Рішення

від 07.09.2023 по справі 917/1158/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2023 Справа № 917/1158/23

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Приватного підприємства КОНВЕНТ-СЕРВІС (Ідентифікаційний;код35724033, місцезнаходження: Україна, 36008, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Маршала Бірюзова, буд. 96, кв. 66)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЙКОР» (Ідентифікаційний код, місцезнаходження: 39798952, Україна, 36020, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Котляревського, буд. 3)

про стягнення 247957,17 грн.,

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного підприємства КОНВЕНТ-СЕРВІС до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЙКОР» про стягнення 247 957,17 грн., у тому числі: основна заборгованість згідно договору поставки № 2022/10-22 від 12.10.2022р. в розмірі 193 324.78 грн., 3% річних (на підставі ст. 625 ЦК України) в розмірі 3453,18 грн., інфляційні збитки в розмірі 9165,43 грн., пеня в розмірі 42013,78 грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 05.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Ухвала Господарського суду Полтавської області від 05.07.2023 про відкриття провадження у справі, надіслана відповідачеві рекомендованим листом, на адресу: 39798952, Україна, 36020, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Котляревського, буд. 3 (адреса, що зазначена позивачем у позові та відповідає відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) - повернулася до суду з відміткою поштового відділення: "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, зазначена ухвала вважається врученою.

Також, Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/1158/23.

Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

« 12» жовтня 2022р. між ПП «Конвент-Сервіс» (далі за текстом - «Позивач») та ТОВ «Мейкор» (далі за текстом - «Відповідач») було укладено договір № 2022/10-22 поставки товару від 12.10.2022р.(далі за текстом - «Договір»).

Згідно п. 1.1. Договору Постачальник, у відповідності до умов цього Договору, зобов`язується поставити Замовнику обладнання, комплектуючі до обладнання, витратні матеріали (далі - «Товар»), а Замовник прийняти Товар і оплатити його.

Згідно д. 4.1. Договору 4.1 Оплата по даному договору повинна бути здійснена Замовником грошовими коштами у національній валюті України протягом 2 (Двох) банківських днів після підписання Сторонами видаткової накладної.

Пунктом 7.3 укладеного-Договору Позивач та Відповідач погодили, що у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань, Відповідач повинен сплатити Позивачу пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивач вказує, що виконав свої зобов`язання по Договору в повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими накладними, на підставі укладеного Договору Позивачем було поставлено Відповідачу Товар згідно Видаткової накладної № 289 від 01.12.2022р. на суму 23873,50 грн.; Видаткової накладної № 295 від 01.12.2022р. на суму 17828,18 грн.; Видаткової накладної № 297 від 01.12.2022р. на суму 325200,00 грн.; Видаткової накладної № 303 від 12,12.2022р. на суму 6423,10 грн. Всього, Позивачем було поставлено Відповідачу на підставі вищезазначених видаткових накладних товар загальною вартістю 373324,78 грн.

За твердженням позивача, Відповідачем було сплачено на користь Позивача: згідно платіжної інструкції № 2598 від І9.12.2022р. грошові кошти в розмірі 100000,00 грн.; згідно платіжної інструкції № 2562 від 29.12.2022р. грошові кошти в розмірі 80000,00 грн.

За розрахунком позивача, станом на момент подачі цієї позовної заяви основна заборгованість за отриманий товар Відповідача перед Позивачем становить 193 324,78 грн (373324.78 грн. -180000,00 грн.).

З огляду на те, що Відповідач сплату коштів за отриманий товар не здійснив, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь борг у загальній сумі 247 957,17 грн., у тому числі: основна заборгованість згідно договору поставки № 2022/10-22 від 12.10.2022р. в розмірі 193 324,78 грн., 3% річних (на підставі ст. 625 ЦК України) в розмірі 3453,18 грн., інфляційні збитки в розмірі 9165,43 грн., пеня в розмірі 42013,78 грн.

При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Матеріали справи свідчать, що за договором у сторін виникли взаємні зобов`язання з постачання та оплати товару.

Статтею 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Сторони в договорі встановили, що оплата по даному договору повинна бути здійснена Замовником грошовими коштами у національній валюті України протягом 2 (Двох) банківських днів після підписання Сторонами видаткової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов`язання за вищезазначеним Договором щодо поставки товару згідно Видаткової накладної № 289 від 01.12.2022р. на суму 23873,50 грн.; Видаткової накладної № 295 від 01.12.2022р. на суму 17828,18 грн.; Видаткової накладної № 297 від 01.12.2022р. на суму 325200,00 грн.; Видаткової накладної № 303 від 12.12.2022р. на суму 6423,10 грн. Всього, Позивачем було поставлено Відповідачу на підставі вищезазначених видаткових накладних товар загальною вартістю 373324,78 грн.

Граничними строками оплати товару Відповідача на користь Позивача згідно умов Договору є щодо:

- Видаткової накладної № 289 від 01.12.2022р. - 05.12.2022р.;

- Видаткової накладної № 295 від 01.12.2022р. - 05.12.2022р.;

- Видаткової накладної № 297 від 01.12.2022р. - 05.12.2022р.

- Видаткової накладної № 303 від 12.12.2022р.- 05.12.2022р.

Матеріалами справи підтверджено, Відповідачем було сплачено на користь Позивача: згідно платіжної інструкції № 2598 від І9.12.2022р. грошові кошти в розмірі 100000,00 грн.; згідно платіжної інструкції № 2562 від 29.12.2022р. грошові кошти в розмірі 80000,00 грн.

Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України оплату за переданий товар здійснив не в повному обсязі та несвоєчасно, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 4.1 Договору.

Станом на дату ухвалення рішення основна заборгованість за отриманий товар Відповідача перед Позивачем становить 193 324,78 грн (373324,78 грн. -180000,00 грн.).

Дана обставина відповідачем не спростовується.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов в частині вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 193 324,78 грн є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

З огляду на порушення відповідачем зобов`язань з оплати товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних (на підставі ст. 625 ЦК України) в розмірі 3453,18 грн., інфляційні збитки в розмірі 9165,43 грн., пеню в розмірі 42013,78 грн.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати вартості отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем при розгляді справи не спростовано.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 06.12.2022 по 28.06.2023 та інфляційних нарахувань за загальний період з грудня 2022 по травень 2023 (з врахуванням дати виникнення зобов"язань по оплаті окрема за кожною видатковою накладною).

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних нарахувань, суд встановив, що розрахований позивачем розмір не перевищує розрахованих судом сум, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань за порушення грошових зобов`язань за договором підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо пені.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати вартості отриманого товару.

Пунктом 7.3 укладеного-Договору Позивач та Відповідач погодили, що у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань, Відповідач повинен сплатити Позивачу пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми пені, господарський суд відзначає, що розрахований позивачем розмір пені здійснений з врахуванням Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та п. 6 ст. 232 ГК України, не перевищує розрахованих судом сум, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені за порушення грошових зобов`язань за договором підлягають задоволенню у повному обсязі.

Перевірка розрахунків здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга.Закон Еліт".

Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписами ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Щодо судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені повністю, суд приходить до висновку, що судовий збір у розмірі 3719,37 грн. слід покласти на відповідача.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн. судом встановлено наступне.

На підтвердження факту надання правничої допомоги, позивачем надано суду копії договору про надання правової допомоги № 01/06-23 від.22.06.2023р., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер про надання правової допомоги. Також, у позові наведений детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних АО Юрія Христофорова позивачу.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню, окрім витрат по сплаті судового збору, вартість послуг адвоката, що сплачена або підлягає сплаті (правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).

У відповідності до ч. ч. 4, 6 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє

Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, при розгляді справі не заявляв. Також, відповідач не вказував на неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката у даній справі.

Згідно п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Враховуючи те, що позивачем надано суду належні докази на підтвердження отримання юридичних послуг, суд дійшов висновку, що вказані витрати позивача відносяться до судових витрат в розумінні ст. 123 ГПК України.

Так, дослідивши матеріали справи та враховуючи категорію та складність справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об`єм роботи, проведеної адвокатом під час розгляду справи, а також, задоволення позову, суд вважає заявлений розмір витрат на послуги адвоката в сумі 10 000,00 грн. обґрунтованим. За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЙКОР» (Ідентифікаційний код, місцезнаходження: 39798952, Україна, 36020, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Котляревського, буд. 3) на користь Приватного підприємства КОНВЕНТ-СЕРВІС (Ідентифікаційний;код35724033, місцезнаходження: Україна, 36008, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Маршала Бірюзова, буд. 96, кв. 66) основну заборгованість зв розмірі 193 324,78 грн., 3% річних в розмірі 3453,18 грн., інфляційні збитки в розмірі 9165,43 грн., пеню в розмірі 42013,78 грн., а також 3719,37 грн. витрат по сплаті судового збору, 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.09.2023р.

Суддя Киричук О.А.