Рішення

від 09.08.2023 по справі 362/3995/20

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/3995/20

Провадження № 2/362/170/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2023 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,

за участі секретаря Жеребко Ю.І.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи реєстраційна служба Васильківського міськрайонного управління юстиції, Великосолтанівська сільська рада Васильківського району Київської області, про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

У липні 2020 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокат Новаковська Л. Я. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: реєстраційна служба Васильківського міськрайонного управління юстиції, Великосолтанівська сільська рада Васильківського району Київської області, про визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 (далі- будинок). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилася спадщина.

11 червня 2004 року діти ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, видані державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Бобков О.П., згідно з якими вони отримали по частці у праві власності на будинок. При цьому на частину будинку свідоцтво про право власності не видавалось.

На підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 11.06.2004 року Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації видало позивачам витяги з реєстру речових прав на нерухоме майно: №4738051, №4738070, №4738083 від 14.09.2004 року на будинок.

30.09.2009 року рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області в справі №2-1129-09 свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.06.2004 року, якими було посвідчено право на спадщину позивачів по частці кожному у праві власності на будинок, визнано недійсними. Підставою ухвалення такого рішення було те, що четвертою особою, яка мала право на одержання свідоцтва про право на спадщину був син спадкодавця ОСОБА_8 , останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не прийнявши спадщину. У зв?язку з цим спадкоємці ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не успадкували частину (кожен по 1/8 частці) у праві власності будинку.

На підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області в справі №2-1129-09 державний нотаріус Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Смоліна І.В., 23 грудня 2009 року, видала позивачам свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частку кожному у праві власності на будинок. На підставі зазначених свідоцтв КП Київської обласної ради «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» проведено відповідну реєстрацію права власності (витяги від 27.01.2010 року додаються).

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2010 року в справі №2-632/10, яке набрало законної сили, встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частину кожному у праві власності будинку.

Маючи рішення судів, які набрали законної сили, позивачі звернулися до Державного реєстратора із заявою про реєстрацію речового права на будинок, у якій просили зареєструвати право власності на будинок по частині на позивачів та по 1/8 відповідачів. Крім того, звернулися з заявою щодо реєстрації права власності на земельну ділянку для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, по частині на позивачів та по 1/8 відповідачів. Що стосується земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по 1/3 на позивачів.

Проте, у реєстрації речового права на будинок рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно від 10.06.2020 року № 52584935 було відмовлено, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис, що власниками будинку є позивачі по 1/3 частці в кожного згідно зі свідоцтвами про право на спадщину. У зв?язку з тим, що вказані записи є активними, а свідоцтва про право на спадщину є дійсними, відтак державну реєстрацію права власності по 1/8 частці будинку за відповідачамипровести не можна. Заяву щодо реєстрації права власності на земельні ділянки не було прийнято, обгрунтовуючи в усній формі відсутністю інформації щодо земельних ділянок в резолютивній частині рішення суду.

Представник позивачів вказував, що результатом ухвалення рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.09.2009 року в справі №2-1129-09 та рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2010 року в справі №2-632/10 було визнання за позивачами по частці за кожним та відповідачами по 1/8 частці за кожним у праві власності на будинок.

Посилаючись на положення ст.120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, правові позиції Верховного Суду зазначав, що при переході права власності на будинок до позивачів та відповідачів, в силу ст. 120 ЗК та 377 ЦК, до них переходить і право власності на земельну ділянку для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, частки у власності яких на дану земельну ділянку згідно з ч.4 ст. 120 ЗК повинні відповідати частці у праві власності на будинок. Також окрему увагу звертав на «автоматичність» переходу права власності на земельну ділянку у випадку переходу права власності на цій земельній ділянці будинок.

Щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, представник позивачів вказував,що оскільки рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2010 року про земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у зазначеному рішенні нічого не сказано, то для даної земельної ділянки залишаються в силі право спільної часткової власності з частками встановленими рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.09.2009 року, а саме по 1/3 частці кожному з позивачів у праві спільної часткової власності на земельну ділянку. Отже, позивачі мають по 1/3 частці на кожного у праві спільної часткової власності на земельну ділянку.

Всупереч вимогам закону, Державний реєстратор не здійснив зазначеної реєстрації, чим порушив гарантоване право ч.1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» право позивачів на розгляд їх звернень, а також створив перешкоди у реалізації їхнього права власності на земельну ділянку.

Посилаючись на викладене, з урахуванням змін і доповнень до позовної заяви, поданих 08.05.2021року, представник позивачів просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом ВММ №569310, посвідчене 23.12.2009 року Державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Смоліною І.В., зареєстрованого 27.01.2010 за № 1-4223;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом ВММ №569312, посвідчене 23.12.2009 року Державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Смоліною І.В., зареєстрованого 27.01.2010 за № 1-4229;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом ВММ №569311, посвідчене 23.12.2009 року Державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Смоліною І.В., зареєстрованого 27.01.2010 за № 1-4226;

- визнати право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 у таких частках: ОСОБА_3 -1/4 частина у праві власності; ОСОБА_2 -1/4 частина у праві власності; ОСОБА_1 -1/4 частина у праві власності; ОСОБА_4 1/8 частина у праві власності; ОСОБА_5 - 1/8 частина у праві власності;

- визнати право спільної часткової власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 3221480903 02 005 0016) за адресою: АДРЕСА_1 у таких частках: ОСОБА_3 -1/4 частина у праві власності; ОСОБА_2 -1/4 частина у праві власності; ОСОБА_1 -1/4 частина у праві власності; ОСОБА_4 1/8 частина у праві власності; ОСОБА_5 - 1/8 частина у праві власності;

- визнати право спільної часткової власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 3221480903 02005 0017) за адресою: АДРЕСА_1 у таких частках: ОСОБА_3 -1/3 частина у праві власності; ОСОБА_2 -1/3 частина у праві власності; ОСОБА_1 -1/3 частина у праві власності;

- стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання (т.1 а.с. 108-109).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.12.2020 року задоволено клопотання представника позивачів адвоката Новаковської Л.Я., витребувано у державного нотаріуса Васильківської районної державної нотаріальної контори належним чином завірені копії спадкових справ щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 та витребувано у КП КОР «Васильківське бюро технічної інвентаризації» інвентарну справу на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 129-130).

Не погоджуючись з позовною заявою, відповідачі подали до суду відзив, уякому зазначали, що вони є спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 та не прийняв спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . В зв?язку з тим, що позивачі не визнавали їхні права на спадкове майно, вони звернулися до суду. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2010 року встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнано за ОСОБА_10 та ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частину кожному в будинку АДРЕСА_1 . Факт невизнання позивачами законних прав відповідачів на частину спадкового майна підтверджується рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської областівід 20.09.2009 року, згідно з яким суд задовольнив позовні вимоги позивачів про визнання свідоцтв про право на спадщину по частині кожного спадкового будинку, що були видані їм нотаріусом та про визнання державних актів про право власності на земельні ділянки. Внаслідок чого позивачі звернувшись до нотаріуса та одержали свідоцтва про право на спадщину, зокрема, по 1/3 частцібудинку кожен, а також позивачі в такій же частці вважають себе й власниками земельних ділянок. Що стосується реєстрації права власності на спадкове нерухоме майно, зазначали, що враховуючи наявність рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2010 року, яким визнано за відповідачами право власностів порядку спадкування за законом на 1/8 частину кожному в будинку, вони відповідачі ще в 2012 році виготовили технічний паспорт на будинок щодо їхніх часток у будинку та звертались до державного реєстратора з метою здійснення державної реєстрації нерухомості, проте отримали відмову, оскільки будинок зареєстровано на позивачів. Будучи обізнаними про рішення суду в 2010 році про визнання за відповідачами права власностів порядку спадкування за законом на 1/8 частину кожному в будинку, позивачі з 2012 року по 2020 роки не вживали дій для приведення у відповідність своїх правовстановлюючих документів щодо спірного будинку з зазначенням належних їм за законом часток, а саме по частині кожному. Щодо земельних ділянок вказували, що вони звернулися в установленому законом порядку до Великосолтанівської сільської ради з заявами про передачу їм у приватну власність земельних ділянок у відповідності з їхніми частками - 1/8 частина кожного, про що 11.06.2012 та 18.09.2012 року були прийняті відповідні рішення, що додаються. Разом з цим, державні акти їм видані не були в зв`язку з тим, що земельні ділянки не містять відомостей про суб`єктів права власності. Вважали, що Державний реєстратор обгрунтовано відмовив позивачам у державній реєстрації їхніх прав на нерухоме майно, оскільки за наявності активних записів у Державному реєстрі де право власності позивачів на спірний будинок зареєстровано по 1/3 частині кожного, і відповідно неможливо провести державну реєстрацію права власності як за позивачами так і відповідачами, а за відсутності інформації на спірні земельні ділянки на ім`я позивачів, відповідно й провести державну реєстрацію земельних ділянок також неможливо. Крім того вказували, що набуття права власності регулюється окремими нормами права, і позивачами заявлений позов не для визнання, а для набуття права власності, тому такий позов задоволенню не підлягає. Відмова органу державної реєстрації в оформленні права власності на об`єкт нерухомого майна в зв`язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності. Отже, вважали, що дії позивачів спрямовані на створення штучних перешкод для виконання судового рішення від 16.11.2010 року, яким вже визнано право власності за відповідачами на спірне майно, що фактично зобов`язує позивачів передати майно законним власникам, і не є підставою для звернення до суду. Що стосується розміру заявлених витрат на оплату послуг адвокатів, відповідачі вважали, що він не є співмірним з обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), та часом витраченим для надання послуг. Також зазначили про надання суду клопотання, яке стосується розміру заявлених до відшкодування судових витрат з врахуванням вимог ст.ст. 134, 182, 197 ЦПК України. Посилаючись на наведені обставини, відповідачі просили в задоволенні позову відмовити. (т.1а.с.174-201).

Представник позивачів адвокат Третяк Т.О. подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що позовні вимоги позивачів повністю відповідають приписам, що містяться у рішенні Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2010 року в зв`язку з чим твердження відповідачів про те, що позивачі ігнорували вимоги зазначеного рішення та що зловживали своїми правами є безпідставними та не відповідають дійсності. Крім того, вказував, що зазначеним рішенням визнано право власності відповідачів по 1/8 частині кожному в порядку спадкування лише на будинок, отже відповідачі успадкували після смерті ОСОБА_8 лише будинок. Разом з тим,що стосується земельних ділянок, як встановлено судом у рішенні Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.09.2009 року, то спадкодавець не був власником даних земельних ділянок. Зазначена обставина встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому той факт, що вони не належали до складу спадщини не підлягає доказуванню. Відтак, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221480903:02:005:0016 перейшло у спільну часткову власність позивачів та відповідачів у частках пропорційно до часток у праві власності на будинок, що розташований на цій земельній ділянці, в силу ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. Натомість право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221480903:02:005:0017, не будучи частиною спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , не перейшла у порядку спадкування до відповідачів. Також, зазначав, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» У зв?язку з цим документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку є інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, додана до відзиву відповідачами Інформація з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки має лише інформативне значення і не доводить виникнення права спільної часткової власності на вказані земельні ділянки. З огляду на викладене, просив задовольнити позов у повному обсязі (т.1 а.с. 152-158).

Відповідачі подали до суду заперечення, в якому вказували, що зважаючи на наявність рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2010 року, яким за відповідачами визнано право власності по 1/8 частині в спірному будинку за кожним, позовні вимоги позивачів про визнання вказаного права повторно є неприпустимим та незаконним. Підтримуючи свої доводи,викладені у відзиві, про те, що Державний реєстратор обґрунтовано відмовив позивачам у державній реєстрації їх прав на будинок вважали, що саме позивачі створюють перешкоди в реєстрації прав на нерухоме майно. Також вважають, що пред`явлення позову про визнання права власності з метою спрощення або уникнення встановленої законодавством України тривалої в часі та фінансово затратної для таких осіб процедури оформлення прав на майно є неприпустимим. Щодо земельних ділянок відповідачі зазначали, що вони реалізуючи своє право на безоплатну передачу громадянам України земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, передбачену ст. ст. 120, 121 ЗК України, звернулися до Великосолтанівської сільської ради з відповідними заявами. Рішеннями Великосолтанівської сільської ради від 11.06.2012 року та від 18.09.2012 року їм було передано у власність по 1/8 частині земельних ділянок кожному.Зазначені рішення є чинними, позивачі позовів з приводу незгоди з даними рішеннями щодо передачі відповідачам у власність земельних ділянок не пред`являли. Крім того, вважали, що набуття або перехід права власності на земельні ділянки не може здійснюватись за судовими рішеннями, тому позовні вимоги про визнання права власності на земельні ділянки, в тому числі зі збільшенням своєї частки за рахунок відповідачів, - не відповідають завданням судочинства. Посилаючись на наведені обставини, просили в задоволенні позову відмовити (т.1 а.с. 203-209).

11 лютого 2021 року від відповідачів до суду надійшло клопотання, в якому вони просили відмовити позивачам в задоволенні їх вимог про стягнення судових витрат з відповідачів у повному обсязі (т.1 а.с. 220-235).

