Рішення

від 04.09.2023 по справі 910/10305/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2023Справа № 910/10305/23

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/10305/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська транспортна компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ПОКРІВЕЛЬНИХ

ТЕХНОЛОГІЙ»

про стягнення 433 670,70 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська транспортна компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ПОКРІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" про стягнення 433 670,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № ЦПТ354-35/23 від 24.04.2023 в частині поставки передплаченого товару, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 414 875,26 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані пеня в сумі 17 806,44 грн та 3% річних у сумі 989,00 грн.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.07.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: пр. Лобановського Валерія, 119, м. Київ, 03039.

Втім, ухвала суду була повернута відділенням поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

В той же час судом, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність, адреси місцезнаходження відповідача адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/10305/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 04.07.2023, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ПОКРІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

24.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ПОКРІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" (за договором - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська транспортна компанія" (за договором - покупець) був укладений Договір поставки ЦПТ354-35/23, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця товар, а покупець зобов`язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 1.2. договору ціна, загальна кількість, асортимент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається у рахунках-фактури постачальника або в інших додатках до договору та/або у видаткових накладних постачальника.

Оплата вартості товару здійснюється шляхом 100% попередньої оплати. В окремих випадках, за домовленістю сторін, шляхом укладання Додатку до договору (специфікації) (п. 3.4. договору).

Згідно з п. 4.2. договору строк поставки товару покупцю 10 робочих днів з моменту отримання постачальником 100% передоплати.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичного отримання товару покупцем та оформлення відповідним чином видаткової накладної (п. 4.5. договору).

Відповідно до п. 4.6. договору датою поставки (передачі) товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній на відпуск товару (кожної окремої партії товару).

При цьому, за приписами пп. 5.1.1. договору постачальник зобов`язаний забезпечити передачу товару у строки, встановлені цим договором, якість, кількість та асортимент якого відповідає умовам встановленим цим договором.

У п. 6.6. договору сторони передбачили, що за прострочення поставки товару, покупець має право стягнути з постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого в строк Товару, за кожен день прострочення.

Договір вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2023 року, але будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 10.1. договору).

Як вбачається з доданих до позовної заяви доказів, відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактури № ПТ-0000358 від 08.05.2023 на суму 291 167,98 грн. Позивач на підставі платіжної інструкції № 154 від 09.05.2023 сплатив 206 129,99 грн, а на підставі платіжної інструкції № 156 від 11.05.2023 - 85037,99 грн.

Отже, позивач повністю оплатив рахунок-фактури № ПТ-0000358 від 08.05.2023 на суму 291 167,98 грн, а відтак, у відповідача, враховуючи умови п. 4.2. договору, виник обов`язок щодо поставки передплаченого товару у строк до 24.05.2023 (включно).

Відповідач свої зобов`язання з поставки товару виконав частково, передавши згідно видаткових накладних № ПТ-0000065 від 11.05.2023 та № № ПТ-0000068 від 16.05.2023 товар на загальну суму 288 389,98 грн. Вартість недопоставленого товару відповідно до рахунку-фактури № ПТ-0000358 від 08.05.2023 становить 2778,00 грн.

Крім того, 11.05.2023 відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактуру № ПТ-0000382 від 11.05.2023 на суму 35 650,00 грн, який позивач оплатив 11.05.2023 згідно платіжної інструкції № 158 на суму 35 650,00 грн.

Відповідач поставив передплачений товар на суму 35 650,00 грн 11.05.2023 згідно видаткової накладної № ПТ-0000066 від 11.05.2023.

Також 11.05.2023 відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактуру № ПТ-0000384 від 11.05.2023 на суму 504 167,93 грн, який позивач оплатив 11.05.2023 згідно платіжної інструкції № 157 на суму 504 167,93 грн, відтак, у відповідача виник обов`язок щодо поставки передплаченого товару у строк до 24.05.2023 (включно).

Відповідач свої зобов`язання з поставки товару виконав частково, передавши згідно видаткової накладної № ПТ-0000067 від 11.05.2023 товар на загальну суму 92070,67 грн. Вартість недопоставленого товару відповідно до рахунку-фактури № ПТ-0000384 від 11.05.2023 становить 412 097,26 грн.

Отже, відповідачем всупереч умовам договору не було здійснено поставку передплаченого товару на загальну суму 414 875,26 грн.

З метою врегулювання спору між сторонами, позивач 30.05.2023 та 09.06.2023 надіслав на адресу відповідача рекомендованою поштою претензії про повернення суми попередньої оплати на суму 414 875,26 грн, у зв`язку з непоставкою передплаченого товару.

Відповідач претензії позивача залишив без відповіді та задоволення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 414 875,26 грн, за прострочення сплати якої на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних за період з 25.05.2023 до 23.06.2023 у сумі 989,00 грн, а також пені, нарахованої за прострочку поставку товару за період з 25.05.2023 до 23.06.2023 в сумі 17 806,44 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відтак, враховуючи умови п. 4.2. договору та в силу приписів ст.ст. 530, 663 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару у строк до 24.05.2023 включно.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідний товар Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ПОКРІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" повністю поставлено не було. Доказів зворотного відповідач суду не надав.

За приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, у відповідача (постачальника) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 25.05.2023.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов`язання по поверненню коштів повністю не виконав. Доказів повернення позивачу суми, сплаченої ним в якості попередньої оплати за товар, у розмірі 414 8875,26 грн, відповідач суду не надав.

Серед іншого, суд звертає увагу на те, що відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Договором поставки №ЦПТ354-35/23 від 24.04.2023 належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 414 875,26 грн заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 17 806,44 грн пені, нарахованої за період з 25.05.2023 до 23.06.2023 (за 29 днів), у зв`язку з несвоєчасною поставкою товару на суму 414 875,26 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

У п. 6.6. договору сторони передбачили, що за прострочення поставки товару, покупець має право стягнути з постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого в строк Товару, за кожен день прострочення.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем зобов`язання щодо поставки товару за договором на загальну суму 414 875,26 грн, позивачем правомірно застосовано до відповідача відповідальність у вигляді стягнення пені за порушення строку поставки товару.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що заявлена до стягнення сума пені є арифметично невірною.

За розрахунком суду розмір пені за 29 днів прострочки (кількість днів визначена позивачем) з 25.05.2023 по 22.06.2023 (включно) становить 16 481,35 грн (414875,26 грн (сума недопоставленого товару)х50%(подвійна облікова ставка НБУ)х29 днів:100:365).

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Крім того, враховуючи те, що строк повернення коштів за непоставлений товар настав, а доказів повернення всієї суми попередньої оплати за товару станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позивачем на підставі на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних за період з 25.05.2023 до 23.06.2023 у сумі 989,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, три проценти річних від суми заборгованості, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, судом встановлено, що він також є арифметично неправильним.

За розрахунком суду розмір 3% річних від суми заборгованості 414875,26 грн за 29 днів прострочки (кількість днів визначена позивачем) з 25.05.2023 по 22.06.2023 (включно) становить 988,88 грн.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних також підлягають частковому задоволенню.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладені вище обставини справи та надані позивачем доказами, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та їх часткове задоволення.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ПОКРІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" (пр. Лобановського Валерія, 119, м. Київ, 03039; код ЄДРПОУ 44422607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська транспортна компанія" (вул. Зелена, буд. 301, м. Львів, 79066; код ЄДРПОУ 42034152) 414 875 грн 26 коп. - заборгованості, 988 грн 88 коп. - 3% річних, 16 481 грн 35 коп. - пені та витрати по сплаті судового збору в сумі 6485 грн 18 коп.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 04.09.2023.

Суддя А.І. Привалов