Рішення

від 16.08.2023 по справі 911/1785/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1785/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Заступника керівника Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки 27/2, код: 02909996) в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, б. 50, код: 43173325)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофе Бар Плюс» (08307, Київська обл., Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7, міжнародний аеропорт «Бориспіль», код: 39631854)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська обл., Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7, код: 20572069)

про стягнення 634368,27 гривень,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури:Наумова К.О.

від позивача:Зікрата М.М.;

від відповідача:не з`явився;

від третьої особи: Мітченко К.В.;

До Господарського суду Київської області 12.06.2023 надійшла позовна заява Заступника керівника Київської обласної прокуратури (надалі по тексту прокуратура/прокурор) в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (надалі по тексту позивач/РВ ФДМУ) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофе бар плюс» (надалі по тексту відповідач/Товариство) заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 15.03.2018 № 2082 у розмірі 634368,27 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по сплаті орендної плати за період березень-липень 2020 року за договором оренди індивідуального визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 15.03.2018 № 2082, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 634368,27 гривень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/1785/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 02.08.2023. Цією ж ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі ДП «МА «Бориспіль»/Підприємство/третя особа).

До суду 30.06.2023 від ДП «МА «Бориспіль», а 24.07.2023 від РВ ФДМУ надійшли письмові пояснення щодо предмета спору, за змістом яких позивач та третя особа підтримують позовні вимоги.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.08.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.08.2023.

На адресу суду 15.08.2023 від представника ОСОБА_1 надійшла заява про залучення останньої до участі у справі в якості третьої особи, яке мотивовано тим, що у провадженні Вищого антикорупційного суду України перебуває справа, у якій відносно ОСОБА_1 ухвалено вирок, який переглядається в апеляційному порядку.

Заявник зазначає, що до підстав апеляційного оскарження ухваленого вироку в частині задоволення цивільного позову, в тому числі входить і наявність ознак недійсності договору оренди від 15.03.2018 № 2082, через невідповідність його положень вимогам ч. 4 ст. 244 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 75 Повітряного кодексу України.

Тому, на думку заявника, рішення суду у цій справі про стягнення грошових коштів на підставі договору оренди від 15.03.2018 № 2082 буде підтверджувати законність вказаного договору, зокрема вартості оренди, що впливає на обрахування суми стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів за цивільним позовом у межах кримінальної справи.

В судове засідання 16.08.2023 з`явились прокурор та представники позивача та третьої особи, які заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач процесуальним правом на подання відзиву не скористався, хоча щодо розгляду справи повідомлявся судом належним чином шляхом надсилання ухвал Господарського суду Київської області за адресою місцезнаходження відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

До того ж, відповідно до ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Усі судові рішення у справі № 911/1785/23 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua), а тому відповідач міг ознайомитися з текстом останніх.

Крім того, інформація щодо дати та часу слухання справи судом є публічною і розміщується на офіційному веб-сайті Господарського суду Київської області, що також свідчить про наявність у учасників справи можливості дізнатись щодо розгляду справи за їх участю.

З огляду на наведе вище, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів та забезпечення права на подання заяв по суті справи.

Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання представника ОСОБА_1 про залучення до участі у справі останньої в якості третьої особи, суд відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.

Частинами 1-3 статті 50 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Отже, метою участі третіх осіб у справі є захист ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Так, предметом розгляду у справі є стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 15.03.2018 № 2082.

Під час розгляду клопотання представника заявниці судом самостійно не встановлено, а представником заявниці належним чином не обґрунтовано наявності юридичного інтересу у особи, яку представник заявниці просить суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, та якими новими правами та/або обов`язками буде наділено залучену особу у зв`язку із прийняттям судового рішення у даній справі, а також не доведено, що відповідну третю особу буде позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому, що свідчить про відсутність обставин, з якими процесуальний закон пов`язує підстави залучення третіх осіб до участі у справі.

Отже, клопотання представника ОСОБА_1 про залучення до участі у справі останньої в якості третьої особи є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях) (за договором орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кофе бар плюс» (за договором орендар) 15.03.2018 укладено договір оренди № 2082 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі договір оренди/договір), згідно умов п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно приміщення № 172 та частину приміщення № 226 на 3-му поверсі пасажирського терміналу «D», загальною площею 315,0 кв.м (далі майно), що розміщені за адресою: Київська область, Бориспільський р., Бориспіль-7, на 3-му поверсі будівлі пасажирського терміналу «D», загальною площею 109054,2 кв.м, що перебувають на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі балансоутримувач) та які належать на підставі Свідоцтва про право власності, індексний номер: 33768597, виданого Реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області 17.02.2015 року, право власності за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 2698099, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 170023532208, вартість яких визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 листопада 2017 і становить за незалежного оцінкою 28709900,00 грн без врахування ПДВ.

Згідно п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою розміщення кафе-бару, що здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Відповідно до п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати державної реєстрації договору та акта приймання-передавання майна.

Згідно п. 3.1. договору, орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2017 року 1480000,00 грн.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України.

