Постанова

від 21.08.2023 по справі 905/5/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2023 року м. Харків Справа №905/5/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників сторін:

Прокуратури Харківської області (в режимі відеоконференції) Горгуль Н.В., службове посвідчення №072883 від 01.03.2023 року

позивача не з`явився;

першого відповідача Кобилянський В.А., посвідчення КВ2050 від 15.12.2014 року, ордер серія АА№1245419 від 15.12.2014 року, ордер серія АА№1245419 від 23.05.2023 року;

другого відповідача не з`явився;

третього відповідача не з`явився;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача ОСОБА_1 (вх.№1066Д/1) на рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 року у справі №905/5/21,

за позовом керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області, м.Слов`янськ Донецької області,

в інтересах держави в особі Черкаської селищної ради Слов`янського району Донецької області, смт.Черкаське Слов`янського району Донецької області,

до 1. ОСОБА_1 , м.Дружківка Донецької області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт», м.Краматорськ Донецької області,

3. Фермерського господарства «Софія 2015», с.Сергіївка Слов`янського району Донецької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, м. Краматорськ Донецької області,

про розірвання договору оренди земельної ділянки, зобов`язання вчинити певні дії та припинення державної реєстрації речового права за договорами оренди та суборенди земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Керівник Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Черкаської селищної ради Слов`янського району Донецької області звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів: 1) ОСОБА_1 , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт», 3) Фермерського господарства «Софія 2015» з вимогами про:

- розірвання договору №359-СГ від 11.11.2014 року оренди земельної ділянки кадастровий номер 1424280300:09:000:0209 площею 210,7524 га;

- визнання недійсним договору б/н від 11.04.2019 року суборенди вказаної земельної ділянки;

- зобов`язання першого та другого відповідачів звільнити земельну ділянку кадастровий номер 1424280300:09:000:0209 площею 210,7524 га;

- зобов`язання першого та другого відповідачів повернути територіальній громаді в особі Черкаської селищної ради земельну ділянку кадастровий номер 1424280300:09:000:0209 площею 210,7524 га;

- припинення державної реєстрації речового права за договором №359-СГ від 11.11.2014 оренди земельної ділянки (запис про речове право №8051528 від 12.12.2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);

- припинення державної реєстрації речового права за договором б/н від 11.04.2019 року суборенди земельної ділянки (запис про речове право №31178378 від 11.04.2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 року у справі №905/5/21 (повний текст складено 11.10.2022 року, суддя Шилова О.М.) позов задоволено.

Розірвано укладений між Головним управлінням Держземагенства у Донецькій області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) договір оренди землі №359-СГ від 11.11.2014 року.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» договір суборенди землі б/н від 11.04.2019 року.

Зобов`язано ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Мар`їнським РВ УМВС України в Донецькій області 29.07.2002) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» (84313, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Олекси Тихого, 1А; ідентифікаційний код 38491636) звільнити та повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га ріллі у власність держави в особі Черкаської селищної ради.

Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га, номер запису про речове право 8051528.

Скасовано державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га, номер запису про речове право 31178378.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Мар`їнським РВ УМВС України в Донецькій області 29.07.2002), Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» (84313, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Олекси Тихого, 1А; ідентифікаційний код 38491636), Фермерського господарства «Софія 2015» (84191, Донецька область, Слов`янський район, с.Сергіївка, вул.Паркова (Леніна), 1; ідентифікаційний код 39624564) на користь Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Університетська, буд.6; ідентифікаційний код 25707002) судовий збір у розмірі 4204,00 грн. з кожного.

Повернуто з Державного бюджету України на розрахунковий рахунок Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Університетська, буд.6; ідентифікаційний код 25707002) 70236,76 грн. судового збору, перерахованого платіжним дорученням №2257 від 02.09.2020 року.

Перший відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Скаржник також просить суд стягнути на його користь понесені судові витрати.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого відповідача на рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 року у справі №905/5/21. Встановлено учасникам справи строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання на 02.08.2023 року і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку.

