Постанова

від 05.09.2023 по справі 307/4993/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 307/4993/22 пров. № А/857/8580/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача: Судова-Хомюк Н.М.,

суддів: Обрізко І.М.,

Сеник Р.П.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року у справі № 307/4993/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зобов`язання вчинити дії,-

суддя у І інстанції Скраль Т.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (надалі також ГУ ПФ України у Закарпатській області; ГУ ПФ України у Херсонській області), в якому просив суд:

-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області і зобов`язати зарахувати в пенсійний і страховий стаж при нарахуванні пенсії періоди 3 вересня 2010 року по 26 листопада 2012 року, 1 травня 2016 року по 30 червня 2016 року, та з 3 жовтня 2017 року по 3 листопада 2020 року ( як страховий стаж), і зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України вчинити дії щодо зарахування вище вказаних періодів (2 роки 4 місяці та 4 роки 10 місяців) до пенсійного та страхового стажу.

28 лютого 2023 року позивачем подано до суду першої інстанції клопотання про усунення недоліків позовної заяви та подано позовну заяву у новій редакції, відповідно до якої просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області і зобов`язати зарахувати в пенсійний і страховий стаж при нарахуванні пенсії періоди з 3 вересня 2010 року по 26 листопада 2012 року, з 1 травня 2016 року по 30 червня 2016 року, та з 3 жовтня 2017 по 3 листопада 2022 року (як страховий стаж), і зобов`язати ГУ Пенсійного фонду України вчинити дії щодо зарахування вище вказаних періодів роботи (2 роки, 4 місяці та 4 роки, 10 місяців) до пенсійного та страхового стажу.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 11.11.2022 року подав документи на призначення пенсії в Тячівське управління Пенсійного фонду України, за результатом розгляду яких Донецьке ГУ ПФУ винесло рішення про відмову в призначенні пенсії №072230007656 від 18.11.22 (зарахували в страховий стаж 13 років 8 місяців і 1 день). 09.12.2022 знову подав майже ті ж самі документи і вже Херсонське ГУ ПФУ прийняло рішення про відмову № 072350007652 від 14.12.22 (але уже зарахувало в страховий стаж 26 років 8 місяців 27 днів). Зазначає, що з вересня 2010 року по 5 травня 2016 року він здійснював догляд за пристарілою мамою при досягненні ОСОБА_2 80-ти річного віку у якої була інвалідність (у неї була ампутована нога). Позивач вказує, що одразу при досягненні ОСОБА_2 80-ти річного віку він звернувся в Тячівське районне управління соціального захисту населення РДА з відповідним пакетом документів для оформлення статусу опікуна (бо не задовго до цього він припинив діяльність приватного підприємця). Зазначає також, що в травні 2011 року мамі здійснили ампутацію ноги через діабет і він спробував перевести її на інвалідну пенсію (звертався до органу соціального захисту з документами але зрозумів що немає сенсу). Пізніше не зміг знайти страхових відрахувань у базі даних і знову звернувся в Тячівське УСЗН з новим пакетом документів. Після смерті матері позивач подав документи в управління соц. захисту про припинення догляду де йому сказали, що все нормально з документами і йому зарахують страховий стаж коли позивач буде подавати на пенсію. Вказує, що в грудні 2017 року звернувся в обласне управління Пенсійного фонду з усним зверненням, що немає відрахувань і йому знайшли в картці РНОКПП: НОМЕР_1 (замість НОМЕР_2 ) на прізвище ОСОБА_1 і то за менший термін чомусь не врахований період з вересня 2010 по 25 листопада 2012. Позивач також зазначає, що в червні 2017 року був прийнятий на роботу охоронцем Буштинської дільниці ПАТ «Закарпатвтормет», однак при звільненні трудову книжку і виплати до цього часу так ніяких грошей не отримав. Позивач зазначає, що 15.07.2019 року звернувся в Тячівський районний суд з позовною заявою про стягнення грошових коштів при звільненні. 11 вересня 2020 року Тячівський районний суд виніс рішення по справі № 307/2153/19 в якому визнав позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими і вирішив стягнути з ПАТ «Закарпатвтормет» на його користь заборгованість по зарплаті 10275 грн. та 84364 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні всього на загальну суму 94639 гривень.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 № 072350007652 від 14 грудня 2022 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області включити до трудового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії, період догляду за пристарілою з 01 травня 2016 року по 30 червня 2016 року, та повний період роботи з 05 червня 2017 року по січень, квітень 2018 року у ПАТ «Закарпатвтормет» в страховий стаж.

Зобов`язаноГоловне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по віку від 09.12.2022 року із врахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області судові витрати у розмірі 496, 20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 коп.).

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції по даній справі по не зарахуванню у трудовий стаж догляду за престарілою мамою прийняв сторону відповідача за внутрішнім переконанням, а не оцінивши факти. Скаржник зокрема зазначає, що суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 народилась у вересні 1930 року і на 2010 рік їй виповнилось 80 років. Апелянт також вказує, що Тячівське УСНЗ РВА при закритті догляду за ОСОБА_2 після її смерті відмовилося робити мені запис у трудовій книжці, мотивуючи тим, що згідно нового законодавства це не потрібно, бо є все в електронній базі даних. Зазначає, що рішенням Тячівського районного суду по справі №307/2153/19 11.09.2020 позивачу було присуджено АТ «Закарпатвтормет» заборгованість по зарплаті та середній заробіток за час затримки виплат при звільненні в сумі 94639 грн., а по справі №307/1843/22 рішенням від 28.07.2022 ще 66020 грн., а судом не зараховано ці рішення в пенсійний стаж, бо роботодавець не відрахував державі. Скаржник також вказує, що в 2020 році після судового рішення звернувся у Тячівський районний центр зайнятості із заявою на отримання статусу безробітного, де йому відмовили, бо згідно судового рішення позивач не звільнений із роботи і є ще працівником АТ «Закарпатвтормет» і тому вони не можуть визнати його безробітним. Вважає, що суд першої інстанції надав неналежну правову оцінку всім суттєвим обставинам справи та не повною мірою оцінив докази у справі, доводи відповідача, прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

ГУ ПФУ у Херсонській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти аргументів відповідача та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

ГУ ПФУ у Закарпатській області не скористалось правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Закарпатській області із заявою № 5322 про призначення пенсії за віком.

14.12.2022 Головне управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області рішенням № 072350007652 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років. За наданими документами та даними індивідуальних відомостей про застраховану особу та страховий стаж становить 26 років 08 місяців 27 днів.

20.12.2022 згідно з супровідним листом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області ОСОБА_1 направлено оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 14 грудня 2022 року № 072350007652 ( а.с.50).

Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі.

Позивач вважаючи, що відмова у призначенні пенсії за віком є протиправною, звернувся до суду з вказаним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із вимогами пункту «ж» частини 1 статті 3 Закону №1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які здійснюють догляд за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. Суд першої інстанції зазначає, що статтею 11 Закону №1058 один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства. Вказує, що враховуючи те, що відповідно до довідки Тячівського управління соціального захисту населення від 08 листопада 2022 року № 456 ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні та отримував допомогу по догляду за пристарілою 80-ти річною ОСОБА_2 з 26 листопада 2012 року по 30 червня 2016 року. Таким чином, позивач, як особа, що здійснював догляд за престарілою, свідчить про те, що він відноситься до категорії застрахованих осіб, на яких розповсюджується дія Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому за таких обставин, Пенсійний орган безпідставно не врахував до стажу роботи позивача період догляду за пристарілою гр. ОСОБА_2 спірний період з 01 травня 2016 року по 30 червня 2016 року, який охоплюється довідкою Тячівського управління соціального захисту населення від 08 листопада 2022 року № 456. Суд першої інстанції зазначає те, що спірний період визначений позивачем з 03 жовтня 2017 року по 03 листопада 2022 року (із врахуванням уточнених позовних вимог) підлягає частковому задоволенню, а саме доведеним є період з 03 жовтня 2017 по 05 лютий 2018 року, (зокрема, позивач згідно наданих відомостей працював у 2017 році: червень, липень, серпень вересень, жовтень, листопад, грудень) та у 2018 році (січень, лютий). Суд також зазначає, що за вказаних обставин, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду догляду за пристарілою з 01 травня 2016 року по 30 червня 2016 року, та повний період роботи з 05 червня 2017 року по січень, квітень 2018 року у ПАТ «Закарпатвтормет» в страховий стаж є протиправною. Щодо інших доводів позивача та застосування до спірних правовідносин Постанови Верховного суду від 12.09.2019 року №489/2283/16-а, то суд вважав за необхідне відмітити, що такі доводи виходять за межі предмету спору до пенсійного органу у даній справі та яким суд надає оцінку виходячи із матеріалів, які додавалися позивачем при поданні заяви 09 грудня 2022 року до пенсійного органу щодо призначення пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянтів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із частиною 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване уЗаконах України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення»(даліЗакон № 1788) та від 09 липня 2003 року року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (даліЗакон № 1058).

Закон № 1788-XIIвідповідно доКонституції Українигарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно ізстаттею 1 Закону № 1788громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статей 6, 7 Закону № 1788 особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Згідно зі статтею 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку та наявності страхового стажу: з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років.

Стосовно зарахування до трудового стажу для призначення пенсії за віком періоду догляду позивача за перестарілою гр. ОСОБА_2 , 1930 року народження з 01 травня 2016 року по 30 червня 2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

Із матеріалів справи слідує, що результатом розгляду заяви від 09.12.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято Рішення про відмову у призначенні пенсії №072350007652 від 14 грудня 2022 року ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки його страховий стаж складає 26 років 08 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Згідно з пунктом «ж» частини 1статті 3 Закону № 1788-XIIправо на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які здійснюють догляд за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до пункту «є» частини 3статті 56 Закону № 1788-XIIдо стажу роботи зараховується час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до пункту 10 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України 12 серпня 1993 року № 637(даліПорядок № 637, в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) час догляду за особою з інвалідністю I групи, дитиною з інвалідністю віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, встановлюється на підставі: акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю I групи і дітей з інвалідністю) і вік (осіб похилого віку і дітей з інвалідністю).

Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їх сусідів, інших даних.

Документами, які підтверджують перебування на інвалідності, можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів праці та соціального захисту населення або Пенсійного фонду та інші документи.

Документами, які підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження або паспорт чи довідка житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації) та інші.

Згідно зістаттею 11 Закону № 1058(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленогостаттею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.

Відповідно достатті 66 Закону №1788-XIIдо заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно доЗакону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування»нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до довідки Тячівського управління соціального захисту населення від 08 листопада 2022 року № 456 ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні та отримував допомогу по догляду за пристарілою 80-ти річною ОСОБА_2 з 26 листопада 2012 року по 30 червня 2016 року (а.с. 41).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки позивач отримував компенсацію як особа, що здійснювала догляд за престарілою, то вона відноситься до категорії застрахованих осіб, на яких поширюється діяЗакону України «Про пенсійне забезпечення».

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області безпідставно не врахував до стажу роботи позивача період догляду за пристарілою матір`ю ОСОБА_2 спірний період з 01 травня 2016 року по 30 червня 2016 року, який охоплюється довідкою Тячівського управління соціального захисту населення від 08 листопада 2022 року № 456.

Щодо періоду роботи з 03 жовтня 2017 року по 03 листопада 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач зазначає, що зазначений стаж роботи підтверджується рішенням Тячівського районного суду від 11.09.2020 року у справі №307/2153/19 та від 28.07.2022 року у справі №307/1843/22.

Судом першої інстанції вірно встановлено у межах справи №307/2153/19, що згідно наказу ПАТ «Закарпатвтормет» від 09.06.2017 року за №14-ос позивача ОСОБА_1 прийнято на роботу з 05.06.2017 року робітником-охоронцем (з виконанням обов`язків начальника служби охорони) Буштинської дільниці ПАТу «Закарпатвтормет» з оплатою за відпрацьований час не менше мінімального окладу (а.с.138).

Згідно індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 , відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), сформованого 22.02.2019 року, ОСОБА_1 отримав в 2017-2018 роках в ПАТ «Закарпатвтормет» наступний дохід: в червні 2017 року - 1979 гривень, в липні 2017 року - 1684 гривні, в серпні 2017 року - 1684 гривні, у вересні 2017 року - 1684 гривні, в жовтні 2017 року - 2500 гривень, в листопаді 2017 року - 2500 гривень, в грудні 2017 року - 2500 гривень, в січні 2018 року - 2500 гривень, в квітні 2018 року - 3723 гривні.

Згідно із акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної (фізичної особи), яка використовує найману працю №3К/238/1371/АВ від 13.05.2019 року, складеного працівниками Управління Держпраці у Закарпатській області, стверджується, що проведено інспекційне відвідування Публічного акціонерного товариства «Закарпатвтормет», в результаті якого виявлено порушення, передбачені ч.1 ст. 116 КЗпП, зокрема відповідно до наданих документів та виданого наказу №2-ос від 05.02.2019 року при звільненні з роботи ОСОБА_1 - охоронника Буштинської дільниці, з 05.02.2019 року за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України підтверджуючих документів про нарахування та виплату заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 адміністрацією підприємства надано не було, хоча при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Згідно виписки з ПАТ КБ «ПриватБанк» від 29.07.2020 року ОСОБА_1 отримував заробітну плату від ПАТ «Закарпатвтормет» в період з 20 листопада 2017 року по 23 квітня 2018 року. Заборгованість ОСОБА_1 по заробітній платі за період з 1 липня 2017 року до 5 лютого 2018 року складає 10275,5 гривень (168,85 (середньоденна заробітна плата) * 150 робочих днів = 25327,5 гривень - 15052 гривні (виплачена заробітна плата з 1 липня 2017 року до 5 лютого 2018 року).

Окрім того, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 страхові внески були сплачені Акціонерним товариством «Закарпатвтормет» (код ЄДРПОУ 13598192) з червня по грудень 2017 року та у січні, квітні 2018 року (а.с.9).

Враховуючи вищенаведене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірний період визначений позивачем з 03 жовтня 2017 року по 03 листопада 2022 року (із врахуванням уточнених позовних вимог) підлягає частковому задоволенню, а саме доведеним є період з 03 жовтня 2017 по 05 лютий 2018 року, (зокрема, позивач згідно наданих відомостей працював у 2017 році: червень, липень, серпень вересень, жовтень, листопад, грудень) та у 2018 році (січень, лютий).

З огляду на встановлені судом обставини, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду догляду за пристарілою з 01 травня 2016 року по 30 червня 2016 року, та повний період роботи з 05 червня 2017 року по січень, квітень 2018 року у ПАТ «Закарпатвтормет» в страховий стаж є протиправною.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянтів та доводів, викладених у апеляційних скаргах, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року у справі № 307/4993/22 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. М. Обрізко Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 05 вересня 2023 року