Рішення

від 23.08.2023 по справі 916/3222/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3222/22

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Дідовій М.А.,

розглянувши справу № 916/3222/22

за позовом Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» (03190, м. Київ, вул. Януша Корчака, буд. 9/12; код ЄДРПОУ 39394238)

до відповідачів:

1) Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65023, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пастера, буд. 58; код ЄДРПОУ 41404999),

2) Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (67700, Одеська обл., місто Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81; код ЄДРПОУ 01125689),

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65091, м. Одеса, вул. Разумовська, 37).

про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії;

представники сторін:

від позивача Баранишина Л.В. (в режимі відеоконференції),

від відповідача не з`явився,

від третьої особи не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просить суд:

- визнати право господарського відання на нижчевказані автотранспортні засоби, зазначені в акті приймання-передачі майна від 15 вересня 2017 року, за Позивачем, Державним підприємством «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції», а саме: ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_1 ; ВАЗ 21113, держ. номер: НОМЕР_2 ; ГАЗ 31029, держ. номер: НОМЕР_3 ; ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_4 ; ЗАЗ 110307, держ. номер: НОМЕР_5 ; ВАЗ 21099, держ. номер: НОМЕР_6 ; ALFA ROMEO 164, держ. номер: НОМЕР_7 ; VOLKSVAGEN MULTIVAN, держ. номер : НОМЕР_8 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_9 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_10 ; DAEWOO SENS, держ. номер НОМЕР_11 ; MAZDA 626, держ. номер НОМЕР_12 ; DAEWOO NEXIA, держ. номер НОМЕР_13 ; DAEWOO LANOS, держ. номер НОМЕР_14 ;

- зняти арешт, накладений відповідачем-1 на автотранспортні засоби в межах виконавчого провадження № АСВП 54720813 та які зазначені в акті приймання-передачі майна від 15 вересня 2017 року, а саме: ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_1 ; ВАЗ 21113, держ. номер: НОМЕР_2 ; ГАЗ 31029, держ. номер: НОМЕР_3 ; ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_4 ; ЗАЗ 110307, держ. номер: НОМЕР_5 ; ВАЗ 21099, держ. номер: НОМЕР_6 ; ALFA ROMEO 164, держ. номер: НОМЕР_7 ; VOLKSVAGEN MULTIVAN, держ. номер : НОМЕР_8 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_9 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_10 ; DAEWOO SENS, держ. номер НОМЕР_11 ; MAZDA 626, держ. номер НОМЕР_12 ; DAEWOO NEXIA, держ. номер НОМЕР_13 ; DAEWOO LANOS, держ. номер НОМЕР_14 .

В обґрунтування позову посилається на незаконне накладення відповідачем-1 арешту на транспортні засоби, що зумовлює виникнення у позивача перешкод у користуванні та розпорядженні своїм майном.

Вказує, що у зв`язку із ліквідацією Державної інспекції сільського господарства та її територіальних органів, транспортні засоби Державної інспекції сільського господарства в Одеській області (код ЄДРПО 38018166) (далі - Інспекція) були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України та закріплені за Позивачем на праві господарського відання, на підставі акту приймання-передачі майна від 15 вересня 2017 року. Цей акт складений на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.02.2017 № 80. З 15 вересня 2017 року балансоутримувачем рухомого майна - автотранспортних засобів, які були в користуванні Інспекції є Позивач.

Зазначає, що наразі Інспекція знаходиться на стадії ліквідації, а позивач не в змозі зареєструвати вказані транспортні засоби в Єдиному державному реєстрі МВС, у зв`язку із незаконно накладеним арештом державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, накладеним в рамках виконавчого провадження № 54720813, відкритого на виконання наказу Господарського суду Одеської області № 916/3429/16 про стягнення з Державної інспекції сільського господарства 3214,90 грн заборгованості, 2,33 грн пені, 160,61 грн річних, 983,55 грн індексу інфляції, 1378 грн судового збору.

Посилаючись на п. 9 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», звертає увагу, що державний виконавець мав би повернути виконавчий документ без прийняття до виконання, так як Інспекція була державним органом, рішення про стягнення коштів з якого, відповідно до законодавства, виконуються виключно органами Казначейства, а саме тими територіальними управліннями казначейського обслуговування, де відкриті рахунки державного органу.

Зазначені вище обставини, на думку позивача, унеможливлюють реєстрацію за ним транспортних засобів та створюють умови незахищеності державного майна.

Додатково позивач зауважив, що заявою від 04.08.2021 року № 338 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з транспортних засобів, що належать на праві господарського відання Позивачу з повторною пропозицією оплатити всі грошові суми, що підлягали до стягнення (з урахуванням всіх витрат), проте, отримав лист-відписку, в якому зазначалось про відсутність підстав надавати реквізити для погашення заборгованості у зв`язку із тим, що Позивач не є стороною провадження.

Ухвалою від 14.12.2022 позовну заяву (вх. № 3332/22 від 30.11.2022) Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду: повного найменування та ідентифікаційного коду юридичної особи відповідача; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів доказів, копії яких додано до заяви; належних доказів, які підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (відповідно до вимог даної ухвали); ціни позову; доказів дійсної вартості майна (транспортних засобів), право господарського відання на які просить визнати й відповідно доказів сплати судового збору у встановленому Законом України «Про судовий збір» розмірі.

23.12.2022 до суду надійшла заява представника позивача (вх. № 29486/22), якою було частково усунуто недоліки позовної заяви, а саме щодо повного найменування та ідентифікаційного коду юридичної особи відповідача; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів доказів, копії яких додано до заяви; належних доказів, які підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (відповідно до вимог даної ухвали).

При цьому, у заяві представник вказав, що у зв`язку із постійними обстрілами території України та постійними перебоями електропостачання, надати докази дійсної вартості майна (транспортних засобів), право господарського відання на які просить визнати Позивач й відповідно докази сплати судового збору у встановленому Законом України «Про судовий збір» розмірі, а також зазначити точну ціну позову у встановлені ухвалою строки не вбачається за можливе.

Просив суд продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви до 13.01.2023.

Ухвалою від 29.12.2022 заяву (вх. № 29486/22 від 23.12.2022) представника Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» про продовження строку усунення недоліків позовної заяви задоволено, продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви в частині надання до суду ціни позову, доказів дійсної вартості майна (транспортних засобів), право господарського відання на які просить визнати й відповідно доказів сплати судового збору у встановленому Законом України «Про судовий збір» розмірі до 13.01.2023.

11.01.2022 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, розглянувши яку, суд встановив, що позивачем виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 14.12.2022.

Ухвалою від 16.01.2023 позовну заяву (вх. № 3332/22 від 30.11.2022) Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/3222/22, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.02.2023, запропоновано відповідачу-1 у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив.

14.02.2023 від особи, яка на той час не була учасником справи № 916/3222/22, - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Відділ), до суду надійшов документ під назвою «відзив».

У поданому відзиві було зазначено, що згідно з відомостями Автоматизованої системи виконавчих проваджень ВП № 54720813 було передано до Відділу відповідною постановою про передачу виконавчого провадження та прийнято до виконання Відділом 03.05.2018. Вказано, що на виконанні у Відділі перебувало ВП № 54720813 з примусового виконання наказу № 916/3429/16, виданого Господарським судом Одеської області 07.02.2017, про стягнення з Державної інспекції сільського господарства в Одеській області 5737,39 грн на користь ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт». Водночас зазначено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.02.2019 у справі № 522/7613/18, що набрало законної сили 14.03.2019, скасовано арешт, накладений постановою державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області від 19.01.2018 № 54720813 та постанову про розшук майна боржника від 19.01.2018. Додатково вказано, що постановою державного виконавця Відділу від 21.01.2021 ВП № 54720813 виконавчий документ повернуто стягувачу.

Крім того, Відділ звернув увагу, що позов подано до неналежного відповідача та відзначив, що саме він є належним відповідачем у даній справі.

Протокольною ухвалою від 15.02.2023 суд за усним клопотанням представника позивача відклав підготовче судове засідання на 01.03.2023.

20.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій було зазначено, що, відкриваючи виконавче провадження, державний виконавець Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перевищив свої службові повноваження. Вважає саме Другий Приморський відділ належним відповідачем, так як саме він, на думку позивача, порушив права останнього.

20.02.2023 від позивача до суду також надійшло клопотання про залучення до участі у справі Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (код ЄДРПОУ 01125689) у якості співвідповідача (аналогічне клопотання надійшло також 09.03.2023).

В обґрунтування клопотання позивач вказав, що відповідачем у справах за позовами про зняття арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях. Вважає, що залучення співвідповідача у даній справі необхідне з метою дотримання принципів рівності сторін, змагальності процесу, правильного встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті, так як задоволення позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт».

22.02.2022 до суду надійшла заява позивача про включення суми, сплаченої за незалежну оцінку спірних колісних транспортних засобів (24 640,00 грн), до суми судових витрат, яку позивач просив стягнути на свою користь у випадку задоволення позову.

Протокольною ухвалою від 01.03.2023 підготовче судове засідання відкладено на 09.03.2023.

Ухвалою від 09.03.2023 суд, задовольнивши клопотання позивача, залучив до участі у справі № 916/3222/22 в якості співвідповідача Державне підприємство «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (67700, Одеська обл., місто Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81; код ЄДРПОУ 01125689) та відклав підготовче судове засідання на 03.04.2023.

Судове засідання, яке було призначено на 03.04.2023, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 04.04.2023 повідомлено сторін про те, що підготовче судове засідання відкладено на 03.05.2023.

Протокольною ухвалою від 03.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 01.06.2023.

В процесі розгляду справи по суті судове засідання неодноразово відкладалося у зв`язку з неприбуттям відповідачів, явка яких визнавалася судом обов`язковою.

Ухвалою від 27.06.2023 суд повернувся до стадії підготовчого провадження, залучив до участі у справі № 916/3222/22 у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65091, м. Одеса, вул. Разумовська, 37), якому запропонував надати письмові пояснення по суті спору з урахуванням ст. 168 ГПК України.

Цією ж ухвалою витребувано у Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 54720813 та відкладено підготовче судове засідання на 17.07.2023.

Протокольною ухвалою від 17.07.2023 підготовче судове засідання відкладено на 14.08.2023.

У судовому засіданні, яке відбулось 17.07.2023, суд встановив, що Відділом станом на дату судового засідання не було надано до суду документи, які були витребувані ухвалою від 27.06.2023, у зв`язку з чим ухвалою від 17.07.2023 суд встановив Відділу строк для подання витребуваних документів, а саме належним чином засвідчених копій матеріалів виконавчого провадження ВП № 54720813, - до 08.08.2023.

11.08.2023 до суду надійшли копії матеріалів ВП № 54720813, які були витребувані у Відділу ухвалою від 27.06.2023.

Протокольною ухвалою від 14.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.08.2023.

У судовому засіданні, яке відбулось 23.08.2023, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач-1 та відповідач-2 відзивів до суду не надали, явку представників у судове засідання не забезпечили, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів 23.08.2023 надійшла заява про розгляд справи без її участі. У заяві Відділ просив розглянути справу без його представника з урахуванням раніше надісланого відзиву у даній справі.

23.08.2023, після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» було прийнято рішення про ліквідацію Державної інспекції сільського господарства та її територіальних органів.

Державну інспекцію сільського господарства в Одеській області ліквідовано постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 447.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна інспекція сільського господарства в Одеській області з 14.07.2015 знаходиться в стані припинення на підставі внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

17.02.2017 Міністерством аграрної політики та продовольства України було видано Наказ № 80 «Про утворення комісії з питань приймання-передачі окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого) до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України».

Даним наказом Міністр Мінагрополітики наказав: 1) прийняти до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України окреме індивідуально визначене майно (крім нерухомого) зі сфери управління Державної інспекції сільського господарства України та її територіальних органів; 2) утворити комісію з питань приймання-передачі окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого) до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі комісія) у складі згідно з додатком; 3) комісії протягом місяця з дати підписання цього наказу забезпечити приймання-передачу окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого) у порядку, визначеному законодавством України, про що скласти акт приймання-передачі (у чотирьох примірниках) та подати його на затвердження до керівництва Міністерства аграрної політики та продовольства України; 4) закріпити на праві господарського відання окреме індивідуально визначене майно (крім нерухомого), що належить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, що було передано зі сфери управління Державної інспекції сільського господарства України, за державним підприємством «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції».; 5) Державному підприємству "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції" у строк до 07 березня 2017 року забезпечити проведення інвентаризації майна, визначення його вартості (первісної, залишкової, експертної), проведення індексації основних фондів та подати до Департаменту з управління державною власністю оновлені відомості про державне майно за формою № 2б, затвердженою наказом Фонду державного майна України від 03 лютого 2006 року № 197 "Про затвердження форм надання відомостей про об`єкти державної власності".

У зв`язку із ліквідацією Державної інспекції сільського господарства та її територіальних органів, транспортні засоби Державної інспекції сільського господарства в Одеській області за Актом приймання-передачі від 15.09.2017, затвердженим першим заступником Міністра аграрної політики та продовольства України, були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України та закріплені за Позивачем на праві господарського відання (Т. 1, а.с. 5-13).

Так, Позивачу на праві господарського відання були передані наступні транспортні засоби: ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_1 ; ВАЗ 21113, держ. номер: НОМЕР_2 ; ГАЗ 31029, держ. номер: НОМЕР_3 ; ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_4 ; ЗАЗ 110307, держ. номер: НОМЕР_5 ; ВАЗ 21099, держ. номер: НОМЕР_6 ; ALFA ROMEO 164, держ. номер: НОМЕР_15 ; VOLKSVAGEN MULTIVAN, держ. номер : НОМЕР_8 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_9 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_10 ; DAEWOO SENS, держ. номер НОМЕР_11 ; MAZDA 626, держ. номер НОМЕР_12 ; DAEWOO NEXIA, держ. номер НОМЕР_13 ; DAEWOO LANOS, держ. номер НОМЕР_14 (далі транспортні засоби).

Таким чином, з 15.09.2017 балансоутримувачем рухомого майна - автотранспортних засобів, які були в користуванні Інспекції є Позивач.

Предметом позову у даній справі є скасування арешту, накладеного відповідачем-1 на транспортні засоби в рамках виконавчого провадження ВП № 54720813, а також визнання за позивачем права господарського відання на вказані транспортні засоби.

Як встановлено судом, 15.09.2017 державним виконавцем Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одеси ГТУЮ в Одеській області було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 54720813 на виконання наказу Господарського суду Одеської області у справі № 916/3429/16 від 07.02.2017 про стягнення з Державної інспекції сільського господарства в Одеській області на користь Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» 5739,39 грн.

Постановою державного виконавця Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одеси ГТУЮ в Одеській області від 19.01.2018 накладено арешт на всі автотранспортні засоби Інспекції.

30.03.2018 начальником Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області було прийнято постанову, якою зобов`язано Другий Приморський відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі ГТУЮ в Одеській області передати матеріали виконавчого провадження ВП № 54720813 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області.

В подальшому, Другим Приморським відділом Державної виконавчої служби у м. Одеси ГТУЮ в Одеській області передано, а Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області 03.05.2018 прийнято матеріали виконавчого провадження ВП № 54720813, про що винесено відповідну постанову.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області від 21.06.2019 скасовано арешт та розшук, накладений постановою державного виконавця Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одеси ГТУЮ в Одеській області від 19.01.2018 на транспортні засоби, а саме: автомобіль CHERY AMULET, д/н НОМЕР_16 ; автомобіль KIA SERHIA, д/н НОМЕР_17 .

Вказану постанову прийнято у зв`язку з тим, що державним виконавцем враховано ухвалення Приморським районним судом м. Одеси рішення від 11.02.2019 у справі № 522/7613/18, яким скасовано арешт та розшук, накладений постановою державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 19.01.2018 № 54720813 на автотранспортні засоби: автомобіль CHERY AMULET д/н НОМЕР_16 ; автомобіль КІА SERHIA д/н НОМЕР_17 .

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21.01.2021 виконавчий документ наказ № 916/3429/16, виданий 07.02.2017, повернуто стягувачу Державному підприємству «Білгород-Дністровський морський торговельний порт».

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 20 Господарського суду України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частинами 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту положень ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 56 Закону України Про виконавче провадження арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Отже, на підставі зазначеної норми, заявником є особа, яка вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, і яка не є боржником у виконавчому провадженні. Відтак, оскільки позивач не є боржником у виконавчому провадженні, він може пред`являти позов про зняття арешту з майна та визнання права власності чи іншого речового права на це майно.

При цьому відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 р. Про судову практику в справах про зняття арешту з майна позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Також відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 р. у справі № 905/386/18, предметом спору у якій було звільнення з-під арешту нерухомого майна в порядку статті 59 Закону України Про виконавче провадження, особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, за Актом приймання-передачі від 15.09.2017 до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України передані та закріплені за Позивачем на праві господарського відання наступні транспортні засоби: ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_1 ; ВАЗ 21113, держ. номер: НОМЕР_2 ; ГАЗ 31029, держ. номер: НОМЕР_3 ; ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_4 ; ЗАЗ 110307, держ. номер: НОМЕР_5 ; ВАЗ 21099, держ. номер: НОМЕР_6 ; ALFA ROMEO 164, держ. номер: НОМЕР_15 ; VOLKSVAGEN MULTIVAN, держ. номер : НОМЕР_8 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_9 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_10 ; DAEWOO SENS, держ. номер НОМЕР_11 ; MAZDA 626, держ. номер НОМЕР_12 ; DAEWOO NEXIA, держ. номер НОМЕР_13 ; DAEWOO LANOS, держ. номер НОМЕР_14 .

Водночас, постановою державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м Одеси ГТУЮ в Одеській області від 19.01.2018 накладено арешт на всі транспортні засоби Державної інспекції сільського господарства в Одеській області, яка є боржником в рамках виконавчого провадження ВП № 54720813.

Таким чином, у зв`язку з тим, що арешт накладено на всі транспортні засоби Інспекції, суд приходить до висновку, що арешт було накладено і на транспортні засоби, що передані позивачу за Актом приймання-передачі від 15.09.2017.

12.07.2021 позивачем подано відповідачу-1 заяву № 3360 про вчинення необхідних дій щодо закінчення ВП № 54720813, зняття арешту зі спірних транспортних засобів з метою припинення порушення права господарського відання позивача. У заяві позивач зазначив, що готовий оплатити за боржника всі грошові суми для врегулювання ситуації.

У відповідь на вказану заяву відповідач-1 повідомив позивача, що виконавче провадження знаходиться на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

В подальшому, 04.08.2021 позивач звернувся до Відділу із заявою аналогічного змісту.

У відповідь на вказану заяву (лист від 09.09.2021 № 10.03.-17081) Відділ зазначив, що позивач не є стороною виконавчого провадження, у зв`язку з чим відсутні підстави для надання реквізитів на оплату заборгованості або зняття арешту з майна боржника.

Одночасно Відділ роз`яснив позивачу, що останній не позбавлений права звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21.01.2021 у ВП № 54720813 виконавчий документ наказ № 916/3429/16, виданий 07.02.2017, повернуто стягувачу Державному підприємству «Білгород-Дністровський морський торговельний порт».

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області від 21.06.2019 скасовано арешт та розшук, накладений постановою державного виконавця Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одеси ГТУЮ в Одеській області від 19.01.2018 на транспортні засоби, а саме: автомобіль CHERY AMULET, д/н НОМЕР_16 ; автомобіль KIA SERHIA, д/н НОМЕР_17 .

Між тим, у матеріалах справи відсутні докази зняття (скасування) арешту з інших транспортних засобів, зокрема, тих, що входять до предмета спору у даній справі.

Більше того, у відповідності з Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011, Державна інспекція сільського господарства України (в Одеські області) є центральним органом виконавчої влади, тобто державним органом, який фінансувався з Державного бюджету України, розрахунково-касове обслуговування якого здійснювалось органами Казначейства.

Відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Крім того, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час відкриття ВП) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Отже, з викладеного вбачається, що виконавче провадження № 54720813 було відкрито без правових на те підстав.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів зняття (скасування) арешту щодо спірних транспортних засобів після повернення виконавчого документа стягувачу, а також те, що виконавче провадження № 54720813 було відкрито без законних підстав, так як виконавчий документ мав виконуватися органами Казначейства, позовні вимоги в частині зняття арешту з транспортних засобів підлягають задоволенню.

Суд відхиляє викладені Відділом доводи стосовно того, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.02.2019 у справі № 522/7613/18 скасовано арешт, накладений постановою державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 19.01.2018 № 54720813.

Відділ вважає, що вимоги вказаного рішення були виконані постановою від 21.06.2019, якою арешт та розшук скасовано.

Між тим, як вже було встановлено судом, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.02.2019 у справі № 522/7613/18 скасовано арешт та розшук лише на два транспортні засоби: автомобіль CHERY AMULET д/н НОМЕР_16 ; автомобіль КІА SERHIA д/н НОМЕР_17 , в той час як постановою державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 19.01.2018 № 54720813 арешт було накладено на всі належні боржнику (станом на час відкриття ВП) транспортні засоби.

Судом також відхиляються викладені у відзиві посилання Відділу на те, що саме він є належним відповідачем у даній справі, оскільки визначення складу відповідачів, предмету та підстав позову у господарському процесі є прерогативою позивача.

Щодо позовних вимог в частині визнання за позивачем права господарського відання на спірні транспортні засоби суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

За змістом статті 134 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом. Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників. Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Частиною 1 статті 136 Господарського кодексу України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з приписами ст. 392 ЦК України позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника (ч. 4 ст. 136 ГК України).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

В разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.05.2019 у справі № 905/494/18.

