Рішення

від 22.08.2023 по справі 918/568/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/568/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюк В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Фермерського господарства "П`ятигірське"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро"

про стягнення заборгованості в сумі 1 589 760 грн. 00 коп.

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро"

до відповідача: Фермерського господарства "П`ятигірське"

про визнання недійсним договору

В засіданні приймали участь:

від позивача (за первісним позовом): Кулай Ольга Іванівна (в залі суду) - паспорт громадянина України № НОМЕР_1 від 05 серпня 2019 року;

від відповідача (за первісним позовом): Казарян Арам Оганесович (поза межами залу суду) - ордер на надання правової (правничої) допомоги серія ВХ № 1040348 від 08 лютого 2023 року.

Описова частина:

09 червня 2023 року Фермерське господарство "П`ятигірське" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" про стягнення в сумі 1 589 760 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 13 червня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/568/23 за позовною заявою Фермерського господарства "П`ятигірське" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" про стягнення в сумі 1 589 760 грн. 00 коп. Визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 11 липня 2023 року.

10 липня 2023 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" (відповідач за первісним позовом) до відповідача Фермерського господарства "П`ятигірське" (позивач за первісним позовом) про визнання недійсним договору.

10 липня 2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнє просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ФГ "П`ятигірське" в повному обсязі, прийняти зустрічну позовну заяву, якою визнати недійсним договір відповідального зберігання майна від 23 квітня 2020 року № 03-ФГ-200423/1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" та Фермерським господарством "П`ятигірське".

Ухвалою суду від 10 липня 2023 року прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" (відповідач за первісним позовом) до відповідача Фермерського господарства "П`ятигірське" (позивач за первісним позовом) про визнання недійсним договору, до спільного розгляду з первісним позовом у справі №918/568/23, об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом у справі № 918/568/23. Підготовче засідання у справі №918/568/23 призначено на 11 липня 2023 року.

Ухвалою суду від 11 липня 2023 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 25 липня 2023 року .

13 липня 2023 року на електрону адресу суду від Фермерського господарства "П`ятигірське" (відповідач за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому останнє просить суд відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог та відповідь на відзив за первісним позовом.

17 липня 2023 року на електрону адресу суду від представника Фермерського господарства "П`ятигірське" (позивач за первісним позовом) надійшло клопотання про витребування доказів, а саме витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" (відповідач за первісним позовом) договір купівлі - продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 01.06.2023 року з додатком №1 та копію рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" від 01.06.2023 року на підставі якого затверджено вищевказаний договір. Вказане клопотання розглянуто та в задоволенні якого відмовлено.

Ухвалою суду від 25 липня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 08 серпня 2023 року.

У судовому засіданні 08 серпня 2023 року оголошено перерву у судовому засіданні до 22 серпня 2023 року.

В судовому засіданні 22 серпня 2023 року представник позивача (за первісним позовом) наполягав на задоволенні первісного позову, а також вказував на безпідставність зустрічного позову, в свою чергу, представник відповідача (за первісним позовом) заперечив проти задоволення первісного позову, наголошував на ґрунтовності зустрічної позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви, з огляду на наступне.

Мотивувальна частина:

23 квітня 2020 року між Фермерським господарством «П`ятигірське» (надалі - позивач, поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Устя Агро» (надалі - відповідач, зберігач) укладено договір відповідального зберігання майна № ОЗ-ФГ-200423/1 (надалі - договір), предметом якого є зобов`язання Поклажодавця передати на відповідальне зберігання Зберігачеві Майно, а Зберігач має зобов`язання прийняти на відповідальне зберігання Майно, та в подальшому повернути.

У відповідності до пункту 1 договору в порядку та умовах, визначених цим договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору наступне майно: карбамідно-аміачну суміш №32, кількість тон 88, 32.

Майно не може використовуватися в діяльності зберігача (пункт 1.3. договору).

Майно не може бути передане зберігачем в оренду, заставу, відчужене будь-яким способом (пункт 1.4. договору).

Згідно пункту 3.1.1. поклажодавець зобов`язаний передати зберігачеві майно на зберігання протягом 5 днів після укладення цього договору за актом приймання-передачі.

Як свідчать матеріали справи, 23.04.2020 року між сторонами підписано акт приймання-передачі до договору відповідального зберігання майна № 03-ФГ-200423/1, за яким Поклажодавець передав, а Зберігай прийняв на відповідальне зберігання Карбамідно-аміачну суміш , в кількості 88,32 тон.

Отже, судом встановлено, позивачем передано на виконання договору відповідального зберігання майно, а відповідачем вказане майно отримано, що стверджується актом приймання-передавання.

Вказаний факт також не спростований відповідачем, зокрема жодних доказів до матеріалів справи не долучено.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання і діє до 31 серпня 2020 року, строк дії договору продовжується до кінця відповідного календарного року, якщо жодна із сторін протягом дії договору не заперечила проти його продовження. Кількість пролонгацій не обмежується (п.6.1 Договору).

Відповідно до п.2.1.2 вказаного договору права та обов`язки зберігача: Повернути майно Поклажодавцеві за актом приймання-передачі протягом 5 днів після припинення/розірвання договору/отримання вимоги від Поклажодавця щодо повернення майна, у стані, в якому воно було одержане для зберігання.

Як свідчать матеріали справи, 28 січня 2021 року ТОВ «Устя Агро», в особі директора Родюк-Цуркова Андрія Володимировича отримано від ФГ «П`ятигірське» на електронну пошту, за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 (зазначена в договорі зберігання).

Вказана обставина підтверджується скріншотом із пошти відповідальної особи позивача, долученим до матеріалів справи.

Крім того, 30 січня 2021 року позивачем було надіслано на юридичну адресу ТОВ «Устя-Агро» претензію (вимогу) по договору відповідального зберігання майна № 03-ФГ- 200423/1, з вимогою терміново:

1) повернути Майно передане Вам на зберігання згідно договору відповідального зберігання майна № 03-ФГ-200423/1, а саме Карбамідно-аміачну суміш , в кількості 83.22 тони, у стані, в якому воно було одержане для зберігання з тими самими якісними показниками; або

2) перерахувати на наш поточний рахунок р/р НОМЕР_2 в АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» МФО 320984 суму еквівалентну вартості Майна, котре було передане на зберігання згідно договору відповідального зберігання майна № 03- ФГ-200423/1, що становить 609 408,00 гри. (шістсот дев`ять тисяч чотириста вісім гривень 00 коп.) з ПДВ , згідно розрахунку по вартості майна на дату надсилання претензії.

Вищевказана вимога позивача до відповідача, залишена без відповіді та задоволення останнім, доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем не долучені.

Отже, з матеріалів справи судом встановлено, за укладеним між сторонами договором, позивач передав на зберігання майно, а відповідач в свою чергу отримав майно, однак за вимогою позивача не повернув останнє, всупереч умовам договору.

В даному випадку слід вказати на наступні норми закону.

Відповідно до положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до положень ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Крім того, ст. 949 Цивільного кодексу України, зберігай зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такою самого роду та такої самої якості.

Суд констатує, оскільки претензію (вимогу) про повернення майни Відповідачу було направлено 28 січня 2021 року на електронну адресу та 30 січня 2021 року відповідно на юридичну адресу, виходячи з умов Договору відповідального зберігання від 23 квітня 2020 року, а також приписів статті 530 Цивільного Кодексу України, строк повернення Позивачу майна, переданого на зберігання - настав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правовими.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати ти гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких УМОВ та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України ).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки за порушення зобов`язання, одним з яких є сплата неустойки (штраф, пеня), а порушенням зобов`язання є його не виконання.

Отже, строк зберігання згідно Договору закінчився, майно поклажодавцю, станом на момент розгляду справи не повернуто зберігачем, доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем не долучені.

Згідно статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості (частина 2 вказаної статті).

Оскільки, як зазначалося вище, майно яке було передане для відповідача позивачем на зберігання, не повернуто, будь яких пояснень щодо неповернення майна матеріали справи не містять, отже у відповідності до статті 951 ЦК України, відповідач зобов`язаний відшкодувати вартість неповернутого майна.

Щодо вартості майна, слід вказати наступне.

Як було з`ясовано судом, 83.32тони - в такій кількості передано Карбамідно-аміачну суміш на зберігання, згідно Договору для відповідача.

Позивачем долучено до матеріалів справи договори, на продаж Карбамідно-аміачної суміші, станом на момент розгляду справи, з яких вбачається, що ціна 1 тонни становить 18 000, 00 грн.з ПДВ.

Отже, вартість Майна, на момент розгляду справи, що зберігається ТОВ «Устя Агро» становить - 88,32*18 000,00= 1 589 760,00 грн.

Суд констатує, позивачем доведено вартість неповернутого майна ТОВ «Устя Агро» на момент розгляду справи, в свою чергу відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували або вказували на безпідставність розрахунку суми позову ФГ «П`ятигірське».

З огляду на зазначене, первісний позов є доведений та обґрунтований, відповідачем не спростований, а тому судом задовольняється в повному обсязі, до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Устя Агро» на користь Фермерського господарства «П`ятигірське» згідно Договору відповідального зберігання майна № 03-ФГ-200423/1 підлягає вартість неповернутого майна в розмірі 1 589 760, 00 грн.

Крім того, в межах даної справи ТОВ «Устя Агро» було заявлено зустрічну позовну заяву до ФГ «П`ятигірське» про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна № ОЗ-ФГ-200423/1 від 23.04.2020 року.

Щодо вказаної зустрічної позовної заяви, суд звертає увагу на наступне.

Як на підставу недійсності договору, відповідач за первісним позовом зазначає перевищення повноважень директором ТОВ «Устя Агро», визначених Статутом останнього, а також статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», зокрема рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правовику, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Матеріали справи містять статут Товариства з обмеженою відповідальністю «УСТЯ АГРО».

Згідно статуту, ТОВ «УСТЯ АГРО» створено та здійснює господарську, фінансово-інвестиційну, комерційну та іншу діяльність з метою отримання прибутку.

Цей Статут регулює діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю «УСТЯ АГРО», (далі за текстом - «Товариство») відповідно до Цивільного Кодексу України, Господарського Кодексу України, Законів України «Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та чинного законодавства України.

Згідно пункту 5.1. Статут Товариство з моменту його державної реєстрації є юридичною особою приватного права. Товариство може займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України та відповідає меті створення Товариства. Товариство може мати самостійний баланс, поточний та інші рахунки /в т.ч. валютні/ в банках України та за кордоном, круглу печатку із своїм найменуванням та штампи, емблему, бланки Із своїми реквізитами, товарний знак, відповідно зареєстрований, та інші атрибути.

Згідно з пунктом 11.1. Статуту органами Товариства є: а) Загальні збори учасників Товариства; б) виконавчий орган.

Загальні збори учасників є вищим органом Товариства (пункт 12.1. Статуту).

Розділом 13 Статуту визначено, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності Товариства.

13.2. До компетенції 13.2. До компетенції Загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності Товариства; 2) внесення змін до статуту Товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру Статутного капіталу Товариства; 4) затвердження грошової оцінки не грошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками Товариства; 6) обрання одноосібного виконавчого органу Товариства, встановлення розміру винагороди виконавчому органу Товариства; 7) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу Товариства; 8) створення інших органів Товариства, визначення порядку їх діяльності; 9) прийняття рішення про придбання Товариством частки (частини частки) учасника; 10) затвердження результатів діяльності Товариства за рік або інший період; 11) розподіл чистого прибутку Товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 12) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення Товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення Товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу Товариства; 13) прийняття інших рішень, віднесених до компетенції Загальних зборів учасників.

Загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності Товариства; 2) внесення змін до статуту Товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру Статутного капіталу Товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками Товариства; 6) обрання одноосібного виконавчого органу Товариства, встановлення розміру винагороди виконавчому органу Товариства; 7) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу Товариства; 8) створення інших органів Товариства, визначення порядку їх діяльності; 9) прийняття рішення про придбання Товариством частки (частини частки) учасника; 10) затвердження результатів діяльності Товариства за рік або інший період; 11) розподіл чистого прибутку Товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 12) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення Товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення Товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу Товариства; 13) прийняття інших рішень, віднесених до компетенції Загальних зборів учасників.13.3. До виключної компетенції Загальних зборів учасників статутом Товариства також може бути віднесено вирішення інших питань.

У відповідності до розділу 16 статуту визначено виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю Товариства.

16.2. До компетенції виконавчого органу Товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю Товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції Загальних зборів учасників товариства.

16.3. Виконавчий орган Товариства підзвітний Загальним зборам учасників Товариства та організовує виконання їхніх рішень.

16.4. Виконавчий орган Товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор".

16.5. Директор Товариства може діяти від імені Товариства без довіреності. Якщо директор на час своєї відсутності призначив тимчасового виконувача обов`язків, то він несе солідарну відповідальність перед Товариством разом із призначеною ним особою.

16.6. Повноваження директора можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача обов`язків. У разі припинення повноважень директора договір із цією особою вважається припиненим.

Згідно розділу 17 Статуту ТОВ "УСТЯ АГРО" визначено що Директор Товариства повинен діяти добросовісно і розумно в інтересах Товариства.

17.2. Директор Товариства несе відповідальність перед Товариством за збитки, заподіяні Товариству його винними діями або бездіяльністю.

17.3. Директор Товариства звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

17.4. Відповідальність директора Товариства перед Товариством відповідно є солідарною.

17.5. Директор Товариства не може без згоди Загальних зборів учасників:

1) здійснювати господарську діяльність як фізична особа - підприємець у сфері діяльності Товариства;

2) бути учасником повного Товариства або повним учасником командитного Товариства, що здійснює діяльність у сфері діяльності Товариства;

3) бути членом виконавчого органу іншого суб`єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності Товариства.

17.6. Порушення обов`язків, передбачених пунктом 17.5. цієї статті, є підставою для розірвання Товариством договору (контракту) з такою особою без виплати компенсації.

Суд констатує, проаналізувавши Статут ТОВ "УСТЯ АГРО", до останнього не включено будь яких обмежень щодо суми укладення правочинів з третіми особами, або ж положень щодо визначення критеріїв значного правочину, та, відповідно, відсутній і особливий порядок надання згоди органом Товариства на вчинення директором тих чи інших правочині.

Навпаки, пунктами 16.4. та 16.5. Статуту ТОВ "УСТЯ АГРО" визначено, що виконавчий орган Товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор". Директор Товариства може діяти від імені Товариства без довіреності.

Слід зазначити, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (тут і далі в редакції чинній на час укладення оспорюваного Договору) цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників.

Згідно із частинами 1 та 4 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

В свою чергу частиною 1 статті 40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що члени наглядової ради товариства та члени виконавчого органу товариства повинні діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства.

Частиною 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" унормовано, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Вказана норма є імперативною і вказує на необхідність надання згоди загальними зборами у будь-якому випадку, якщо йдеться про вчинення правочину, вартість якого станом на дату вчинення перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності.

Як вказує відповідач за первісним позовом, що директор ТОВ «Устя Агро» при укладанні договору, вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого договору, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, зобов`язаний отримати згоду Загальних зборів учасників ТОВ «Устя Агро» при вчиненні такого правочину.

Для підтвердження або спростування вказаних відповідачем за зустрічним позовом тверджень, суд проаналізував надані документи, щодо фінансової діяльності ТОВ "УСТЯ АГРО" за 2019 рік.

Крім того, слід вказати на наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мікропідприємствами є підприємства, показники яких на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких критеріїв: балансова вартість активів - до 350 тисяч євро включно; - чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 700 тисяч євро включно; середня кількість працівників - до 10 осіб включно.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та абзацу 13 пункту 2 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2000 р. № 419 для мікропідприємств, малих підприємств, непідприємницьких товариств і представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності, крім тих, що зобов`язані складати фінансову звітність за міжнародними стандартами, встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу та звіту про фінансові результати.

Підприємства, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» належать до мікропідприємств, непідприємницькі товариства (крім тих, що зобов`язані складати фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) та підприємства, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства, подають відповідним органам скорочену за показниками річну фінансову звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати. (абз.16 п.2 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419, далі - Порядок).

З наведених норм слідує, що мікропідприємства та малі підприємства не складають проміжну фінансову звітність, а подають виключно річну, що виконано ТОВ «Устя Агро» та подано річну фінансову звітність за 2019 рік.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Перший звітний період новоствореного підприємства може бути менш як 12 місяців, але не більш як 15 місяців.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Устя Агро» було створено та зареєстровано в установленому чинним законодавством порядку 08 серпня 2019 року, про що зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.

Першим звітним періодом ТОВ «Устя Агро» був період, який розпочався з дати створення та закінчився датою подання фінансової звітності за 2019 рік, а саме фінансова звітність на 30 вересня 2020 року.

Отже, останньою затвердженою фінансовою звітністю ТОВ «Устя Агро» на дату укладення Договору є Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 2019 рік (надалі - Звіт).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Чисті активи - сума активів за вирахуванням зобов`язань (п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19, затвердженого наказом Міністерством фінансів України № 163 від 07.07.1999 (з подальшими змінами та доповненнями)).

Враховуючи вищезазначені положення чинного законодавства України та на підставі аналізу показників Звіту можна дійти висновку про наступне:

Станом на кінець 2019 року, «За звітній період» в розділі 2 Звіту, код рядка - 2350) чисті активи ТОВ «Устя Агро» становили -149,2 тис. грн. (від`ємне значення). 2. Станом на кінець 2019 року, «На кінець звітного періоду» в розділі 1 Звіту, код рядка - 1495) показники ТОВ «Устя Агро» становили -139,2 тис. грн.

На переконання відповідача за первісним позовом, оскільки вартість оспорюваного Договору перевищувала вартість чистих активів ТОВ «Устя Агро» більше ніж на 50%, отже без рішення про надання згоди Загальними зборами учасників ТОВ «Устя Агро» про укладання Договору, Директор ТОВ «Устя Агро» не мав права вчиняти цей правочин.

Разом з тим, суд критично ставиться до таких тверджень відповідача за первісним позовом, з огляду на наступне.

Враховуючи те, що на кінець звітного періоду у 2019 році, показники ТОВ "УСТЯ АГРО" були від`ємні, відповідно на підставі статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у 2020 році, директор відповідача за первісним позовом не мав права вчиняти жодних правочині, без погодження загальних зборів ТОВ "УСТЯ АГРО", так як будь який правочин вчинений останнім буде перевищувати 50 відсотків вартості чистих активів, оскільки такі активи є від`ємними.

Покликаючись на зазначене, слід дійти висновку, що усі правочини вчинені ТОВ "УСТЯ АГРО" директором у 2020 році, мали бути погоджені рішенням загальних зборів (виходячи із тверджень відповідача за первісним позовом), однак, матеріали справи не містять жодних доказів того, що такі погодження для директора надавалися при укладенні інших правочинів, до матеріалів справи не долучено ні інших правочинів ні будь яких погоджень.

Слід наголосити, що звертаючись із зустрічним позовом, відповідач за первісним позовом має довести суду належними доказами обставини, на які посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог.

У свою чергу, відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Зі змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину.

Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 910/18812/17, від 8 липня 2019 року в справі №910/19776/17.

Суд констатує той факт, що правчин було вчинено у 2020 році, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження оспорення відповідачем повноважень у свого представника, або оспорювання договору на відповідальне зберігання, або повернення отриманого майна за договором.

В даному випадку, судом береться до уваги і та обставина, що на зберігання було взято майно загальною вагою 88 тон, що по своїй суті є великим обсягом, не помітити який неможливо.

Відповідно, ТОВ "УСТЯ АГРО" зокрема його учасники, могли та мали знати про вчинення оспорюваного правочину, однак жодних дій щодо такого правочину відповідачем за первісним позовом вчинено не було, до моменту подання позову в межах даної справи.

Отже, відповідач за первісним позовом, вчиняв мовчазну згоду, навіть після того, коли отримав претензію на повернення майна, яке було передано на зберігання.

Також, суд зазначає, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства дій з перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Із статуту товариства вбачається, що будь яких обмежень на вчинення директором правочинів, останній не містить, відповідно, позивач за первісним позовом не міг дізнатися із статуту про те, що уповноважена особа відповідача за первісним позовом мала обмеження щодо вчинення правочинів.

Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Разом із цим, у статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Несвоєчасне усунення посадової особи від повноважень через її недобросовісність, або ж через перевищення повноважень, не може автоматично впливати на оцінку попередніх юридичних вчинків. Внутрішні відносини юридичної особи між її учасниками та директором не можуть впливати на права контрагента або створювати перешкоди для провадження господарської діяльності.

Юридична особа повинна самостійно нести відповідальність за негативні наслідки дій своїх посадових осіб та уповноважена захистити свої порушені права шляхом, зокрема, пред`явлення вимог до такої посадової особи про відшкодування заподіяної шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 12 липня 2023 року в справі № 910/13536/21.

Також, слід врахувати наступне.

З поміж викладеного суд зазначає, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Враховуючи викладене вбачається, що дії Позивача в частині визнання недійсним Договору свідчать про недобросовісність сторони та на переконання суду зумовлені виключно небажанням повертати отриманий товар/сплачувати заборгованість, та є суто формальними.

Відповідно до ч.3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З урахуванням прийняття на зберігання майна відповідачем за первісним позовом та підписання акту приймання-передачі, на виконання договору, враховуючи оскарження відповідачем за первісним позовом договору після пред`явлення ФГ "П`ятигірське" позову (справа №918/568/23) про стягнення заборгованості у зв`язку із невиконанням позивачем зобов`язань в частині повернення товару прийнятого на зберігання, суд вважає на необхідність застосування до спірних правовідносин принципу заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також ст. 13 ЦК України про заборону зловживання правами.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені судом обставини, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, судом дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо наявності обставин для визнання недійсним договору відповідального зберігання майна № ОЗ-ФГ-200423/1 від 24.04.2020 року, з підстав порушення положень Статуту відповідача за первісним позовом та Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" (відповідач за первісним позовом) до відповідача Фермерського господарства "П`ятигірське" (позивач за первісним позовом) про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна № ОЗ-ФГ-200423/1 від 23.04.2020 року.

Судові витрати за розгляд зустрічної позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за відповідачем за первісним позовом ТОВ "УСТЯ АГРО".

Оскільки в задоволенні зустрічного позову відмовлено, судом задовольняється первісний позов та до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Устя Агро» на користь Фермерського господарства «П`ятигірське» згідно Договору відповідального зберігання майна № 03-ФГ-200423/1 підлягає вартість неповернутого майна в розмірі 1 589 760, 00 грн.

Судові витрати за розгляд первісної позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Устя Агро» у розмірі 23 847, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити первісний позов.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" ( 34710. вул. Замлинок, 91, с. Устя, Рівненська обл., Гощанський р-н, ЄДРПОУ 43162947) на користь Фермерського господарства "П`ятигірське" (35764, Рівненська обл., 3долбунівський р-н, с.П`ятигори, ЄДРПОУ 24170468) згідно Договору відповідального зберігання майна № 03-ФГ-200423/1: вартість неповернутого майна - 1 589 760 грн 00 коп. (один мільйон п`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч сімсот шістдесят грн 00 коп.) та 23 847 грн 00 коп. (двадцять три тисячі вісімсот сорок сім грн 00 коп.) судового збору.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 01 вересня 2023 року.

Суддя Вадим Торчинюк