24 лютого 2021 року від Васильківської районної державної нотаріальної контори до суду надійшли матеріали, що витребувані ухвалою суду від 01.12.2020 року (т.2 а.с.7-50).

08.05.2021 року представник позивачів адвокат Третяк Т.О. подав до суду заяву про зміну предмета позову та доповнення підстави позову, в якій просив вважати предмет позову змінений, а підставу позову доповненою у спосіб, як це викладено у позовній заяві (зі змінами і доповненнями), що міститься у додатку 1 до цієї заяви (т.2 а.с.66-82).

Відповідачі подали відзив на уточнену позовну заяву, за змістом якого наведені в ньому доводи є аналогічними викладеним у відзиві на позовну заяву та в запереченні доводам. Посилаючись на те, що вимоги позивачів є безпідставними та незаконними, просили в задоволенні позову відмовити. Крім наведеного, відповідачі також просили застосувати наслідки ч. 5 ст. 49 ЦПК України до уточненої позовної заяви (т.2 а.с. 93-97).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03.06.2021 року замінено у даній справі третю особу Великосолтанівської сільської ради Васильківського району Київської області на її правонаступника Калинівську селищну раду Великосолтанівського Старостинського округу (т.2 а.с.106-107).

Представник позивачів - ОСОБА_11 подав відповідь на відзив, у якому позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі. Крім того, зазначав, що оскільки всі докази та документи, які подавали позивачі до позовної заяви та заяви про зміну предмета та доповнення підстави позову від 07.05.2021 року відповідачі отримали, а нових доказів подано не було, то посилання відповідачів на ч. 5 ст. 49 ЦПК України як підставу повернення заяви про зміну предмета та доповнення підстави позову є спробою зловживати правами (т.2 а.с. 115-120).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.08.2021 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті (т.2 а.с. 139-140).

У судове засідання позивачі та його представники не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Позивачі подали до суду заяву, в якій просили розгляд справи проводити за відсутності позивачів та їхніх представників, позовну заяву просили задовольнити в повному обсязі (т.2 а.с.185).

Відповідачі, які належним чином повідомлялись про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явилися, направили повторне клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що вони знаходяться за кордоном. Своїм правом направлення представника в судове засідання не скористалися, представника не направил.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивачі послалися як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві з урахуванням заяви про зміну предмета позову та доповнення підстави позову, та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, враховуючи відзиви та заперечення відповідачів, відповіді позивачів на відзиви відповідачів, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює доказиза своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, щозгідно з матеріалами спадкової справи № 423 відкритої Васильківською державною нотаріальною конторою, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , про що в книзі реєстрації актів про смерть 31 грудня 1997 року внесено запис № 16, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т.2 а.с.11).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина.

Спадкове майно ОСОБА_6 складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , належного померлому ОСОБА_6 на праві приватної власності.

Заповіту ОСОБА_6 не залишив.

Спадкоємцями ОСОБА_6 за законом є його діти: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

ОСОБА_8 син померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , його спадкоємцямиє його дружина ОСОБА_4 та його син ОСОБА_5 , згідно з наявною у спадковій справі заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_1 від 11 червня 2004 року (т.2 а.с. 10).

ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відмовилися від своїх спадкових справ на користь інших спадкоємців, згідно з наявною в спадковій справі заявою (т.2 а.с.9).

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державним нотаріусом Васильківської районної нотаріальної контори Бобковим О.В. 11 червня 2004 року видані свідоцтва про право на спадщину за законом згідно з якими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали по частині житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 (далі будинок), кожен. На частину спадкового майна свідоцтво про право на спадщину не видавалось(т.2 а.с. 24-25).

Згодом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 , треті особи: Васильківська районна державна контора, Васильківське управління земельних ресурсів, Виконавчий комітет Великосолтанівської сільської ради Васильківського району Київської області, про визнання недійсними свідоцтв на спадщину, державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання права власності на житловий будинок.

Згідно з копією рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2009 року в справі № 2-1129-09 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідчені 11 червня 2004 року державним нотаріусом Васильківської районної нотаріальної контори Бобковим О.В., згідно з якими спадкоємцями будинку ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на кожний. Визнано недійсними Державні акти про право власності на земельні ділянки: серії ЯА №342170/45932, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,250 га по АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, виданий 23 березня 2005 року; серії ЯА №342171/45933, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,278 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, виданий 23 березня 2005 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено (т.1 а.с. 52-53, т.2 на звороті а.с.28-29).

При цьому, з матеріалів спадкової справи вбачається, що в спадковій справі наявна заява ОСОБА_4 від 08.09.2009 року, згідно з якою вона зверталася до Васильківської районної нотаріальної конторипро видачу свідоцтва про право на спадщину, про що отримала відповідний лист-відповідь (т.2 а.с. 22-23, 27 на звороті).

23 грудня 2009 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області з заявою, в якій просили видати їм свідоцтва про право на спадщину за законом, що підтверджується наявною у спадковій справі заявою (т.2 а.с.28).

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державним нотаріусомВасильківської районноїнотаріальної конториСмоліною І.В.23грудня 2009року виданісвідоцтва проправо наспадщину зазаконом згідноз якими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули по 1/3 частині спадкового майна - житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , кожен (т.2 а.с. на звороті 38-39).

Також у спадковій справі міститься копія позовної заяви, згідно з якою 09 грудня 2009 року ОСОБА_4 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 подала до Васильківського міськрайонного суду Київської області позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права на частину спадкового майна (т.2 а.с.47-50).

Відповідно до копії рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2010 року в справі № 2-632/10, з урахуванням виправленої ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2011 року описки, позов ОСОБА_4 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 задоволено. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частину кожному в будинку АДРЕСА_1 , згідно з копіями судових рішень (т.1 а.с.55-56).

Відповідно до наданої позивачами копії рішення Державного реєстратора від 10 червня 2020 року № 52584935, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про проведення реєстрації права власності на 1/8 частку житлового будинку, що розташований АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено у державні реєстрації права власності в зв?язку з тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на вказаний будинок за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 1/3 частину за кожним на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом за №№ 1-4223,1-4229,1-4226, виданих 23.12.2009 року державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Смоліною І.В. Також, в рішенні зазначено, що оскільки вказані записи є активними, а свідоцтва про право на спадщину є дійсними, неможливо провести державну реєстрацію права власності по 1/8 частці будинку за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2010 року (т.1 а.с.58).

Згідно з наданою відповідачами копією рішення реєстратора Васильківського МБТІ Іщенко Г.М. від 06 вересня 2012 року, за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про реєстрацію права власності на частину житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2010 року та ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2011 року відмовлено в зв?язку з тим, що на заявлену частину будинку вже зареєстровано право власності (т.1 а.с.182).

Відповідно до копій заяв 24.05.2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися в установленому законом порядку до Великосолтанівської сільської ради з заявами про передачу їм у приватну власність по 1/8 частині кожному земельних ділянок від їх загальних площ: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,35 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані по АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 183, 185-186).

11 червня 2012 року та 18 вересня 2012 року Великосолтанівська сільська рада Васильківського району Київської області прийняла рішення №272-17-УІ та № 298-19-УІ, відповідно з якими передала в приватну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/8 частині кожному земельної ділянки від загальної площі 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки площею 0,0347 га від загальної площі 0,278 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані по АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями вказаних рішень наданих відповідачами (т.1 а.с.184-187).

Так, у позовній заяві позивачіпросили визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані їм державним нотаріусом на 1/3 частку кожного в спадковому майні житловому будинку, посилаючись нате, що за наявності даних свідоцтв про право на спадщину вони не можуть зареєструвати право власності на будинок по частці за кожним, а відповідачі по 1/8 частці цього ж будинку за кожним.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно.

Як зазначено у ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 916/780/18 зазначено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним може лише суд.

При цьому, слід звернути увагу, що ст. 1300 ЦК України визначено ще один спеціальний спосіб захисту спадкових прав -внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, згідно якого внести зміни до свідоцтва є можливим за наявності однієї з таких умов:за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину;на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду.

У випадках, встановлених ч.1, 2 вказаної статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Застосування цього правила є можливим, коли після видачі свідоцтв про право на спадщинуз`являться інші спадкоємці, не враховані в розділі спадкового майна, яким такого свідоцтва не видано.

У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.

Підтвердженням наведених аргументів є постанова ВС від 13.11.2019 у справі №758/5329/15, якою було встановлено, що за наявності вищенаведених обставин передбачений ст. 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців і додаткового визнання недійним попередньо виданих нотаріусом свідоцтв про право на спадщину не потребує.

Таким чином, важливо розрізняти застосування таких спеціальних способів захисту прав спадкоємців, як визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним в тому випадку, коли спадкоємець, якому таке свідоцтво видане, не має права на спадкування. Йдеться про випадки, коли відпала підстава закликання відповідача до спадкування.

Позивачі звертаючись до суду з вимогами про визнання виданих свідоцтв про право на спадщину недійсними, не врахували, що жоден із спадкоємців не позбавляються права на спадкування, а змінюються лише частки позивачів.

Таким чином, визнання свідоцтв про спадщину недійсними є неналежним способом захисту своїх прав, а тому в задоволені позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Щодо позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на спадкове майно у частках, зокрема, за позивачами - 1/4 частина кожному у праві власності, а за відповідачами 1/8 частина кожному у праві власності, суд зазначає про наступне.

Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прии?няв спадщину, є і?і? власником з часу і?і? відкриття, документом, що підтверджує право власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 зазначено, що «відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».

За змістом ст. 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право власності. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У такому випадку нотаріус вилучає у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.

Оскільки позивачі не довели, що втрачена можливість оформлення своїх прав у нотаріальному порядку, суд вважає, що звернення до суду із даним позовом є передчасним.

Таким чином, зверненню до суду з позовом про визнання права власності має передувати вирішення питання про видачу спадкоємцю нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину (постанова Верховного суду від 16.01.2019 р. у справі № 2-390/2006, від 24.07.2019 у справі № 2-6322/04).

Крім того, слід заначити, що визнання права власності на спадкове майно - будинок за відповідачами на 1/8 частку кожному, то такі вимоги є безпідставними, зважаючи на те, що рішенням суду від 16.11.2010 року в справі № 2-632/10 за відповідачами вже визнано право власності в порядку спадкування за законом на вказані частки в будинку.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання права часткової власності на земельні ділянки з цільовим призначенням: для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 3221480903:02:005:0016) та для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 3221480903: 02:005:0017), виходячи з такого.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі на земельну ділянку, є набуття спадкодавцем такого права у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи позивачі та відповідачі набули в порядку спадкування право власності на житловий будинок, зокрема, у частках кожен з них у спадковому майні будинку. Земельна ділянка, на якій розташований будинок, не належала на праві власностіспадкодавцю.

Відповідно до положень ст. ст. 377 ЦК України та 120 ЗК України в разінабуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч.4 ст.120 ЗК України).

Виходячи з наведених норм права, в зв`язку з набуттям позивачами та відповідачами права власності на житловий будинок до них переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, пропорційно до належних їм часток у праві власності будинку, без зміни її цільового призначення в обсязі, встановленому для попереднього власника такого об`єкта нерухомого майна, і документи, що підтверджують набуття права власності на об`єкт нерухомого майна та/або його частину є підставою для набуття в установленому законом порядку права власності на таку земельну ділянку та/або її частину.

Так, судом встановлено, що відповідачі своє право на земельну ділянку, на якій розміщений житловий будинок, пропорційно їхнім часткам у праві власності в будинку, реалізували у передбаченому законом порядку, що підтверджується наданими відповідачами копіями заяви, рішення Великосолтанівської сільської ради Васильківського району Київської області від 11 червня 2012 року №272-17-УІ (т.1 а.с. 183, 187).

Крім того, на підставі заяви відповідачів Великосолтанівська сільська рада Васильківського району Київської області своїм рішенням від 18 вересня 2012 року № 298-19-УІ передала в приватну власність відповідачів по 1/8 частині кожному земельної ділянки площею 0,0347 га від загальної площі 0,278 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані по АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 184-186).

Разом з тим, позивачі в позовній заяві не зазначають обставин, які б свідчили про те, що вони звертались до органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку щодо передачі їм у власність земельних ділянок і зазначене питання залишилося не вирішеним або їм було відмовлено, матеріали справи таких даних не містять, і судом не встановлено.

Рішення Великосолтанівської сільської ради Васильківського району Київської області про передачу відповідачам у власність по 1/8 частині кожному спірних земельних ділянок є чинними, і позивачами не оспорювались.

З огляду на наведене, правові підстави для визнання права часткової власності на земельні ділянки з цільовим призначенням: для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 3221480903:02:005:0016) та для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 3221480903: 02:005:0017), відсутні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, понесених у зв`язку із судовим розглядом (ст. 264 ЦПК України).

Розподіл судових витрат між сторонами здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивачів та стягненню з відповідачів не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 377, 392, 1216, 1296, 1300, 1301 ЦК України, статтями 2, 4, 5, 10-12, 76-81, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенніпозову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,треті особи реєстраційнаслужба Васильківськогоміськрайонного управлінняюстиції,Великосолтанівська сільськарада Васильківськогорайону Київськоїобласті,про визнанняправа власності відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко