Постанова

від 06.09.2023 по справі 717/452/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2023 року м. Чернівці Справа № 717/452/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О.,

секретар: Тодоряк Г.Д.,

позивач: керівник Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

відповідач: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою Першого заступникакерівника Чернівецькоїобласної прокуратурина заочнерішення Кельменецькогорайонного судуЧернівецької областівід 08червня 2023року, ухваленого під головуванням судді Телешмана О.В., дата виготовлення повного тексту рішення 08 червня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року керівник Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області Руснак П.А. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації та продажу на земельних торгах.

Вимоги мотивував тим, що на підставі рішення ХII сесії VIII скликання Кельменецької селищної ради Дністровського району № 347.12.1-8/21 від 30 вересня 2021 року «Про виділення власнику земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) земельної ділянки», ОСОБА_1 , паспорт іноземця серія та номер: НОМЕР_1 , громадянину російської федерації, виділено земельну частку (пай) на підставі сертифікату серії ЧВ № 0214376 від 26 лютого 2021 року, в натурі (на місцевості) земельну ділянку за кадастровим номером 7322084400:02:002:0318, площею 1,1099 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Чернівецька область, Дністровський район, Кельменецька територіальна громада за межами с. Іванівці.

На підставі вказаного рішення, 10.11.2021 року право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим №7322084400:02:002:0318 (номер запису про право власності 45037668 від 10.11.2021 року, індексний номер рішення про державну Провадження №22-ц/822/659/23

реєстрацію 61581175 від 15.11.2021 року), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 12.01.2023 року №320027823.

Тобто, ОСОБА_1 будучи іноземним громадянином, 10.11.2021 року набув право власності на вказану вище земельну ділянку сільськогосподарського призначення та упродовж року її не відчужив.

На підставі наведеного, просив суд припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку за кадастровим №7322084400:02:002:0318, площею 1,1099 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану за межами с. Іванівці Кельменецької територіальної громади Дністровського району Чернівецької області шляхом її конфіскації та продажу на земельних торгах.

Заочним рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 08.06.2023 року в позові керівника Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації та продажу на земельних торгахвідмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду Перший заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , 10 листопада 2021 року за три місяці та 14 днів до початку повномасштабної війни та оголошення в Україні воєнного стану, на підставі наданого ним доручення ОСОБА_2 , набув право власності на спірну земельну ділянку, яку відповідно до вимог ст.81 ЗК України та п.п.2.1 рішення сесії повинен був відчужити.

Суд першої інстанції при постановленні оспорюваного рішення помилково вважав, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази доведення до відома відповідача вимог закону та п.2.1 рішення щодо обов`язку відчуження спірної земельної ділянки.

Зазначає, що у прокурора при зверненні з даним позовом не було процесуальної необхідності збирати докази вручення саме особисто відповідачу у справі копії рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого за ним зареєстроване право власності на земельну ділянку, оскільки про вказане рішення було відомо представнику за довіреністю ОСОБА_2 , яка на його підставі зареєструвала право власності на земельну ділянку за довірителем, і яка відповідно до наявного у матеріалах справи доручення мала право на розпорядження всім майном, належним ОСОБА_1 .

Мотиви суду, що відповідач, громадянин російської федерації не мав реальної та об`єктивної можливості протягом одного року з моменту переходу права власності відчужити, її є необґрунтованими.

Безпідставними є також доводи суду про те, що відповідач не міг відчужити спірну земельну ділянку, оскільки постановою Кабінету Міністрів України №164 від 28 лютого 2022 року «Деякі питання нотаріату в у мовах воєнного стану» нотаріус повинен зупинити або відмовити у вчиненні нотаріальних дій за зверненням особи, пов`язаної з державою-агресором.

Наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач або його представник ОСОБА_2 зверталися до уповноважених органів для здійснення нотаріальних дій та їм було відмовлено у їх вчиненні чи зупинено таке вчинення.

Отже, за відсутністю добровільного відчуження іноземним громадянином ОСОБА_1 з 10 листопада 2021 року і по даний час успадкованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, право власності на них підлягає припиненню шляхом їх конфіскацій за рішенням суду в особі ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області як уповноваженого органу на здійснення функцій держави у вказаних правовідносинах шляхом продажу на земельних торгах.

На підставі наведеного, просив суд вказане судове рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1)керує ходомсудового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції посилався на те, що відповідач не мав реальної та об`єктивної можливості протягом одного року з моменту переходу права власності на спірну земельну ділянку відчужити її, тобто з 10.11.2021 року по 10.11.2022 року. Відповідач не міг жодним чином уповноважити іншу особу на вчинення даної дії, оскільки з листа Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (а.с.89-90) та листа акціонерного товариства «Укрпошта» (а.с.98) з 24.02.2022 року та станом на березень 2023 року Укрпоштою припинено доставку поштових відправлень до росії та білорусі. Дії по відчуженню спірної земельної ділянки не могла вчинити і ОСОБА_2 , яку відповідач ОСОБА_1 уповноважив на оформлення права власності на дану земельну ділянку, оскільки із змісту довіреності не вбачається, що відповідач ОСОБА_1 уповноважував ОСОБА_3 на відчуження саме спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7322084400:02:002:0318, а також строк даної довіреності сплив 14.06.2022 року, тобто до закінчення річного строку, протягом якого відповідач міг би з власної волі відчужити спірну земельну ділянку.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає, виходячи з наступного.

Відповідач ОСОБА_1 , який проживає у російській федерації, в судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином відповідно до положень ч.11 ст.128 ЦПК України, що відповідає позиції Верховного Суду (постанова від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19).

