Постанова

від 02.08.2023 по справі 173/1908/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 173/1908/17

провадження № 61-6737св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2021 року у складі судді Ілюшик І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь» (далі - ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь»), третя особа - ОСОБА_2 , який змінив у процесі розгляду справи, і остаточно просив:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений

між ОСОБА_1 та ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь», зареєстрований 24 жовтня 2012 року у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 122100004001855;

- витребувати із користування ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь» земельну ділянку площею 4,88 га, кадастровий номер 1221085500:01:068:0623, що розташована на території Зарічанської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого за № 010311901762, серія ДП № 017079, виданого 25 грудня 2003 року Верхньодніпровським районним відділом земельних ресурсів, належить земельна ділянка (пай) на території Зарічанської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,88 га, кадастровий номер 1221085500:01:068:0623.

Вказував, що у зв`язку із хворобою і складним матеріальним становищем, 11 січня 2011 року він взяв у позику кошти у ОСОБА_2 , який є власником (засновником) та керівником ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь», з подальшою домовленістю, що ОСОБА_2 протягом десяти років буде отримувати нараховану орендну плату у товаристві від його імені.

На вчинення наведених вище дій він видав ОСОБА_2 довіреність, яка посвідчена державним нотаріусом Верхньодніпровського нотаріального округу Малашовою Г. В. та зареєстрована в реєстрі 11 січня 2011 року за № 32.

Вказаною довіреністю він уповноважив ОСОБА_2 подавати від його імені заяви у різні установи і підприємства, одержувати довідки та документи, розписуватись за нього, отримувати орендну плату, а також виконувати всі дії, пов`язані з цією довіреністю.

Вказував, що у жовтні 2017 року дізнався, що засновник ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь» ОСОБА_2 на підставі виданої ним довіреності уклав і зареєстрував від його імені договір оренди на належну йому земельну ділянку без номера та дати, строком користування - 50 років, чим перевищив повноваження представника, що фактично позбавило його як власника права розпоряджатися земельною ділянкою.

24 жовтня 2012 року вказаний договір був зареєстрований у Відділі Держкомзему у Верхньодніпровському районі за № 122100004001855, серія та номер 010.

Зазначає, що доручення про укладення від його імені договору оренди земельної ділянки в довіреності від 11 січня 2011 року немає, тому у ОСОБА_2 не було представницьких повноважень на укладення такого договору.

12 жовтня 2017 року він припинив дію зазначеної довіреності.

Вважав, що ОСОБА_2 , укладаючи оспорюваний договір оренди земельної ділянки строком оренди на 50 років, порушив його право як власника землі, оскільки договір укладено однією і тією ж особою з несприятливими для орендодавця умовами, тобто правочин вчинений на реалізацію інтересів однієї особи - орендаря.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 12 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав недійсним договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 24 жовтня 2012 року у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 122100004001855, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь», зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 серпня 2016 року, номер запису 16200425.

Витребував із користування ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь» земельну ділянку площею 4,88 га, кадастровий номер 1221085500:01:068:0623, що розташована на території Зарічанської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь» залишив без задоволення, а рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2020 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь» задовольнив частково. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять спірного договору оренди земельної ділянки і судом першої інстанції він не був витребуваний, колегія суддів не має можливості встановити істотних умов спірного договору (номер та дата складання, коло підписантів) і тому відсутня можливість встановити, ким було укладено спірний договір, ОСОБА_2 чи позивачем, водночас відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірний договір оренди зареєстрований 24 жовтня 2012 року у відділі Держкомзему у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області за № 122100004001855, серія та № 010 і орендодавцем зазначено ОСОБА_1 , а орендарем - ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь».

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 02 липня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що матеріали справи не містять спірного договору оренди земельної ділянки, що позбавляє суд можливості встановити істотні умови спірного договору (номер та дата складання, коло підписантів) і тому відсутня можливість встановити, ким було укладено спірний договір, ОСОБА_2 чи позивачем, водночас відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірний договір оренди зареєстрований 24 жовтня 2012 року у відділі Держкомзему у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області за № 122100004001855, серія та № 010 і орендодавцем зазначено ОСОБА_1 , а орендарем - ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь».

Дніпровський апеляційний суд постановою від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2021 року скасував та прийняв нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності підстав визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним, не зазначено в чому саме полягають несприятливі для орендодавця умови укладеного спірного договору оренди земельної ділянки та чим порушено право позивача, як власника земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Позднякова В. Г. у липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд застосував норми права без урахування позиції Пленуму Верховного Суду України.

Чинним законодавством встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто укладений правочин є дійсним якщо він не визнаний недійсним судом або його недійсність не встановлена законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц (провадження № 61-17422св18).

Видана на ім`я представника довіреність не містить зазначення права представника на вчинення правочину щодо передачі в оренду належної довірителю на праві власності земельної ділянки, тобто права укладення договору оренди, тобто оспорюваний договір укладено представником з перевищенням повноважень.

Також апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 травня 2019 року у справі № 229/92/18 (провадження № 61-48512св18).

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Вільногірського міського суду Дніпропетровської області.

Справа № 173/1908/17 надійшла до Верховного Суду 14 жовтня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2022 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого за № 010311901762, серія ДП № 017079, виданого 25 грудня 2003 року Верхньодніпровським районним відділом земельних ресурсів, належить земельна ділянка (пай) на території Зарічанської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,88 га, кадастровий номер 1221085500:01:068:0623.

ОСОБА_1 11 січня 2011 року надав ОСОБА_2 довіреність на управління належною йому на праві власності земельною ділянкою, яка посвідчена державним нотаріусом Верхньодніпровського нотаріального округу Малашовою Г. В. та зареєстрована в реєстрі 11 січня 2011 року за № 32.

Вказаною довіреністю ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 управляти належною йому на праві власності земельною ділянкою, а саме подавати від його імені заяви у різні установи і підприємства, одержувати довідки та документи, розписуватись за нього, отримувати орендну плату, а також виконувати всі дії, пов`язані з цією довіреністю.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 01 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь» було укладено договір оренди належної ОСОБА_1 земельної ділянки, орендарем за яким зазначено ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь», зі строком дії - 50 років.

24 жовтня 2012 року вказаний договір був зареєстрований у Відділі Держкомзему у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області за № 122100004001855, серія та № 010.

Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей 12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 припинив дію довіреності.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року витребувано у Відділу № 3 Управління надання адміністративних послуг Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області належним чином завірену копію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь», зареєстрованого 24 жовтня 2012 року у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 12200004001855.

На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року Головним Управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області надано копію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , та ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційноїскарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

У статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання якихє обов`язковим для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійснимє правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний) правочин.

За змістом частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Під перевищенням повноважень потрібно розуміти ситуацію, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє його з відхиленням від змісту та обсягу таких повноважень. Тобто відбувається самостійне збільшення представником обсягу права на вчинення юридичних дій, визначених у довіреності.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, повинно встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Загальним правилом належного функціонування цивільних відносин представництва є вчинення представником правочинів від імені особи, яку він представляє, в межах наданих повноважень.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути визнаний недійсним відповідно до частини першої статті 241, статей 239, 215 ЦК України.

З огляду на приписи статей 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, потрібно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Такі висновки щодо застосування частини третьої статті 92 ЦК України викладено у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц та у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 466/9251/13-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 608/969/13-ц, і Верховний Суд не встановив підстав для відступу від них.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 наполягав на тому, що доручення про укладення від його імені договору оренди земельної ділянки в довіреності від 11 січня 2011 року немає, тому у ОСОБА_2 не було представницьких повноважень на укладення такого договору.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що матеріали справи не містять оспорюваного договору оренди земельної ділянки, що позбавляє суд можливості встановити істотні умови спірного договору (номер та дата складання, коло підписантів) і тому відсутня можливість встановити, ким було укладено оспорюваний договір ОСОБА_2 чи позивачем.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності підстав визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним, не зазначено в чому саме полягають несприятливі для орендодавця умови укладеного оспорюваного договору оренди земельної ділянки та чим порушено право позивача, як власника земельної ділянки.

Верховний Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

ОСОБА_1 11 січня 2011 року надав ОСОБА_2 довіреність на управління належною йому на праві власністю земельною ділянкою, яка посвідчена державним нотаріусом Верхньодніпровського нотаріального округу Малашовою Г. В. та зареєстрована в реєстрі 11 січня 2011 року за № 32.

Вказаною довіреністю ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 подавати від його іменні заяви у різні установи і підприємства, одержувати довідки та документи, розписуватись за нього, отримувати орендну плату, а також виконувати всі дії, пов`язані з даною довіреністю.

За змістом довіреності окремо не передбачено повноваження представника на вчинення дій щодо укладення договору оренди земельної ділянки.

Разом з тим, довіреністю передбачені повноваження представника управляти належною йому на праві власності земельною ділянкою, а саме подавати від його іменні заяви у різні установи і підприємства, одержувати довідки та документи, розписуватись за нього, отримувати орендну плату.

Незазначення у довіреності завдань чи повноважень щодо укладання договорів оренди земельної ділянки свідчить про те, що ОСОБА_2 , укладаючи оспорювану угоду з ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь», діяв з перевищенням наданих йому повноважень.

Встановлення того, що ОСОБА_2 , укладаючи 16 травня 2011 року оспорювану угоду, діяв з перевищенням наданих йому повноважень як представник, є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, частини першої статті 241 ЦК України.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 547/727/20-ц (провадження № 61-8667св22).

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки є помилковими, оскільки ОСОБА_2 діючи в інтересах ОСОБА_1 за довіреністю, укладаючи 16 травня 2011 року з ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь» договір оренди земельної ділянки № 010 діяв з перевищенням своїх повноважень як представник ОСОБА_1 та всупереч його інтересам, тому оскаржувані судові рішення в означеній частині підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про їх задоволення з наведених вище підстав.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про витребування з користування ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь» спірної земельної ділянки

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема земельними ділянками, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Це правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Отже, враховуючи правовий висновок, вкладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22), а також те, що за відповідачем не було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, з урахуванням положень частини першої статті 216 ЦК України, Верховний Суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту, якого намагався досягнути позивач за наслідками розгляду справи, є повернення земельної ділянки у володіння ОСОБА_1 .

Протилежне розуміння норм права та оцінка спірних правовідносин з урахуванням усіх обставин справи суперечитиме завданню цивільного судочинства, визначеному у частині першій статті 2 ЦПК України, оскільки лише констатація такого висновку у мотивувальній частині судового рішення не призведе до застосування ефективного захисту порушених прав та інтересів юридичної особи позивача.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Саме тому, суди попередніх інстанцій повинні були застосувати наслідки недійсності правочину - договору оренди земельної ділянки, укладеного

між ОСОБА_1 та ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь», зареєстрованого 24 жовтня 2012 року у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 122100004001855, повернувши у володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,88 га, кадастровий номер 1221085500:01:068:0623, що розташована на території Зарічанської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки підлягають скасуванню з прийняттям в означеній частині нової постанови про їх задоволення з наведених вище підстав.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування з користування ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь» спірної земельної ділянки слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог в означеній частині, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, то понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 2 880 грн підлягають стягненню з ТОВ «Верхньодніпровське СПА «Промінь» на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений

між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь», зареєстрований 24 жовтня 2012 року у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 122100004001855.

Застосувати наслідки недійсності правочину - договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь», зареєстрованого 24 жовтня 2012 року у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 122100004001855, повернувши у володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,88 га, кадастровий номер 1221085500:01:068:0623, що розташована на території Зарічанської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь», третя особа - ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки змінити у мотивувальній частині, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 2 880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк