Рішення

від 11.09.2023 по справі 599/2024/23

ЗБОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

н.п.2/599/708/2023

Справа № 599/2024/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2023 р.

Зборівський районний суд Тернопільської області

в складі :головуючого суду судді Іваницького О.Р.

при секретарі Сеньківській З.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зборові справу за позовом опіки і піклування Зборівської міської ради до ОСОБА_1 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

Орган опіки і піклування Зборівської міської ради звернувся до суду із вищезазначеним позовом. Позивач посилається на те, що ОСОБА_1 має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 . Мати з жовтня 2022 року по місцю проживання відсутня, і її місце знаходження невідоме. 07 жовтня 2022 року дитина направлена в Центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби в справа дітей Тернопільської державної адміністрації. За час перебування в Центрі мати дитину відвідувала періодично, а протягом липня-серпня 2023 року з дитиною не спілкується взагалі.. Дані обставини свідчать, що відповідач ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків, у зв`язку з чим просить позов задовольнити.

Представник позивача позовні вимоги підтримала, про що подала відповідну заяву.

Відповідачі ОСОБА_1 в судове засідання не з`явились, проте суд вважає, що є достатньо доказів для слухання справи в її відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Відповідно до ст.160 СК України , місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 170 СК України визначено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер.

Ураховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року звернув особливу увагу на те, що застосовуючи такий захід, як відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, необхідно виходити з інтересів дитини й враховувати право на повагу до його сімейного життя, проголошене ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Розірвання сімейних зв`язків, а відтак позбавлення дитини її коріння виправдане лише за наявності виняткових обставин - необхідність захисту дитини від небезпеки у випадку реального існування такої.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей, і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ч.1 ст.152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 ст.155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно п.16 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п. 15 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Судом встановлено, що відповідачка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис №122. Дитина зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 .,

Мати ухиляється від виконання своїх обов`язків стосовно виховання сина ОСОБА_2 , не проявляє батьківської турботи. Дитина, 07 жовтня 2022 року направлена в Центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби в справа дітей Тернопільської державної адміністрації, де перебуває по сьогоднішній день. За час перебування в Центрі мати дитину відвідувала періодично, а протягом липня-серпня 2023 року з дитиною не спілкується взагалі. Наведене свідчить про самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню малолітньої дитини, тому позов підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.12,81,259,263-265,280 ЦПК України ст.ст.150, 164, 166 СК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Відібрати малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Тернопільської області через Зборівський районний суд протягом 30 днів.

Суддя Зборівського

районного суду Іваницький О.Р.