Рішення

від 06.09.2023 по справі 906/515/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/515/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретаря судового засідання: Звєрєвої С.Р.,

за участю представників сторін:

від позивача: Жмуцький М.В. - адвокат, ордер №АМ/1044664 від 01.02.2023,

від відповідача: Бутко Д.Г. - адвокат, ордер серія АІ №1351662,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгарант"

про стягнення 249 877,94грн.

Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгарант" про стягнення 249 877,94грн з яких: 69 075,39грн пені, 134 674,20грн штрафу, 7 520,79грн 3% річних та 38 607,56грн інфляційних втрат, а також судових витрат за неналежне виконання умов договору оренди землі від 31.01.2022.

Ухвалою суду від 03.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 06.06.2023.

У судовому засіданні 06.06.2023 оголошувалася перерва до 15.06.2023.

Ухвалою суду від 15.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 05.07.2023.

Ухвалою суду від 05.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/515/23 до судового розгляду по суті на 06.09.2023 року.

Представник позивача в судовому засіданні 06.09.2023 позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві від 12.04.2023 та відповіді на відзив від 05.06.2023, просив позов задовольнити у повному обсязі (а.с.1-10, 97-101). Вказав, що відповідача належним чином не виконував зобов`язання перед позивачем у зв`язку з чим позивачем і був заявлений даний позов про стягнення інфляційних річних, пені та штрафу. Зазначив, що з урахуванням свободи договору, сторони у договорі (п.14 договору) визначили порядок нарахування пені, нарахування якої проводиться відповідно до вимог Податкового кодексу України. Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, після закінчення встановлених строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму боргу нараховується пеня. Згідно з підпунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України, пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річної облікової ставки НБУ, діючої на кожний такий день. Вказав, що відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, не пропонував укласти додаткову угоду до договору чи зменшити розмір орендних платежів.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.09.2023 позов визнав в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, проти позову в частині стягнення пені та штрафу заперечив, просив у позові в цій частині відмовити з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, вважав заявлені штрафні санкцій неспівмірними (а.с.42-49).

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2022 року між Оліївською сільською радою Житомирського району Житомирської області (орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгарант" (орендар/позивач) укладено договір оренди землі (далі-договір) (а.с.12-14).

У відповідності до п.1 договору, Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з кадастровими номерами:

- 1822085600:08:001:2442, площею 1,9253 га.

- 1822085600:08:001:2443, площею 0,6166 га.

-1822085600:08:001:2444, площею 0,5 га.

- 1822085600:08:001:2445, площею 0,2687 га.

- 1822085600:08:001:2446, площею 0,15 га.

які розташовані за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Оліївка, вул. Звягельська, 19.

За умовами пункту 2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,4606 га:

- 1822085600:08:001:2442, площа 1,9253 га.

- 1822085600:08:001:2443, площа 0,6166 га.

- 1822085600:08:001:2444, площа 0,5 га.

- 1822085600:08:001:2445, площа 0,2687 га.

- 1822085600:08:001:2446, площа 0,15 га.

Згідно з п.3 договору, на земельних ділянках знаходяться майновий комплекс площею 5366,8 кв.м., будівлі та споруди, які належать орендарю на праві власності згідно свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 2473, виданий 05.03.2019, видавник Приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Демецька С.Л. (Витяг з ДРРП на нерухоме майно та реєстрацію прав власності від 13.01.2020р. №196134682).

Договір укладено на 3 роки. Після закінчення строку Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору).

За умовами пункту 34 договору, за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Згідно із пунктом 36 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Цей договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

31.01.2022 між сторонами було складено та підписано Акт прийому передачі об`єкта оренди, за умовами якого Орендодавцем передано, а Орендарем прийнято в строкове платне користування земельні ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд (майновий комплекс площею 5366,8 кв.м.) підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості з кадастровими номерами:

- 1822085600:08:001:2442, площею 1,9253 га.

- 1822085600:08:001:2443, площею 0,6166 га.

- 1822085600:08:001:2444, площею 0,5 га.

- 1822085600:08:001:2445, площею 0,2687 га.

- 1822085600:08:001:2446, площею 0,15 га, які розташовані за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Оліївка, вул. Звягельська, 19 (а.с.14 на звороті).

Позивач, посилаючись на неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди землі від 31.01.2022 в частині сплати орендних платежів, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 69 075,39грн пені, 134 674,20грн штрафу, 7 520,79грн 3% річних та 38607,56грн інфляційних втрат.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі, який, за змістом статті 13 цього Закону є договором, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, є однією із істотних умов договору.

Згідно частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обов`язок орендаря земельної ділянки своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку встановлений також статтею 25 Закону України "Про оренду землі".

Отже, за вказаними правовими положеннями та умовами договору сплата орендної плати у встановлений строк є обов`язком відповідача, а тому починаючи з дати державної реєстрації договору оренди землі він зобов`язаний був своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

За змістом пунктів 1 та 7 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а строк сплати застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до ст.289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

У відповідності до п.9 договору, орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та становить:

- 1822085600:08:001:2442 - 310 200,48 грн. (триста десять тисяч двісті гривень 48 копійок) в рік,

- 1822085600:08:001:2443 - 99345,36 грн. (дев`яносто дев`ять тисяч триста сорок п`ять гривень 36 копійок) в рік,

- 1822085600:08:001:2444 - 80559,00 грн. (вісімдесят тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 00 копійок) в рік,

- 1822085600:08:001:2445 - 45588,53 грн. (сорок п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім гривень 53 копійки) в рік,

- 1822085600:08:001:2446 - 25449,50 грн. (двадцять п`ять тисяч чотириста сорок дев`ять гривень 50 копійок) в рік.

Загальна сума орендної плати становить 561 142,87грн. (п`ятсот шістдесят одна тисяча сто сорок дві гривні 87 копійок) в рік за загальну площу 3,4606 га.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 11 договору, орендна плата нараховується з моменту державної реєстрації права оренди та вноситься у такі строки: за земельні ділянки промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення державної та/або комунальної власності, набуті в оренду за результатами земельних торгів сплачується рівними частками землекористувачем земельної ділянки за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового місяця.

Судом встановлено, що договір оренди землі від 31.01.2022 було зареєстровано в державному реєстрі речових прав 07.02.2022, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №299065921 від 11.02.2022, №298956974 від 10.02.2022, №298870187 від 10.02.2022, №299004522 від 10.02.2022, №299074826 від 11.02.2022 (а.с.16-25).

Позивач звертався до відповідача з вимогою №41-09/22 від 15.07.2022, в якій вимагав погасити заборгованість щодо сплати орендної плати (а.с.29). Однак, відповідач відповіді на вимогу позивача не надав, борг не погасив.

За договором оренди землі від 31.01.2022 відповідач у період з 03.03.2023 по 30.03.2023 здійснив оплату послуг оренди землі в загальній сумі 614 711,55грн, що підтверджується довідкою №37-09/23 від 06.04.2023 про надходження платежів: від 03.03.2023 на суму 501 441,36грн з 2022 рік, 06.03.2023 на суму 59 494,00грн за січень 2023 року, 30.03.2023 на суму 53 776,19грн за лютий 2023 року (а.с.31).

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд враховує таке.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 14 договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 2 (двох) відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором та стягується пеня. Нарахування пені проводиться відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, за прострочення виконання зобов`язання відповідачу нараховано пеню в загальній сумі 69 075,39грн та штраф в загальній сумі 134 674,20грн (розрахунок а.с.5-9).

Відповідач посилаються на те, що позивач не є контролюючим органом і не наділений повноваженнями щодо контролю нарахування та сплати податків, а також правом звернення до суду про стягнення податкової заборгованості. Зазначає, спір про стягнення податкового боргу повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства та виключно за позовом контролюючого органу.

Суд відхиляє вказані доводи представника відповідача з огляду на те, що між сторонами існують договірні, а не контролюючі правовідносини, що виникли з договору оренди землі від 31.01.2022, в якому сторони погодили, в тому числі відповідальність за несвоєчасне внесення орендної плати у вигляді сплати пені з відсилкою про її нарахування відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно за приписами 129.4. статті 129 Податкового кодексу України, нарахування пені передбачається за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов`язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

У відповідності з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне ви конання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивачем здійснено нарахування пені в загальній сумі 69 075,39грн із застосуванням розміру та строків відповідно до Податкового кодексу України - 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день та штрафу в загальній сумі 134 674,20грн - у розмірі 2% річної орендної плати.

Такі нарахування позивачем пені та штрафу за прострочення відповідачем сплати орендних платежів не суперечать положенням наведених норм та умовам п.14 договору, що спростовує доводи відповідача про протилежне.

Перевіривши проведені позивачем нарахування пені в сумі 69 075,39грн та штрафу в сумі 134 674,20грн, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що заявлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідач втративши можливість заробляти на здачі в оренду нерухомого майна на ТОВ "АГРО-НВ", через несприятливі економічні обставини в країні та ведений воєнний стан, був змушений встановити простій. Доводить, що відповідно до п.35 договору оренди землі від 31.01.2022 року сторона, яка порушила зобов`язання звільняється від відповідальності якщо доведе, що це порушення сталося не з її вини. Вказав, що збройне вторгнення на територію України, вимушене залишення орендованого нерухомого майна ТОВ "АГРО-НВ", неспроможність через війну віднайти орендарів, суттєві фінансові втрати, зниження прибутку призвели до неможливості вчасно сплачувати оренду позивачу. Вказує, що таким чином прослідковується прямий зв`язок між збройною агресією рф та неможливістю вчасно відповідачу розрахуватися із позивачем, у зв`язку з чим просить звільнити відповідача від штрафних санкцій, відмовивши у стягненні пені та штрафу. До відзиву відповідач надав фінансову звітність малого підприємства за 2021 рік ТОВ "Фінансова компанія "Фінгарант", фінансову звітність малого підприємства за 2022 рік (а.с.66-68).

Позивач заперечуючи проти доводів відповідача про звільнення від сплати пені та штрафу вказав, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо наведених підстав. Зокрема вказав, що відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, не пропонував укласти додаткову угоду до договору оренди землі та не просив зменшення орендних платежів.

Щодо звільнення відповідача від сплати пені та штрафу суд зазначає таке.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

На підтвердження наявності обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) відповідач посилається на загальновідомість військової агресії проти України.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення в країні воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

За умовами пункту 35 договору, сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Відповідачем не надано доказів направлення позивачу повідомлення про форс-мажорні обставин, сертифікат Торгово-промислової палати України на підтвердження фор-мажорних обставин саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання, а за приписами частини 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому суд враховує, що правовідносини з ТОВ "Агро-НВ" щодо проведення розрахунків за здане в оренду нерухоме майно, відповідач погоджував у письмову порядку, що вбачається з наявного у справі листування, укладення додаткової угоди, видачі наказів про введення простою та повернення орендарів до робочого процесу.

Водночас, правовідносини між сторонами, які виникли на підставі договору оренди землі від 31.01.2022, відповідач в такому ж порядку не погоджував, зокрема, не звертався до позивача з приводу зменшення розміру орендної плати, з пропозицією укласти додаткову угоду, не повідомляв позивача про простій та неможливість виконання умов договору. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач не довів причинно-наслідковий зв`язок між наявними форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання зобов`язань саме за спірним договором.

За наведених обставин, заперечення відповідача щодо звільнення в повній мірі від сплати штрафних санкцій суд оцінює критично та не приймає такі доводи до уваги.

Разом з цим, проаналізувавши доводи відзиву, суд прихилить до висновку, що наведене фактично є клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, з огляду на що суд враховує таке.

Згідно положень ч.1 ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно положень ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

При цьому зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та його розмір.

Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми, як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11 липня 2013 року.

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Проаналізувавши наведені представником відповідача доводи в обґрунтування обставин зменшення пені та штрафу суд виходить з того, що стягнення з відповідача пені та штрафу у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, а також фінансову звітність відповідача з якої вбачається, що за звітний період 2022 року збиток відповідача становив 17 598,0 тис. грн, а кредиторська заборгованість перевищує дебіторську заборгованість, що зумовило збитковість відповідача, суд вважає можливим зменшити на 70% розмір пені до 20722,62грн та штрафу до 40 402,26грн. У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 48 352,77грн та штрафу в сумі 94 271,94грн суд відмовляє.

При цьому, суд також приймає до уваги, що відповідач в повному обсязі у добровільному порядку сплатив заборгованість перед позивачем за договором оренди землі від 31.01.2022 року, що свідчить про високий ступінь виконання зобов`язання, а також те, що відповідач не ухиляється від виконання свого обов`язку за договором.

Судом також враховано, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань.

З огляду на всі фактичні обставини справи у їх сукупності, це є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені та штрафу як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 20722,62грн та штраф в сумі 40 402,26грн (30% від заявлених сум).

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує вищевикладене, а також таке.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 7 520,79грн 3% річних та 38 607,56грн інфляційних втрат (розрахунок а.с.2-5).

Перевіривши проведені позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає їх обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства, а тому вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 7 520,79грн та інфляційних втрат в сумі 38 607,56грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення 20 722,62грн пені, 40 402,26грн штрафу, 7 520,79грн 3% річних, 38607,56грн інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір пені до 20722,62грн та штрафу до 40 402,26грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгарант" (03150, м.Київ, вул. Предславинська, буд. 37, к.213; ідентифікаційний код 39255883) на користь Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області (12402, Житомирська область, Житомирський район, с. Оліївка, вул. Леоніда Ступницького, буд. 68, ідентифікаційний код 04348409):

- 20 722,62грн пені,

- 40402,26грн штрафу,

- 7 520,79грн 3% річних,

- 38607,56грн інфляційних втрат,

-2 998,54грн витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.09.23

Суддя Кравець С.Г.

Друк:

1 - до справи,

2,3 - сторонам (рек.)