Вказана ухвала суду була направлена на адреси учасників справи засобами поштового зв`язку та на електронну пошту, які зазначені у документах, що надані до суду.

24.07.2023 року від другого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8570 ел.№12067), в якому зазначає, що повністю підтримує позицію апелянта та погоджується з доводами, що викладені у сказі у зв`язку з чим просить її задовольнити, а оскаржуване у даній справі рішення скасувати. Крім того, другий відповідач просить розглядати справу за його відсутності.

Від Слов`янської окружної прокуратури Донецької області 25.07.2023 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8664), в якому зазначає, що згодна з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 02.08.2023 року, з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, з огляду на приписи ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у розгляді справи до 21.08.2023 року.

Вказана ухвала суду була направлена на адреси сторін засобами поштового зв`язку та на електронну пошту, які зазначені у документах, що надані до суду і отримана ними, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 21.08.2023 року представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі і наполягав на її задоволенні. Представник першого відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін у судове засідання не визнавалась обов`язковою та приймаючи надані сторонами заяви, колегія суддів дійшла висновку про апеляційний перегляд справи за відсутності представників позивача, другого та третього відповідачів,а також третьої особи, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників апелянта та першого відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Наказом Головного управління Держземагенства у Донецькій області №275-СГ від 06.10.2014 року надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області загальною площею 210,7524 га (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209).

11.11.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Донецькій області (далі орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі №359-СГ, згідно з п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) для ведення фермерського господарства.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 210,7524 га ріллі, з кадастровим номером 1424280300:09:000:0209 (п.2 договору).

Згідно з п.п. 13, 14 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Відповідно до п.19 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у день підписання договору за актом приймання-передачі, який є додатком до договору.

Пунктом 29 договору визначене право орендаря передавати орендовану земельну ділянку або її частину у суборенду без зміни цільового призначення.

Згідно з п.37 договору його дія припиняється шляхом розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з п.44 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації права оренди в установленому порядку.

Згідно з актом від 11.11.2014 року приймання-передачі земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області передало, а громадянин ОСОБА_1 прийняв строком на 49 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209), яка розташована на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) загальною площею 210,7524 га ріллі, для ведення фермерського господарства. Акт підписаний обома сторонами та скріплений печаткою орендодавця.

З витягу №30897973 від 12.12.2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вбачається, що договір зареєстрований у встановленому законом порядку.

05.02.2015 року ОСОБА_1 створено Фермерське господарство «Софія 2015» (код ЄДРПОУ 39624564).

14.06.2017 року між ОСОБА_1 (орендар) та Фермерським господарством «Софія 2015» (далі - суборендар) було укладено договір суборенди землі.

Відповідно до п.1 договору суборенди, орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, на території Черкаської селищної ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) для ведення фермерського господарства.

В суборенду передається земельна ділянка загальною площею 210,7524 га ріллі, з кадастровим номером 1424280300:09:000:0209 (п.2 договору суборенди).

Згідно з актом від 14.06.2017 року приймання-передачі земельної ділянки ОСОБА_1 передав, а Фермерське господарство «Софія 2015» прийняло строком на 45 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209), яка розташована на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) загальною площею 210,7524 га ріллі, для ведення фермерського господарства.

Додатковою угодою про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 14.06.2017 року (номер запису про інше речове право:24417572) (далі додаткова угода) сторони договору суборенди припинили його дію шляхом розірвання за взаємною згодою. Додаткова угода набрала чинності після підписання сторонами та державної реєстрації в установленому порядку.

Додаткова угода підписана обома сторонами без зауважень та скріплена печаткою суборендаря.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №2900-СГ від 27.09.2018 року Черкаській селищній об`єднаній територіальній громаді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7502,1731 га, які розташовані на території Черкаської селищної об`єднаної територіальної громади Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів згідно з актом приймання-передачі.

Згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018 року Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області передало із державної власності, а Черкаська селищна об`єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність Черкаської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки згідно з додатком.

Згідно з актом приймання-передачі (повернення) земельної ділянки від 01.04.2019 року Фермерське господарство «Софія 2015» повернуло в належному стані без погіршення корисних властивостей, а громадянин ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку площею 210,7524 га сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Черкаської ОТГ, Слов`янського району, кадастровий номер 1424280300:09:000:0209. Акт підписаний обома сторонами та скріплений печаткою суборендаря.

З витягу №162004693 від 03.04.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вбачається, що додаткова угода про розірвання договору суборенди земельної ділянки зареєстрована у встановленому законом порядку.

11.04.2019 року між ОСОБА_1 (далі орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» (далі суборендар) укладено договір суборенди землі.

Відповідно до п.1 договору суборенди, орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Черкаської ОТГ Слов`янського району (за межами населених пунктів) для ведення фермерського господарства.

В суборенду передається земельна ділянка загальною площею 210,7524 га ріллі, з кадастровим номером 1424280300:09:000:0209 (п.2 договору суборенди).

Згідно з п.п. 13, 14 договору суборенди земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Згідно з актом від 11.04.2019 року приймання-передачі земельної ділянки ОСОБА_1 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» прийняло строком на 43 роки земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209), яка розташована на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) загальною площею 210,7524 га ріллі, для ведення фермерського господарства.

26.07.2019 року укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі №359-СГ від 11.11.2014 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 12.12.2014 року за №8051528, якою замінено орендодавця за договором №359-СГ з Головного управління Держземагенства у Донецькій області на Черкаську селищну раду.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі прокуратура вказувала, що договір оренди №359-СГ від 11.11.2014 року підлягає розірванню внаслідок припинення здійснення ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Софія 2015» фермерської діяльності. Має місце використання землі не за цільовим призначенням, що є порушенням істотних умов договору. Укладенням договору суборенди допущена незаконна зміна цільового виду використання спірної земельної ділянки, при цьому уповноважений орган рішення щодо зміни виду використання не ухвалював, відповідна землевпорядна документація не розроблялась. ОСОБА_1 , отримавши в користування земельну ділянку за спрощеною процедурою (без проведення земельних торгів) для здійснення фермерської діяльності, з моменту передачі землі у суборенду відмовився від самостійного господарювання та не мав намірів вести фермерське господарство і використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Договір б/н від 11.04.2019 року суборенди підлягає визнанню недійсним як укладений з порушенням вимог цивільного законодавства: передача земельної ділянки в суборенду здійснена першим відповідачем як фізичною особою за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності та в порушення вимог ст.14 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки внаслідок заміни на підставі закону сторони договору оренди лише Фермерське господарство «Софія 2015» як юридична особа має право на вчинення такого правочину. Договір суборенди також порушує публічний порядок, оскільки укладений особою, яка не мала повноважень на його укладення; фактично передає набуту поза процедурою аукціону земельну ділянку для чітко визначеної мети ведення фермерського господарства у користування третій особі, яка могла б набути право користування лише на аукціоні.

Прокуратура також вказувала, що передбачена п.29 договору №359-СГ від 11.11.2014 року оренди земельної ділянки умова означає, що передавати орендовану земельну ділянку до складеного капіталу фермерського господарства можна, уклавши договір суборенди, і це є єдиною передбаченою договором можливістю передати земельну ділянку в суборенду. Письмової згоди на передачу у суборенду ОСОБА_1 не отримував ані від компетентного органу Держгеокадастру, ані від Черкаської селищної ради.

Звертав увагу, що доводи про ідентичність категорії землі з видом її цільового призначення спростовуються абз.2 ч.5 ст.20 Земельного кодексу України, який встановлює обов`язок власників використовувати землі певної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених ст.ст.31, 33-37 Земельного кодексу України.