Позов про визнання права господарського відання є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, що повинен підтвердити наявність у позивача права господарського відання на спірне майно. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права господарського відання позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права господарського відання чи іншого речового права на майно.

Умовами задоволення позову про визнання права господарського відання на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві господарського відання. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права господарського відання входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права господарського відання на спірне майно.

Суд зазначає, що у даній справі не встановлено, а позивачем не доведено того, що відповідач-1 та відповідач-2 ставлять під сумнів наявність права господарського відання позивача на транспортні засоби, які були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України та закріплені за Позивачем на праві господарського відання за Актом приймання-передачі від 15.09.2017.

Позивачем також не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його права господарського відання на спірні транспортні засоби будь-якими іншими особами.

Засвідчену копію Акту приймання-передачі, зокрема, спірних транспортних засобів від 15.09.2017 позивачем додано до позовної заяви, тобто вказаний акт позивачем не втрачено та у матеріалах справи відсутні докази того, що вказаний документ оспорюється будь-якою особою.

У судовому засіданні 23.08.2023 сам представник позивача вказав, що ні відповідачем-1, ні відповідачем-2 ніколи не зазначалося про відсутність у Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» права господарського відання на спірні транспортні засоби. Порушення права господарського відання, як вказав представник, позивач вбачає у діях відповідача-1 щодо не скасування арешту та не закриття виконавчого провадження. Саме такі дії відповідача-1, на думку позивача, свідчать про невизнання за Державним підприємством «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» права господарського відання на транспортні засоби.

Суд критично відноситься до саме такої позиції Державного підприємства, так як відповідач-1, відкривши без наявності правових підстав виконавче провадження та наклавши арешт на майно, в той самий час не оспорював та не ставив під сумнів наявність у боржника за виконавчим провадженням права власності чи інших речових прав на майно. Відмова позивачу у скасуванні арешту на спірне майно також не може свідчити про невизнання або оспорювання відповідачем-1 будь-яких речових прав позивача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання права господарського відання на спірні транспортні засоби, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення відповідачами його прав щодо майна.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зняття арешту зі спірних транспортних засобів є обґрунтованими та підлягають задоволенню, в той час як у задоволенні позову в частині визнання права господарського відання на транспортні засоби слід відмовити у зв`язку з недоведеністю позивачем порушення, невизнання та/або оспорення відповідачами його прав щодо майна.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України унормовано, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вказані процесуальні норми, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 481,00 грн покладаються на відповідача-1.

Витрати позивача на незалежну оцінку спірних колісних транспортних засобів (24 640,00 грн), які позивач просив включити до суми судових витрат у випадку задоволення позову, не підлягають стягненню з відповідачів, так як судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання права господарського відання на транспортні засоби, яка пов`язана з такими витратами.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» (03190, м. Київ, вул. Януша Корчака, буд. 9/12; код ЄДРПОУ 39394238) до Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65023, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пастера, буд. 58; код ЄДРПОУ 41404999), Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (67700, Одеська обл., місто Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81; код ЄДРПОУ 01125689), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65091, м. Одеса, вул. Разумовська, 37) про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Зняти арешт, накладений Другим Приморським відділом Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на автотранспортні засоби в межах виконавчого провадження ВП № 54720813, які зазначені в Акті приймання-передачі майна від 15.09.2017, а саме:

ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_1 ;

ВАЗ 21113, держ. номер: НОМЕР_2 ;

ГАЗ 31029, держ. номер: НОМЕР_3 ;

ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_4 ;

ЗАЗ 110307, держ. номер: НОМЕР_5 ;

ВАЗ 21099, держ. номер: НОМЕР_6 ;

ALFA ROMEO 164, держ. номер: НОМЕР_15 ;

VOLKSVAGEN MULTIVAN, держ. номер : НОМЕР_8 ;

ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_9 ;

ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_10 ;

DAEWOO SENS, держ. номер НОМЕР_11 ;

MAZDA 626, держ. номер НОМЕР_12 ;

DAEWOO NEXIA, держ. номер НОМЕР_13 ;

DAEWOO LANOS, держ. номер НОМЕР_14 .

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65023, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пастера, буд. 58; код ЄДРПОУ 41404999) на користь Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» (03190, м. Київ, вул. Януша Корчака, буд. 9/12; код ЄДРПОУ 39394238) 2 481,00 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 23 серпня 2023 р. Повний текст рішення складено та підписано 04 вересня 2023 р.

Суддя Р.В. Волков