Рішення

від 01.09.2023 по справі 757/22984/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/22984/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2023 року Печерський районний суд міста Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа №757/22984/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Державна казначейська служба України

третя особа 1: Міністерство юстиції України

третя особа 2: Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерство юстиції України, Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії, про відшкодування моральної шкоди, -

представник третьої особи 1 - Джафаров Давид Ельдар Огли

представник третьої особи 2 - ОСОБА_7

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 400 000, 00 грн моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що 23 лютого 2017 року слідчим в особливо важливих справах прокуратури Запорізької області було порушено кримінальне провадження за ч. 4 ст. 187 Кримінального Кодексу України.

Під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні було встановлено, що до вчинення вказаного кримінального правопорушення також причетний ОСОБА_1 .

08 червня 2017 року слідчий прокуратури повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні розбійного нападу.

08 червня 2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя задовольнив клопотання слідчого прокуратури про затримання ОСОБА_1 з метою приводу його для участі в розгляді клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

08 червня 2017 року о 22 годині 12 хвилин ОСОБА_1 був затриманий за підозрою у вчиненні розбійного нападу.

09 червня 2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду задовольнив клопотання слідчого прокуратури про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 06 серпня 2017 року.

03 серпня 2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 08 вересня 2017 року,.

08 вересня 2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 06 листопада 2017 року.

31 жовтня 2017 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя відносно ОСОБА_1 був скасований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, однак ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 листопада 2017 року ОСОБА_1 знову обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 08 грудня 2017 року.

10 листопада 2017 року слідчий прокуратури повідомив ОСОБА_1 про нову підозру за статтею 257 КК України, а саме в участі в озброєній банді з метою нападу на окремих осіб або у вчинюваних нею нападів.

13 листопада 2017 року досудове розслідування було завершено. ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні ряду кримінальних правопорушень.

07 грудня 2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою строком до 60 діб, але в межах строку досудового розслідування, в строк якого не враховувати строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування кримінального провадження.

22 грудня 2017 року було закінчене досудове розслідування, кримінальне провадження було направлено до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

10 січня 2018 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя провів підготовче засідання у цьому кримінальному провадженні і продовжив строк тримання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_1 під вартою строком до 11.03.2018 року.

01 березня 2018 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 30 квітня 2018 року.

05 квітня 2018 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 05 червня 2018 року.

24 травня 2018 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 23 липня 2018 року.

19 червня 2018 року, 09 серпня 2018 року , 20 вересня 2018 року, 14 листопада 2018 року, 08 січня 2019 року, 05 березня 2019 року, 24 квітня 2019 року, 05 червня 2019 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 18 серпня 2018 року, 08 жовтня 2018 року, 20 листопада 2018 року, 13 січня 2019 року, 09 березня 2019 року, 04 травня 2019 року, 23 червня 2019 року, 04 серпня 2019 року відповідно, з тих же підстав, що були наведені у попередніх рішеннях від 24 травня 2018 року та 19 червня 2018 року.

17 вересня 2019 року, 13 листопада 2019 року, 11 січня 2020 року, 27 лютого 2020 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 16 листопада 2019 року, 12 січня 2020 року, 11 березня 2020 року та 27 квітня 2020 року.

23 квітня 2020 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя змінив відносно ОСОБА_1 та інших обвинувачених запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Разом з тим, зазначає, що за весь час судових слухань, загальна кількість яких склала 54 засідання, позивач весь час перебував у металевій клітці, через деякий час у скляній кабінці в залі суду і неодноразово його переводили з однієї клітки в іншу в кайданках. Всередині клітки знаходилась лише лавка; відсутність письмового столу заважала позивачу робити письмові нотатки під час судових слухань. Окрім цього, біля клітки постійно перебував конвой, і адвокат міг спілкуватись із підзахисним лише з дозволу суду і в присутності охоронців.