Щодо доводів про можливість використання ТОВ «Крамагросвіт» земель фермера Кречуна К.В. на підставі ст.37-1 Земельного кодексу України зазначив, що жодним з відповідачів не надані докази права користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення та надання ТОВ «Крамагросвіт» іншої земельної ділянки. Відповідно до п.п. 13, 14, 18 договору суборенди земля ОСОБА_1 передана ТОВ «Крамагросвіт» для ведення фермерського господарства з умовою використання земельної ділянки за цільовим призначенням, проте здійснення Товариством такого виду діяльності неможливе в силу приписів Закону України «Про фермерське господарство» та є намаганням приховати неправомірний спосіб передачі земельної ділянки сільськогосподарському товаровиробнику, що порушує законну мету її отримання в оренду. Наполягає, що ТОВ «Крамагросвіт» діє з метою отримати земельні ділянки в обхід обов`язкової процедури земельних торгів, що спричиняє втрату державним бюджетом коштів від земельного аукціону та позбавляє Черкаську селищну раду здійснювати повноваження власника, впливати на процеси дотримання законності обігу земель та контролю за власністю.

Щодо правомірності звернення прокурора в інтересах держави в особі Черкаської селищної ради Слов1янського району Донецької області з позовом у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 (пункт 76). Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). А відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час подання позову).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Суд встановив, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності Черкаської селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив про те, що незаконна передача в суборенду землі, отриманої на пільгових умовах, ослаблює економічні основи держави, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції. Так, Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Матеріали справи свідчать, що прокуратура в межах проведення перевірки дотримання законності розпорядження землею неодноразово направляла запити до Головного управління Держгеокадастру у Донецької області з метою отримання інформації щодо отримання ОСОБА_1 земельної ділянки і її використання. Після отримання відомостей та аналізу інформації, прокуратура направила на адресу Черкаської селищної ради (власника земельної ділянки) повідомлення про представництво інтересів держави. На вказане повідомлення було отримано відповідь, що рада погоджується з доводами про порушення вимог земельного законодавства з боку ОСОБА_1 та ТОВ «Крамагросвіт» і підтримує необхідність захисту інтересів держави та територіальної громади. При цьому, Черкаська селищна рада повідомила, що не зверталась та не планує звертатись з відповідними позовом до суду.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, прокурор обґрунтував належним чином підстави звернення до суду з позовом та в чому саме полягає захист інтересів в даній справі.

Щодо суті спору колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч.1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору оренди) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 вказаного Закону закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон України «Про фермерське господарство».

За ч.1 ст.5, ч.1 ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що 05.02.2015 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи Фермерського господарства «Софія 2015», засновником та керівником якого є ОСОБА_1 .

Тобто, після укладення громадянином ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства 05.02.2015 року права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі перейшли від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Висновки щодо переходу права орендаря від громадянина до створеного фермерського господарства неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 року у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 року у справі №677/1865/16-ц, від 27.03.2019 року у справі №574/381/17-ц, від 26.06.2019 року у справі №628/778/18, від 02.10.2019 року у справі №922/538/19.

Стаття 124 Земельного кодексу України передбачає такий порядок передачі земельних ділянок в оренду: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з його повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1); передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч.2, 3 ст.134 цього Кодексу (ч.2).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренди землі»).

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до частини 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Позивач, мотивуюючи позовні вимоги вказував, що згідно з договором №359-СГ земельна ділянка передалася першому відповідачу в оренду з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення фермерського господарства. В порушення норм законодавства та договору орендар передав земельну ділянку в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт», яке фактично використовувало земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Тобто має місце порушення умов договору оренди, яке полягає у використанні орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №925/929/19, зазначено таке:

«За змістом ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу».

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1).

Частиною 2 ст. 22 наведеного Кодексу визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (пункт «а»).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункт «б» зазначеної норми).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 року у справі №925/929/19 вказала, що нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33 - 37 Земельного кодексу України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі у справі №925/929/19).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №925/929/19 зазначено, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що за договором оренди №359-СГ від 11.11.2014 року орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) для ведення фермерського господарства. В оренду передано земельну ділянку загальною площею 210,7524 га ріллі. При цьому у п.п. 13, 14 договору сторони визначили, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

У договорі суборенди від 11.04.2019 року визначено, що орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Черкаської ОТГ Слов`янського району (за межами населених пунктів) для ведення фермерського господарства. В суборенду передається земельна ділянка загальною площею 210,7524 га ріллі. Пунктами 13, 14 договору суборенди визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Вказане свідчить, що передаючи земельну ділянку в суборенду ані цільове призначення землі, ані вид використання землі не змінювалися.

У пункті 18 договору оренди №359-СГ від 11.11.2014 року сторони визначили: інші умови передачі земельної ділянки в оренду використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

Орендарем ОСОБА_1 земельна ділянка використовувалась за цільовим призначенням. Так, після укладення договору оренди, ОСОБА_1 зареєстрував Фермерське господарство «Софія 2015». Прокурор звертаючись до суду з позовом про розірвання договору оренди №359-СГ від 11.11.2014 року не довів належними, допустимими та достовірними доказами, що земельна ділянка не використовувалась належним чином згідно її цільового призначення.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення вказав, що перший відповідач передбаченого ч.6 ст.93 Земельного кодексу України та ч.1 ст. 8 Закону України «Про оренду землі» обов`язку щодо отримання згоди орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду не виконав і іншого ним не доведено.

Згідно ч.6 ст.93 Земельного кодексу України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Частина 9 вказаної статті встановлює, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом).

Так, у договорі оренди №359-СГ від 11.11.2014 року сторони у пункті 29 визначили права орендаря, зокрема, передавати орендовану земельну ділянку або її частину у суборенду без зміни цільового призначення. Умови договору суборенди обмежуються умовами договору оренди земельної ділянки і не повинні йому суперечити. Строк суборенди не може перевищувати строку визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації в порядку встановленому законом.

Тобто договором надано право орендарю передавати земельну ділянку в суборенду. При цьому, умовами договору не визначено, що для вчинення такої дії необхідно отримувати згоду орендодавця.

При цьому за диспозицією ст.8 Закону України «Про оренду землі» передача земельної ділянки в суборенду можлива двома шляхами: перша, якщо це передбачено договором оренди землі; друга, за письмовою згодою орендаря. Єдине, що об`єднує ці два шляхи це те, що заборонена зміна цільового призначення земельної ділянки.

Враховуючи, що умовами договору оренди було передбачено право передачі земельної ділянки в суборенду і відсутнє застереження, що таке право можливо реалізувати виключно за згодою орендодавця, колегія суддів дійшла висновку, що укладення договору суборенди наразі не є порушенням умов договору оренди та не є підставою для розірвання договору оренди.

Прокурор стверджував, що перший відповідач припинив використання земельної ділянки кадастровий номер 1424280300:09:000:0209 за визначеним договором від 11.11.2014 року цільовим призначенням. Проте таке твердження не доведено відповідними доказами. Так, зміна цільового призначення земельної ділянки не відбулась, а право передачі орендованої земельної ділянки в суборенду передбачено самим договором.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 істотно порушив умови договору оренди землі від 11.11.2014 року, що є підставою для його розірвання та повернення у відання Черкаської селищної ради земельної ділянки загальною площею 210,7524 га кадастровий номер 1424280300:09:000:0209. На думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд на вищевказані обставини уваги не звернув у зв`язку з чим таке рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні відповідних позовних вимог.

Щодо договору суборенди колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось, 11.04.2019 року між громадянином ОСОБА_1 (далі орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» (далі суборендар) укладено договір суборенди землі.

Згідно з актом від 11.04.2019 року приймання-передачі земельної ділянки ОСОБА_1 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» прийняло строком на 43 роки земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209), яка розташована на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) загальною площею 210,7524 га ріллі, для ведення фермерського господарства.

Відповідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 215 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що 05.02.2015 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи Фермерського господарства «Софія 2015», засновником та керівником якого є ОСОБА_1 .

Таким чином, після укладення громадянином ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства 05.02.2015 року права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі перейшли від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Отже, користувачем земельної ділянки з 05.02.2015 року, що передана в суборенду є Фермерське господарство «Софія 2015» і саме фермерське господарство може вчиняти дії по розпорядженню такою земельною ділянкою в межах оренди. Натомість, договір суборенди укладено не фермерським господарством, а громадянином ОСОБА_1 .

Тобто договір суборенди укладено особою, яка не мала відповідний обсяг прав на вчинення такого правочину і здійснила розпорядження у відношенні об`єкта щодо якого не мала прав. З огляду на викладене договір суборенди від 14.06.2017 року на підстав ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Суд першої інстанції позовні вимоги про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» договору суборенди землі б/н від 11.04.2019 року задовольнив. Підстави для задоволення таких позовних вимог місцевий господарський суд визначив невірно, однак рішення суду першої інстанції у вказаній частині слід залишити без змін, проте вірним мотивуванням для відмови в позові у вказаній частині є те, що визначено у даній постанові.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ст.216 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, у зв`язку з визнанням недійсним договору суборенди необхідно застосувати наслідки визнання такого правочину недійсним, а саме суборендар зобов`язаний повернути земельну ділянку, яка була визначена предметом суборенди за договором належному користувачу Фермерському господарству «Софія 2015».

Щодо вимоги про припинення державної реєстрації речового права, суд зазначає таке.

Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

За змістом ст.2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (ч.1 ст. 5 Закону).

Оцінюючи обраний позивачем спосіб судового захисту свого права, суд враховує нормативні положення частин 1 та 2 статті 5 ГПК України, згідно з якими здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Наразі скасування державної реєстрації права суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524га, номер запису про речове право 31178378 є належним способом захисту, а така вимога похідною від вимоги про визнання недійсним договору суборенди. Скасування державної реєстрації права суборенди земельної ділянки призводить до відновлення становища і є наслідком визнання недійсним договору суборенди.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідній частині підлягає залишенню без змін.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 року у справі №905/5/21 у відповідній частині скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, часткове скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають перерозподілу відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 86, 129, 233, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, ст.ст. 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 року у справі №905/5/21 скасувати в частині повного задоволення позовних вимог; розірвання укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Донецькій області та громадянином ОСОБА_1 договір оренди землі №359-СГ від 11.11.2014 року; зобов`язання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Мар`їнським РВ УМВС України в Донецькій області 29.07.2002) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» (84313, Донецька область, м.Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 1А, ідентифікаційний код 38491636) звільнити та повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га ріллі у власність держави в особі Черкаської селищної ради; скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га, номер запису про речове право 8051528; розподілу судових витрат.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Відмовити у задоволені позовних вимог про розірвання укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Донецькій області та громадянином ОСОБА_1 договору оренди землі №359-СГ від 11.11.2014 року; зобов`язання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Мар`їнським РВ УМВС України в Донецькій області 29.07.2002) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» (84313, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Олекси Тихого, 1А, ідентифікаційний код 38491636) звільнити та повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га ріллі у власність держави в особі Черкаської селищної ради; скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га, номер запису про речове право 8051528.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Мар`їнським РВ УМВС України в Донецькій області 29.07.2002), Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» (84313, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Олекси Тихого, 1А; ідентифікаційний код 38491636), Фермерського господарства «Софія 2015» (84191, Донецька область, Слов`янський район, с.Сергіївка, вул.Паркова (Леніна), 1; ідентифікаційний код 39624564) на користь Донецької обласної прокуратури (вул. Майдан Озерний (Боброва), буд. 32, м.Дніпро, Дніпропетровська область, 49038, ідентифікаційний код 25707002) судовий збір у розмірі 1401,34 грн. з кожного.

В решті рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 року у справі №905/5/21 залишити без змін.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури ((вул. Майдан Озерний (Боброва), буд. 32, м.Дніпро, Дніпропетровська область, 49038, ідентифікаційний код 25707002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Мар`їнським РВ УМВС України в Донецькій області 29.07.2002) 12612,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2023 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук