Постанова

від 23.10.2007 по справі 8506.2-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

8506.2-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 301

ПОСТАНОВА

Іменем України

23.10.2007Справа №2-30/8506.2-2007

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі :

Головуючого судді Ловягіної Ю.Ю.

Секретаря судового засідання Золотарьової А.В.

З участю представників сторін:

від позивача – Бахарєва, предст. за дов. від 12.07.07р. №04-5/10 у справі.

від  відповідача  – не з'явився.

розглянувши адміністративну справу у порядку підготовчого провадження

за позовом Кримського республіканського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь, пр. Кірова, 51-52/10-А.

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Беллатрікс», м. Керч, вул. Кірова, 54-А, а/с 5.

про стягнення 11522,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Кримське республіканське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь звернулося до господарського суду АРК з адміністративним позовом до ТОВ «Беллатрікс», м. Керч про стягнення штрафних санкцій в сумі 11522,00 грн.

Позовні вимоги засновані на положеннях ст.ст. 19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.991 р. № 875.

Відповідач у судове засідання не з'явився. Про день та час судового засідання був повідомлений належним чином судова повістка вручена під підпис 16.10.2007р. (а.с. 77 том 2).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

Рішенням виконавчого комітету Керченської міської ради №288-р від 10.03.2000 року проведена державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності – юридичної особи ТОВ «Беллатрікс», м. Керч.

Відповідно до ч. 1ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.991 р. № 875 (далі – Закон від 21.03.991 р. № 875) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 15 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 рік, відповідач визначив норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на рівні одного місця. У 2003 році  середньооблікова чисельність штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність – жодного. Розмір фонду оплати праці штатних працівників на рівні 207,40 тис. грн., розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника – 11522,00 грн. (а.с. 5 том 1).

Частиною 1 ст. 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно пунктів 3, 4, 5 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767, якій діяв на момент виникнення спору (далі - Порядок), підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, які перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. На підприємствах, де працює більш як 15 чоловік, суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.  

Згідно розрахунку позивача (а.с. 5) середня річна заробітна плата штатного працівника становить 11522,0 грн. (207400,00 грн. : 18 працівників).   

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 вищенаведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.      

Враховуючи, що непрацевлаштування інваліда відповідачем є правопорушенням, то воно складається з відповідних елементів, зокрема, з протиправної поведінки особи, причинного зв'язку між діями та протиправною поведінкою, вини особи, яка заподіяла шкоду.

За відсутності будь-якого елемента з вказаних дій учасника господарських відносин не тягнуть його господарсько-правової відповідальності.

У відзиві на позов від 15.10.2007 р. (а.с. 18 – 23, т. 2) відповідачем було зазначено, що в 2003 р. їм було атестовано у встановленому порядку робоче місце для інваліда – посада «охоронець». Були розроблені заходи щодо створення робочого місця для інваліда, створена атестаційна комісія, була проведена атестація робочого місця, затверджена посадова інструкція. Посилаючись на данні факти відповідач стверджує, що їм було здійснені усі заходи для створення робочого місця інваліда.

Однак суд не може погодитися з таким твердженням відповідача, оскільки згідно зі ст. 18 Закону від 21.03.1991 р. № 875 працевлаштування інвалідів може здійснюватися лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Крім того, згідно  п. 14 Порядку підприємства зобов'язані інформувати державну службу зайнятості  й  місцеві  органи  соціального захисту населення  про вільний робочих місцях і вакантних посадах, на яких може бути використана праця інвалідів.

Як свідчать матеріали справи, згідно листів Керченського міського центру зайнятості, Кримського Республіканського об'єднання інвалідних організацій Союзу організацій інвалідів України, відповідач з питання напрямку інвалідів для працевлаштування не звертався, інформацію про вільні  робочі  місця  і вакантні  посади, на яких може   бути використана праця  інвалідів не надавав.

Відповідно до ст. 72 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, відповідач не здійснив основний обов'язок для працевлаштування інвалідів, покладений на нього нормами діючого законодавства, а саме не інформував відповідні органи про наявність у нього вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у скоєному правопорушенні є протиправна поведінка відповідача, причинний зв'язок між діями та протиправною поведінкою, а також є вина відповідача.

На підставі пунктів 1 та 3 Порядку робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форми власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Таким чином, аналізуючи приведені норми можна зробити висновок, що при непрацевлаштуванні інваліда робоче місце вважається нествореним.

Доводи відповідача про те, що платники єдиного податку не зобов'язані сплачувати внесок у Фонд України соціального захисту інвалідів, оскільки даний внесок входить до складу податків і зборів (обов'язкових платежів), які не сплачують платники єдиного податку, не можуть бути прийняті судом до уваги за наступних підстав.

Спеціальним законом з питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами і державними цільовими фондами по податках і зборах, включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування й внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування й сплати пені  та штрафних санкцій, застосованих до платників податків контролюючими органами, і визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами й державними  цільовими фондами» № 2181-Ш від 21.12.2000 р.

Так, згідно з п. 1.5. ст. 1 вказаного закону штрафна санкція (штраф) – плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від  суми податкового зобов'язання ( без обліку пені та штрафних санкцій), що стягується із платника податків в зв'язку з порушенням їм правил оподаткування, визначених відповідними законами.

У цьому випадку позивачем правомірно стягується штрафна санкція за  порушення вимог Закону від 21.03.1991 № 875-XII, який не є законом з питань оподаткування. Відповідно до п. 6  Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва» у редакції Указу Президента України № 746\99 від 28.06.99р. суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) і, в тому числі, внесків у Фонд соціального захисту інвалідів, тому  позивач стягує штраф за нестворення робочих місць, а не внески у Фонд.

Заперечення відповідача відносно відсутності прибутку у 2003 році, а тому неможливості сплати даної суму заборгованості є безпідставними у зв'язку з наступним.

Згідно нормам статті 20 Закону від 21.03.1991 № 875-XII у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Проаналізувавши вищевказані норми статті 20 Закону Україні від 21.03.1991 № 875-XII, суд дійшов висновку про те, що сплата штрафних санкцій в добровільному порядку підприємством провадиться за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), а в примусовому порядку - шляхом звернення стягнення на майно підприємства.

Згідно статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Нормами статті 177 Цивільного кодексу України встановлено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

З вищевказаних норм Цивільного кодексу України судом встановлено, що майном вважаються окрема річ, сукупність речей, у тому числі гроші. Отже, сплата штрафних санкцій у примусовому порядку на підставі норм статті 20 Закону Україні від 21.03.1991 № 875-XII провадиться шляхом звернення стягнення на майно підприємства, зокрема, на гроші.

Таким чином, відсутність прибутку підприємства не може бути підставою  для відмови в стягненні штрафних санкцій у примусовому порядку.

Відсутність вакансій робочих місць для інвалідів відповідно до квоти та рішень спеціалізованої комісії щодо акредитації місць працевлаштування інвалідів, свідчать про відсутність у 2003 році фактично створених робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відповідно і про невиконання відповідачем покладеного на нього Законом обов'язку створити такі робочі місця для працевлаштування інвалідів, що є порушенням у сфері господарювання.

Пунктом 11 Порядку встановлено, що у разі несплати штрафних санкцій в установлений  термін відділення Фонду вживають заходів щодо  їх  стягнення  у  судовому порядку.

Що стосується посилання відповідача на пропуск строку для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачений ст. 250 Господарського кодексу України, то вони також не приймаються судом до уваги з наступних підстав.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, в даній статті встановлені максимальні строки застосування адміністративно – господарської санкції – шість місяців від дня виявлення порушення, але не пізніше одного року від дня його скоєння суб'єктом господарювання.

Оскільки пунктом 4 Положення передбачений строк сплати підприємством штрафної санкції не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним, днем виявлення порушення є 16.04.2004 р.

Згідно з відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції позивач звернувся до господарського суду з позовом 04 січня 2005 р. – не пізніше одного року від дня скоєння правопорушення відповідачем, а саме - непрацевлаштуванні інваліда.

Таким чином, штрафна санкція, за нестворене відповідачем у 2003 році одне робоче місце для інваліда становить 11522,00 грн. і підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а  відповідачем  -  фізична  чи  юридична  особа,  судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Відповідно до п. 3 ст. 160 КАС України, вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 23 жовтня 2007 р., постанова складена та підписана суддею 30 жовтня 2007 р.

Керуючись ст. ст. 94, 98, 158 – 161, п. 4 ч. 2 ст. 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

1.          Адміністративний позов Кримського республіканського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь задовольнити.

2.          Стягнути з ТОВ «Беллатрікс», м. Керч, вул. Кірова, 54-А, а/с 5 (р/р 26006301390363 в ПІБ, МФО 324548, ЄДРПОУ 23204596) на користь Державного бюджету м. Сімферополя (р/р №31219230700031 в УДК в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ЄДРПОУ 34740946) 11522,00 грн. штрафу за нестворене робоче місце інваліда - код платежу 50070000;01.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня її проголошення, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку передбаченому ч. 5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (ст. 254 КАС України).

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Ловягіна Ю.Ю.