Вказує, що скарги щодо умов тримання його у транзитних камерах у СІЗО, перевезення у спеціальних автомобілях до суду для участі у засіданнях, сукупний вплив неналежного харчування та неналежних умов під час судових засідань був достатнім для посилення фізичних страждань та психічного виснаження.

3 огляду на розміри відділень для тримання ув`язнених осіб у спеціальних автомобілях та транзитних камерах СІ3О, велику кількість здійснених позивачем поїздок, а також час, проведений ними у камерах, розташованих в конвойному приміщенні, а також у транзитних камерах СІ3О, ці скарги викликають серйозне занепокоєння відповідно до статті 3 Конвенції. Це ще більше обтяжувалося тим, що зазначене вище поводження мало місце під час судового розгляду справи позивача - у той час, коли йому найбільше були потрібні концентрація та розумова активність. Позивач вважає, що його було піддано нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню всупереч положенням статті 3 Конвенції, чим йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 400 000, 00 грн, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.06.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву, та встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а.с. 124).

Копію ухвали направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін (а.с. 125).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, останній отримав копію ухвали - 24.07.2023 року (а.с. 167).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 06.07.2023 року (а.с. 133).

Відповідно до розписки представник третьої особи 1 отримав копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 27.06.2023 року (а.с. 130-132).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу третьої особи 2, остання отримала копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 10.07.2023 року (а.с. 166).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

07.07.2023 року надійшли пояснення третьої особи 1 на позовну заяву, у яких зазначено, що факт існування моральних страждань може бути доведений показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами (наприклад, медичними довідками, висновками) та іншими документами, що підтверджують обставини, що мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації тощо. Проте, на підтвердження порушення прав під час тримання під вартою позивачем не було надано жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про спричинення йому моральної шкоди. Також вказує, що рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди Натомість, позивачем не надано жодного доказу наявності моральних страждань та відповідно розрахунок розміру суми компенсації моральної шкоди, а відтак позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Крім того, позивачем не надано жодного доказу який би підтверджував, як наявність самої шкоди, неправомірність дій заподіювача та відповідно причинно-наслідкового зв?язку між ними (а.с. 134-165).

08.08.2023 року надійшли пояснення третьої особи 2 на позовну заяву, у яких зазначено, що для виконання службових завдань з конвоювання залучається особовий склад військових частин (підрозділів) Національної гвардії України, використовується озброєння, бойова та спеціальна техніка, інженерно-технічні засоби охорони (далі - ІТЗО), засоби зв?язку, системи відеоспостереження, транспортні та спеціальні засоби, які прийнято на озброєння Національної гвардії України відповідно до чинного законодавства. Під час виконання завдань з конвоювання військовослужбовці військових частин (підрозділів) Національної гвардії України мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а за виключної необхідності спеціальні засоби та вогнепальну зброю в порядку та у випадках, передбачених законодавством України. Під час перебування у камерах спеціального транспорту (спецвагона, спецавтомобіля), камерах тимчасового утримання судів та стаціонарних металевих загородженнях (загородженнях зі спеціального скла) в залах судових засідань наручники (кайданки, засоби обмеження рухомості) з осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, у тому числі осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, знімаються. Під час харчування, справляння природних потреб, проходження санітарної обробки осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, у тому числі осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, а також у разі виникнення загрози їхньому життю чи раптового захворювання наручники (кайданки, засоби обмеження рухомості) знімають за вказівкою. Крім того, норма посадки осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі у спецавтомобіль визначається відповідно до технічних вимог до транспортного засобу та залежно від конструкції кузова, а також з урахуванням рекомендацій щодо запобігання тортурам та нелюдського поводження стосовно осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі (а.с. 168-174).

Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 23 лютого 2017 року слідчим в особливо важливих справах прокуратури Запорізької області було порушено кримінальне провадження за ч. 4 ст. 187 Кримінального Кодексу України.

Під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні було встановлено, що у вчиненні вказаного кримінального правопорушення також причетний ОСОБА_1 .

08 червня 2017 року слідчий прокуратури повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні розбійного нападу.

08 червня 2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя задовольнив клопотання слідчого прокуратури про затримання ОСОБА_1 з метою приводу його для участі в розгляді клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

08 червня 2017 року о 22 годині 12 хвилин ОСОБА_1 був затриманий за підозрою у вчиненні розбійного нападу.

09 червня 2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду задовольнив клопотання слідчого прокуратури про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 06 серпня 2017 року.

03 серпня 2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 08 вересня 2017 року,.

08 вересня 2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 06 листопада 2017 року.

31 жовтня 2017 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя відносно ОСОБА_1 був скасований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, однак ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 листопада 2017 року ОСОБА_1 знову обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 08 грудня 2017 року.

10 листопада 2017 року слідчий прокуратури повідомив ОСОБА_1 про нову підозру за статтею 257 КК України, а саме в участі в озброєній банді з метою нападу на окремих осіб або у вчинюваних нею нападів.

13 листопада 2017 року досудове розслідування було завершено. ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні ряду кримінальних правопорушень.

07 грудня 2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою строком до 60 діб, але в межах строку досудового розслідування, в строк якого не враховувати строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування кримінального провадження.

22 грудня 2017 року було закінчене досудове розслідування, кримінальне провадження було направлено до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

10 січня 2018 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя провів підготовче засідання у цьому кримінальному провадженні і продовжив строк тримання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_1 під вартою строком до 11.03.2018 року.

01 березня 2018 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 30 квітня 2018 року.

05 квітня 2018 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 05 червня 2018 року.

24 травня 2018 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 23 липня 2018 року.

19 червня 2018 року, 09 серпня 2018 року , 20 вересня 2018 року, 14 листопада 2018 року, 08 січня 2019 року, 05 березня 2019 року, 24 квітня 2019 року, 05 червня 2019 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 18 серпня 2018 року, 08 жовтня 2018 року, 20 листопада 2018 року, 13 січня 2019 року, 09 березня 2019 року, 04 травня 2019 року, 23 червня 2019 року, 04 серпня 2019 року відповідно, з тих же підстав, що були наведені у попередніх рішеннях від 24 травня 2018 року та 19 червня 2018 року.

17 вересня 2019 року, 13 листопада 2019 року, 11 січня 2020 року, 27 лютого 2020 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 16 листопада 2019 року, 12 січня 2020 року, 11 березня 2020 року та 27 квітня 2020 року.

23 квітня 2020 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя змінив відносно ОСОБА_1 та інших обвинувачених запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом, - моральною шкодою.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду. Водночас залучення або ж незалучення до судового вирішення спору такого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не орган державної влади, який порушив права чи інтереси позивача.

Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 42/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), на яку безпідставно послався суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові спростовуючи висновки місцевого суду про неналежний суб`єктний склад учасників справи.

Так, у вказаному позові ОСОБА_1 просить стягнути шкоду з держави Україна, оскільки вважає, що через незаконні дії органів державної влади він зазнав душевних страждань.

Залучення до вирішення судового спору Державної казначейської служби України та незалучення органу, діями якого безпосередньо заподіяно шкоду позивачеві, не впливає на правильне визначення належного відповідача у справі, яким є держава, а не орган, діями якого, на переконання позивача, заподіяно шкоду.

Отже, суд приходить до висновку, що позов пред`явлено до того відповідача, який, на думку позивача, має відповідати за завдану йому шкоду.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року, справа №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Так, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що під час розгляду судом питання про застосування запобіжного заходу його незаконно було поміщено у металеву клітку, а також неналежними умовами його тримання у транзитних камерах у СІЗО, перевезення у спеціальних автомобілях до суду для участі у судових засіданнях.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 11 Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України від 26 травня 2015 року №613/785/5/30/29/67/68 (далі - Інструкція), у залі судового засідання місце для тримання обвинувачених (підсудних), засуджених обладнується загородженнями відповідно до вимог ДБН. На вікнах залів судових засідань незалежно від поверховості встановлюються ґрати.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 грудня 2013 року № 607 внесено зміни до Державних будівельних норм України В.2.2-26:2010 «Будинки і споруди. Суди» та зазначено, що при проектуванні зони для утримання підсудних під час проведення судового процесу в залах засідань для розгляду кримінальних справ замість металевих загороджувальних ґрат можливе використання кабіни для розміщення підсудних з огорожею зі спеціального захисного скла.

