Рішення

від 11.09.2023 по справі 910/6282/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2023Справа № 910/6282/23

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Українського культурного фонду (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. І.Франка, 19; поштова адреса: 01010, м. Київ, вул. Лаврська, 10-12, ідентифікаційний код 41436842)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДО ТУР СЕРВІС" (04112, місто Київ, вул. Олени Теліги, 1-А, ідентифікаційний код 37355286)

про стягнення 40 169,35 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Український культурний фонд звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДО ТУР СЕРВІС" про стягнення заборгованості за договором про надання гранту інституційної підтримки № 3ORG91-26838 у розмірі 40 169,35 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.04.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

03.05.2023 від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

25.05.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що для формування кошторису витрат на отримання гранту інституційної підтримки від Українського культурного фонду були враховані рекомендації інструкції для заявників, де відповідно до календаря проведення конкурсного відбору підписання договорів про надання гранту передбачений термін до 30.10.2020 року. Відповідач зазначає, що через розбіжність запланованої і фактичної дати підписання договору про надання гранту і враховуючи, що в період дії тимчасових карантинних обмежень пов`язаних з COVID19 фінансові показники діяльності були знижені ТОВ «Владо Тур Сервіс» не мали можливості за орендувати додаткове офісне приміщення за адресою м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, 4, офіс 204, 21 кв.м. з 01 листопада 2020 року, як це передбачено затвердженим кошторисом витрат. ТОВ Владо Тур Сервіс орендували з 01 грудня 2020 року про що свідчить договір суборенди (піднайму) нежитлового приміщення №01/12/20_204 від 01.12.2020 року. За умовами п.4.3. договору суборенди (піднайму) нежитлового приміщення при підписанні акту прийому-передачі приміщення суборендар зобов`язаний провести оплату за перший та останній місяць суборенди в сумі, яка зазначена в п. 4.1. договору і складає 11 700 грн. Оплата даної суми є обов`язковою умовою за договором. (в тому числі перший місяць оренди грудень - 5200 грн. 00 коп. , останній місяць - 6500 грн 00 коп). Таким чином відповідач у відзиві зазначає, що беручи до уваги умови розділу ІІ договору №30RG91-26838 про надання гранту інституційної підтримки від 30.11.2020 в якому передбачено строки реалізації проекту до 31.12.2020 року, оплата оренди за січень 2021 року в сумі 11 700,00 грн не відповідає умовам договору. Розуміючи розбіжність в строках, додатково на адресу Українського культурного фонду була надана пояснювальна записка, з проханням дозволити фактичні витрати за оренду приміщення, які передбачені статтею «оренда приміщень та земельних ділянок» пунктом 3.2. кошторису, зарахувати за період грудень 2020 року - січень 2021 року. Економія коштів гранту по пункту 3.2. статті 3 складає 1760 грн.00 коп. Також відповідач зазначає, що згідно затвердженого кошторису витрат пункту 9.1. статті 9. "витрати на обов`язкове туристичне страхування" розрахункова сума становить 27800,00 грн. Рахунок № 1150478369 для оплати страхових послуг сформований AT СК ІНГО від 30.12.2020 року на суму 21969, 35 грн, в результаті фактичні витрати менше запланованих і економія коштів гранту склала 5830,65 грн. Платіж відправлений в банк через систему клієнт-банк 31.12.2020. Відповідач зазначає, що враховуючи обмеження банківської системи на проведення платежів в кінці календарного року, фактично платіжне доручення №63 на суму 21 696,35 грн. проведено банком 04.01.2020 року. Отже, відповідач зазначає, що оплата витрат на обов`язкове туристичне страхування була проведена з дотриманням строків реалізації проекту включно до 31.12.2020 року, як і передбачено договором.

05.06.2023 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що авансові платежі згідно з договором суборенди №01/12/20 204 від 01.12.2020 за січень 2021 року в розмірі 11 700,00 грн та за останній місяць оренди в розмірі 6 500,00 грн не можуть вважатися витратами звітного періоду. Враховуючи зазначене, позивач зазначає, що недопустимими є витрати на послуги оренди у сумі 18 200,00 грн за рахунок гранту інституційної підтримки. Також відповідач зазначає, що в порушення п.1 розділу II договору відповідачем було отримано страхові послуги поза межами строку реалізації проекту інституційної підтримки, а саме після 31.12.2020.

15.06.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подані пояснення по справі, в яких зазначає, що враховуючи, що в п.9.1 ст. 9 "витрати на обов`язкове туристичне страхування" кошторису, не було можливості відобразити суму кредиторської заборгованості, тому сума на обов`язкове туристичне страхування була відображена в графі "витрати гранту (заплановані витрати) до 31.12.2020 року включно". В рахунку АТ "СК "ІНГО Україна" № 1150478369 від 30.12.2020 року та акті наданих послуг №91552 від 04.01.2021 року зазначені страхові поліси, які відносяться до кредиторської заборгованості складають суму 21 100,65 грн та страхові поліси виписані за період 01.11.2020- 31.12.2020 року в сумі 868,70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.11.2020 між Українським культурним фондом (далі - позивач, Фонд) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЛАДО ТУР СЕРВІС" (далі - відповідач, грантоотримувач) був укладений договір гранту інституційної підтримки № 3ORG91 - 26838.