Згідно п.п. 3.6., 3.7. договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно п. 3.11. договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди, орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Гарантійний внесок орендаря зараховується в рахунок майбутніх платежів з орендної плати та перераховується до державного бюджету і балансоутримувачу відповідно до пропорцій визначених Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорціями її розподілу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (пункт 3.12. договору).

Відповідно до п. 5.3. договору орендар зобов`язується протягом місяця після підписання договору внести завдаток, передбачений цим договором. Завдаток стягується до державного бюджету і балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 3.6. договору. Після закінчення основного строку договору оренди здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць (останні місяці) з урахуванням внесеного орендарем завдатку. У разі порушення орендарем зобов`язання зі сплати орендної плати він має відшкодувати державному бюджету і балансоутримувачу збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір завдатку. Якщо в разі дострокового припинення договору за згодою сторін та сплачених орендних платежів і завдатку перевищить передбачені договором платежі за період фактичної оренди, то це перевищення розглядається як зайва сума орендної плати.

Пунктом 5.4. договору встановлено, що орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується «Призначення платежу» за зразком, наведеним у розділі 11 договору).

У п. 10.1. договору сторони погодили, що цей договір укладено строком на 10 (десять) років, що діє з « 15» березня 2018 року до « 14» березня 2028 року включно.

Згідно Акту приймання-передачі орендованого майна від 19.03.2018, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно приміщення № 172 та частину приміщення № 226 на 3-му поверсі пасажирського терміналу «D», загальною площею 315,0 кв.м, що розміщені за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт та перебувають на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Згідно Акту приймання-передачі майна від 24.07.2020, орендар 14.07.2020 здав, а балансоутримувач прийняв державне нерухоме майно приміщення № 172 та частину приміщення № 226 на 3-му поверсі пасажирського терміналу «D», загальною площею 315,0 кв.м, яке розміщене за адресою: Київська область, Бориспільський р-н, Бориспіль-7, та перебувають на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Між РВ ФДМУ (орендодавцем) та ТОВ «Кофе бар плюс» (орендарем) 23.09.2020 укладено договір про розірвання договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 15.03.2018 № 2082, згідно умов п. 1. якого сторони погодили, що за даним договором про розірвання розривається договір оренди № 2082 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, посвідчений Скляр О.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 15.03.2018 за реєстровим № 197, укладений між орендодавцем та орендарем, за взаємною згодою сторін. Сторони підписали Акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна 14.07.2020. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань по договору, які залишились не виконаними та відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії Договору (п.п. 2, 3 договору про розірвання).

Звертаючись до суду із розглядуваним позовом в інтересах держави в особі РВ ФДМУ прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди та безпідставним ухиленням від сплати нарахованої орендної плати на користь орендодавця за період березень-липень 2020 року, з огляду на що за відповідачем обліковується заборгованість перед державним бюджетом у розмірі 634368,27 гривень.

До того ж, як вказує прокурор, неналежне виконання відповідачем зобов`язань за спірним договором досліджувалось у межах справи № 911/3067/20.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Щодо підстав представництва прокурором держави у суді в інтересах РВ ФДМУ, суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Отже, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись з розглядуваним позовом до суду прокурор зазначив, що відповідач тривалий час не сплачує заборгованість з орендної плати, однак компетентний орган, уповноважений здійснювати функції держави, - РВ ФДМУ, будучи обізнаним про наявне порушення інтересів держави, самоусунувся від виконання покладених державою функції щодо контролю за ефективним використанням об`єктів державної власності, та не вжив належних заходів з метою захисту порушених інтересів держави, а лише обмежився листуванням з відповідачем.

Так, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 зазначеного Закону до основних завдань Фонду державного майна України належать реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» у сфері оренди державного майна Фонд виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності та здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренд) державного майна.

Відповідно до п. 1 Положення «Про регіональне відділення Фонду державного майна України», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 № 678, регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - регіональне відділення) утворюється в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління. Регіональні відділення підпорядковуються Фонду. Фонд, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

На території Київської області повноваження у вказаній сфері реалізовувались Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, в тому числі і на момент укладення договору від 15.03.2018 № 2082.

Наказом Фонду державного майна України від 05.08.2019 № 786 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області реорганізовано шляхом злиття з Регіональними відділеннями Фонду державного майна України по Черкаській та Чернігівській областях і утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Зазначеним наказом установлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків, серед іншого, Регіональною відділення Фонду державного майна України по Київській області.

Таким чином, органом державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження у спірних правовідносинах, та який зобов`язаний вживати заходи з метою захисту порушених інтересів держави, є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Як вбачається матеріалів справи, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Київською обласною прокуратурою було скеровано лист до РВ ФДМУ від 01.03.2023 № 15/4-67вих-23, в якому повідомлено про порушення інтересів держави, у зв`язку з несплатою грошових коштів до бюджету, тому прокуратура просила повідомити щодо подальших намірів уповноваженого органу стосовно самостійного реагування щодо усунення виявлених порушень.

У відповідь на вказаний лист РВ ФДМУ листом від 09.03.2023 № 51-04.01-956 повідомило Прокуратуру про відсутність фінансування з Державного бюджету України витрат пов`язаних зі сплатою судового збору.

Таким чином, з моменту повідомлення Прокуратурою РВ ФДМУ щодо порушення інтересів держави, останнім жодних дій з метою захисту інтересів держави не вжито.

Враховуючи, що відповідне обґрунтування підставності здійснення представництва інтересів держави прокурором визначено в позові, яке судом визнано обґрунтованим, та яке цілком узгоджується із вимогами, що ставляться до питань представництва прокурором інтересів держави, суд виходить із того, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі РВ ФДМУ відповідає приписам ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо суті спірних правовідносин.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Укладений договір за своїм змістом є договором оренди та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент укладення договору), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Частинами 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що за умовами п. 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

За твердженнями прокурора, останній платіж за орендоване майно на користь орендодавця здійснено орендарем у березні 2020 року у розмірі 1194024,97 гривень платіжним дорученням від 13.03.2020 № 160, який зараховано в оплату орендної плати за лютий 2020 року.

Разом з тим, за період березень-липень 2020 року з урахуванням зменшення розміру орендної плати на 25%, в силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину від 15.07.2021» № 611 від 15.07.2021, розмір орендної плати, який підлягав сплаті до державного бюджету, становить 1670368,27 гривень.

При цьому, як вказує прокурор, керуючись умовами п. 3.12. договору, РВ ФДМУ в рахунок сплати орендної плати за спірний період зараховано 1036000 гривень завдатку, сплаченого ТОВ «Кофе бар плюс» 13.04.2018 на виконання умов п. 3.10. договору. Таким чином заборгованість відповідача з орендної плати складає 634368,27 гривень (1670368,27 гривень мінус 1036000 гривень), що прокурор підтверджує витягом з бази даних інформаційно-пошукової системи «Етап-Оренда».

Відповідач в перебігу розгляду справи проти наведених вище обставин не заперечував.

До того ж судом встановлено, що ДП «МА «Бориспіль» (балансоутримувач за договором) зверталось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з ТОВ «Кофе бар плюс» заборгованості за договором оренди за спірний період, який рішенням Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі № 911/3067/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 та постановою Верховного Суду від 20.10.2021, задоволено частково та стягнуто з ТОВ «Кофе Бар Плюс» на користь ДП «МА «Бориспіль» 453120,14 гривень основного боргу, 14622,69 гривень пені, 3655,67 гривень 3% річних та 7070,98 гривень витрат по сплаті судового збору.

Так, під час розгляду справи № 911/3067/20 судами встановлено, що «…для сплати орендної плати за період березень-липень 2020 року ДП «МА «Бориспіль» виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 9257654,14 грн, з яких на користь позивача (балансоутримувача) підлягало сплаті 3857318,38 грн, що підтверджується доданими до матеріалів справи рахунками-фактурами №76/593 від 31.03.2020, №76/797 від 30.04.2020, №76/1002 від 31.05.2020, №76/1185 від 30.06.2020, №76/1295 від 31.07.2020 та Актами приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2020, 30.04.2020, 31.05.2020, 30.06.2020, 31.07.2020…. Акти приймання-здачі виконаних послуг за березень-липень 2020 згідно договору, отримано відповідачем від ДП «МА «Бориспіль» разом з рахунками-фактурами березень-липень 2020 року, не було підписано відповідачем.».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Таким чином, враховуючи, що рішенням Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі № 911/3067/20 було встановлено факт отримання відповідачем актів приймання-здачі виконаних послуг та відповідні їм рахунки за березень-липень 2020 року згідно договору, від ДП «МА «Бориспіль», то такі обставини в силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доведенню при розгляді цієї справи.

Втім, як підтверджується матеріалами справи відповідач своїх зобов`язань по сплаті орендної плати у визначенні договором строки не виконав, у зв`язку з чим станом на дату звернення прокурора із позовом до суду за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 634368,27 гривень, що відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувалось.

Судом перевірено нарахування та оплати за договором оренди, та встановлено, що визначений розмір основної заборгованості за договором є арифметично вірним.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, доводи прокурора про наявність у нього заборгованості не спростував, доказів належного виконання своїх зобов`язань не надав.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що надані прокурором докази на підтвердження заявлених вимог в їх сукупності, підтверджують викладені ним у позовній заяві обставини факту існування заборгованості відповідача перед РВ ФДМУ орендних платежів за заявлений період у загальній сумі 634368,27 гривень, з огляду на що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у вказаному розмірі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню повністю у заявленому розмірі.

А саме суд приймає рішення про стягнення з ТОВ «Кофе бар плюс» на користь РВ ФДМУ 634368,27 гривень основного боргу.

Витрати прокуратури по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофе бар плюс» (08307, Київська обл., Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7, міжнародний аеропорт «Бориспіль», код: 39631854) на користь Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, б. 50, код: 43173325) 634368,27 гривень заборгованості.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофе Бар Плюс» (08307, Київська обл., Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7, міжнародний аеропорт «Бориспіль», код: 39631854) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2, код: 02909996) 9515,52 гривень судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.09.2023.

Суддя Р.М. Колесник