Постанова

від 05.09.2023 по справі 910/2872/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2023 р. м.Київ Справа№ 910/2872/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 03.05.2023

у справі № 910/2872/23 (суддя О.А. Грєхова)

за позовом Приватного підприємства "Фенікс Агро"

до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі Філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Ізюмський комбінат хлібопродуктів"

про стягнення інфляційних втрат по Договору поставки № ПК-353-ДПЗКУ від 28.09.2021 в розмірі 156 785,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне підприємство "Фенікс Агро" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі Філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Ізюмський комбінат хлібопродуктів" про стягнення інфляційних втрат по Договору поставки № ПК-353-ДПЗКУ від 28.09.2021 в розмірі 156 785,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № ПК-353-ДПЗКУ від 28.09.2021, в частині здійснення розрахунків.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач в обгрунтування заперечень проти позову посилався на те, що вимоги про стягнення інфляційних втрат за лютий 2022 року вже були предметом розгляду у справі № 910/3038/22, що вбачається, зокрема долученої позивачем у даній справі заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої у справі № 910/3038/22, з урахуванням якої ухвалювалось рішення. Також відповідач зазначав, що з огляду на дію форс-мажорних обставин, відсутні правові підстави для відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором в період з 06.03.2022 по 11.09.2022, оскільки в період з 06.03.2022 по 11.09.2022 філія була окупована російськими військами, в зв`язку з чим, відповідач з метою засвідчення форс-мажорних обставин звернувся до Торгово-промислової палати України та очікує на відповідь.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 910/2872/23 позов Приватного підприємства "Фенікс Агро" задоволено частково, а саме: стягнуто з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1; ідентифікаційний код: 37243279) в особі Філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Ізюмський комбінат хлібопродуктів" (64319, Харківська обл., Ізюмський р-н, село Капитолівка; ідентифікаційний код: 37506096) на користь Приватного підприємства "Фенікс Агро" (20302, Черкаська обл., м. Умань, вул. Гонти, буд. 3; ідентифікаційний код: 36780586) інфляційні втрати у розмірі 144 812 (сто сорок чотири тисячі вісімсот дванадцять) грн. 21 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 479 (дві тисячі чотириста сімдесят дев`ять) грн. 03 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що :

- жодних доказів повідомлення відповідачем позивача, в порядку пункту 11.2. Договору, про виникнення обставини непереборної сили, не надано, як і не наведено обставин, які були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання - здійснення розрахунків, строк виконання якого настав задовго до повномасштабного вторгнення росії;

- відповідачем не застосований порядок врахування форс-мажорних обставин, не доведений їх вплив на виконання зобов`язання зі здійснення розрахунків за отриманий товар;

- юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи спірний договір в період дії карантину, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання зі здійснення розрахунків та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк;

- суд врахував заперечення відповідача щодо повторного нарахування позивачем інфляційних втрат за лютий 2022 року, що вбачається в тому числі, із наданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої у справу № 910/3038/22, з урахуванням якої ухвалювалось рішення у справі № 910/3038/22;

- здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом першої інстанції встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 144 812,21 грн. інфляційних втрат з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач - Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України (23.05.2023 згідно штемпеля канцелярії суду на апеляційній скарзі, яка направлена на електронну пошту суду) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції безпідставно не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, зроблені судом висновки у оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права (ч. 4 ст. 11, ч. 3 ст. 86, ч.ч. 2, 5 ст. 236 ГПК України) та неправильно застосовано норми матеріального права (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Зокрема, скаржник вказував, що з огляду на дію форс-мажорних обставин, відсутні правові підстави для відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором в період з 06.03.2022 по 11.09.2022, оскільки в період з 06.03.2022 по 11.09.2022 філія знаходилась на території окупації російськими військами, а отже, була неспроможна виконати зобов`язання щодо здійснення розрахунків за договором. Наведене свідчить про звільнення відповідача від відповідальності за невиконання договору згідно з ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України та п. 11.1 договору.

При цьому, скаржник вказував, що відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення позивача про виникнення обставин непереборної сили, не позбавляє відповідача права посилатися на дію таких обставин, як на підставу звільнення від відповідальності в порядку ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

27.06.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято до розгляду у відповідності до ст. 119, ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач вказує, що він належним чином виконав свої договірні зобов`язання відповідно до умов укладеного Договору. Крім того, відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, перебування працівників у лавах ЗСУ, як не наведено і інших обставин, які б перешкоджали суб`єкту господарювання здійснити підприємницьку діяльність під час дії воєнного стану. Також, від відповідача не надходило жодних повідомлень про наявність обставин непереборної сили.

При цьому, позивач вказував, що обов`язок відповідача виконати своє грошове зобов`язання по договору настав задовго до повномасштабного вторгнення росії на територію України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 23.05.2023, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 910/2872/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/2872/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 910/2872/23.

31.05.2023 на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/2872/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 910/2872/23 залишено без руху. Протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, скаржник надано право усунути недоліки, подавши до Північного апеляційного господарського суду:

- докази сплати судового збору в сумі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 00 коп. за оскарження рішення суду першої інстанції в повному обсязі;

- докази направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів Приватному підприємству "Фенікс Агро" за юридичною адресою місцезнаходження, а саме: вул. Гонти, буд. 3 , м. Гонти, м. Умань, Черкаська обл. 20302, листом з описом вкладеного, у відповідності до приписів ст. 259 Господарського процесуального кодексу України.

19.06.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" заява про усунення недоліків, до якої долучено:

- платіжна інструкція № 5712 від 08.06.2023 про сплату судового збору в розмірі 4026,00 грн. за подання апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 910/2872/23;

- докази направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів Приватному підприємству "Фенікс Агро" за юридичною адресою місцезнаходження, а саме: вул. Гонти, буд. 3 , м. Гонти, м. Умань, Черкаська обл. 20302, листом з описом вкладеного з фіскальним чеком.

Судом встановлено, що скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги, що є підставою для відкриття апеляційного провадження згідно з ст. 262 Господарського процесуального кодексу України.

При дослідженні судом апеляційної інстанції встановлено, що скаржником в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 910/2872/23.

В свою чергу, рішення Господарського суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 910/2872/23 ухвалено 03.05.2023, а отже, 20-деннй строк на його оскарження, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, тривав до 23.05.2023 включно.

Згідно штемпеля канцелярії Північного апеляційного господарського суду, апеляційна скарга подана Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на електронну адресу суду 23.05.2023, тобто в межах строку, встановленого ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, і що відповідає ч. 7 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, оскільки Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не пропущено обумовлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України строк на подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, а тому клопотання Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про поновлення відповідного строку, залишається судом без розгляду.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2684 гривень.

Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 268 400,00 грн. грн. (2 684,00 грн * 100 = 268 400,00 грн.) - станом на момент звернення з відповідним позовом та на момент звернення з апеляційною скаргою.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога щодо стягнення коштів у розмірі 156 785,59 грн. вказана справа, у відповідності до приписів п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/2872/23 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду м. Києва від 03.05.2023. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 надіслана учасникам справи засобами електронного зв`язку у їх офіційні електронні кабінети, про що складено відповідні довідки.

Отже, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, і воєнний стан неодноразово продовжувався в Україні відповідними Указами і триває на даний час.

Крім того, керуючись статтею 3 Конституції України, статтями 10, 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтями 2, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022, враховуючи положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", розпоряджень Ради оборони міста Києва, прийнятих відповідно до статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" наказано тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 64 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що підтверджується наявними матеріалами справи, 28 вересня 2021 року між Приватним підприємством "Фенікс Агро" (далі - постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії АТ "ДПЗКУ" "Ізюмський КХП" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір постачання незернової сировини №ПК-353-ДПЗКУ (далі - Договір), за умовами якого, постачальник зобов`язується поставити та передати покупцю у власність не зернову сировину для виготовлення комбікормів на філію АТ "ДПЗКУ "Ізюмський КХП", яка знаходиться за адресою: Харківська обл., Ізюмський район, с. Капитолівка, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього Договору.

За умовами п. 4.1 Договору, розрахунки за товар проводяться на умовах 100 % після оплати на підставі отриманого рахунку-фактури постачальника протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати поставки товару та за наявності оригіналів товаро-супровідних документів на відповідну партію товару і виключно після реєстрації постачальником податкових накладних на відповідні партії товару в ЄДРПН. У випадку якщо постачальник не зареєстрував податкові накладні на відповідні партії товару в ЄДРПН, покупець здійснює оплату за товар в наступному порядку:

80 % вартості товару - оплата шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника, який визначений у цьому договорі протягом 7 (семи) календарних днів з моменту поставки партії товару;

20 % вартості товару - протягом 7 (семи) календарних днів після реєстрації Постачальником податкових накладних в єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 5.5 Договору, датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної на приймання товару та/або підписання акту прийому-передачі товару уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідно до п. 9.1 Договору, приймання товару здійснюється покупцем при наявності оригіналів товаро-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, видаткової накладної або акту приймання-передачі товару з обов`язковим вказуванням місця складання первинного документа, податкової накладної на товар, рахунку-фактури, документів, підтверджуючих якість товару (якісне посвідчення, ветеринарне свідоцтво ф. №2, експертні висновки, протоколи випробувань виробника, реєстраційні посвідчення, сертифікати відповідності, технологічну схему виробництва (оригінальну) підтверджену виробником (від закупки сировини до поставки поставщику готового кормового матеріалу та транспортуванню кінцевому споживачу). В разі відсутності на товар супровідного ветеринарного висновку (свідоцтва) покупець має право отримати такий висновок у місцевій ветеринарній службі. Понесені при цьому витрати відшкодовуються постачальником згідно виставленого рахунку покупця.

Пунктом 9.5 Договору узгоджено, що підтвердженням одержання товару покупцем є підписані уповноваженими представниками обох сторін документи про отримання товару.

На виконання умов Договору сторонами узгоджено наступні Специфікації: №1 від 29.09.2021 на суму 457 500,00 грн., №2 від 29.09.2021 на суму 457 500,00 грн., №3 від 05.10.2021 на суму 450 000,00 грн. та №4 від 03.11.2021 на суму 397 500,00 грн., товар за якими позивачем поставлено згідно наступних видаткових накладних: РН-022629 від 08.10.2021 на суму 404 796,00 грн., РН-022675 від 11.10.2021 на суму 439 566,00 грн., РН-022785 від 13.10.2021 на суму 398 880,00 грн., РН-023440 від 05.11.2021 на суму 179 034,00 грн. та РН-023455 від 08.11.2021 на суму 176 490,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/3038/22, позов задоволено частково, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2023, стягнути з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі Філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Ізюмський комбінат хлібопродуктів" на користь Приватного підприємства "Фенікс Агро" 603 524,00 грн. основного боргу, 30 328,15 грн. пені, 4 984,92 грн. 3 % річних, 14 750,24 грн. інфляційних втрат, а також 9 803,80 грн. судового збору, в задоволенні інших позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 207,19 грн., 537,30 грн. 3% річних та 8450,46 грн. інфляційних втрат - відмовлено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/3038/22, зокрема встановлено наступні обставини, які в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню:

- у відповідності до положень п. 4.1. Договору, постачальником здійснено реєстрацію податкових накладних за всіма господарськими операціями, а отже відповідач зобов`язаний здійснити сплату вартості поставленого товару в повному обсязі;

- постачальником були виставлені покупцю рахунки на оплату вартості поставленого товару, натомість, відповідач здійснив часткову оплату 80 % вартості товару лише по трьом видатковим накладним на загальну суму 995 242,00 грн., решту вартості поставленого товару у розмірі 603 524,00 грн. сплачено не було;

- поставка товару за спірними видатковими накладними відбулась в жовтні та листопаді 2021 року за адресою Харківська обл., Ізюмський р-н, село Капитолівка, тобто ще до початку повномасштабного вторгнення росії на територію України та введенням указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX з подальшими змінами, в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та окупацією вказаної території в Ізюмському районі, що є загальновідомим фактом;

- відповідач не звертався до позивача з вимогами в порядку статті 666 ЦК України про надання всіх товаро-супровідних документів, або з повідомленням в порядку статті 688 ЦК України про порушення умов договору щодо якості товару, також в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач скористався правом наданим йому п. 2.2. Договору та повернув позивачеві неякісний (такий, що не відповідає вимогам системи GМР+) та (або) небезпечний Товар до 24.02.2022.

Позивач в обгрнутування позовних вимог вказував, що сума заборгованості у розмірі 603 524,00 грн. за поставлений за Договором товар, стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/3038/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2023,- не була сплачена, в зв`язку з чим, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати за період з 01.02.2022 по 31.01.2023 включно у розмірі 603 524,00 грн.

Відповідач заперечуючи проти позову зазначав, що вимоги про стягнення інфляційних втрат за лютий 2022 року вже були предметом розгляду у справі № 910/3038/22, що вбачається, зокрема долученої позивачем у даній справі заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої у справі № 910/3038/22, з урахуванням якої ухвалювалось рішення. Також відповідач зазначав, що з огляду на дію форс-мажорних обставин, відсутні правові підстави для відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором в період з 06.03.2022 по 11.09.2022, оскільки в період з 06.03.2022 по 11.09.2022 філія була окупована російськими військами, в зв`язку з чим, відповідач з метою засвідчення форс-мажорних обставин звернувся до Торгово-промислової палати України та очікує на відповідь.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Главою 54 Цивільного кодексу України та Главою 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції., виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604-609 Цивільного кодексу України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на обставини справи, відповідач своїми діями порушив зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої законом.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Cтаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Отже, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо сплати вартості поставленого за Договором товару, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечувалось учасниками спору, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/3038/22, позов задоволено частково, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2023, стягнути з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі Філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Ізюмський комбінат хлібопродуктів" на користь Приватного підприємства "Фенікс Агро" 603 524,00 грн. основного боргу, 30 328,15 грн. пені, 4 984,92 грн. 3 % річних, 14 750,24 грн. інфляційних втрат, а також 9 803,80 грн. судового збору, в задоволенні інших позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 207,19 грн., 537,30 грн. 3% річних та 8450,46 грн. інфляційних втрат - відмовлено.

Однак, залишок заборгованості за поставлений товар у розмірі 603 524,00 грн. сплачено відповідачем не було, доказів протилежного сторонами до матеріалів справи не надано ні суду першої інстанції під час розгляду спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи.

Приписами частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Аналогічне визначення форс-мажорних обставин міститься у Регламенті засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (далі - Регламент). Форс-мажорними можуть бути визнані ті обставини, які не зазначені у вищенаведеному переліку, проте, відповідають критеріям форс-мажорних згідно з положеннями пункту 6.9 цього Регламенту, не суперечать законодавству України і узгоджені сторонами у договорі, контракті, угоді як такі, що звільняють їх від цивільно-правової відповідальності.

Пунктом 6.9 Регламенту передбачено, що надані заявником документи для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) мають свідчити про: надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін); непередбачуваність обставин (їх настання або наслідки неможливо було передбачити, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов`язання або до настання відповідного обов`язку); невідворотність (непереборність) обставин (неминучість події/подій та/або її/їх наслідків); причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 викладені висновки про те, що:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідно до пунктів 11.1-11.4 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували піл час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

У разі коли строк дії обстав н непереборної сили продовжується більше ніж 30 днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України повідомлення відповідачем позивача, в порядку пункту 11.2. Договору, про виникнення обставини непереборної сили, - матеріали справи не містять, як і не наведено обставин, які були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання - здійснення розрахунків, строк виконання якого настав до повномасштабного вторгнення росії.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду та умов пункту 11.2. Договору, відповідачем не застосований порядок врахування форс-мажорних обставин, не доведений їх вплив на виконання зобов`язання зі здійснення розрахунків за отриманий товар. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

При цьому, підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що обставина введення на території України воєнного стану 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України - не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків за договором, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Доводи скаржника про те, що відсутні правові підстави для відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором в період з 06.03.2022 по 11.09.2022, оскільки в період з 06.03.2022 по 11.09.2022 філія знаходилась на території окупації російськими військами, а отже, була неспроможна виконати зобов`язання щодо здійснення розрахунків за договором - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки по -перше, відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, перебування працівників у лавах ЗСУ, як не наведено і інших обставин, які б перешкоджали суб`єкту господарювання здійснити підприємницьку діяльність під час дії воєнного стану. А по-друге, за умовами укладеного договору, розрахунок за поставлений товар мав бути здійснений саме відповідачем, як стороною покупця за договором (п. 4.1, п. 4.4, п. 7.1.1), а не філією.

Водночас, суд першої інстанції обгрунтовано врахував заперечення відповідача щодо повторного нарахування позивачем інфляційних втрат за лютий 2022 року, що вбачається в тому числі, із наданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої у справу № 910/3038/22, з урахуванням якої судом першої інстанції ухвалювалось рішення у справі № 910/3038/22.

Відтак, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат щодо сум, строків і ставок нарахувань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 144 812,21 грн. інфляційних втрат за період з березня 2022 по січень 2023 року, а тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з відмовою у решті заявлених інфляційних втрат. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Отже, доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права (ч. 4 ст. 11, ч. 3 ст. 86, ч.ч. 2, 5 ст. 236 ГПК України) та неправильно застосовано норми матеріального права (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») - не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, є необґрунтованими та відхиляються судом апеляційної інстанції.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній справі щодо спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким частково задоволено позов та стягнуто з відповідача на користь позивача 144 812,21 грн. інфляційних втрат.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладених в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 910/2872/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 910/2872/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 910/2872/23 -залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/2872/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала