Постанова

від 23.08.2023 по справі 909/466/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 909/466/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Кролевець О.А.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області

(суддя - Михайлишин В.В.)

від 15.12.2021

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Зварич О.В., судді: Гриців В.М., Малех І.Б.)

від 15.05.2023

у справі № 909/466/19

за позовом ОСОБА_1

до Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Вест-Трейдер"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дочірнє підприємство "Обрій"

про переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" за договором купівлі-продажу 100% частки у статутному капіталі ТОВ "Шляхбудіндустрія", укладеного 08.05.2019 між Городенківським Товариством з обмеженою відповідальністю "ШБІ" та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер",

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_5

відповідача 1 - ОСОБА_6

відповідача 2 - ОСОБА_7

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - Леник Ю.М.

ДП "Обрій" - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія" (далі - Городенківське ТОВ "Шляхбудіндустрія") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Вест-Трейдер" (далі - ТОВ "Агро-Вест-Трейдер") про переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" за договором купівлі-продажу 100% частки у статутному капіталі Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", укладеного 08.05.2019 між Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" (з врахуванням заяви про зміну предмета позову).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням переважного права позивача, як учасника Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", на придбання частки в статутному капіталі товариства, що відчужена відповідачем за договором від 08.05.2019 на підставі рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом №08/05 від 08.05.2019.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2021 у справі №909/466/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

2.2. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що до укладення договору купівлі-продажу від 08.05.2019 єдиним засновником і, відповідно, власником 100% статутного капіталу Дочірнього підприємства "Обрій" було Городенківське ТОВ "Шляхбудіндустрія". Відтак, вирішення питання щодо відчуження цієї частки належало саме відповідачу-1 як єдиному засновнику дочірнього підприємства. Загальні збори товариства 08.05.2019 виявили свою волю на укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ДП "Обрій" шляхом прийняття відповідного рішення, яке станом на час вирішення спору у цій справі є дійсним, а питання правомірності цього рішення не є предметом розгляду та дослідження в межах вирішення спору у даній справі. Суд виснував, що позивач ототожнює поняття частки у статутному капіталі Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" з часткою у статутному капіталі Дочірнього підприємства "Обрій". За договором купівлі-продажу від 08.05.2019, укладеним між Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" корпоративні права та частки у статутному капіталі Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія" взагалі не відчужувалися, та правовий статус позивача, як засновника (учасника) товариства не змінився.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2021 у справі №909/466/19 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2021 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі №909/466/19, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 12.09.2018 у справі №478/2192/13-ц, від 28.01.2020 у справі №924/641/17, від 21.01.2020 у справі №908/2606/18, від 06.03.2018 у справі №907/167/17, від 08.09.2020 у справі №922/2199/19; від 10.09.2020 у справі №904/3368/18; від 07.02.2018 у справі №918/154/17; від 12.01.2021 у справі №924/1103/19; від 24.04.2018 у справі №911/2531/17 та від 26.09.2019 у справі №911/2531/17; від 23.07.2020 у справі №903/744/19; від 12.12.2018 у справі №442/7505/14-ц; постановах Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі №21-452а14, від 17.03.2015 у справі № 21-58а15.

3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.6. Також підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" за аналогією частини четвертої статті 362 Цивільного кодексу України у правовому зв`язку з положеннями статей 62-63, частини третьої статті 66, статті 126 Господарського кодексу України та статті 191 Цивільного кодексу України при вирішенні питання реалізації учасником ТОВ переважного права на придбання частки іншого учасника (-ів) в статутному капіталі цього ТОВ, за умов прийняття загальними зборами рішення про продаж 100 % частки в статутному капіталі дочірнього підприємства, який (статутний капітал) за статутом цього підприємства визначений, але засновником ТОВ "Шляхбудіндустрія" не сплачений, що вказує про належність дочірнього підприємства до єдиного майнового комплексу (ЄМК).

3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

3.8. Крім того підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджено письмові докази, не надано їм жодної правової оцінки.

3.9. У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Городенківське ТОВ "Шляхбудіндустрія" проти вимог касаційної скарги заперечують з підстав, викладених у них, та просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відзиви на касаційну скаргу обґрунтовані тим, що учасники товариства не висловлювали жодних намірів на продаж ними часток в товаристві, а тому у позивача не могло виникнути переважного права на її придбання. Учасники справи вважають, що товариством, виходячи з умов договору та положень статуту, враховуючи рішення загальних зборів останнього, було відчужено на користь ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" власний актив, частку в статутному капіталі ДП "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" у розмірі 100% статутного капіталу, а не 100% частки у статутному капіталі товариства.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Згідно Свідоцтва № 05414870 державну реєстрацію ТОВ "Шляхбудіндустрія" як суб`єкта підприємницької діяльності проведено 25.04.1996.

