Постанова

від 06.09.2023 по справі 640/11683/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/11683/19 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Коротких А.Ю. та Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємство "ІРКЛІЯ НОВА" до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Ірклія Нова» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 травня 2019 року № 0024821404 та від 15 травня 2019 року № 0024831404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2022 року позов було задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, на підставі направлення від 06 березня 2019 року № 400/26-15-14-04-04, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС у місті Києві від 26 лютого 2019 року № 2580, проведена позапланова виїзна документальна перевірка Приватного підприємства «Ірклія Нова» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з СВК «Велика Рідня» за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2017 року, за результатом якої складено акт перевірки від 20 березня 2019 року № 300/26-15-14-04-05/37994635.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 227157 грн., а саме: січень 2017 року - 50190,00 грн., лютий 2017 року - 58621,00 грн., березень 2017 року - 69749,00 грн., квітень 2017 року - 31759,00 грн., травень 2017 року - 6828,00 грн., червень 2017 року - 3416,00 грн, липень 2017 року - 6594,00 грн.;

пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України - не надано документи до перевірки.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 15 травня 2019 року № 0024821404 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України ПП «Ірклія Нова» збільшено податок на додану вартість на суму 283946,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 227157,00 грн., за штрафними санкціями - 56789,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 15 травня 2019 року № 0024831404 за порушення пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України ПП «Ірклія Нова» нараховано штраф у розмірі 510,00 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового Кодексу України (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.201.7 ст.201 ПК України).

Згідно п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно підпункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового періоду).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у перевіряємий період підприємство мало фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентом сільськогосподарським виробничим кооперативом «Велика Рідня» на підставі договору поставки від 17 січня 2017 року № 1/17, за умовами якого постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати молочну та кисломолочну продукцію, асортимент, загальна вартість яких визначена видатковими документами, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Факт виконання договірних зобов`язань сторонами підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними документами, платіжними дорученнями та фактичною наявністю молочної та кисломолочної продукції, які були ретельно досліджені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Оплата товару підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 2021 від 01 лютого 2017 року на загальну суму 81529,30 грн.; № 2025 від 07 лютого 2017 року на загальну суму 112483,97 грн.; № 2030 від 09 лютого 2017 року на загальну суму 107128,88 грн.; № 2044 від 14 лютого 2017 року на загальну суму 40000,00 грн.; № 2048 від 17 лютого 2017 року на загальну суму 50000,00 грн; № 2052 від 23 лютого 2017 року на загальну суму 70000,00 грн; № 2061 від 01 березня 2017 року на загальну суму 100000,00 грн.; № 2071 від 09 березня 2017 року на загальну суму 100000,00 грн.; № 2075 від 10 березня 2017 року на загальну суму 30000,00 грн.; № 2082 від 17 березня 2017 року на загальну суму 31558,00 грн.; № 2087 від 17 березня 2017 року на загальну суму 30000,00 грн; № 2088 від 21 березня 2017 року на загальну суму 48947,00 грн.; № 2090 від 23 березня 2017 року на загальну суму 65000,00 грн.; № 2096 від 29 березня 2017 року на загальну суму 21354,00 грн.; № 2102 від 29 березня 2017 року на загальну суму 50000,00 грн.; № 2112 від 04 квітня 2017 року на загальну суму 18646,00 грн..; № 2126 від 12 квітня 2017 року на загальну суму 20853,00 грн.; № 2134 від 20 квітня 2017 року на загальну суму 35000,00 грн.; № 2136 від 25 квітня 2017 року на загальну суму 14000,00 грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, подальша реалізація товару відбувалась на користь наступних контрагентів: ТОВ «Фуд Сервіс Солюшнс», ТОВ «ТехноСнаб», ТОВ «ТехноСнаб», КП «Шкільне харчування Оболонського району м. Києва», ПрАТ «Обухівський молокозавод», КП «Школяр», ТОВ «Європрод ЛТД», ТОВ «Дарина», ТОВ «Колос ЛТД», ПП «Торгпродсервіс», що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами поставок, податковими та видатковими накладними, та не заперечується відповідачем.

Наведеним вище підтверджується наявність ділової мети позивача при здійсненні ним господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, надані первинні документи за своєю формою та змістом не суперечать вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов`язкові реквізити, визначені законом.

Посилання податкового органу на надані пояснення посадової особи контрагента про непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Так, факт наявності кримінального провадження, або отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Доказів наявності вироків суду відносно контрагентів позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, а договори, укладені між позивачем з вказаним контрагентом недійсними не визнавались.

Один лише факт здійснення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу приписів ч. 6 ст. 78 КАС України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 826/24815/15, від 26.03.2020 року у справі № 826/9967/16, від 04.02.2020 року у справі № 810/847/16.

Слід зазначити, що підставою для донарахування платнику податку грошових зобов`язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань.

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 826/3687/18 від 14.12.2022.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів, які підтверджують фактичне проведення відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що перевіркою не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача, а наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, а тому збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість є протиправним.

Щодо податкового повідомлення - рішення від 15 травня 2019 року № 0024831404.

Згідно з пунктом 44.5 статті 44 Податкового кодексу України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пп. 44.1 і 44.3 ст. 44 ПКУ, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому ПКУ для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, відповідачем було встановлено, що до матеріалів перевірки позивачем не надано документи, які б підтверджували здійснення перевезення відповідно до вимог наказу, у зв`язку із чим складений акт про ненадання документів від 11 березня 2019 року № 364/26-15-14-04-05 та від 13 березня 2019 року №375/26-15-14-04-05 про ненадання документів ПП «Ірклія Нова».

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 15 лютого 2019 року директор ПП «Ірклія Нова» видав наказ про огляд наявності документів.

18 лютого 2019 року комісія виявила часткову відсутність за 2017 рік договірних, видаткових та інших документів по взаємовідносинах з СВК «Велика Рідня».

19 лютого 2019 року ОСОБА_1 було підготовлено повідомлення про втрату документів.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 15 лютого 2019 року по 15 березня 2019 року, ОСОБА_1 проходив курс лікування та перебував на лікарняному.

Як пояснює позивач, не дивлячись на погіршення здоров`я директор відвідав ДПІ у Шевченківському районі за місцем обліку з метою письмового повідомлення про втрату документів. Проте, в прийнятті повідомлення йому відмовили працівники канцелярії мотивуючи тим, що в даний час не має даного контролюючого органу.

13 березня 2019 року директор ПП «Ірклія Нова» ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою від 12.03.2019 року.

16 квітня 2019 року документи по взаєморозрахунках ПП «Ірклія Нова» з СВК «Велика Рідня» були зібрані в повному обсязі та 18 квітня 2019 року були направлені до ГУ ДФС у м. Києві для їх використання під час проведення перевірки.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в діях позивача відсутні ознаки порушення пунктів 44.1 та 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, що свідчить про наявність підстав для скасування податкового повідомлення - рішення від 15 травня 2019 року № 0024831404.

Оцінюючи доводи апелянта, колегія суддів зазначає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі ідентичні обставинам зазначеним у відзиві на позовну заяву, такі були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: А.Ю. Коротких

Є.О. Сорочко