Постанова

від 07.09.2023 по справі 916/17/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/17/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача - Добров Ю.І.; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи (Усатівська сільська рада Біляївського району Одеської області) - не з`явився;

від третьої особи (Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс») - Текін А.О., довіреність №25 від 08.02.2022р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа»

на рішення Господарського суду Одеської області від „19" липня 2021р., повний текст якого складено та підписано „29" липня 2021р.

у справі № 916/17/20

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Усатівська сільська рада Біляївського району Одеської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс»

про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису про державну реєстрацію права власності,-

головуючий суддя - Шаратов Ю.А.

місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 07.09.2023 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 р. Міністерство оборони України (далі - Міністерство, Позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" (далі - ТОВ "Автоєвропа", Відповідач) про:

- витребування з незаконного володіння Відповідача у власність держави (в особі Позивача) об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1885759351101 (адміністративний будинок комбінату загальною площею 1717 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 (на даний час згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно: м. Одеса, вул. Ковальська, 57) та

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за Відповідачем права власності на вищезазначений об`єкт нерухомого майна вчиненого 26.07.2019 державним реєстратором Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіним Кирилом Анатолійовичем за індексним номером 32657451.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправним заволодінням Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" майном належним державі (в особі Позивача) на праві власності, а саме: адміністративною будівлею загальною площею 1717 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45, а також незаконністю проведення за Відповідачем державної реєстрації права приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі №916/17/20 та в подальшому ухвалою суду від 30.01.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - державного реєстратора Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіна Кирила Анатолійовича, а ухвалою суду від 19.02.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі №916/17/20 у задоволені позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №916/17/20 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11.02.2021 касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі № 916/17/20 скасовано. Справу № 916/17/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Направляючи справу на новий розгляд, у мотивувальній частині постанови Верховний Суд зазначив, що висновок судів попередніх інстанцій щодо неможливості розгляду позову про витребування майна без скасування спірної державної реєстрації та без наявності судового рішення про визнання недійсним правочину, за яким Відповідач набув право власності на спірне майно, суперечить правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду.

Водночас Суд звернув увагу на те, що у цій справі задоволення позову про витребування майна на підставі статей 387 і 388 Цивільного кодексу України з урахуванням предмету та підстав позову передбачає необхідність встановлення судами на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються судами з урахуванням їх достовірності та вірогідності обставин, обставин пов`язаних з наявністю у Позивача права власності на спірне майно, повноважень щодо його передачі іншим особам та дотримання порядку встановленого законодавством, реєстрацією права власності за Відповідачем, наявністю відповідних правовстановлюючих документів тощо.

Разом з тим суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та не здійснили належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів та доводів сторін, що стосуються предмета та підстав спору та критеріїв їх оцінки.

В такий спосіб, суди не були позбавлені можливості, а також повинні були надати оцінку доводам Позивача стосовно сумнівності укладення договору від 19.12.2002 №3/СД про спільну діяльність з огляду на відсутність у філії "Південна" (колишня "Одеське управління військової торгівлі") Концерну "Військторгсервіс" вказаного договору та відомостей про його укладення Державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Південного оперативного командування".

Крім того, суди попередніх інстанцій не надали оцінки змісту самого договору, який, як звертав увагу скаржник, містить посилання на положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003, що не був діючим на момент його укладення.

Вищевикладене у своїй сукупності свідчить про необхідність дослідження питання чи не був створений цей договір з метою формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення у спорі (наявність між сторонами зобов`язально-правових відносин) поза межами встановленого правового порядку.

Під час нового розгляду, ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2021 задоволено заяву Міністерства оборони України про заміну третьої сторони правонаступником від 12.05.2021 (вх. № 13037/21 від 13.05.2021). Замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача державного реєстратора Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіна Кирила Анатолійовича на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Усатівську сільську раду Біляївського району Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.07.2021 року у справі №916/17/20 (суддя Шаратов Ю.А.) позов задоволено частково; витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» у власність держави в особі Міністерства оборони України об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1885759351101, адміністративний будинок комбінату загальною площею 1 717 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 (на даний час згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: м. Одеса, вул. Ковальська, 57); відмовлено в задоволенні позову Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчиненого 26.07.2019 державним реєстратором Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіним Кирилом Анатолійовичем з індексним номером 32657451 запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, загальною площею 1 717,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1885759351101 за ТОВ «Автоєвроп», код ЄДРПОУ 25197788, країна реєстрації: Україна; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» на користь Міністерства оборони України витрати на сплату судового збору в розмірі 11 016,36 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині витребування з незаконного володіння Відповідача у власність держави (в особі Позивача) спірного об`єкту нерухомого майна судом зазначено, що у нього відсутні підстави вважати Договір від 19.12.2002 та Додаткову угоду від 23.12.2002 неукладеними лише через відсутність їх оригіналів у філії «Південна» (колишня «Одеське управління військової торгівлі») Концерну «Військторгсервіс». У матеріалах справи також відсутні й докази визнання недійсними Договору від 19.12.2002 та Додаткової угоди від 23.12.2002. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази прийняття Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України рішення про відчуження військового майна об`єкта нерухомості, вказаного у Додатковій угоді від 23.12.2002. А відтак, на думку суду першої інстанції, Державне підприємство Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» не мало права відчужувати будинок загальною площею 1 717 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 (на даний час згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: м. Одеса, вул. Ковальська, 57).

Щодо вимоги позивача про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчиненого 26.07.2019 державним реєстратором Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіним Кирилом Анатолійовичем з індексним номером 32657451 запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, загальною площею 1 717,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1885759351101 за ТОВ «Автоєвропа», код ЄДРПОУ 25197788, країна реєстрації: Україна, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, оскільки згідно із ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, у редакції Закону України від 05.12.2019 № 340-IX, який набув чинності 16.01.2020, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Отже, вимога про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суперечить вказаній нормі закону.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2021 в частині задоволення позовних вимог - скасувати; ухвалити нове рішення, яким в позові Міністерства оборони України відмовити у повному обсязі.

Апелянт вважає рішення суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог, оскільки в цій частині його постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, в апеляційну скаргу скаржник обґрунтовує наступним:

- відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна, адже володіння ТОВ «Автоєвропа» спірною будівлею вважається правомірним в силу ст. 328 Цивільного кодексу України, а заявлені позивачем вимоги за своїми наслідками становлять втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, що є неприпустимим;

- позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що спірна нежитлова будівля загальною площею 1717 кв.м. за адресою: м.Одеса, вул. Кузнечна, буд.57, право власності на яку зареєстроване за відповідачем, є однією і тією ж будівлею площею 1717 кв.м., яка входить до комплексу належних державі в особі позивача нежилих приміщень загальною площею 3344,5 кв.м. за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська, 45;

- наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, що унеможливлює звернення з віндікаційним позовом.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» на рішення Господарського суду Одеської області від „19" липня 2021р у справі № 916/17/20; призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» на 11 листопада 2021 року о 10:30 год.

23.09.2021 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа просила суд залишити без змін рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2021 по справі №916/17/20, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» без задоволення.

27.09.2021р. до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє просило апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2021 по справі №916/17/20 - без змін. Крім того, позивач просив долучити до матеріалів справи копію Висновку експерта №20-7001 від 16.07.2021 судової будівельно-технічної експертизи за матеріалами кримінального провадження №42017161010000117, оскільки вказаний доказ має значення для підтвердження доводів позовної заяви щодо ідентичності об`єктів, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська,45 та Ковальська, 57. Вказаний Висновок разом з матеріалами кримінального провадження було отримано Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону 20.07.2021, тобто уже після розгляду справи судом першої інстанції, подати вказаний доказ у встановлений законом або судом строк Міноборони не могло з причин що не залежали від нього.

27.09.2021р. від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» - адвоката Гусарова Олександра Леонідовича надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon» (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» - адвоката Гусарова Олександра Леонідовича про проведення судового засідання, призначеного на 11 листопада 2021р. о 10:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

10.11.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» надійшло клопотання про призначення експертизи, відповідно до якого Товариство просить призначити по справі судову будівельну експертизу на вирішення якої поставити наступне питання:

- чи є об`єкт нерухомого майна загальною площею 1717 кв.м. (нежитлова адміністративна будівля, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1885759351101), що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57, та частина об`єкту нерухомого майна «Будинок військового одягу» - нежитлова будівля (об`єкт в цілому зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 9160340), площею 1717 кв.м., що розташована за адресою м. Одеса, вул. Преображенська, 45, одним й тим самим об`єктом нерухомості?

Обґрунтовуючи вказане клопотання ТОВ «Автоєвропа» зазначає, що суд першої інстанції визнав встановленим факт того, що об`єкт нерухомого майна загальною площею 1717 кв.м. (нежитлова адміністративна будівля, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1885759351101), що розташований за адресою м. Одеса, вул. Ковальська, 57 та частина об`єкту нерухомого майна «Будинок військового одягу» - нежитлова будівля (об`єкт в цілому зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 9160340), площею 1717 кв.м., що розташована за адресою м. Одеса, вул. Преображенська, 45 являються одним й тим самим об`єктом.

Зазначена обставина на думку апелянта має визначне значення для правильного вирішення спору, проте для її дослідження і подальшого спростування чи підтвердження ідентичності зазначених об`єктів нерухомості необхідні спеціальні знання. Ця обставина не може бути доведена сторонами за допомогою інших засобів доказування, а тому, з метою повного та об`єктивного розгляду справи, є необхідність призначити у справі судову будівельну експертизу.

10.11.2021 року від представника Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 продовжено строк розгляду справи №916/17/20 на термін, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, пов`язаних з належним повідомленням учасників справи про час та місце проведення наступного судового засідання. Повідомлено учасників справи про те, що розгляд апеляційної скарги у справі №916/17/20 Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» відбудеться 13 січня 2022 року о 10:30 год. Судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

29.12.2021 від представника Міністерства оборони України до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли заперечення щодо клопотання представника ТОВ «Автоєвропа» про призначення судової експертизи, відповідно до яких просив відмовити останньому у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи.

12.01.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» надійшли додаткові пояснення до клопотання про призначення судової експертизи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» відкладено на 10.02.2022 о 14:30. Судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2022 клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» про призначення судової будівельно-технічної експертизи задоволено. Призначено по справі №916/17/20 судову будівельно-технічну експертизу. Проведення судової експертизи доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз (вулиця Успенська, 83/85, Одеса, Одеська область, 65011), попередивши експертів, які безпосередньо проводитимуть судову експертизу, про відповідальність по ст. 384, 385 Кримінального кодексу України. На розгляд та вирішення експертів поставити таке питання: чи є об`єкт нерухомого майна загальною площею 1717 кв.м. (нежитлова адміністративна будівля, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1885759351101), що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57, та частина об`єкту нерухомого майна «Будинок військового одягу» - нежитлова будівля (об`єкт в цілому зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 9160340), площею 1717 кв.м., що розташована за адресою м. Одеса, вул. Преображенська, 45, одним й тим самим об`єктом нерухомості? Зобов`язано сторони сприяти судовому експерту у проведенні судової експертизи, виконуючи всі вимоги судового експерта, зокрема, шляхом надання додаткових документів, оплати експертизи тощо. Оплату вартості експертизи покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа». Зупинено апеляційне провадження по справі № 916/17/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» на рішення Господарського суду Одеської області від « 19» липня 2021р у справі № 916/17/20 на час проведення експертизи. Направлено матеріали справи №916/17/20 до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

02.11.2022 до суду надійшов лист директора Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз разом із клопотанням судового експерта Ірини БИЛЄНОК про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення експертизи, відповідно до якого остання просить надати наступні додаткові матеріали, необхідні для виконання експертизи:

1. Матеріали технічної інвентаризації на об`єкт нерухомого майна нежитловий адміністративний будинок, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57 в повному обсязі.

2. Матеріали технічної інвентаризації на об`єкт нерухомого майна комплекс нежитлових будівель та споруд, який розташований на території військового містечка № НОМЕР_1 , за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 в повному обсязі.

3. Оригінал або якісну копію технічного паспорту від 06.12.2016 (виготовленого станом на 27.11.2002), розробник КП «БТІ» Одеської міської ради, за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45, в повному обсязі (з усіма графічними матеріалами).

4. У випадку наявності оригінали або ясні копії технічних паспортів на комплекс нежитлових будівель та споруд, розташованих на території військового містечка №15 за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45, в повному обсязі (з усіма графічними матеріалами).

Розпорядженням керівника апарату суду від 14.11.2022 року №573 відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XІ Перехідні положення ГПК України, підпунктів 2.3.17, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016 року, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/17/20.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2022 року, справу розподілено на розгляд колегії суддів у складі Колоколов С.І. (головуючий), судді Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 поновлено апеляційне провадження у справі № 916/17/20 з 13.12.2022 року; прийнято справу № 916/17/20 до провадження та розпочати апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Колоколова С.І., суддів Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.; призначено судове засідання для розгляду клопотання судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Ірини БИЛЄНОК на 13.12.2022 року о 12:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» - адвоката Гусарова Олександра Леонідовича про проведення судового засідання, призначеного на 13 грудня 2022р. о 12:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 у задоволенні клопотання експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Ірини БИЛЄНОК про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення експертизи відмовлено; зупинено апеляційне провадження по справі №916/17/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» на рішення Господарського суду Одеської області від « 19» липня 2021 на час проведення експертизи; направлено матеріали справи №916/17/20 до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз для продовження проведення судової експертизи.

04.07.2023 матеріали даної справи разом з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 09.05.2023 повернулись до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Разом з тим, згідно наказу Голови Південно-західного апеляційного господарського суду Богацької Н.С. від 09.06.2023 №101-в головуючий суддя Колоколов С.І. з 26.06.2023 по 28.07.2023 та суддя Разюк Г.П. з 26.06.2023 по 11.07.2023 перебували у відпустці.

Крім того, згідно наказу Голови Південно-західного апеляційного господарського суду Богацької Н.С. від 20.06.2023 №113-в суддя Савицький Я.Ф. з 03.07.2023 по 04.08.2023 перебував у відпустці.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 поновлено апеляційне провадження у справі № 916/17/20 з 07.09.2023р.; розгляд справи № 916/17/20 призначено на 07.09.2023 року об 11:00 год.

У судовому засіданні 07.09.2023 представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник третьої особи просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представники відповідача та Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області в судове засідання не з`явились.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, а їх явка обов`язковою не визнавалась, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників за наявними у справі доказами.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» не підлягає задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2021 року у справі № 916/17/20 є правомірним та таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

17.12.2002 державі в особі Міністерства оборони України видано свідоцтво №023181 про право власності на нежитлові будівлі та споруди Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Південного оперативного командування", що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 та в цілому складаються з адміністративної будівлі літ. "А", будинку військового одягу літ. "В", будівлі колишньої котельні літ. "Г", майстерні прирізці скла літ. "Д", цеху безалкогольних напоїв літ. "Е" та взуттєвої майстерні літ. "Ж" загальною площею 3344,5 кв.м, які відображені у технічному паспорті від 27.11.2002.

Зазначене свідоцтво видано на підставі рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №27 від 29.05.1951 та наказу начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України №33 від 18.07.2002.

01.06.2007 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Південного оперативного командування" (Сторона-1), правонаступником якого відповідно до наказу Міністра оборони України №125 від 05.04.2007 є Концерн "Військторгсервіс" та Приватним підприємством "Берег" (Сторона-2) укладений договір про спільну діяльність (простого товариства) №3/СД, умовами якого обумовлено проведення капітального ремонту об`єкта будівлі "Будинок військового одягу" загальною площею 1717 кв.м, розташованої у м. Одесі по вул. Преображенській, 45.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 у справі №916/540/17, зобов`язано Приватне підприємство "Берег" повернути Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" за актом приймання-передачі розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 двоповерхову будівлю "Будинок військового одягу" загальною площею 1717 кв.м, яка складається з підвальних приміщень площею 503,9 кв.м, приміщення першого поверху площею 644,6 кв.м та приміщення другого поверху площею 568,5 кв.м.

На виконання вказаного рішення 09.07.2018 місцевим господарським судом були видані відповідні накази, які виконані у примусовому порядку, що підтверджується актом старшого державного виконавця від 24.01.2019.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.07.2019 державним реєстратором Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіним Кирилом Анатолійовичем проведено державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Автоєвропа" на нежитлову будівлю загальною площею 1717 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Кузнечна (вулиця Ковальська; вулиця Кузнечна (назва нечинна); вулиця Челюскінців), буд. 57 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1885759351101).

Підставами виникнення права власності зазначено: акт прийому-передачі б/н від 15.09.2003; додаткова угода б/н від 23.12.2002; договір про спільну діяльність №3/СД від 19.12.2002 та технічний паспорт №57/01/18 від 09.01.2018, виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю "РЄЦ".

Зі змісту реєстраційної справи №1885759351101 об`єкта нерухомого майна, розташованого у м. Одесі по вул. Кузнечній, 57, вбачається, що 19.12.2002 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Південного оперативного командування" (Сторона-1) та ТОВ "Автоєвропа" (Сторона-2) укладений договір про спільну діяльність (простого товариства) №3/СД.

Відповідно до пункту 1.1 договору сторони з метою проведення капітального ремонту об`єкта будівлі "Будинок військового одягу", розташованої у м. Одесі по вул. Ковальській, 57, що належить Стороні-1, збереження її як пам`ятника архітектури згідно з технічним висновком, виданим Одеською державною академією будівництва та архітектури, і організації на її площах швейного виробництва та офісних приміщень як джерела отримання додаткового доходу (після завершення капітальних робіт) зобов`язуються шляхом об`єднання своїх зусиль та майна, яке належить сторонам на відповідних правових підставах, у порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі, спільно діяти (без створення юридичної особи) для досягнення загальної господарської мети здійснення капітального ремонту об`єкта, який становить собою 2-поверхову будівлю загальною площею 1717 кв.м, в тому числі 503,9 кв.м підвального приміщення, в 2 етапи: 1 етап капітальний ремонт (укріплення) несучих стін і фасаду, строки ремонту узгоджуються сторонами після вступу в силу даного договору; 2 етап ремонт всіх приміщень будівлі, включаючи підвальні приміщення.

З метою реалізації завдань спільної діяльності, сторони здійснюють внески в спільну діяльність у вигляді грошових коштів, майна, професійних знань, навичок та умінь, а також ділової репутації та ділових зав`язків, інженерно-технічних можливостей сторін (пункт 2.1 договору).

Згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 договору вкладом Сторони-1 у спільну діяльність є право володіння об`єктом згідно зі свідоцтвом про право власності №023181 від 17.12.2002, що є підставою для проведення ремонту та реконструкції об`єкта.

Внеском Сторони-2 у спільну діяльність є грошові внески в розмірі 100% грошових коштів, необхідних для досягнення мети спільної діяльності відповідно до пункту 1.1 даного договору (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 договору №3/СД від 19.12.2002).

Підпунктом 5.1.4 пункту 5.1 договору №3/СД від 19.12.2002 визначено, що Сторона-1 зобов`язується після реєстрації цього договору в органі податкової служби і вступу його в законну силу передати Стороні-2 об`єкт під капітальний ремонт і реконструкцію за актом приймання передачі.

Відповідно до пунктів 10.2. та 10.6 договору, останній набуває чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін та діє до 30.04.2027 з можливим продовженням його дії на новий строк. Договір припиняє свою дію за згодою обох сторін. Договір не є безстроковим. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу в разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін та скріплені печатками сторін.

23.12.2002 між сторонами укладена додаткова угода до договору №3/СД від 19.12.2002, згідно з пунктом 1 якої після завершення капітального ремонту, реконструкції та введення в експлуатацію нежитлового приміщення, що є предметом договору №3/СД від 19.12.2002, керуючись пунктом 3.2 цього договору, сторони дійшли згоди про те, що Сторона-1 передає Стороні-2 нежитлову будівлю загальною площею 1717 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57.

За умовами пунктів 2, 3 додаткової угоди Сторона-2 передає ТОВ "Автоєвропа" у власність нежитлову будівлю загальною площею 1717 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57.

15.09.2003 на виконання умов договору Державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Південного оперативного командування" передало, а ТОВ "Автоєвропа" прийняло новостворене майно, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 1717 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57, у зв`язку з чим останніми було підписано відповідний акт приймання-передачі майна б/н.

23.10.2019 комісією у складі посадових осіб Позивача та Третьої особи було проведено обстеження об`єкта будівлі "Будинок військового одягу" загальною площею 1717 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45.

Відповідно до складеного акта обстеження вказана будівля перебуває в аварійному стані, в частині приміщень відсутні міжповерхові перекриття, частково відсутній дах, пошкоджені та частково зруйновані стіни, аварійний стан об`єкта є наслідком діяльності Приватного підприємства "Берег", яке отримало будівлю в тимчасове користування для проведення робіт з капітального ремонту за договором №3/СД від 01.06.2007, при цьому директор вказаного підприємства чинить перешкоди у користуванні будівлею шляхом встановлення своїх замків та передачі окремих приміщень у користування третім особам.

У даному акті також зазначено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на будь-які будівлі загальною площею 1717 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Преображенській, 45, не зареєстровано. При цьому, 26.07.2019 за ТОВ "Автоєвропа" проведено державну реєстрацію права власності на будівлю вищезазначеної площі за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57. Оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2021 року у справі № 916/17/20 ТОВ "Автоєвропа" оскаржується лише в частині витребування з незаконного володіння Відповідача у власність держави (в особі Позивача) спірного об`єкту нерухомого майна, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині вимог щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за Відповідачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна не переглядається.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №923/364/19 та від 16.06.2020 у справі №904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як вбачається з позовної заяви Міністерство звернулося з позовом про витребування з незаконного володіння Відповідача об`єкту нерухомого майна, зазначивши в якості позовних вимог норми статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а ст. 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Стаття 388 Цивільного кодексу України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача, а саме визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. При цьому, пред`явлення віндикаційного позову з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України щодо майна, яке було неодноразово відчужене до останнього його набувача, забезпечує можливість захисту порушених прав особи, яка вважає себе власником такого майна.

В такий спосіб, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/18.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

При цьому, для такого витребування оспорювання договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

Отже, оскільки метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений, то, у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №88/5027/14-ц.

В свою чергу, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13.

Отже є можливим розгляд позову про витребування майна без скасування спірної державної реєстрації та без наявності судового рішення про визнання недійсним правочину, за яким Відповідач набув право власності на спірне майно.

У цій справі задоволення позову про витребування майна на підставі статей 387 і 388 Цивільного кодексу України з урахуванням предмету та підстав позову передбачає необхідність встановлення судами на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються судами з урахуванням їх достовірності та вірогідності обставин, обставин пов`язаних з наявністю у Позивача права власності на спірне майно, повноважень щодо його передачі іншим особам та дотримання порядку встановленого законодавством, реєстрацією права власності за Відповідачем, наявністю відповідних правовстановлюючих документів тощо.

Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У пункті 5.29 постанови від 11.02.2021 № 916/17/20 Верховний Суд вказав на необхідність надати оцінку доводам Позивача стосовно сумнівності укладення договору від 19.12.2002 № 3/СД про спільну діяльність з огляду на відсутність у філії «Південна» (колишня «Одеське управління військової торгівлі») Концерну «Військторгсервіс» вказаного договору та відомостей про його укладення Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування».

Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність надання оцінки змісту самого Договору від 19.12.2002, який містить посилання на положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003, що не був діючим на момент його укладення.

Верховний Суд також зазначив про необхідність дослідження питання чи не був створений цей договір з метою формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення у спорі (наявність між сторонами зобов`язально-правових відносин) поза межами встановленого правового порядку.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції під час повторного розгляду цієї справи судом першої інстанції ставилося питання щодо можливості проведення технічної експертизи документів. Однак, у підготовчому засіданні представник Відповідача усно повідомив суд про те, що примірник оригіналу Договору про спільну діяльність (простого товариства) від 19.12.2002 не зберігся у ТОВ «Автоєвропа».

Щодо змісту Договору від 19.12.2002 слід зазначити наступне.

Станом на 19.12.2002 спільна діяльність була врегульована нормами глави 38 «Сумісна діяльність» (статті 430-434) Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963. При цьому, у статті 430 цього кодексу найменування договору визначено як «про сумісну діяльність».

З набранням з 01.01.2004 чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV відносини зі спільної діяльності були врегульовані його главою 77 «Спільна діяльність», зокрема, у параграфі 2 (статті 1132 1143) щодо її здійснення у формі простого товариства.

Тобто, договір спільної діяльності почав найменуватися як «договір простого товариства» лише з 01.01.2004. Однак це найменування вже використано до цієї дати у Договорі про спільну діяльність (простого товариства) від 19.12.2002 № № 3/СД.

Крім того, у пункті 10.4 Договору від 19.12.2002 зазначено, що дію договору може бути припинено за рішенням господарського суду в випадках, визначених статтею 1141 Цивільного кодексу України для договорів укладених на невизначений строк. При цьому, Сторони дійшли згоди вважати поважною причину для розірвання цього Договору відповідно до ч. 2 ст. 1142 ЦК України, настання обставин, коли досягнення мети цього Договору стало неможливим з причин, що не залежать від Сторін або з вини Сторін.

Отже, Договір від 19.12.2002 містить посилання на статтю 1141 та частину другу статті 1142 Цивільного кодексу України, який був прийнятий 16.01.2003, а набрав чинності лише 01.01.2004.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами Позивача та Концерну «Військторгсервіс» про те, що сторони Договору про спільну діяльність (простого товариства) від 19.12.2002 № № 3/СД не могли керуватись та застосовувати положення законодавства, яке ще не існувало станом на 2002 рік.

Щодо укладення Договору від 19.12.2002 поза межами встановленого правового порядку, слід зазначити наступне.

Відсутні підстави вважати Договір від 19.12.2002 та Додаткову угоду від 23.12.2002 неукладеними лише через відсутність їх оригіналів у філії «Південна» (колишня «Одеське управління військової торгівлі») Концерну «Військторгсервіс». При цьому, суд позбавлений можливості й застосувати норми частини шостої статті 91 Господарського процесуального кодексу України щодо не прийняття до уваги поданої копії письмового доказу за наявності сумнів у відповідності поданої копії (електронної копії) оригіналу. Адже, наслідки, передбачені частиною шостою статті 91 Господарського процесуального кодексу України, можуть бути застосовані лише у випадку неподання оригіналу письмового доказу після його витребування судом за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи. У даному випадку Позивачем не заявлялося клопотання про витребування оригіналу Договору про спільну діяльність (простого товариства) від 19.12.2002 № № 3/СД, а судом не було постановлено відповідної ухвали.

Крім того, в матеріалах справи також відсутні й докази визнання недійсними Договору від 19.12.2002 та Додаткової угоди від 23.12.2002.

Слід звернути увагу, що відповідно до підпункту 2.2.1 пункт 2.2. Договору від 19.12.2002 вкладом Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» є право володіння об`єктом згідно зі свідоцтвом про право власності № 023181 від 17.12.2002, що є підставою для проведення ремонту та реконструкції об`єкта.

Отже, за вказаними умовами Договору від 19.12.2002 передавалось лише майнове право - володіння, а не право власності на об`єкт нерухомості. При цьому, посилання в самому договорі на Свідоцтво про право власності № 023181 від 17.12.2002, доводить той факт, що будівля «Будинок військового одягу», розташованої у м. Одесі по вул. Ковальській, 57, загальною площею 1717 кв.м, є зазначеною в цьому свідоцтві будинком військового одягу літ. «В», право власності на який належить державі в собі МОУ.

Слід також зазначити, що відповідно до підпункту 5.1.4 пункту 5.1 Договору від 19.12.2002 Сторона-1 зобов`язалася після реєстрації договору в органі податкової служби та набрання ним законної сили передати Стороні-2 Об`єкт під капітальний ремонт і реконструкцію по Акту приймання-передачі. Тобто відповідно до умов договору планувався капітальний ремонт будівлі.

Натомість, вже через кілька днів після укладення Договору від 19.12.2002, укладається Додаткова угода від 23.12.2002 за умовами пункту 1 якої, після закінчення капітального ремонту, реконструкції і введення в експлуатацію нежитлового приміщення, яке є предметом Договору № 3/СД про спільну діяльність від 19.12.2002 і керуючись пунктом 3.2 договору, що сторони дійшли до угоди про наступне: «Сторона-1 передає Стороні-2 нежитлову будівлю загальною площею 1 717 кв.м., розташовану за адресою; м. Одеса, вул. Кузнечна, 57».

У пункті 2 Додаткової угоди від 23.12.2002 вказано «Сторона-2 передає Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОЄВРОПА» у власність нежитлову будівлю загальною площею 1717 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Кузнечна, 57». При цьому, «Стороною-2» в самій Додатковій угоді від 23.12.2002 зазначено саме ТОВ «АВТОЄВРОПА». Тобто, у цьому пункті буквально зазначено, що Відповідач передав сам собі право власності на об`єкт.

Однак, не зважаючи на цю описку, з огляду на наведений зміст пункту 1 Додаткової угоди від 23.12.2002, зміст цієї угоди зводиться до передачі Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» у власність ТОВ «Автоєвропа» нежитлової будівлі загальною площею 1717 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57.

При цьому, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору від 19.12.2002 вклади Сторін, вказані в статті 2 цього Договору, а також майно, створене або набуте ними в результаті спільної діяльності, складає їх спільну часткову власність. Використання спільного майна Сторін здійснюється за їх спільною згодою, а при недосягненні згоди за рішенням господарського суду.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження передачі об`єкту Відповідачу для капітального ремонту, проведення цього ремонту, реконструкції і введення в експлуатацію новоствореного об`єкта нерухомості.

Тобто, на четвертий день після укладення Договору від 19.12.2002 було укладено Додаткову угоду від 23.12.2002 щодо передачі Відповідачу за згодою сторін права власності на об`єкт нерухомості як спільне майно, у той час коли він не був таким майном, а вкладом у спільну діяльність відповідно до умов самого договору було лише право володіння цім майном.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частин першої, другої, статті 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1075-XIV, у редакції, яка діяла станом на 23.12.2002, відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

У матеріалах справи відсутні докази прийняття Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України рішення про відчуження військового майна об`єкта нерухомості, вказаного у Додатковій угоді від 23.12.2002.

А відтак, колегія суддів погоджується з вірним висновком господарського суду, що Державне підприємство Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» не мало права відчужувати будинок загальною площею 1 717 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 (на даний час згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: м. Одеса, вул. Ковальська, 57).

Відповідно до частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У даному випадку, Додаткова угода від 23.12.2002 до Договору від 19.12.2002 не містить ознак відплатного договору.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог Міністерства оборони України про витребування з незаконного володіння ТОВ «Автоєвропа» у власність держави в особі Міністерства оборони України об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1885759351101, адміністративний будинок комбінату загальною площею 1 717 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 (на даний час згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: м. Одеса, вул. Ковальська, 57).

Посилання скаржника на наявність між сторонами даної справи зобов`язальних правовідносин та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про витребування майна є помилковим та фактично зводиться до ігнорування та заперечення висновків Верхового Суду, які є обов`язковими для врахування.

При цьому, твердження апелянта щодо посилань суду на відсутність підстав вважати Договір від 19.12.2002 та Додаткову угоду від 23.12.2002 неукладеними лише через відсутність їх оригіналів у філії «Південна» не заслуговують на увагу, оскільки дослідивши всі матеріали справи, суд дійшов висновку про укладення договору від 19.12.2002 поза межами встановленого правового порядку з огляду на відсутність рішення Кабінету Міністрів України щодо відчуження спірного об`єкту.

Крім того, не заслуговують на увагу також посилання апелянта на висновок суду в оспорюваному рішенні на відсутність у матеріалах справи доказів визнання недійсним Договору від 19.12.2002 та Додаткової угоди від 23.12.2002, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на те, що позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що спірна нежитлова будівля загальною площею 1717 кв.м. за адресою: м.Одеса, вул. Кузнечна, буд.57, право власності на яку зареєстроване за відповідачем, є однією і тією ж будівлею площею 1717 кв.м., яка входить до комплексу належних державі в особі позивача нежилих приміщень загальною площею 3344,5 кв.м. за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська, 45, оскільки відповідно до висновку експертів МЮУ ОНДІСЕ від 09.05.2023 за №22-1022 комісійної судової будівельно-технічної експертизи, яка була проведена в рамках даної справи за ухвалою суду від 10.02.2022 за клопотанням апелянта вбачається, що об`єкт нерухомого майна загальною площею 1717 кв.м. (нежитлова адміністративна будівля, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1885759351101), що розташований за адресою: м. Одеса, вул.. Ковальська, 57 та частина об`єкту нерухомого майна «Будинок військового одягу» - нежитлова будівля (об`єкт в цілому зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 91660340), площею 1717 кв.м., що розташована за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська, 45 є одним й тим самим об`єктом нерухомості.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановленого судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2021р. у справі №916/17/20 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» - без задоволення.

Відповідно до п. "в" ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги) покладаються на скаржника, оскільки доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2021 року у справі №916/17/20 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено

та підписано 11 вересня 2023 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов Суддя Г.П. Разюк Суддя Я.Ф. Савицький