Рішення

від 21.08.2023 по справі 203/1603/23

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/1603/23

2/0203/816/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2023 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Потаповій В.С.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом в якому посилався на те, що він є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «МЕЙКБУД», (код ЄДРПОУ 40809616). До 24.02.2022 року основні виробничі площі товариства, технологічне обладнання та транспортні засоби (основні засоби підприємства) розміщувались на вул.Доменна,58 Кальміуського району та пр.Будівельників,170а Центрального району м.Маріуполя Донецької області. Внаслідок збройної агресії РФ проти України та тимчасової окупації м.Маріуполя, він втратив активи свого підприємства (майно). Безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого йому завдана шкода, є іноземна країна РФ та її збройні сили, а також створені нею військові формування, які підтримуються, спонсоруються та керуються РФ. Втрати, які позивач вимушено зробив для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) склали 250267 грн. 07 коп., що становить витрати на оренду нових приміщень. Доходи, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин (упущена вигода) становлять 19380634 грн. 62 коп. Загальний розмір завданої позивачу шкоди становить 26700599 грн. 63 коп. Також позивач посилався на те, що внаслідок збройної агресії РФ було зруйновано рідне місто позивача, порушено його нормальне життя, життєві зв`язки та стосунки з оточуючими людьми. Він втратив своє майно та таким чином порушено його право власності. Посилаючись на вказані обставин, позивач просив стягнути з відповідача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 26700599 грн. 63 коп. та у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000000 грн.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 28.03.2023 року позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду за правилами позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Протокольною ухвалою суду від 18.05.2023 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено її до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений в передбаченому законом порядку шляхом розміщення оголошень на сайті судової влади, своїм правом подання відзиву не скористався.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч.1ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод таст.8 Конституції Українигарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Способи захисту цивільних прав визначеност.16 ЦК України).

Зокрема, п.п.8,9 ч.2ст.16 ЦК Українипередбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

24.02.2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв`язку із чим Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено військовий стан, строк якого в подальшому продовжувався та який до теперішнього часу не скасовано.

Частина першаст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право»встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено ч.4ст.79 вказаного вище Закону, у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Відповідно до ч.1ст.9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 року).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року №9-рп/2012 (справа №1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті1,3 Основного Закону України).

Пункт 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.

Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Згідност.1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.

Відповідно до ст.ст.1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20.02.2014 року.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

При цьому, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167 цс 20, (пункт 49).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року №760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України».

Таким чином, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини.

Позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії останньої на території України, втратою належного йому майна.

У цій категорії спорів іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки такі дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, так як будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Згідно зі ст.8 Європейської Конвенції з прав людини кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно ч.2ст.2 ЦК Україниучасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно дост.22 ЦК Україниособа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

У ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п.15 п.3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.

Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_2 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України на його ім`я серії НОМЕР_1 .

Згідно довідки переселенця №2112-7501246999 останній фактично проживає в АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЙКБУД», (код ЄДРПОУ 40809616)

Як зазначив позивач, до 24.02.2022 року основні виробничі площі товариства, технологічне обладнання та транспортні засоби (основні засоби підприємства) розміщувались на вул.Доменна,58 Кальміуського району та пр.Будівельників,170а Центрального району м.Маріуполя Донецької області. Внаслідок збройної агресії РФ проти України та тимчасової окупації м.Маріуполя, він втратив активи свого підприємства (майно). Втрати, які позивач вимушено зробив для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) склали 250267 грн. 07 коп., що становить витрати на оренду нових приміщень. Доходи, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин (упущена вигода) становлять 19380634 грн. 62 коп. Загальний розмір завданої позивачу шкоди становить 26700599 грн. 63 коп.

Суд вважає доведеним, що внаслідок збройної агресії російської федерації та тимчасової окупації м.Маріуполя, де здійснювало свою господарську діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕЙКБУД», засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є позивач, останній був вимушений переселитись на підконтрольну Україні територію, винаймати інше житло та приміщення для здійснення підприємницької діяльності, витрати на, що згідно долученої до позову оборотно-сальдової відомості за березень 2022 року лютий 2023 року склали 250267 грн. 07 коп.

В зв`язку з наведеними вище обставинами та положеннями законодавства, суд вважає обгрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в цій частині.

Поряд з цим, суд вважає, що позивачем у відповідності до ст.ст.12,81 ЦПК України не представлено суду належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому збитків в сумі 19380634 грн. 62 коп., зокрема, не надано доказів пошкодження та/або знищення належного йому майна, його вартості.

З наданих до позову фотознімків приміщення не можливо встановити його адресу, належність позивачу або Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕЙКБУД», вартість пошкоджень.

Долучений витяг з ЄРДР щодо відкриття кримінального провадження за фактом викрадення належних зазначеному вище товариству транспортних засобів не містить відомостей щодо вартості викраденого майна та осіб. Що вчинили дане кримінальне правопорушення.

Звіт про фінансові результати Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЙКБУД» за 2022 рік в порівнянні з 2021 роком також не містить даних щодо завдання позивачу збитків у заявленому до стягнення розмірі.

Стосовно посилань на вказаний звіт, як доказ понесених збитків у вигляді упущеної вигоди, суд враховує наступне.

Упущена вигода це втрати очікуваного приросту в майні, на підставі беззастережних доказів реальної можливості їх отримання, у разі недопущення правопорушення.

Враховуючи припис ч.4. ст.623 ЦК України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання.

Кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися відомості, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання винагороди, якби зобов`язання було виконано боржником у належний спосіб. Дохід не може бути абстрактним, адже для відшкодування упущеної вигоди повинні враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для його отримання(Постанова Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі №908/2261/17).

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Суд враховує, що зниження розміру доходів Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЙКБУД» згідно поданого ним звіт про фінансові результати за 2022 рік в порівнянні з 2021 роком, само по собі не підтверджує завдання збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки будь-яких інших доказів (контрактів, договорів та інш.), які б підтверджували реальну можливість отримання доходів товариство від здійснення господарської діяльності за звичайних обставин, їх розміру та втрату такої можливості після 24.02.2022 року внаслідок збройної агресії відповідача, позивачем суду не представлено.

В зв`язку із цим, в задоволенні решти позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 19380634 грн. 62 коп., позивачу слід відмовити за їх недоведеністю.

В частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 1000000 грн., суд враховує, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України, тимчасової окупації м.Маріуполя, вимушеного переселення позивача з вказаного місця, де він був зареєстрований та проживав, здійснював підприємницьку діяльність, позивач зазнав моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачу обумовлена зокрема тим, що проживаючи на території м.Маріуполя, він мав налагоджений побут, був матеріально забезпеченим і працевлаштованим, мав можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України з 24.02.2022 року він був позбавлений можливості користуватися цими благами.

Переміщення на підконтрольну Україні територію в результаті збройної агресії РФ спричинило об`єктивну необхідність позивачу заново облаштовувати звичний для нього спосіб життя. Нанесена позивачу російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного та матеріального стану та продовжує йому завдавати чималих моральних страждань.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 400000 грн.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про необхідність частково задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 250267 грн. 07 коп., у рахунок відшкодування моральної шкоди 400000 грн., а всього стягнути 650267 грн. 07 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16,22,23,1166,1167 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,76-82,223,258,259, 263-268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією задовольнити частково.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м.Москва, вул.Житна, буд.14) на користь ОСОБА_2 (проживає: АДРЕСА_3 ) у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 250267 грн. 07 коп., у рахунок відшкодування моральної шкоди 400000 грн., а всього стягнути 650267 грн. 07 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.Ю. Казак