Городенківське Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія" є господарським товариством, що створено на добровільних засадах учасниками (перелік яких визначено в пункті 1.2 статуту), шляхом об`єднання своїх коштів та підприємницької діяльності з метою забезпечення суспільно-корисних цілей та одержання прибутків (пункт 1.1 статуту в редакції, затвердженій загальними зборами учасників Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія", протокол № 2 від 17.07.2013, зареєстрованого 22.08.2013).

Учасниками товариства є: громадянка України ОСОБА_3 , громадянин України ОСОБА_2 та громадянин України ОСОБА_1 . Товариство засноване на спільній дольовій власності учасників, має статутний капітал в розмірі 38 208 (тридцять вісім тисяч двісті вісім) гривень. Статутний капітал поділено на частки, розмір яких визначено в пункті 5.1 (пункт 1.2 статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія").

Відповідно до розділу 5 Статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 38 208,00 грн, зокрема по учасниках: ОСОБА_3 - розмір частки в статутному капіталі 12 736,00 грн, що складає 33,333% статутного капіталу товариства; ОСОБА_2 - учасник товариства, розмір частки в статутному капіталі 12 736,00 грн, що складає 33,333% статутного капіталу товариства; ОСОБА_1 - учасник товариства, розмір частки в статутному капіталі - 12 736,00 грн, що складає 33,333% статутного капіталу товариства. Статутний капітал товариства створюється з грошових коштів, рухомого та нерухомого майна. Статутний капітал може включати в себе вартість матеріальних цінностей (будівельних споруд, окремих приміщень, обладнання, товарів, інших матеріальних цінностей), цінних паперів, нематеріальних активів не заборонених чинним законодавством.

Вищим органом управління товариства є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Збори скликаються не менш одного разу на рік по мірі необхідності. Учасник товариства має право передати свої повноваження на зборах іншому учаснику товариства, або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів пропорційно розміру їх часток в статутному капіталі товариства (пункт 8.1 статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія").

В пункті 8.4 статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" визначено, що збори учасників можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства. До виключної компетенції зборів учасників належить, зокрема, створення, реорганізація та ліквідація філій та представництв, затвердження їх статутів та положень.

Відповідно до пункту 8.6 статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Рішенням від 21.03.2000, оформленого протоколом №2, загальні збори членів товариства "Шляхбудіндустрія" відкрили дочірнє підприємство, затвердили статут в цілому, а також передали з балансу на баланс техніку та частину адмінбудинку, що підтверджується довідкою товариства від 03.04.2000 №37.

Згідно з пунктом 1.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", затвердженого загальними зборами учасників Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія", протокол № 1 від 18.06.2013, зареєстрованого 25.06.2013, Дочірнє підприємство "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" є дочірнім підприємством Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", яке, відповідно, виступає його єдиним засновником.

Відповідно до пункту 3.1 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" підприємство вважається створеним та набуває всіх прав та обов`язків юридичної особи з моменту його державної реєстрації.

Підприємство має відокремлене майно та інші активи, вартість яких відображено в окремому балансі, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку та штампи з власним найменуванням та товарний знак (пункт 3.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій").

Пунктом 3.3. статуту Дочірнього підприємства "Обрій" визначено, що підприємство несе відповідальність по своїх зобов`язаннях всім своїм майном на яке може бути звернуте стягнення згідно з діючим законодавством України. Держава не відповідає за зобов`язаннями підприємства, а підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями держави. Підприємство не відповідає за зобов`язаннями засновника (крім випадків передбачених діючим законодавством та пункт 7.3 цього статуту), рівно як засновник не відповідає за зобов`язаннями підприємства.

Підприємство від свого імені має право: укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права та зобов`язання, виступати позивачем та відповідачем в судах; відкривати рахунки в установах банків; приймати на роботу громадян України та інших держав, самостійно визначати для цього форми, розмір та види оплати праці; з метою виконання статутних цілей здійснювати зовнішньоекономічну діяльність; здійснювати інші права, передбачені діючим законодавством України та цим статутом (пункт 3.4 статуту Дочірнього підприємства "Обрій").

Згідно з пунктом 4.1 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" майно підприємства складається з основних та оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в балансі підприємства.

Пунктом 4.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" визначено, що все майно підприємства належить йому на праві повного господарського відання, що означає володіння, користування та розпорядження ним в межах, визначених засновником в цьому статуті. Підприємство має право здійснювати по відношенню до свого майна будь-які дії, що не суперечать діючому законодавству та цьому статуту.

За змістом пунктів 5.1, 5.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" управління підприємством здійснюється згідно з діючим законодавством та цим статутом товариством, як його засновником, та директором, призначеним відповідно до чинного законодавства та цього статуту.

Відповідно до пункту 5.5 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" вирішення питання створення, реорганізації та ліквідації підприємства, затвердження його статуту та результатів діяльності за рік належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

Реорганізація підприємства здійснюється шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення та відбувається за наявності відповідного рішення засновника (пункт 7.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій").

08.05.2019 відбулися загальні збори учасників Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", на яких були присутні його учасники: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , кожен з яких володіє по 33,333 % частки у статутному капіталі товариства. На зазначених зборах учасники товариства прийняли рішення, оформлені протоколом загальних зборів № 08/05 від 08.05.2019, про відступлення 100% частки корпоративних прав у Дочірньому підприємстві "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" на користь ТОВ "Агро-Вест-Трейдер".

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08.05.2019, укладеного між Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" (продавець) та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" (покупець), за цим договором продавець зобов`язався передати у власність корпоративні права на Дочірнє підприємство "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" (код ЄДРПОУ 30923458) та частку у розмірі 100 % у статутному фонді Дочірнього підприємства "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" (код ЄДРПОУ 30923458) покупцю, а покупець зобов`язується прийняти у власність корпоративні права на Дочірнє підприємство "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" (код ЄДРПОУ 30923458) та частку у розмірі 100 % у статутному фонді Дочірнього підприємства "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" (код ЄДРПОУ 30923458) та сплатити за нею оговорену грошову суму (пункт 1 договору).

Відповідно до акта приймання-передачі від 08.05.2019 Городенківське ТОВ "Шляхбудіндустрія" як продавець передав, а ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" як покупець прийняв і оплатив корпоративні права на Дочірнє підприємство "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" та частку у розмірі 100 % у статутному фонді Дочірнього підприємства "Обрій" номінальною вартістю 94 500,00 гривень.

Учасник Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" - ОСОБА_1 , вважаючи, що рішенням загальних зборів товариства порушено його переважне право на придбання частки Дочірнього підприємства "Обрій", звернувся до суду та просив перевести на нього права та обов`язки покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Вест-Трейдер" на корпоративні права номінальною вартістю 94 500 грн (з урахуванням заяви про зміну предмета спору).

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 12.09.2018 у справі №478/2192/13-ц, від 28.01.2020 у справі №924/641/17, від 21.01.2020 у справі №908/2606/18, від 06.03.2018 у справі №907/167/17, від 08.09.2020 у справі №922/2199/19; від 10.09.2020 у справі №904/3368/18; від 07.02.2018 у справі №918/154/17; від 12.01.2021 у справі №924/1103/19; від 24.04.2018 у справі №911/2531/17 та від 26.09.2019 у справі №911/2531/17; від 23.07.2020 у справі №903/744/19; від 12.12.2018 у справі №442/7505/14-ц; постановах Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі №21-452а14, від 17.03.2015 у справі № 21-58а15.

У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.3. У справі, що переглядається, предметом спору є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 , як учасника Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія", яке є засновником Дочірнього підприємства "Обрій", про переведення на нього прав та обов`язків покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Вест-Трейдер" за договором від 08.05.2019.

Звертаючись з зазначеною вимогою, позивач обґрунтовував її тим, що укладенням договору 08.05.2019 між Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" щодо продажу частки у статутному капіталі Дочірнього підприємства "Обрій" розміром 100% третій особі, порушено переважне право ОСОБА_1 як учасника Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" на придбання частки у статутному капіталі дочірнього підприємства.

Проте, встановивши, що рішення про відчуження корпоративних прав на дочірнє підприємство, як активу, було прийнято єдиним одноосібним засновником та власником 100% статутного капіталу Дочірнього підприємства "Обрій", а саме Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" шляхом прийняття рішення загальними зборами, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

5.4. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

У справі №917/1338/18 спадкоємці померлого засновника (дружина да дочка) звернулися з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів підприємства та нової редакції статуту, які одноособово прийняв партнер померлого засновника, визнання нікчемним укладеного цим партнером з іншою людиною договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі; визнання недійсними рішень загальних зборів приватного підприємства та нової редакції статуту, які прийняв покупець за нікчемним договором. Мотивували позов тим, що вони є спадкоємцями померлого засновника приватного підприємства, частка якого становила 60% статутного фонду, й успадкували не тільки відповідну частку, а й право участі у цьому підприємстві. Тому той засновник, який мав 40% не міг відмовити спадкоємцям у вступі до підприємства, зареєструвати всі 100% за собою і продати іншій людині. Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу в порядку касаційного провадження, дійшла наступних висновків: застосування стосовно даного приватного підприємства приписів, які регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю; єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, так як рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємця приймають більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства та зробила висновок щодо нікчемності договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, зокрема, якщо правочин спрямований на незаконне заволодіння часткою спадкоємців у статутному капіталі згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

У справі №916/2813/18 про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі приватного підприємства, вимоги мотивовані тим, що позивач не уповноважував відповідачку на розпорядження спільним сумісним майном - статутним капіталом приватного підприємства, яке створено під час перебування з ним у шлюбі на основі спільного сумісного майна, зокрема, за спільно нажиті кошти подружжя. На час укладення договору подружжю належало 80% статутного капіталу приватного підприємства (60% - дружині, 20% - чоловіку). Водночас за договором дружина без згоди та відома чоловіка подарувала третій особі частку статутного капіталу приватного підприємства у розмірі 40%. Вважаючи, що дружина розпорядилася спільним сумісним майном подружжя без згоди позивача (чоловіка), тобто за відсутності необхідних повноважень, позивач вважав, що договір має бути визнаний судом недійсним відповідно до частини четвертої статті 369 Цивільного кодексу України. Велика Палата у даній справі зробила висновок щодо правового режиму майна приватного підприємства, відповідно до якого, право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належать кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

У справі №478/2192/13-ц про стягнення частки складеного капіталу, частини прибутку та нарахованих на них сум 3% річних та інфляційних, позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем припинено членство у фермерському господарстві, проте не вирішено питання про виділ та повернення частки зі складеного капіталу та прибутку господарства. Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання юрисдикції зазначеного спору та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, дійшла висновків, що на час звернення з позовом до суду у порядку цивільного судочинства підлягали розгляду справи, що виникали з корпоративних відносин у спорах між юридичними особами, які не є господарськими товариствами (фермерські, кооперативні, приватні, колективні підприємства тощо), та їх учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, якщо стороною у спорі є фізична особа.

У справі №924/641/17 про визнання недійсним та скасування рішення ради колективного малого підприємства позовні вимоги мотивовані тим, що засідання ради проходило за відсутності кворуму, необхідного для проведення такого засідання, оскільки спадкоємці успадкували частки в майні підприємства в рівних частинах та мали бути безпосередньо присутніми на засіданні ради; засідання ради проходило без належного повідомлення позивача, а оскаржуваний протокол підроблено. Велика Палата погодилася із висновками судів попередніх інстанцій стосовно юрисдикції спору, зазначивши, що підприємство є корпоративним підприємством, та відповідно його учасники мають корпоративні права, змістом яких є, зокрема й те, що учасники підприємства мають право на участь в управлінні ним й інші правомочності, передбачені законом і статутом. Щодо суті прийнятого судами рішення про задоволення позовних вимог, Велика Палата погодилася із встановленими судами обставинами про порушення права позивача на участь в управлінні підприємства.

У справі №907/167/17 про визнання недійсним рішення загальних зборів підприємства з огляду на порушення вимог закону та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників з позбавленням учасника можливості участі у загальних зборах та по суті прихованим відчуженням частки іншого учасника підприємства, Верховний Суд погодився із висновком суду першої інстанції по задоволення позовних вимог, адже право позивача на управління підприємством шляхом участі у загальних зборах його учасників було порушеним.

Оцінюючи правовідносини на предмет подібності у зазначених справах та у справі №909/466/19, що розглядається, шляхом визначення, які правовідносини є спірними, застосовуючи змістовий критерій порівняння, а також суб`єктний і об`єктний критерії, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справі не є подібними, висновки судів стосуються встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки в межах повноважень судів.

5.5. У справі №922/2199/19 предметом спору було переведення на позивача прав та обов`язків покупця частки, визнання недійсними рішень власника підприємства, визнання недійсним статуту та скасування державної реєстрації. Позов мотивований посиланням на порушення одним із учасників переважного права позивача на придбання частки в статутному капіталі підприємства, порушення відповідачами порядку скликання загальних зборів підприємства та прийняття рішень, порядку оформлення відчуження частки в статутному капіталі підприємства. Верховний Суд, скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що без дослідження положень статуту підприємства в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передчасними є висновки як суду першої інстанції, так і апеляційного господарського суду стосовно моменту набуття позивачем прав щодо підприємства, за захистом яких від звернувся з позовом у даній справі, а відтак щодо наявності чи відсутності підстав для висновку про їх порушення у зв`язку з відчуженням частки в статутному капіталі підприємства між відповідачами, ухваленням спірних рішень, затвердженням статуту підприємства в новій редакції.

Натомість у справі, що переглядається, судами встановлено, що рішення про відчуження корпоративних прав на дочірнє підприємство було прийнято єдиним одноосібним засновником та власником 100% статутного капіталу Дочірнього підприємства "Обрій" та не доведено позивачем, що порушено його переважне право на придбання частки у статутному фонді дочірнього підприємства. При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач, скориставшись своїм правом, визначеним положеннями частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, змінив предмет позову, виключивши вимогу про визнання недійсним рішення загальних зборів Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", оформленого протоколом загальних зборів №08/05 від 08.05.2019, і така заява була прийнята господарським судом.

Отже, у справі, що розглядається, та у зазначеній справі, хоча й за подібного правового регулювання спірних правовідносин (зокрема переведення прав та обов`язків покупця), суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

5.6. У справі №908/2606/18 предметом спору було визнання недійсним договору на право користування земельною ділянкою, укладеного відповідачкою з третьою особою. Мотивуючи позов позивачем зазначено, що відповідачка є членом фермерського господарства та передала господарству у постійне користування земельні ділянки для організації господарства. Відповідачка направила на адресу позивача нотаріально посвідчену заяву про вихід її з фермерського господарства з наступним поверненням їй усього рухомого та нерухомого майна. Оспорюючи укладений між відповідачкою та третьою особою договір, позивач зазначив, що він суперечить приписам Закону України "Про фермерське господарство", оскільки предметом цього договору є земельна ділянка, що увійшла до цілісного майнового комплексу позивача, який є її єдиним законним користувачем. Велика Палата Верховного Суду, виходячи із правового статусу фермерського господарства, оскільки у фермерського господарства право володіння та користування земельною ділянкою, що належить його члену на праві приватної власності, виникає в силу прямої вказівки закону, дійшла висновку, що спір у цій справі не можна вважати таким, що виник з корпоративних правовідносин, оскільки він не пов`язаний з діяльністю фермерського господарства та членством у ньому, а стосується дій відповідачки з розпорядження належною їй на праві власності земельною ділянкою.

У справі №904/3368/18 про визнання недійсними з моменту прийняття рішень сесії міськради "Про передачу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" об`єктів нерухомого майна" та "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради" та зобов`язання Комунального ЖЕП передати об`єкти нерухомого майна з його балансу на баланс іншого комунального підприємства, позивачі обґрунтували позовні вимоги тим, що вони, будучи добросовісними набувачами нерухомого майна, законно та обґрунтовано вважали, що належним чином набули право власності на нерухоме майно за договорами купівлі-продажу; в подальшому майно було втрачено позивачами з підстав, які були обумовлені діями комунальних підприємств-продавців майна і відповідача, що полягали у послідовному прийнятті ним низки суперечливих рішень щодо нерухомого майна. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуваними рішеннями міськради жодних прав позивачів на захист яких подано позов у даній справі не порушено. До того ж встановлено, що позивачі не були та не є учасниками організаційно-господарських відносин між радою та комунальними підприємствами.

У справі №918/154/17 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради щодо передачі комунального майна, позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" та всупереч заборони на відчуження чи передачу зазначеного майна, встановленої постановою державної виконавчої служби. Верховний Суд, погодився із судовими рішеннями, якими у задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що міська рада в межах своїх повноважень, приймаючи рішення, передала житлові будинки згідно з додатком до рішення на баланс комунального підприємства для забезпечення надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Міська рада не порушила права та охоронювані інтереси позивача як стягувача у виконавчому провадженні та норми статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки не відбулося відчуження та передачі майна, яке належить боржнику. Крім того, передача комунального майна на баланс не є відчуженням.

У справі №924/1103/19 про визнання права власності на нерухоме майно, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в позові, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно; на час звернення товариства з позовом про визнання права власності на спірне приміщення, право власності було зареєстровано за іншим товариством.

У справі №911/2531/17 за позовом прокуратури до Фонду, райради, селищної ради та підприємця про визнання незаконними та скасування рішень рад "Про погодження дозволу на продаж старого приміщення їдальні Димерської гімназії", "Про перелік об`єктів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що підлягають приватизації", визнання недійсним договору купівлі-продажу шляхом продажу на аукціоні будівлі колишньої їдальні та зобов`язання підприємця звільнити та повернути до комунальної власності територіальної громади їдальню, позовні вимоги обґрунтовані порушенням селищною та районною радами законодавства при прийнятті рішення про приватизацію приміщення їдальні гімназії, яке входило до матеріально-технічної бази закладу. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд виходив з того, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою і не встановлено, на підставі яких документів гімназії передавалося майно на момент передачі його на баланс; не встановлювалося, чи входило спірне майно, на момент звернення гімназії із заявою про надання дозволу на його продаж, до складу навчального закладу гімназії як майно гімназії, чи технологічно пов`язане таке майно з навчальним процесом. За результатами нового розгляду судами прийнято рішення, яким відмовлено у задоволенні позову прокурора. Суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився і Верховний Суд, виходили із недоведеності прокурором використання спірного майна за цільовим призначенням, зокрема пов`язаності спірної будівлі з навчально-виховним процесом.

У справі №903/744/19 про визнання недійсними електронних торгів з реалізації 100% статутного капіталу малого підприємства, визнання недійсним акта про проведені електронні торги та скасування записів в державному реєстрі, позовні вимоги обґрунтовані тим, що реалізований статутний капітал малого підприємства, який не поділяється на частки, не належить боржнику, а є власністю самого малого підприємства, яке не є боржником у будь-яких виконавчих провадженнях, а відтак не може бути предметом продажу. Верховний Суд у даній справі дійшов висновку, що на частку засновника (учасника) у статутному капіталі підприємства, який є боржником у виконавчому провадженні, може бути звернуте стягнення на майно. Разом з тим, направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не з`ясували чи була ціна майна боржника (частки у статутному капіталі малого підприємства), вказана у спірному договорі, визначена у відповідності до вимог, що ставляться, не дослідили надані позивачем до матеріалів справи докази в підтвердження дійсної вартості її частки в статутному капіталі підприємства; залишили поза увагою встановлений Правилами реалізації арештованого майна порядок визначення ціни майна боржника при проведенні повторних електронних торгів; не з`ясували чи правильно визначалася (зменшувалася) ціна нереалізованого двічі поспіль на торгах майна боржника.

У справі №442/7505/14-ц про визнання недійсним спадкового договору, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та виселення, позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як єдиний спадкоємець по закону після смерті своєї матері звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус проінформував про те, що в реєстрі зареєстрований спадковий договір. Верховний Суд підтримав висновок суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, зазначивши при цьому, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

У справах №21-58а15 та №21-452а14 про визнання протиправними дії інспекції щодо проведення відносно дочірнього підприємства ревізії, Верховний Суд України підтримав висновок апеляційного суду стосовного того, що оскільки засновник дочірнього підприємства є державним акціонерним товариством, 100% акцій якого належать державі, дочірнє підприємство як його за своєю сутністю також є державним підприємством, адже діє на основі державної власності, переданої йому у господарське відання, а тому дії інспекції щодо наміру проведення ревізії (перевірки) фінансово-господарської діяльності є такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на предмет та підстави позовних вимог у вказаних вище справах і їх співвідношення між собою, слід дійти висновку, що правовідносини у наведених справах та у цій справі не є подібними, оскільки вони відрізняються та не є схожими за предметом, підставами позову, правовим регулюванням спірних правовідносин та істотними обставинами, які були встановлені судами і покладені в основу судових рішень.

До того ж, колегія суддів зазначає, що цитування скаржником окремих висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище справах, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а зміст перелічених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. Зазначене є підставою для закриття касаційного провадження з цієї підстави.

5.7. Також підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" за аналогією частини четвертої статті 362 Цивільного кодексу України у правовому зв`язку з положеннями статей 62-63, частини третьої статті 66, статті 126 Господарського кодексу України та статті 191 Цивільного кодексу України при вирішенні питання реалізації учасником ТОВ переважного права на придбання частки іншого учасника (-ів) в статутному капіталі цього ТОВ, за умов прийняття загальними зборами рішення про продаж 100 % частки в статутному капіталі дочірнього підприємства, який (статутний капітал) за статутом цього підприємства визначений, але засновником ТОВ "Шляхбудіндустрія" не сплачений, що вказує про належність дочірнього підприємства до єдиного майнового комплексу (ЄМК).

5.8. Предметом даного спору є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 , як учасника Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія", яке є засновником Дочірнього підприємства "Обрій", про переведення на нього прав та обов`язків покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Вест-Трейдер" за договором від 08.05.2019.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України відповідно до якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

5.9. Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

5.10. Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 у справі №906/262/20 висловив позицію, відповідно до якої право на частку в статутному капіталі є майновим та відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України є різновидом майна. Тобто частка в статутному капіталі товариства може бути об`єктом права власності. Корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства. До корпоративних прав учасників ТОВ належать, зокрема, право розпоряджатись своєю часткою у статутному капіталі товариства.

5.11. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Відповідно до вимог частини першої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

5.12. Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо.

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15.

5.13. Правила застосування механізму переважного права учасника на придбання частки у статутному капіталі, яка продається, встановлено статтею 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Відповідно до частин першої, третьої - п`ятої статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства. Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов`язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки). У разі ухилення продавця від укладення договору купівлі-продажу покупець має право звернутися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу частки (її частини) укладеним на запропонованих продавцем умовах. У разі ухилення покупця від укладення договору купівлі-продажу продавець має право реалізувати свою частку третій особі на раніше повідомлених учасникам товариства умовах. Учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.

5.14. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 дійшла висновку, що стаття 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлює спеціальний спосіб судового захисту учасника товариства з обмеженою відповідальністю, переважне право якого порушене: такий учасник може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов`язків покупця.

Позов про переведення прав та обов`язків покупця за договором за своєю суттю відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), та найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію відповідного переважного права.

5.15. Звертаючись з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що укладенням договору 08.05.2019 між Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" щодо продажу частки у статутному капіталі Дочірнього підприємства "Обрій" розміром 100% третій особі, порушено переважне право ОСОБА_1 як учасника Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" на придбання частки у статутному капіталі дочірнього підприємства.

5.16. Згідно зі статтею 9 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній на момент створення дочірнього підприємства) товариство має право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності);

спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва.

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Частиною восьмою статті 63 Господарського кодексу України передбачено, що у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Частинами третьою та четвертою статті 126 Господарського кодексу України встановлено, що вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Дочірнє підприємство в Міжнародних стандартах фінансової звітності (додаток А) визначається як суб`єкт господарювання, який контролюється іншим суб`єктом господарювання.

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97 затверджено Державний класифікатор України - ДК 002:2004 - Класифікацію організаційно - правових форм господарювання. Об`єктом класифікації є визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи: філії, представництва, а також підприємці - фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи.

Пункт 3.1.8 Класифікатора передбачає, що дочірнє підприємство - підприємство, єдиним засновником якого є інше підприємство (підприємство, залежне від іншого).

Згідно з частиною першою статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України).

Частиною четвертою статті 87 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

За приписами абзацу 1 частини першої статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з положеннями пунктів 8, 9 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: перелік засновників (учасників) юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія та номер паспорта, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; відмітка про закінчення повноважень засновника громадського формування у зв`язку з державною реєстрацією; інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім громадських формувань, адвокатських об`єднань, торгово-промислових палат, об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, релігійних організацій, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, державних та комунальних підприємств, установ, організацій): прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, серія та номер паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), дата народження, а також повне найменування та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером). У разі відсутності в юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа, вноситься відмітка про причину його відсутності. У разі якщо засновниками юридичної особи є виключно фізичні особи, які є бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи не подається.

Відповідно до частин першої - третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

5.17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.04.2000 було проведено реєстрацію юридичної особи - Дочірнього підприємства "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" (дата запису 12.03.2007).

Згідно з пунктом 1.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", затвердженого загальними зборами учасників Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", протокол № 1 від 18.06.2013, зареєстрованого 25.06.2013, Дочірнє підприємство "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" є дочірнім підприємством Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", яке, відповідно, виступає його єдиним засновником.

Відповідно до пункту 3.1 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" підприємство вважається створеним та набуває всіх прав та обов`язків юридичної особи з моменту його державної реєстрації.

Підприємство має відокремлене майно та інші активи, вартість яких відображено в окремому балансі, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку та штампи з власним найменуванням та товарний знак (пункт 3.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій").

За змістом пунктів 5.1, 5.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" управління підприємством здійснюється згідно з діючим законодавством та цим статутом товариством, як його засновником, та директором, призначеним відповідно до чинного законодавства та цього статуту.

Отже, Дочірнє підприємство "Обрій" є юридичною особою, тобто суб`єктом господарської діяльності, а не об`єктом права, як стверджує скаржник. Хоча, дійсно, все майно дочірнього підприємства належить Городенківському ТОВ "Шляхбудіндустрія" на праві власності і закріплено за ДП "Обрій" на праві повного господарського відання, але це не позбавляє підприємство правосуб`єктності, як і несплата статутного капіталу дочірньому підприємству його засновником, про яку стверджує скаржник. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що єдиним засновником і, відповідно, власником 100 % статутного капіталу дочірнього підприємства є Городенківське ТОВ "Шляхбудіндустрія", відтак вирішення питання щодо відчуження цієї частки належало саме Городенківському ТОВ "Шляхбудіндустрія" як єдиному засновнику дочірнього підприємства.

Чинне законодавство не регулює порядок відчуження корпоративних прав засновника (100% статутного фонду) у дочірньому підприємстві. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, що дочірнє підприємство за своїми ознаками найбільш наближене до такої організаційно-правової форми як товариство з обмеженою відповідальністю, тому до спірних відносин підлягає застосуванню стаття 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка встановлює порядок реалізації такого права.

Втім, умовою застосування цієї статті є наявність у товариства декількох учасників. Якщо в товаристві є лише один учасник, то при продажу ним своєї частки переважне право, встановлене статтею 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не діє. Оскільки у Дочірньому підприємстві на момент укладення договору був лише один учасник - Городенківське ТОВ "Шляхбудіндустрія", то стаття 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не підлягала застосуванню.

У постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №909/863/19, на яку посилається скаржник, і яку було ухвалено за результатами розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за участю в якості третіх осіб ТОВ "Агро-Вест-Трейдер", Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" та ДП "Обрій" про визнання переважного права на придбання корпоративних прав та часток у статутному капіталі ДП "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" вказано, що відповідно до приписів статті 362 Цивільного кодексу України та статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" належним способом захисту є позов про переведення переважного права, а не про його визнання.

Втім, Верховний Суд у цій постанові не висловлювався щодо наявності підстав для задоволення відповідної вимоги, а лише вказав, що в межах іншого позову, а саме позову про переведення на позивача прав та обов`язків покупця частки, підлягають дослідженню обставини наявності частки позивача у спільній частковій власності, зокрема частки позивача у ДП "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", наявності корпоративних прав у дочірньому підприємстві, обставини порушення цих прав (у разі встановлення факту їх наявності).

У цій справі суди дослідили вказані обставини і дійшли правильних висновків про відсутність у позивача корпоративних прав (частки у статутному капіталі) у ДП "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія".

Верховний Суд відхиляє і доводи позивача про наявність підстав для "підняття корпоративної завіси" і ігнорування самостійної правосуб`єктності дочірнього підприємства. Твердження скаржника про те, що покупець - ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" було створене незадовго до вчинення правочину і є особою, безпосередньо пов`язаною з двома іншими учасниками товариства (як стверджує скаржник, єдиним учасником та директором ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" є ОСОБА_4 - дочка учасника та директора ТОВ "Шляхбудіндустрія" ОСОБА_8 , а другим учасником товариства "Шляхбудіндустрія" є інша дочка - ОСОБА_9 , яка разом з батьком володіє 66,666% статутного фонду) можуть бути підставою для подання ОСОБА_1 похідного позову в інтересах ТОВ "Шляхбудіндустрія" до директора ОСОБА_8 про стягнення збитків, завданих товариству таким правочином, а також до самого товариства та/або його учасників за завдання шкоди ОСОБА_1 рішенням загальних зборів ТОВ "Шляхбудіндустрія" про укладення відповідного правочину як такого, що укладений в інтересах учасників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а не самого товариства. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16.

5.18. Відповідно до частини першої статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом (частини перша та друга статті 98 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Судами встановлено, що станом на 13.05.2019 засновниками (учасниками) Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" були: ОСОБА_3 , розмір внеску до статутного капіталу 12 736,00 грн, ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного капіталу 12 736,00 грн, ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного капіталу 12 736,00 грн.

Відповідно до пункту 8.4 статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" збори учасників можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства. До виключної компетенції зборів учасників належить, зокрема, створення, реорганізація та ліквідація філій та представництв, затвердження їх статутів та положень.

Згідно із пунктом 8.6 статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

08.05.2019 відбулися загальні збори учасників Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", на яких були присутні його учасники: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , кожен з яких володіє по 33,333 % частки у статутному капіталі товариства. На зазначених зборах учасники товариства прийняли рішення, оформлені протоколом загальних зборів № 08/05 від 08.05.2019, про відступлення 100% частки корпоративних прав у Дочірньому підприємстві "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" на користь ТОВ "Агро-Вест-Трейдер".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала що, розглядаючи спори між учасником та господарським товариством, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників також не завжди збігаються. Вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені (постанови від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16).

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що рішення про відчуження корпоративних прав на дочірнє підприємство, як активу, було прийнято єдиним одноосібним засновником та власником 100% статутного капіталу Дочірнього підприємства "Обрій", дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. До того ж, судами встановлено, що правовий статус позивача як засновника (учасника) Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" не змінився.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що у справі, яка розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання, оскільки скаржник не довів необхідності його формування.

5.19. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджені докази надані позивачем.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Водночас колегія суддів зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в цій частині.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження за касаційної скаргою ОСОБА_1 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в іншій частині залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі №909/466/19 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Кібенко

О. Кролевець