Постанова

від 07.09.2023 по справі 400/2753/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/2753/23Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року у справі за позовною заявою Головного управління ДПС у Миколаївській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН-ЮГ" про накладення арешту на кошти та інші цінності, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГІОН-ЮГ», що знаходяться в банку, достатні для стягнення податкового боргу підприємства у сумі 352 000,00 грн. на користь держави.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "РЕГІОН-ЮГ" вчасно не сплатили узгоджену суму податкового зобов`язання та згідно із розрахунком податкової заборгованості зі сплати податків і зборів має податковий борг у сумі 352000,00 грн. з адміністративних штрафів та штрафних санкцій: податкові повідомлення рішення від 11.12.2020 року № 00022060902, № 00022050902. Відомості щодо зареєстрованого майна та транспортних засобів відповідача відсутні. Разом з цим відповідач має відкриті банківські рахунки.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву повністю.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що відсутність нерухомого майна у платника податків, що може бути описано у податкову заставу підтверджується інформацією з ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, а також з електронної бази АІС «Автомобіль». ТОВ «Регіон-Юг» не набув права власності на будь-яке інше майно та не повідомив контролюючий орган про наявність такого майна, а отже ГУ ДПС у Миколаївській області не склало акт опису майна у зв`язку з його відсутністю та не може стягнути кошти за рахунок майна платника податків. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг. У зв`язку з прийняттям рішення щодо неможливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов`язку - керівником не було прийнято рішення про опис майна у податкову заставу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Стоянова Г.П. зазначає, що відповідач не отримував податкові повідомлення-рішення, на основі яких сформовано податковий борг, а позивач, відповідно, не надав до суду доказів їх надсилання і отримання відповідачем, що свідчить про неузгодженість грошового зобов`язання, а отже, не є підставою для стягнення податкового боргу і, як наслідок, накладення арешту на кошти та інші цінності. ГУ ДПС у Миколаївській області не надає жодних доказів на підтвердження відсутності у відповідача іншого майна, на яке може бути накладено арешт. Позивачем не було надано доказів, що ним було здійснено пошук всього майна відповідача та, що його балансова вартість є меншою суми податкового боргу, зокрема контролюючий орган не надав та не довів належними та допустимими доказами відсутності у Відповідача іншого майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, в тому числі не досліджено питання наявності чи відсутності іншого майна у відповідача, відмінного від нерухомого майна та транспортних засобів (різного роду устаткування, обладнання тощо). ГУ ДПС у Миколаївській області не склало акт опису майна Товариства у податкову заставу, що свідчить про відсутність ще одного допустимого доказу на підтвердження вказаних у п. п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України обставин (в частині майна). З огляду на зазначене, представник відповідача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у січні 2021 року Товариство мало сплатити вказані у податкових повідомленнях-рішеннях Управління від 11.12.2020 № 00022050902 і № 00022060902 суми штрафних (фінансових) санкцій 232 000 грн та 120 000 грн відповідно.

09.02.2021 позивач сформував податкову вимогу № 6856-13 на суму 352 000 грн. Податкову вимогу Товариство отримало у лютому 2021 року.

За інформацією Управління, відповідач суму податкового боргу не сплатив.

До позову позивач додав «Відомості з АІС Автомобіль» та «Інформацію з ДРРП на нерухоме майно». Ці документи, як зазначило Управління, підтверджують відсутність у відповідача об`єктів нерухомого майна і транспортних засобів.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Управління акт опису майна Товариства у податкову заставу не склало, у зв`язку з чим допустимий доказ на підтвердження вказаних у підпункті 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України обставин (в частині майна) відсутній.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України).

Згідно вимог підпункту 16.1.4 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Згідно пп. 14.1.175 п. 14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

За правилами пп. 19-1.1.22 п. 19-1 ст. 19-1 ПК України, контролюючі органи здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Згідно пп. 41.1.1 п. 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Згідно підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Відповідно до п. 88.1 ст. 88 ПК України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення (п. 88.2. ст. 88 ПК України).

Згідно пп. 89.1.1.- 89.1.3. п. 89.1 ст. 89 ПК України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків уподатковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному впункті 100.11статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

У відповідності до п. 89.2 ст. 89 ПК України, з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбаченихпунктом 89.5цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Згідно п. 89.3. ст. 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

У відповідності до п. 94.1. ст. 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

За правилами пункту 94.2 ст. 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки); нерезидент розпочинає та/або здійснює господарську діяльність через постійне представництво на території України без взяття на податковий облік, що підтверджується актом перевірки.

Відповідно до п. 94.4 ст. 94 ПК України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду (абз. 2 пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України).

Колегія суддів зазначає, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Законодавцем в положеннях податкового законодавства розрізнюються два види арешту, а саме арешт майна та арешт коштів на рахунку платника.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Положення статті 94 ПК Українине визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

Натомість приписи статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Податковим кодексом України передбачені також інші, випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94, зокрема такі випадки визначено підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України.

Норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 ПК України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК Українирегулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права був наведений Верховним Судом у постанові від 18 жовтня 2022 року у справі № 380/9147/21.

Таким чином, норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, а саме: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

На підтвердження наявності підстав, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України для арешту коштів на рахунку ТОВ «РЕГІОН-ЮГ» позивачем надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 248705736 від 18.03.2021 року, у відповідності до якої відсутня реєстрація речових прав на нерухоме майно/прав власності на нерухоме майно (а.с. 19).

Також, позивачем надано відомості з АІС «Автомобіль», відповідно до яких відсутні транспортні засоби (а.с. 18).

Водночас, контролюючим органом не доведено належними та допустимими доказами відсутності у відповідача будь-якого іншого майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг/яке може бути джерелом погашення податкового боргу, відмінного від нерухомого майна та транспортних засобів, зокрема, різного роду устаткування, обладнання тощо.

Таким чином, з наданих позивачем доказів судами з`ясовано, що за ТОВ «РЕГІОН-ЮГ» не зареєстровано право власності на нерухоме майно, транспортні засоби, однак не встановлено відсутності іншого нерухомого майна, що перебуває у користуванні відповідача на підставі іншого речового права, на яке може бути накладено адміністративний арешт та яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Аналогічний правовий висновок вкладено у постанові Верховного Суду від 30 травня 2022 року у справі № 825/2335/18.

Таким чином, враховуючи недоведеність наявності обставин/підстав, за яких судом може бути прийнято рішення про накладення арешту на кошти платника ТОВ «РЕГІОН-ЮГ», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність законодавчих підстав для задоволення позовних вимог про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик