Рішення

від 25.08.2023 по справі 923/133/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/133/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Флекс" (код ЄДРПОУ 38299846, 49006, м. Дніпро, вул. Звивиста, 28)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія Проект Інжиніринг Компані" (код ЄДРПОУ 35120127, 73000, м. Херсон, вул. Ладичука, буд. 150)

про стягнення 24966,76 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд-Флекс" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія Проект Інжиніринг Компані" про стягнення заборгованості у сумі 24966,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №1514 від 08.08.2017 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 18.02.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Флекс" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження без виклику сторін; вирішено інші процесуальні питання.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 №11/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2023 справу №923/133/22 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Сулімовській М.Б.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.06.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Флекс" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; вирішено інші процесуальні питання.

17.07.2023 до суду від позивача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду.

28.07.2023 до суду від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі та зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою від 28.07.2023 для розгляду справи призначено судове засідання на 11.08.2023.

01.08.2023 позивачем подано заяву про залишення заяви від 11.07.2023 №110723-1 без розгляду.

У зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони в м.Одеса та Одеській області повітряної тривоги, судове засідання 11.08.2023 не відбулось.

Ухвалою від 11.08.2023, враховуючи необхідність забезпечення процесуальних прав учасників провадження, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки та призначено судове засідання на 25.08.2023.

Учасники провадження, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, з клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не звертались.

За наведеного суд дійшов висновку про розгляд справи без участі представників сторін за наявними у ній доказами.

В судовому засіданні постановлено ухвали про залишення без розгляду заяв ТОВ "Гранд-Флекс" від 11.07.2023 №110723-1 по залишення позовної заяви без розгляду, від 25.07.2023 №250723-1 в частині зменшення позовних вимог; закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення 18918,58 грн. основної заборгованості; повернення позивачу частини судового збору в розмірі 1879,85 грн.; ухвалено подальший розгляд справи здійснювати в межах вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія Проект Інжиніринг Компані" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Флекс" - 1891,85 грн. штрафу, 2934,18 грн. інфляційних збитків та 1222,15 грн. 3% річних.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 08.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд-Флекс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таврія Проект Інжиніринг Компані" (покупець) було укладено Договір поставки №1514, за умовами якого постачальник зобов`язався протягом дії Договору передавати стрічку-скотч, стрічку-скотч з логотипом, інший пакувальний матеріал, що далі іменується - Товар, а покупець, в свою чергу, зобов`язався оплачувати та приймати Товар.

Сторони домовились не оформлювати специфікації. Асортимент, кількість, ціна Товару зазначається у Замовленні, рахунках-фактурах та товаросупроводжувальних документах (накладних), що є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.2).

Постачальник та покупець підтверджують, що підписання та виконання ними умов цього Договору не суперечить цілям їх діяльності, положенням їх статуних та реєстраційних документів (п.1.3).

За умовами п.2.1 договору, покупець зобов`язується сповіщати постачальника про свій намір здійснити чергову закупівлю Товару шляхом оформлення Замовлення, в якому зазначає кількість та асортимент Товару. Замовлення передається постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонами формі (шляхом заповнення бланку замовлення, електронно поштою, факсимільним, телефонним зв`язком, усно тощо).

Згідно п.2.2 договору, узгодження умов поставки Товару буде відбуватися на підставі пред`явленого рахунку покупцю. У рахунку на оплату Товару вказується точне найменування, номенклатура, кількість та ціна кожної партії Товару. В разі незгоди покупця з рахунком, покупець зобов`язаний протягом одного дня сповістити про це постачальника. В разі відсутності такого повідомлення рахунок вважається узгодженим.

Відповідно до п.п.3.1, 3.4 договору, постачальник зобов`язується здійснити поставку протягом 10 календарних днів з моменту узгодження рахунку. Постачальник надає покупцю на Товар наступні документи: рахунок-фактуру, товаротранспортну накладну, податкову та видаткову накладну.

В розділі 6 договору сторони дійшли згоди щодо порядку розрахунків за договором.

Так розрахунки між сторонами проводяться у безготівковій формі розрахунків. Валюта розрахунків - українська гривня (п.6.1).

Покупець здійснює розрахунок за товар за цим Договором на поточний рахунок постачальника шляхом банківського переказу грошових коштів. Покупець зобов`язаний проводити розрахунки з постачальником за кожну отриману партію Товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки Товару. Допускається попередня оплата (п.6.2).

За умовами п.п.7.1, 7.3, 7.4, 7.5 договору, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність у відповідності з умовами цього Договору та діючим законодавством України. За порушення покупцем зобов`язань з оплати Товару (несвоєчасна оплата або нездійснення оплати) він зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого Товару, пеню у розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості за Товар. Сплата штрафу та пені не звільняє сторони від виконання інших зобов`язань за цим Договором, а саме сплати суми основного платежу. Сторона не несе відповідальність за порушення умов цього Договору, якщо вона доведе, що зробила все ві неї залежне для виконання умов цього Договору.

Згідно п.10.1, Договір набуває чинності від дати підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2017.

У разі невиконання сторонами або однією із сторін своїх зобов`язань за цим Договором у повному обсязі у зазначений термін, дія Договору продовжується до повного виконання зобов`язань за цим Договором між сторонами (п.10.2).

Якщо за 30 днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін письмово не заявила про бажання розірвати цей Договір, він вважається продовженим на тих самих умовах до 31 грудня кожного наступного року (п.10.3).

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без жодних зауважень.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджено видатковими накладними №8621 від 23.10.2019 на суму 4508,57 грн., №8861 від 30.10.2019 на суму 370,01 грн., №10052 від 02.12.2019 на суму 14040,00 грн., всього на суму 18918,58 грн.

Гарантійним листом від 22.04.2020 №37-03/20 відповідач гарантував сплатити позивачу заборгованість в розмірі 18918,58 грн. у строк до 31.07.2020.

Водночас, означена заборгованість в добровільному порядку відповідачем сплачена не була, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Окрім основної заборгованості, позивачем було заявлено до стягнення 1891,85 грн. штрафу, 2934,18 грн. збитків від інфляції та 1222,15 грн. 3% річних.

Ухвалою від 25.08.2023 було закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 18918,58 грн.

Отже, суд розглядає позовну заяву в межах вимог в частині стягнення з відповідача 1891,85 грн. штрафу, 2934,18 грн. збитків від інфляції та 1222,15 грн. 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ч.ч. 1,4 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

У відповідності до ч.1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до положень ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Також сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі договору №1514 від 08.08.2017 виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язався забезпечити поставку товару, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити товар.

В свою чергу, відповідач свої зобов`язання в частині оплати поставленого товару не виконав, у зв`язку з чим за ним обліковувалась заборгованість в розмірі 18918,58 грн. основного боргу, що була погашена відповідачем після відкриття провадження у даній справі.

Водночас, окрім основного боргу, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 1891,85 грн. штрафу, 2934,18 грн. збитків від інфляції та 1222,15 грн. 3% річних.

Так, відповідно до п. 7.3 договору, за порушення покупцем зобов`язань з оплати Товару (несвоєчасна оплата або нездійснення оплати) він зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого Товару, пеню у розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості за Товар.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору, позивачем нараховано останньому штраф в розмірі 1891,85 грн., а також 2934,18 грн. збитків від інфляції та 1222,15 грн. 3% річних за період з 17.12.2019 по 10.02.2022.

Господарський суд перевірив розрахунок заявлених до стягнення сум та зазначає, що останній здійснено арифметично правильно.

Доказів погашення шрафу, річних та збитків від інфляції відповідачем до суду не подано, доводів позивача, викладених у позовній заяві, не спростовано.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально доведеними, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія Проект Інжиніринг на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Флекс" підлягає стягненню 1891,85 грн. штрафу, 2934,18 грн. збитків від інфляції та 1222,15 грн. 3% річних.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія Проект Інжиніринг Компані" (код ЄДРПОУ 35120127, 73000, м. Херсон, вул. Ладичука, буд. 150) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Флекс" (код ЄДРПОУ 38299846, 49006, м. Дніпро, вул. Звивиста, 28) - 1891 (одну тисячу вісімсот дев`яносто одну) грн. 85 коп. штрафу, 2934 (дві тисячі дев`ятсот тридцять чотири) грн. 18 коп. збитків від інфляції, 1222 (одну тисячу двісті двадцять дві) грн. 15 коп. 3% річних та 601 (шістсот одну) грн. 15 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 01 вересня 2023 р.