Наказом Державної судової адміністрації України від 20 березня 2017 року №350 «Про затвердження Загальних вимог до загородження зі спеціального захисного скла для розміщення обвинувачених (підсудних), засуджених» затверджено Загальні вимоги до загородження зі спеціального захисного скла для розміщення обвинувачених (підсудних), засуджених, а також вирішено застосовувати ці вимоги при заміні існуючих металевих загороджень у залах судових засідань для розгляду кримінальних справ, а також при облаштуванні нових залів судових засідань для розгляду кримінальних справ.

Вказаним наказом передбачено, що загородження зі спеціального захисного скла для розміщення обвинувачених (підсудних), засуджених, його місцезнаходження та характеристики повинні відповідати вимогам Державних будівельних норм України В 2.2-26:2010 «Будинки і споруди. Суди» (зі змінами).

Розділом III цього наказу передбачено, що загородження повинно бути модульним, збірно-розбірної конструкції, що дозволятиме його демонтаж та монтаж в іншому приміщенні. Верхнє перекриття загородження - ґратчасте, тильна сторона - сталевий лист, фасадна та бічні стінки загородження, а також двері оснащуються спеціальним захисним склом.

У низці справ Європейський суд з прав людини вже розглядав питання тримання особи у металевій клітці під час судового розгляду, що до цих пір має місце у кількох державах - учасницях Конвенції, включаючи Україну.

Європейський суд з прав людини у справі «Конопльов проти України» зазначив, що тримання обвинувачених навіть до винесення будь-якого обвинувального вироку у металевих клітках під час судового засідання у кримінальному провадженні, як видається, було стандартною процедурою в Україні (див., для порівняння, рішення у справі «Титаренко проти України» (Titarenko v. Ukraine), заява № 31720/02, пункти 41 та 63-64, від 20 вересня 2012 року, та рішення у справі «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16 від 04 липня 2019 року).

При цьому суд зауважив, що тримання людини в металевій клітці під час судового розгляду - з огляду на його об`єктивно принизливий характер, що несумісний зі стандартами цивілізованої поведінки, яка є важливим елементом демократичного суспільства,- саме по собі становить образу людської гідності, що порушує статтю 3 Конвенції (див. рішення у справі «Свінарєнко та Сляднєв проти Росії» (Svinarenko and Slyadnev v. Russia), заяви №№ 32541/08 і 43441/08, пункт 138, від 17 липня 2014 року).

Крім того, суд вказав, що взагалі, утримання обвинувачених за скляними перегородками або в скляних кабінах само по собі не є актом приниження, достатнього для того, щоб створювався необхідний для визнання жорсткого поводження мінімальний рівень суворості, як це відбувається в разі використання металевих грат. Що стосується відповідності вимогам статті 3, головним питанням для суду було визначити, чи загальні обставини тримання заявника в ізоляції в цілому створюють той мінімальний рівень суворості поводження, який закликає до застосування норм статті 3. Для цього необхідно оцінити факти.

У справі «Корбан проти України» ЄСПЛ також встановив порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з триманням заявника у металевій клітці під час судових засідань, вказавши, що під час застосування цього заходу не було враховано наявність чи відсутність реальних ризиків для безпеки тих, хто знаходився в приміщенні, а також його об`єктивно принижуючий характер (з огляду на висвітлення процесу у національних і міжнародних ЗМІ).

У зазначених справах, у яких Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 3 Конвенції, з огляду на те, що заявники обвинувачувалися у вчиненні ненасильницьких злочинів, не мали судимостей та не було доказів, які б свідчили про їх схильність до насильства, а «загрози безпеці» не підтверджувалися жодними конкретними фактами. Крім того, судові розгляди справ зазначених заявників привертали до себе значну увагу засобів масової інформації. Отже, розумний баланс між різними інтересами було порушено.

Окрім цього, у справі «Валюженич проти Росії» (Valyzhenichv. Russia, заява №10597/13), посилання на яку містить позовна заява ОСОБА_1 , Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 3 Конвенції, з огляду на те, що підчас судових слухань, загальна кількість яких склала 16 засідань, заявник весь час перебував у металевій клітці в залі суду. Всередині клітки знаходилась лише лавка; відсутність письмового столу заважала заявникові робити письмові нотатки під час судових слухань. Окрім цього, біля клітки постійно перебував конвой, і адвокат міг спілкуватись із підзахисним лише з дозволу суду і в присутності охоронців.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.

Так, позивач на підтвердження позовних вимог долучив до матеріалів справи лише п?ять фотографій, із яких не можливо ідентифікувати осіб, в тому числі позивача, із них не вбачається яке кримінальне провадження слухається та яких судових засідань долучені фотографії стосуються.

Крім того, копії фотографій неналежної якості, а отже з них не можливо ідентифікувати осіб, зображених на них.

Також позивач навіть не зазначає, хто зображений на долучених копіях фотографій, коли відбувалось судове засідання та якого кримінального провадження вони стосуються.

Таким чином, суд приходить до висновку, що долучені копії фотографій є неналежними доказами у справі, а позивачем не надано суду будь-яких інших доказів утримання ОСОБА_1 у залі судового засідання у металевому ґратчастому загородженні під час судового розгляду, а отже позовні вимоги у цій частині є недоведеними та необґрунтованими.

Щодо умов перевезення позивача під вартою до суду у дні проведення засідань та транзитних камерах, суд зазначає наступне.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про оборону України», Закон України «Про Національну гвардію» Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби.

Військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виконують службово-бойові завдання та здійснюють конвоювання осіб, узятих під варту або засуджених до позбавлення волі, у тому числі під час їх екстрадиції, а також забезпечення охорони осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, під час судових засідань у судах згідно «Положення з організації конвоювання військовими частинами (підрозділами) Національної гвардії України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24.12.2019 року №1090.

Це Положення визначає порядок організації та несення служби з конвоювання осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, у тому числі під час їх екстрадиції, а також забезпечення охорони осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, під час судових засідань у судах.

Положення розроблено відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України, статутів Збройних Сил України та Закону України «Про Національну гвардію України».

Для виконання службових завдань з конвоювання залучається особовий склад військових частин (підрозділів) Національної гвардії України, використовується озброєння, бойова та спеціальна техніка, інженерно-технічні засоби охорони (далі - ІТЗО), засоби зв?язку, системи відеоспостереження, транспортні та спеціальні засоби, які прийнято на озброєння Національної гвардії України відповідно до чинного законодавства.

Під час виконання завдань з конвоювання військовослужбовці військових частин (підрозділів) Національної гвардії України мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а за виключної необхідності спеціальні засоби та вогнепальну зброю в порядку та у випадках, передбачених законодавством України.

Під час перебування у камерах спеціального транспорту (спецвагона, спецавтомобіля), камерах тимчасового утримання судів та стаціонарних металевих загородженнях (загородженнях зі спеціального скла) в залах судових засідань наручники (кайданки, засоби обмеження рухомості) з осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, у тому числі осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, знімаються.

Під час харчування, справляння природних потреб, проходження санітарної обробки осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, у тому числі осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, а також у разі виникнення загрози їхньому життю чи раптового захворювання наручники (кайданки, засоби обмеження рухомості) знімають за вказівкою особи, яка дала розпорядження про їх застосування, або старшого начальника, а також за вказівкою начальника варти, що здійснює конвоювання (охорону).

Згідно Положенню з організації конвоювання військовими частинами (підрозділами) Національної гвардії України розділу VI Особливості організації бойової служби варт та військових нарядів пункт 1 Правила тримання осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, під час конвоювання пп.3 Застосування наручників (кайданок, засобів обмеження рухомості) під час конвоювання осіб, узятих під варту та/або засуджених, у тому числі осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, здійснюється: у судових вартах, від спеціальних автомобілів до камер тимчасового тримання (залів судових засідань) і назад - по одній особі в наручниках (кайданках, засобах обмеження рухомості) двома вартовими, які утримують його під руки з боків, помічник начальника варти (вартовий) при цьому супроводжує попереду, а начальник варти та помічник начальника варти - кінолог - позаду.

Під час перебування у камерах спеціального транспорту (спецвагона, спецавтомобіля), камерах тимчасового утримання судів та стаціонарних металевих загородженнях (загородженнях зі спеціального скла) в залах судових засідань наручники (кайданки, засоби обмеження рухомості) з осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, у тому числі осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, знімаються.

У разі наявності інформації про можливість здійснення особами, узятими під варту та/або засудженими до позбавлення волі, у тому числі особами, засудженими до довічного позбавлення волі, спроби втечі, нападу, самогубства, заподіяння собі каліцтва або учинення фізичного опору особовому складу варти з конвоювання Національної гвардії України та/або з урахуванням їх поведінки начальник варти з конвоювання має право здійснювати конвоювання в наручниках (кайданках, засобах обмеження рухомості) на всіх етапах, про що робить відповідні відмітки у службовій документації варт з конвоювання.

Щодо перевезення осіб у спеціальних автомобілях суд зазначає наступне.

Спеціальні автомобілі типу «АЗ» (далі - спецавтомобілі) мають постійно утримуватися y справному стані. Комісійний огляд спецавтомобілів проводиться двічі на рік під час виконання заходів щодо підготовки до несення служби в літніх (зимових) умовах. До складу комісії включаються представники штабу, спеціалісти автомобільної служби, зв?язку та служби технічних засобів охорони.

За підсумками проведення комісійного огляду складається акт, який зберігається протягом року.

Заборонено використовувати технічно несправні спецавтомобілі, якщо вони не забезпечені засобами пожежогасіння і однотипними камерними замками, мають несправні аварійні люки, підлогу, стіни, стелю кузова, сигналізацію та систему відеоспостереження.

Використовувати спецавтомобілі не за призначенням заборонено. Кузов спецавтомобіля обладнується штучним освітленням, системою вентиляції та відео-спостереження, звуковою та світловою сигналізацією, переговорним пристроєм з начальником варти. Двері камер мають забезпечувати спостереження за особами, що перебувають під охороною варти, бути обладнані напівавтоматичними замками, мати пристрої для висячих замків і бути заблокованими технічними засобами. Аварійні люки мають забезпечувати надійне закриття та негайне відчинення їх із зовнішнього (внутрішнього) боку кузова в разі виникнення потреби. У кабіні спецавтомобіля встановлюються засоби зв?язку з підрозділом (радіостанція).

Спецавтомобіль відповідно до законодавства забезпечується засобами пожежогасіння та медичними аптечками.

Норма посадки осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі у спецавтомобіль визначається відповідно до технічних вимог до транспортного засобу та залежно від конструкції кузова, а також з урахуванням рекомендацій щодо запобігання тортурам та нелюдського поводження стосовно осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі.

Після повернення спецавтомобіля до військової частини (підрозділу) проводиться його дезінфекція.

Таким чином, суду приходить до висновку, що конвоювання позивача до суду здійснювалось відповідно встановлених законодавством норм.

При цьому, будь-яких доказів щодо порушення умов належного конвоювання у дні проведення судових засідань та перебування в транзитних камерах, позивач не надав.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір компенсується за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерство юстиції України, Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії, про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ,

Третя особа 1: Міністерство юстиції України, адреса: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622.

Третя особа 2: Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії, адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 08803632.

Суддя Г. О. Матійчук