Рішення

від 07.09.2023 по справі 160/15010/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 року Справа № 160/15010/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Старокозацька, буд. 52, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю ';'ДМК 1'' (вул. Курська, буд, 22/12, м. Тернівка, 51500, код ЄДРПОУ 44270919) про стягнення адміністративно-господарських санкцій

УСТАНОВИВ:

30.06.2023 Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМК 1» (далі - відповідач), в якій просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМК 1» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 187587,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції, у зв`язку з чим, за ним рахується заборгованість з адміністративно-господарських санкцій у розмірі 187587,95 грн.

Ухвалою від 07.07.2023 суд відкрив провадження в адміністративній справі, справу №160/15010/23 призначив до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

27.07.2023 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що твердження позивача, про те, що на підприємстві немає робочих місць для осіб з інвалідністю не відповідає дійсності, що підтверджується відповідними наказами та довідками МСЕК, згідно яких в ТОВ «ДМК 1» працює п`ять інвалідів III групи, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позивачу про зазначених працевлаштованих осіб в ТОВ «ДМК 1» не відомо, оскільки у звіті не зазначені відповідні відомості, що є технічною помилкою при складанні звіту. Адміністративно-господарські санкції, згідно вимог чинного законодавства, сплачуються за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, а не за помилкове невідображення зазначеної інформації в звіті.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписамистатті 262 Кодексу адміністративного судочинства Українибез повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДМК 1» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Позивач склав розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Товариством з обмеженою відповідальністю «ДМК 1».

Відповідно до вказаного розрахунку встановлено, що на Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДМК 1» середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб; норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю 3 особа.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 187587,95 грн.

Вважаючи наявними порушення з боку відповідача, що призвели до застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно із ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд встановив, що на Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДМК 1» працюють ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №058680 від 23.07.2020 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи.

При цьому ОСОБА_1 прийнято на посаду майстра гірничого на поверхні з 05.01.2022 на підставі наказу №22/К-150 від 04.01.2022.

Відповідно до наказу №22/К-0115 від 09.03.2022 ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №030666 від 05.10.2010 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю третьої групи з 21.09.2010 безстроково.

ОСОБА_2 прийнято на посаду директора з 06.05.2021 на підставі наказу №1 від 05.05.2021.

Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією №0058868 від 21.07.2020 ОСОБА_3 є особою з інвалідністю третьої групи.

При цьому ОСОБА_3 прийнято на посаду майстра гірничого на поверхні з 19.11.2022 на підставі наказу №22/К-98 від 18.11.2022.

Відповідно до наказу №22/К-0103 від 01.02.2022 ОСОБА_3 звільнено за згодою сторін.

ОСОБА_3 прийнято на посаду майстра гірничого на поверхні з 10.02.2022 на підставі наказу №22/К-181 від 08.02.2022.

Відповідно до наказу №22/К-0145 від 22.04.2022 ОСОБА_3 звільнено за згодою сторін.

ОСОБА_3 прийнято на посаду майстра гірничого на поверхні з 29.07.2022 на підставі наказу №22/К-220 від 28.07.2022.

Відповідно до наказу №22/К-0181 від 08.10.2022 ОСОБА_3 звільнено за згодою сторін.

ОСОБА_3 прийнято на посаду майстра гірничого на поверхні з 25.10.2022 на підставі наказу №22/К-308 від 25.10.2022.

Відповідно до наказу №22/К-0238 від 10.12.2022 ОСОБА_3 звільнено за згодою сторін.

ОСОБА_3 прийнято на посаду майстра гірничого на поверхні з 14.12.2022 на підставі наказу №22/К-331 від 13.12.2022.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №128792 від 16.05.2023 ОСОБА_5 є особою з інвалідністю третьої групи з 01.05.2023 по 01.05.2026.

ОСОБА_5 прийнято на посаду майстра гірничого на поверхні з 23.11.2021 на підставі наказу №21/К-111 від 22.11.2021.

Відповідно до наказу №22/К-099 від 01.02.2022 ОСОБА_5 звільнено за згодою сторін.

ОСОБА_5 прийнято на посаду майстра гірничого на поверхні з 10.02.2022 на підставі наказу №21/К-180 від 08.02.2022.

Відповідно до наказу №22/К-0168 від 01.07.2022 ОСОБА_5 звільнено за згодою сторін.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №058806 від 13.08.2022 ОСОБА_4 є особою з інвалідністю третьої групи з 30.07.2020 по 01.08.2022.

ОСОБА_4 прийнято на посаду заступника директора з охорони праці з 19.11.2021 на підставі наказу №21/К-108 від 18.11.2021.

Відповідно до наказу №22/К-0105 від 01.02.2022 ОСОБА_4 звільнено за згодою сторін.

ОСОБА_4 прийнято на посаду заступника директора з охорони праці з 10.02.2022 на підставі наказу №21/К-182 від 08.02.2022.

Відповідно до наказу №22/К-0169 від 11.07.2022 ОСОБА_4 звільнено за згодою сторін.

В статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно зчастиною першоюцієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно достатті 20цього Закону.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

З аналізу Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» видно, що адміністративно-господарські санкції сплачуються за невиконання нормативу зайнятості робочих місць для осіб з інвалідністю.

Позивач склав розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Товариством з обмеженою відповідальністю «ДМК 1».

Відповідно до вказаного розрахунку на Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДМК 1» середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за вік 68, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб; норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю 3 особи.

Таким чином, у 2022 році у відповідача повинні були працювати 3 особи з інвалідністю. Під час розгляду справи судом встановлено, що в 2022 році у відповідача працювали наступні особи з інвалідністю:

- ОСОБА_1 фактично весь рік;

- ОСОБА_2 фактично весь рік;

- ОСОБА_3 січень, лютий, березень, квітень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень;

- ОСОБА_4 - січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень.

Суд не приймає до розрахунку виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю посилання на працевлаштування ОСОБА_5 , оскільки відповідно до наданої до суду довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №128792 від 16.05.2023 ОСОБА_5 є особою з інвалідністю третьої групи з 01.05.2023 по 01.05.2026. Таким чином, у 2022 році ОСОБА_5 не був особою з інвалідністю.

Суд встановив працевлаштування 4 осіб з інвалідністю у 2022, при цьому 2 з них не повний рік, однак загальна кількість відпрацьованого часу у співставленні з нормативом робочих місць для осіб з інвалідністю у 2022 відповідачем виконана.

Отже, відповідач забезпечив робочі місця осіб з інвалідністю, а тому за наслідками розгляду справи не підтверджено невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ДМК 1» нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю.

Суд зазначає, що неподання чи несвоєчасне подання звітності з відображенням показників працюючих інвалідів не є підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю.

У випадку подання звіту з недостовірною інформацією у відповідності до п.9 Порядку контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення»», вказане є підставою для проведення позапланової перевірки підприємства.

Наведене доводить працевлаштування в 2022 році на Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДМК 1» 3 осіб з інвалідністю, а тому адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю в даному випадку не застосовуються.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд робитьвисновок про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

У відповідності до статті 139 КАС України судові витрати, які поніс позивач не підлягають стягненню з відповідача.

У відзиві заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Відповідно до частин 1 та 3статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України,судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторонина правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи представником відповідача додано:

-копію ордеру №1214807 від 24.07.2023;

-квитанція до прибуткового касового ордеру №56 від 20.07.2023 на суму 5000 грн;

-розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу від 25.07.2023;

-копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №2889 від 11.02.2015.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.

Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на правову допомогу адвокат склав розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу від 25.07.2023, за яким адвокатом надані наступні послуги:

-ознайомлення з позовною заявою відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ «ДМК 1» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, наданні консультації 1 година 2000 грн;

-підготовка, роздруківка відзиву на позовну заяву відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ «ДМК 1» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, справа №160/15010/23 2 години 3000 грн.

Суд зазначає, що відшкодуванню судом підлягають послуги лише безпосередньо пов`язані з розглядом адміністративної справи.

Стосовно вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу за послугу роздруківка відзиву, суд вказує, що відповідна вимога не містить правового характеру, а є складовою підготовки відзиву.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/15010/23 в силу статті 12 КАС Україниє справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи №160/15010/23 не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у відзиві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 2000,00 гривень за підготовку відзиву на позовну заяву.

Судом встановлено, що визначені адвокатом дії є частково доведеними та підлягають частковому задоволенню судом у загальному розмірі на суму 2500 грн.

Вказана сума у розмірі 2500 грн є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе частково задоволити заяву відповідача про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Старокозацька, буд. 52, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 25005978) до Товаристваз обмеженою відповідальністю ''ДМК 1'' (вул. Курська, буд, 22/12, м. Тернівка, 51500, код ЄДРПОУ 44270919)про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Старокозацька, буд. 52, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 25005978) на користь Товаристваз обмеженою відповідальністю ''ДМК 1'' (вул. Курська, буд, 22/12, м. Тернівка, 51500, код ЄДРПОУ 44270919)суму витрат на правову допомогу у розмірі 2500 грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук