового зобов`язання.

Так, маючи заборгованість у загальній сумі 3 330 543,28 грн, відповідач вважає, що до нього може бути застосована лише відповідальність (пеня, штраф, 3% річних, інфляційні втрати) у загальній сумі 33 305,43 грн, та з 15.07.2021 продовжує накопичувати та не сплачувати основну суму заборгованості, що є неприпустимим.

Одним із завдань як зі сплати неустойки, так і 3% річних є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, нівелювання мети вказаних донарахувань може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення до 26.04.2023.

Судом здійснений перерахунок 3% річних на заборгованість за видатковими накладними № 12 та № 12/1 від 16.05.2021 з урахуванням строку оплати до 15.07.2021 включно, в іншій частині розрахунки здійснені вірно.

З урахуванням здійсненого судом перерахунку суд визнає правомірним заявлення до стягнення 3% річних у сумі 134 464,15 грн, в іншій частині нарахування необґрунтовані.

Суд також зазначає, про необґрунтованість нарахування інфляційних втрат на заборгованість за видатковими накладними № 12 та № 12/1 від 16.05.2021 за липень 2021 року, в іншій частині нарахування інфляційних втрат відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, арифметично обчислення здійснені вірно.

З урахуванням здійсненого судом перерахунку суд визнає правомірним заявлення до стягнення інфляційних втрат у сумі 1 010 661,45 грн, в іншій частині нарахування необґрунтовані.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив не стягувати штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати через те, що зобов`язання не були виконані внаслідок форс-мажорних обставин, а саме через військову агресію Російської федерації на територію України.

Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд звертає увагу на те, що заборгованість у відповідача перед позивачем виникла до 24.02.2022, нарахування пені за основною частиною заборгованості також здійснена до 24.02.2022, при цьому, від сплати 3% річних та інфляційних втрат боржник не звільняється.

Суд також зазначає, що наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Тобто, сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав сертифікату Торгово-промислової палати України щодо наявності форс-мажорних обставин та вплив таких обставин саме на невиконання спірних зобов`язань.

Надані відповідачем докази не є належними та допустимими щодо підтвердження існування форс - мажорних обставин відносно спірного зобов"язання.

Відповідачем не доведено, що порушення щодо несплати ним заборгованості за отриманий товар та послуги сталося внаслідок випадку або непереборної сили, що відповідно до приписів ст. 617 ЦК України могло б бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, в разі якщо б таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Такі обставини, як введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої грошові зобов`язання.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором.

З урахуванням викладеного суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 3,33 грн, пені в сумі 1 006,46 грн, 3% річних у сумі 134 464,15 грн, інфляційних втрат у сумі 1 010 661,45 грн. В іншій частині нарахувань пені, 3% річних та інфляційних втрат суд відмовляє через необґрунтованість їх нарахування.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 67 150,18 грн, в іншій частині судовий збір залишається за позивачем.

Суд зазначає, що для вручення сторонам рішення по справі будуть використані альтернативні способи вручення процесуальних документів учасникам справи, а саме шляхом направлення даного рішення на електронні адреси позивача та відповідача, які повідомлені ними в заявах по суті справи та з процесуальних питань.

На підставі викладеного, керуючись статями 1-5, 10, 11, 12, 20, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (85307, Донецька область, м. Покровськ, вул. Захисників України, буд. 2, код 32001618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СБІ Компані" (08344, Київська область, Бориспільський район, село Проців, вул. Дружби, буд. 1, код 35811068) заборгованість за Договором закупівлі №50/2021 від 13.04.2021 в сумі 3 330 543,28 грн, штраф у сумі 3,33 грн, пеню в сумі 1 006,46 грн, інфляційні втрати в сумі 1 010 661,45 грн, 3 % річних в сумі 134 464,15 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 67 150,18 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.09.2023.

Суддя Т. О. Лобода