Рішення

від 28.08.2023 по справі 916/2285/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2285/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., при секретарі судового засідання Толкунової М.Г. розглянувши в судовому засіданні справу № 916/2285/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 40121452)

до відповідача Комунального підприємства Новокаховський гуртожиток (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, буд. 24, код ЄДРПОУ 37694289)

про стягнення 2 308 560,20 грн.

за участю представників сторін:

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Комунального підприємства Новокаховський гуртожиток про стягнення 2 308 560,20 грн.

В обґрунтовані позовних вимог, заявник посилається на порушення відповідачем договору постачання природного газу № 101/ПГ-1543-К від 15.01.2021р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.06.2023р. було відкрито провадження по справі № 916/2285/23, справи вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження

Ухвалою господарського суду від 08.08.2023р. підготовче засідання було закрито, підготовче засідання було закрито, розгляд справи призначено по суті в засіданні суду.

Судом встановлено, що адресою місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, буд. 24.

Згідно ч.1 ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На виконання положень названого Закону Господарським судом Одеської області вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд судом даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи у спосіб, визначений ч. 1 ст. 121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи суд встановив.

Як вказує позивач, 15.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (Постачальник) та Комунальним підприємством Новокаховський гуртожиток (Споживач) було укладено Договір № 10/ПГ-1543-К на постачання природного газу, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачу природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість природного газу у розмірах та строках та порядку, що визначені Договором.

Згідно з п. 1.2, за цим договором обсяг споживання газу споживачем в кожному окремому розрахунковому періоді не може первищувати 10 тис. куб.м.. Загальний замовлений обсяг постачання газу за цим догвором становить 49,049 тисю куб.м..(п.1.3 договору).

Пунктом 2.6 Договору встановлено, що приймання-передача газу, поставленого позивачем та прийнятого відповідачем у розрахунковому періоді, оформляється шляхом підписання та скріплення печаткою акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначається фактичні обсяги спожитого газу та його вартість. Для складання акту приймання-передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду позивач використовує дані з інформаційної платформи оператора ГТС, не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом (п.2.7. договору).

Позивач направляє відповідачу два примірника підписаного та скріпленого печаткою акту до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.(п.2.8 договору).

Відповідач протягом 2 банківських днів з дати отримання актів приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути позивачу один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписанний уповноваженим представником відповідача та скріплений його печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу (п. 2.9 Договору).

Пунктом 2.10 Договору передбачено, що у випадку не повернення відповідачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі природного газу, не надання письмового обгрунтованого заперечення проти підписання акту або у разі відмови відповідача від підписання акту приймання-передачі природного газу до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого газу3 розраховується відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору, ціна за 1000 метрів кубічних газу протягом дії цього договору, публікується постачальником на офіційному сайті постачальника.

Згідно до п. 3.7., п.3.9. Договору, оплата за договором здійснюється відповідачем на рахунок позивача у наступні строки: 100% суми платежу за газ до 30 числа газового місяця, що передує розрахунковому періоду. Остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту приймання-передачі природного газу.

Позивач вказує, що на виконання умов договору, протягом січня 2021 липня 2022 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 905 607, 17 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та відповіддю Оператора ГТС на адвокатський запит від 12.10.2022 року, в якій зазначено відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо використання природного газу споживачем з ЕІС-кодом 56ХМ00011JA8100С з ресурсу позивача.

Проте відповідач, як вказує позивач, оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк, визначений договором, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 1 596 607,17 грн.

Відповідно до п. 6.2 Договору визначено, що в разі порушення відповідачем порядку та строків оплати поставленого позивачем газу/ігших платежів відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого газу, позивачем відповідно до положень умов договору та ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу пеню в сумі 290 923,89 грн., 3% річних в розмірі 52 362,72 грн. та інфляційні витрати в сумі 368 666,42 грн.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Між цим, ч. 3 ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.1, 7 ст.193 ГК України.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, 15.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (Постачальник) та Комунальним підприємством Новокаховський гуртожиток (Споживач) було укладено Договір № 10/ПГ-1543-К на постачання природного газу, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачу природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість природного газу у розмірах та строках та порядку, що визначені Договором.

Пунктом 2.6 Договору встановлено, що приймання-передача газу, поставленого позивачем та прийнятого відповідачем у розрахунковому періоді, оформляється шляхом підписання та скріплення печаткою акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначається фактичні обсяги спожитого газу та його вартість. Для складання акту приймання-передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду позивач використовує дані з інформаційної платформи оператора ГТС, не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом (п.2.7. договору).

Позивач вказує, що на виконання умов договору, протягом січня 2021 липня 2022 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 905 607, 17 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та відповіддю Оператора ГТС на адвокатський запит від 12.10.2022 року, в якій зазначено відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо використання природного газу споживачем з ЕІС-кодом 56ХМ00011JA8100С з ресурсу позивача.

Проте відповідач, як вказує позивач, оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк, визначений договором, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 1 596 607,17 грн.

В зв`язку із тим, що вищевказана бездіяльність відповідача у виді несплати коштів за фактично спожитий природний газ суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 596 607,17 грн слід задовольнити.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 27 767,67 грн., 3% річних у розмірі 5 145,19 грн. та інфляційних втрат у розмірі 49 997,58 грн. господарський суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст.548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.2 Договору визначено, що в разі порушення відповідачем порядку та строків оплати поставленого позивачем газу/ігших платежів відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку пені в зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 290 923,89 грн. підлягають задоволенню.

Наразі ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки також випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 52 362,72 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 52 362,72 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні витрати. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми інфляційних витрат в розмірі 368 666,42 грн., судом встановлено, що розрахунок інфляційних витрат річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційних витрат в розмірі 368 666,42 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Інші посилання відповідач не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 40121452) до Комунального підприємства Новокаховський гуртожиток (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, буд. 24, код ЄДРПОУ 37694289) задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства Новокаховський гуртожиток (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, буд. 24, код ЄДРПОУ 37694289) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 40121452) основний борг в сумі 1 596 607 ( Один мільйон п`ятсот дев`яносто шість тисяч шістсот сім)грн. 17коп., пеню в розмірі 290 923 ( Двісті дев`яносто тисяч дев`ятсот двадцять три) грн. 89коп., інфляційні витрати в сумі 368 666 ( Триста шістдесят вісім тисяч шістсот шістдесят шість)грн. 42 коп., 3% річних в розмірі 52 362 ( П`ятдесят дві тисячі триста шістдесят дві)грн. 72 коп. та судовий збір в сумі 34 628 ( Тридцять чотири тисячі шістсот двадцять вісім) грн. 40коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07 вересня 2023 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна