Рішення

від 31.08.2023 по справі 920/649/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.08.2023м. СумиСправа № 920/649/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/649/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

КАРПАТНАФТОХІМ (вул. Промислова, 4,

м. Калуш, Івано-Франківська область, 77306,

ЄДРПОУ 33129683)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОЛОГ

(проспект Курський, 18а, м. Суми, 40020,

код ЄДРПОУ 23633713)

про стягнення 210 332 грн 04 коп.

Суть спору: 19.06.2023 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 210 332 грн 04 коп, з яких: 115 229 грн 00 коп. авансовий платіж по Договору купівлі-продажу від 03.03.2021 № А20211001982, 57 614 грн 50 коп штрафні санкції за неналежне виконання зобов`язань за Договором, 37 488 грн 54 коп інфляційні втрати, а також просить покласти на відповідача судовий збір.

Ухвалою суду від 20.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для надання процесуальних документів.

Копія ухвали, яка направлялась на зазначену позивачем адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою на поштовому конверті адресат відсутній за вказаною адресою.

Судом було зроблено Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яким підтверджена адреса відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 та згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 03.03.2021 між ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» Покупець/Позивач) та ТОВ «ТЕХНОЛОГ» (Продавець/Відповідач) укладено Договір купівлі-продажу №А2021100198 (Договір), за яким Продавець/Відповідач зобов`язаний продати (передати) Покупецю/Позивачу, у зумовлений Договором строк, а Покупець/Позивач зобов`язується купити (прийняти та оплатити) запасні частини до турбодетандера українського виробництва за ціною, в кількості та асортименті. Згідно специфікації, яка викладена в Додатку №1 до Договору від 03.03.2023 №А2021100198.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, Сторони узгодили, що вартість Товару становить 230 458,00 грн., яка зазначена в Розділі 2 «Ціна Договору».

Згідно з підпунктом 4.1. Розділу 4. «СТРОК Й УМОВИ ПЕРЕДАЧІ ТОВАРУ» Договору строк передачі Товару Покупцю/Позивачу складає 90 (дев`яносто) календарних днів з дати здійснення авансового платежу.

Відповідно до пп. 3.1.1 та пп. 3.1.2 п. 3.1 Розділу 3 Договору, сторони узгодили порядок розрахунків, Покупець/Позивач перераховує авансовий платіж в розмірі 50% вартості Товару, на підставі рахунку Продавець/Відповідач на поточний рахунок останнього протягом 5-ти (п`яти) банківських днів з моменту підписання даного Договору.

Згідно п.3.1.2 Покупець/Позивач перераховує остаточний платіж в розмірі 50% вартості Товару на підставі рахунку Продавця/Відповідача на поточний рахунок останнього у строк не більше, ніж протягом 5-ти (п`яти) банківських днів з моменту виконання Продавцем/Відповідачем зобов`язання щодо продажу Товару.

05.03.2021 року Покупець/Позивач здійснив оплату авансового платежу на суму 115 229,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 939, що становить 50% від суми Договору.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що згідно умов підписаного та погодженого сторонами Договору, Відповідач повинен був поставити товар до 03 червня 2021 року. Однак, ні у визначений Договором строк, ні пізніше Товар поставлено не було.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач/Покупець 14.06.2021 звернувся до Відповідача/Продавця з Листом № 600 з вимогою про виконання умов цього Договору. У відповідь на вищезазначений лист, Відповідач/Продавець повідомив, що у зв`язку з запровадженням карантинних обмежень та пов`язаних з цим заходів, не мав можливості виготовити Товар та просив перенести строк поставки до 02 серпня 2021 року по Договору від 03.03.2021 року.

08 вересня 2021 року листом Продавець/Відповідач повторно просить перенести термін поставки Товару на 29 жовтня 2021 року та не застосовувати штрафні санкції.

Сторони, провівши спільні переговори, керуючись п.4.1. Договору, дійшли згоди укласти Додаткову угоду №1 від 30.06.2021р. до Договору (Додаткова угода №1), відповідно до умов якої було продовжено терміну дії Договору до 30.10.2021, строк передачі Товару Покупцю складає 239 (Двісті тридцять дев`ять) календарних днів з дати здійснення авансового платежу. Передача Товару Покупцю здійснюється із наданням Продавцю документу Покупця, який підтверджує повноваження особи на здійснення господарської операції в інтересах Покупця (отримання товарно-матеріальних цінностей).

Проте, Відповідач/Продавець не виконав умови по Договору, Товар не був поставлений у строк та не повернув авансовий платіж.

Як зазначає Позивач / Покупець неодноразово усно, за допомогою телефонного зв`язку, звертався до Відповідача/Продавця з вимогами поставити Товар, однак, запасні частини не поставлені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що станом на день звернення з позовом до суду Відповідач так і не повернув авансовий платіж в сумі 115 229,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з купівлі-продажу товару, які врегульовані Глави 54 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 115 229 грн авансового платежу, суд вважає законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 115 229 грн основного боргу.

Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій суд зазначає наступне:

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки .

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов Договору в частині поставки Товару запасних частин.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Пунктом 8.4. Договору визначено, Сторони погодили, що у випадку не передачі або несвоєчасної передачі Продавцем/Відповідачем Товару в строки, зазначені в даному Договорі, Продавець/Відповідач сплачує Покупцю/Позивачу штраф у розмірі 25% вартості непоставленого (недопоставленого) Товару .

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо передачі Товару запасних частин позивачу в межах Договору купівлі-продажу від 03.03.2021 № А2021100198, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Відповідно до п. 4.1 Додаткової угоди №1 від 30.06.2021 до Договору, Відповідач зобов`язався передати Товар в термін, який визначено в Договорі та в додатках до нього, в повному обсязі та у встановлені терміни.

Однак, всупереч даному Договору, Відповідач не передав Товар запасні частини до турбодетандера українського виробництва ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» у встановлені терміни та не повідомив про обґрунтовані причини невиконання взятого на себе зобов`язання.

Приймаючи до уваги зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, шляхом стягнення з відповідача 115 229 грн.00 коп.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 883 ЦК України, за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду Підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 8.1 Договору, Сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених цим Договором, Сторони несуть майнову відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.

Згідно з п. 8.4 Договору, у випадку не передачі або несвоєчасної передачі Продавцем Товару в строки, зазначені в Договорі Продавець сплачує Покупцю штраф в розмірі 25% вартості непоставленого (недопоставленого) Товару.

Відповідно до п. 8.5. у випадку прострочення передачі Товару більш, ніж на 15 календарних днів. Покупець має право відмовитися від приймання Товару та розірвати цей Договір, повідомив про це Продавця в письмовій формі. В цьому разі Продавець зобов`язаний повернути Покупцю отриманий авансовий платіж впродовж 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання повідомлення про розірвання цього Договору, та в ці ж самі строки сплатити Покупцю штраф згідно п.8.4. цього Договору, а також сплатити Покупцю процент за використання чужих грошових коштів від суми авансу з моменту його отримання та до дати його повернення Покупцю. Процент за використання чужих грошових коштів, а саме коштів Покупця, встановлюється із розрахунку 28% річних.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума штрафу становить 57 614 грн 50 коп, виходячи з вартості непоставленого у строк Товару.

Відповідач контррозрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача строків поставки Товару (непоставленого), а стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу) передбачена умовами Договору та нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 57 614 грн 50 коп штрафу.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 37 488 грн 54 коп.. ( за період з 01.11.2021 по 23.05.2023 виходячи з суми грошового зобов`язання 115 229 грн 00 коп)

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт неповернення грошових коштів (авансового платежу) відповідачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 37 488 грн 54 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі на відповідача покладається обов`язок по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись статями 3, 13, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю КАРПАТНАФТОХІМ до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОЛОГ про стягнення 210 332 грн 04 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОЛОГ (проспект Курський, 18а, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 23633713) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КАРПАТНАФТОХІМ (вул. Промислова, 4, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77306, ЄДРПОУ 33129683) 115 229 грн 00 коп. авансового платежу, 57 614 грн 50 коп штрафу, 37 488 грн 54 коп інфляційних втрат та 3 154 грн 98 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати Товариству з обмеженою відповідальністю КАРПАТНАФТОХІМ наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.

Повний текст рішення підписаний 04.09.2023

СуддяС.В. Заєць