Рішення

від 05.09.2023 по справі 520/5373/22

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

05 вересня 2023 р. справа № 520/5373/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання противоправною відмову Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради у видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки загальною площею 0,0317 га, кадастровий №6310137900:04:015:0004, що розташована по АДРЕСА_1 , оформлену листом від 10.01.2022 №П-6-2120/0/333-21.01.01-12; 2) зобов`язання Департамент містобудування та архітектури Харківської міської ради видати будівельний паспорт забудови земельної ділянки загальною площею 0,0317 га, кадастровий №6310137900:04:015:0004, що розташована по АДРЕСА_1 .

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що органом місцевого самоврядування була вчинена протиправна відмова у видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки загальною площею 0,0317 га, кадастровий №6310137900:04:015:0004, з цільовим призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідач, Департамент містобудування та архітектури Харківської міської ради (далі за текстом - владний суб`єкт, Департамент, орган публічної адміністрації) з поданим позовом не погодився, надав відзив на позов, в якому посилався на те, що земельна ділянка, на якій громадянин має намір звести житловий будинок, згідно затвердженого Плану зонування розташована частково у житловій зоні (призначеної для розташування багатоквартирних житлових будинків різної поверховості); частково в зоні транспортної інфраструктури ТП-2; частково в межах червоних ліній.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, документований паспортом серії НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання АДРЕСА_2 .

Заявник є власником земельної ділянки загальною площею 0,0317 га, кадастровий №6310137900:04:015:0004, що розташована по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки № 621 від 02.03.2018, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В.

Рішенням 22 сесії Харківської міської ради 24 скликання від 23.06.2004 №89/04 (зі змінами, затвердженими рішенням 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 18.12.2019 №1902/19), затверджений Генеральний план м. Харкова (далі по тексту - Генеральний план).

Рішенням 22 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 27.02.2013 №1024/13 (зі змінами, затвердженими рішенням 9 сесії 7 скликання Міськради від 26.10.2016 № 396/16) затверджений план зонування території (зонінг) міста Харкова (далі по тексту - План зонування).

Відповідно до Генерального плану земельна ділянка, загальною площею 0,0317 га, кадастровий №6310137900:04:015:0004, що розташована по АДРЕСА_1 , розташована: частково на території багатоквартирної житлової забудови, частково на території транспортної інфраструктури.

Згідно з Планом зонування зазначена земельна ділянка розташована частково в житловій зоні, підзоні Ж-7 - змішана забудова (призначається для розташування багатоквартирних житлових будинків різної поверховості), частково в зоні транспортної інфраструктури ТП-2; частково в межах червоних ліній.

28.12.2021 року заявник звернувся до Департаменту з приводу видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки загальною площею 0,0317 га, кадастровий №6310137900:04:015:0004, що розташована по АДРЕСА_1 .

Листом від 10.01.2022 №П-6-2120/0/333-21.01.01-12 Департаментом відмовлено у видачі будівельного паспорту з підстав того, що згідно з затвердженим генеральним планом м. Харкова земельної ділянки загальною площею 0,0317 га, кадастровий №6310137900:04:015:0004, що розташована по АДРЕСА_1 , розташована: частково на території багатоквартирної житлової забудови, частково на території транспортної інфраструктури; згідно з Планом зонування території (зонінгом) зазначена земельна ділянка розташована частково в житловій зоні, підзоні Ж-7 - змішана забудова (призначається для розташування багатоквартирних житлових будинків різної поверховості), частково в зоні транспортної інфраструктури ТП-2; частково в межах червоних ліній.

Стверджуючи про невідповідність закону владного управлінського волевиявлення Департаменту, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого діяння владного суб`єкта, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Так, відповідно до статей 316 - 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 373 ЦК України передбачено зокрема, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно зі статтею 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до статті 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що обов`язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 5 Закону № 3038-VI програми розвитку регіонів та населених пунктів, програми господарського, соціального та культурного розвитку повинні узгоджуватися з містобудівною документацією відповідного рівня. Вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Частиною 1 статті 16 Закону № 3038-VI встановлено, що порядок планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону № 3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Згідно із частиною 5 статті 25 Закону № 3038-VI встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Відповідно до вимог статті 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом; 4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Відповідно до статті 27 Закону № 3038-VI забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватись на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки.

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.

Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів.

За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об`єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника.

Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Порядок видачі будівельного паспорта визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання вимог вказаного Закону № 3038-VI, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 05.07.2011 №103 затвердило Порядок видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки (далі - Порядок № 103).

Відповідно до пункту 1.2. Порядку № 103 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) будівельний паспорт забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці.

Відповідно до пункту 1.3. Порядку № 103 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) параметри забудови визначаються з урахуванням державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».

Розроблення будівельного паспорта здійснюється в межах населених пунктів - відповідно до наявної містобудівної документації на місцевому рівні (пункт 1.4 Порядку № 103 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Змістом пункту 2.1 Порядку № 103 визначено, що до заяви замовником повинні додаватися: засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою; засвідчена в установленому порядку згода співвласника земельної ділянки (житлового будинку) на забудову зазначеної земельної ділянки; ескіз намірів забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, фасади, максимальні відмітки висотності, відстані від сусідніх земельних ділянок); проект будівництва (за наявності).

Відповідно до пункту 2.3 Порядку № 103 уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Пунктом 2.4 Порядку № 103 передбачено, що пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику з таких підстав: неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу; невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.11.1992 № 2780-XII «Про основи містобудування» (далі по тексту - Закон № 2780-ХІІ) містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

У статті 5 Закону № 2780-ХІІ визначені основні вимоги до містобудівної діяльності. Зокрема, при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил.

Згідно із частиною другої статті 5 Закону № 3038-VI вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

План зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI).

За змістом статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Державними будівельними нормами ДБН Б. 1.1 -15 2012 "Склад та зміст генерального плану населеного пункту" в п. 4.3 зазначено: генеральний план визначає основні принципи і напрямки планувальної організації та функціонального призначення території, формування системи громадського обслуговування населення, організації вулично-дорожньої та транспортної мережі, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, цивільного захисту території та населення від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони навколишнього природного середовища, охорони та збереження культурної спадщини та традиційного характеру середовища історичних населених пунктів, а також послідовність реалізації рішень, у тому числі етапність освоєння території.

Згідно з пунктом 5.5.5 ДБН Б.1.1-15_2012, на основному кресленні генерального плану відображається, зокрема, перспективне функціональне зонування території населеного пункту в проектних межах житлової, громадської та інших видів забудови. Згідно частини 9 статті 17 Закону, зміни до генерального .плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п`ять років.

План зонування території, як різновид містобудівної документації, згідно статті 18 Закону, розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах (конкретно) визначених зон.

Згідно частини 2 статті 18 Закону, план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Згідно з п. 4.1 ДБН Б. 1-1-22-2017 "Склад та зміст плану зонування території", планом зонування (зонінгом) на території населеного пункту визначаються межі зон (підзон) з однорідними видами та умовами використання та встановлюються містобудівні регламенти, що діють у межах цих зон (підзон).

Згідно з п. 4.10 ДБН Б. 1-1-22-2017, сукупність видів використання та граничних параметрів нового будівництва та реконструкції об`єктів нерухомості у складі містобудівного регламенту є єдиною для усіх об`єктів у межах відповідної зони (підзони), якщо інше не обумовлене у складі регламенту.

Відповідно до п. 2.3 Порядку № 103 уповноважений орган з питань містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, будівельним нормам і правилам.

До того ж в силу приписів частини першої статті 21 Закону № 3038-VI розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій підлягають громадським слуханням.

Врахування громадських інтересів при розробленні проектів містобудівної документації має вирішальне значення, оскільки мета містобудування та розроблення на його виконання містобудівної документації, спрямована на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що за наявності затвердженого плану зонування території, вирішення уповноваженим органом питання видачі будівельного паспорта повинно вирішуватись з врахуванням встановлених ним умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

У спірних правовідносинах, Генеральним планом передбачено, що земельна ділянка, яка належить позивачу на праві приватної власності і на якій він бажає збудувати житловий будинок, розташована: частково на території багатоквартирної житлової забудови, частково на території транспортної інфраструктури.

Планом зонування передбачено, що зазначена земельна ділянка розташована частково в житловій зоні, підзоні Ж-7 - змішана забудова (призначається для розташування багатоквартирних житлових будинків різної поверховості), частково в зоні транспортної інфраструктури ТП-2; частково в межах червоних ліній.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач відмовляючи у наданні будівельного паспорта діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

При цьому, суд зазначає, що на час прийняття оспорюваного рішення-відмову, Генеральний план м. Харкова, затверджений рішенням 22 сесії Харківської міської ради 24 скликання від 23.06.2004 №89/04 (зі змінами, затвердженими рішенням 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 18.12.2019 №1902/19); та План зонування території (зонінг) міста Харкова, затверджений рішенням Міськради 22 сесії 6 скликання від 27.02.2013 № 1024/13 «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) міста Харкова» (зі змінами, затвердженими рішенням 9 сесії 7 скликання Міськради від 26.10.2016 № 396/16) були діючими, а тому є обов`язковими для виконання як позивачем так і відповідачем.

Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 року у справі №520/8970/18, від 18.08.2023 року у справі №638/18341/17.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Із кореспонденції частин 1 і 2 ст.77 КАС України та приписів ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб`єктом у даному конкретному випадку було забезпечено дотримання положень ч.2 ст.19 Конституції України, обставини спірних правовідносин були з`ясовані із достатньою повнотою, норма закону визначена вірно, застосована із дотриманням дійсного змісту.

Вказані вище обставини зумовлюють прийняття рішення про відмову у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з`ясування обєктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

СуддяО.В. Старосєльцева