У визначений судом строк відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Вирішуючи питання щодо підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави з даним позовом, суд зважує на наступне.

Приписи ст.131-1 Конституції України, ст.56 ЦПК України, ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» наділяють прокурора повноваженнями на представництво в суді інтересів держави у виключних випадках, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Оскільки Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області у відповідності до положень ст.145 ЗК України, ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Положення про Головне управління Держгеокадастру в області» здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, наділене правом на подання такого роду позовів, на лист керівника Дністровської окружної прокуратури від 12.01.2023 року у відповіді від 27.01.2023 року №10-24-0.7-216/2-23 зазначало про неподання позову у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування, при цьому не заперечувало з приводу вжиття прокуратурою заходів щодо звернення з позовною заявою до суду з вказаного питання (а.с.69-71).

Таким чином, прокуратура реалізуючи покладені від імені держави повноваження щодо захисту інтересів держави, правомірно звернулася до суду із вказаним позовом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно копії сертифікату на право власності на земельну частку (пай) серії ЧВ №0214376 ОСОБА_1 передано право власності на земельну частку (пай), розміром 1,36 га на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №11 від 17.02.2021 року (а.с.38-41).

З копії паспорта НОМЕР_2 від 26.10.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації (а.с.43-52).

Відповідно до копії витягу з рішення ХІІ сесії VІІІ скликання Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області від 30.09.2021 року №347.12.1-8 21 про виділення власнику земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) земельної ділянки, таким вирішено виділити ОСОБА_1 власнику земельної частки (паю) на підставі сертифіката серії ЧВ №0214376 від 26.02.2021 року в натурі (на місцевості) земельну ділянку за кадастровим номером 7322084400:02:002:0318, площею 1,1099 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою Чернівецька область Дністровський район Кельменецька ТГ за межами с. Іванківці. Крім іншого, рекомендовано відповідно до п.4 ст.81 ЗК України протягом року відчужити вищевказану земельну ділянку (а.с.20-21).

Згідно з інформаційною довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №320027823 від 12.01.2023 року, станом на момент звернення з вказаним позовом до суду громадянин російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 7322084400:02:002:0318 (а.с.15-16).

Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 12.01.2023 року №201-20230112-0004884384 визначено, що вартість спірної земельної ділянки становить 49771,86 грн (а.с.77-79).

З копії довіреності від 14.06.2019 року НОК914507 вбачається, що ОСОБА_4 уповноважував ОСОБА_3 (строком на три роки) управляти та розпоряджатися всім своїм майном, з чого б воно не складалося та де б воно не було, відповідно до цього укладати всі дозволені законом угоди, в тому числі: купівлі-продажу, приймати в дар, обмінювати, тощо (а.с.31-32).

Отже відповідач, будучи іноземним громадянином,10.11.2021 року набувправо власності на вказану вище земельну ділянку сільськогосподарського призначення та упродовж року не відчужив її, що стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Конституція України (стаття 13) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписами ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено ЗК України.

Частиною 5 ст.22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Суб`єктами права приватної власності на землю відповідно до ст.80 ЗК України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм ЗК України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Згідно ч.3 ст.81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

За змістом ч.4 ст.81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до вимог п.п.«д, е» ч.1 ст.140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: конфіскація за рішенням суду: не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку у відповідності до п.п.«в» ч.1 ст.143 ЗК України здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду (ч.ч.1,2 ст.145 ЗК України).

В силу ч.4 ст.145 ЗК України конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Пунктом 10 ч.1 ст.346 ЦК України визначено, що право власності припиняється у разі конфіскації.

Частиною 1 ст.348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

За вказаного, суд першої інстанції не врахував вимог вказаних норм права та дійшов невірного висновку, що відповідач як іноземець набувши на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення у листопаді 2021 року не мав реальної та об`єктивної можливості протягом одного року з моменту переходу права власності на спірну земельну ділянку відчужити її, тобто з 10.11.2021 по 10.11.2022 року в умовах оголошеного в Україні воєнного стану, так як будучи обізнаним (як особа, яку він уповноважив на вчинення дій від свого імені) про набуття права на спадкове майно та попередженим про те, що йому рекомендовано відчужити спірну земельну ділянку на протязі року, не скористався таким правом, чим порушив вимоги встановлені законодавством України.

Посилання суду на не можливість ОСОБА_1 скористатися своїм правом на відчуження спірної земельної ділянки через військову агресію російської федерації проти України не є переконливим, оскільки цивільним законодавством України не передбачено переривання (зупинення, поновлення) для іноземних громадян строку, визначеного ч.4 ст.81 ЗК України, отже він є присічним.

У постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №513/444/15-ц зроблено висновок, що, якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість. Суд вважає, що примусове відчуження спірної земельної ділянки без компенсації відповідачу її вартості буде порушенням права власності.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню.

В силу ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ст.141 ЦПК України з відповідача на користь Чернівецької обласної прокуратури належить стягнути судовий збір в розмірі 2 684 грн за подання позовної заяви та 4697 грн за подання апеляційної скарги.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури задовольнити.

Заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 08 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області задовольнити.

Припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7322084400:02:002:0318, площею 1,1099 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану за межами с. Іванівці Кельменецької територіальної громади Дністровського району Чернівецької області, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 45037668 від 10.11.2021 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію 61581175 від 15.11.2021 року), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та продажу на земельних торгах з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернівецької обласної прокуратури судові витрати в розмірі 7381 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Лисак І.Н.

Судді: Височанська Н.К.

Одинак О.О.