Ухвала

від 04.09.2023 по справі 910/12463/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

04.09.2023Справа № 910/12463/23

Суддя Господарського суду міста Києва Літвінова М.Є. розглянувши матеріали

позовної заяви Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРТИФІК»

про стягнення 21 488,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРТИФІК» про стягнення 21 488,62 грн.

03.12.2020 р. між Лубенською міською радою та ТОВ «ТЕХНОСЕРТИФІК» укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі шляхом продажу на аукціоні, згідно якого Відповідач став власником 51/100 частки нежитлової будівлі площею 721,2 кв.м., що розташована за адресою: Полтавська область, місто Лубни, вул. Михайла Грушевського, 23.

На підставі вказаного Договору, 03.12.2020 Відповідач зареєстрував право власності на цю будівлю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зазначений об`єкт нерухомості знаходиться на окремій сформованій земельній ділянці комунальної форми власності, яка перебуває в межах міста Лубни, площею 0,1297 га, кадастровий номер - 5310700000:03:083:0189, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд іншого наземного транспорту.

Відповідно до п. 5.2 Договору - відповідач зобов`язаний питання користування земельною ділянкою вирішити самостійно в межах чинного законодавства.

В період з 03.12.2020 р. по 31.07.2023 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРТИФІК», на думку позивача, використовувало земельну ділянку без правовстановлюючих документів та плату за користування землею не сплачувало.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про передачу матеріалів позовної заяви за виключною підсудністю до Господарського суду Полтавської області, з огляду на наступне.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України встановлена виключна підсудність справ.

Так, частина 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

При цьому, тлумачення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі «Толстой-Милославський» (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну «передбачений законом» сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Водночас, як свідчить практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

В постанові Верховного Суду у справі № 638/1988/17 від 10.04.2019 зазначено, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі № 460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі № 640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 21 488,62 грн. за користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою, яка розташована за адресою: Полтавська область, місто Лубни, вулиця Грушевського, 23.

Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2019 у справі № 626/47/19 дійшов висновку про те, що оскільки позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а саме плати за користування землею (безпідставно збережених коштів), то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил виключної підсудності.

У постанові від 28.08.2019 у справі № 415/4214/15-ц Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що спір виник з приводу нерухомого майна, а саме відшкодування збитків, заподіяних безоплатним користуванням земельною ділянкою, то підсудність такої справи має визначатись за правилами виключної підсудності.

З огляду на викладене, суд вважає, що спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном, а саме земельною ділянкою, відповідно, і позов має розглядатися за правилами виключної підсудності.

Таким чином, дана вимога стосується прав на об`єкт нерухомого майна, а тому підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими статтею 30 Господарського процесуального кодексу України «Виключна підсудність».

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що місцезнаходженням земельної ділянки, за користування якими без правовстановлюючих документів виник даний спір про стягнення безпідставно збережених коштів, є місто Лубни, Полтавської області, суд дійшов висновку, що за правилами виключної підсудності вирішення даного спору відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Полтавської області.

Керуючись статтями 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРТИФІК» про стягнення 21 488,62 грн передати за підсудністю до Господарського суду Полтавської області (36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1).

2. Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Суддя М.Є. Літвінова