Згідно з умовами договору відповідач зобов`язувався реалізувати проект інституційної підтримки до 31.12.2020 та надати позивачу пакет звітної документації у строк до 25.01.2021 (п. 1 розділу ІІ договору).

Згідно платіжного доручення за №769 від 04.12.2020 Фондом були перераховані кошти гранту інституційної підтримки, згідно погодженого сторонами графіку платежів, який є додатком 5 до договору, у розмірі 304 995,00 грн .

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ договору для підтвердження здійснення діяльності, відповідачем було надано позивачу змістовний звіт про виконання проекту інституційної підтримки (додаток №3 до договору), звіт про надходження та використання коштів для реалізації проекту інституційної підтримки (додаток №4 до договору) з копіями первинних бухгалтерських документів.

Згідно з підпунктом 5.3.1. пункту 5.3. Порядку здійснення контролю за виконанням суб`єктами, які отримують фінансування, зобов`язань перед Українським культурним фондом, затвердженого рішенням Наглядової ради Українського культурного фонду № 217 від 09.11.2020 (далі - порядок) відповідач у терміни, визначені сторонами в договорі, надав позивачу пакет фінальної звітності (змістовий звіт про виконання Проекту інституційної підтримки, звіт про надходження та використання коштів для реалізації Проекту інституційної підтримки з копіями первинних бухгалтерських документів), підтверджений звітом незалежного аудитора з надання впевненості щодо достовірності та відповідності фінальної звітності про реалізацію проекту інституційної підтримки вимогам Українського культурного фонду.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 розділу IV договору «Права та обов`язки сторін» Фонд зобов`язується контролювати порядок виконання договору, дотримання строків, правильність, обґрунтованість, та цільове використання гранту.

Відповідно до підпункту 5.4.1. пункту 5.4. Порядку позивач здійснює постійний контроль за виконанням грантоотримувачами своїх зобов`язань, визначених договором про надання гранту інституційної підтримки. Об`єктами контролю є порядок виконання договору про надання гранту інституційної підтримки, дотримання строків, у тому числі проміжних, правильність та обґрунтованість витрачених коштів.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що при опрацюванні фінальної звітності про реалізацію проекту з копіями первинних бухгалтерських документів, з метою встановлення правильності та обґрунтованості витрачання бюджетних коштів, наданих відповідно до договору, позивачем виявлені наступні порушення, а саме:

- згідно з договором суборенди від 01.12.2020 № 01/12/20_204 сума витрат за грудень 2020 року склала 5200,00 грн. До того ж, у грудні 2020 року було здійснено авансові платежі за послуги оренди за січень 2021 року у розмірі 11700,00 грн та за послуги оренди за останній місяць оренди у розмірі 6500,00 грн.

- здійснено витрати на страхування АТ «СК «ІНГО» (рахунок від 30.12.2020 № 1150478369) на суму 21969,35 грн, тоді як Акт надання послуг від 04.01.2021 № 91552.

Отже, позивач стверджує, що витрати на загальну суму 40169,35 грн є недопустимими та не можуть бути включені за рахунок коштів гранту.

На думку позивача, такі дії відповідача призвели до порушення вимог підпункту 5.2.1. пункту 5.2. Порядку здійснення контролю за виконанням суб`єктами, які отримують фінансування, зобов`язань перед Українським культурним фондом, затвердженого рішенням Наглядової ради Українського культурного фонду №217 від 09.11.2020, та сума бюджетних коштів у розмірі 40169,35 грн підлягає поверненню на розрахунковий рахунок Фонду.

З метою досудового вирішення спору, 19 грудня 2022 року позивач відповідачу на юридичну адресу було надіслано лист від 07.12.2022 №620/01-19, в якому було викладено повідомлення про необхідність повернення бюджетних коштів у розмірі 40 169,35 грн на розрахунковий рахунок Фонду.

Спір у справі виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю обов`язку відповідача здійснити повернення коштів, що були надані в якості гранту та використанні після завершення реалізації проекту.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про український культурний фонд" (далі - Закон) Український культурний фонд є бюджетною установою, що виконує передбачені цим Законом спеціальні функції щодо сприяння національно-культурному розвиткові України. Діяльність Українського культурного фонду спрямовується та координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону на виконання покладених на нього завдань Український культурний фонд, зокрема, надає гранти юридичним особам незалежно від форми власності, гранти та стипендії фізичним особам, здійснює інші види підтримки проектів, визначені Положенням про Український культурний фонд; надає гранти на підтримку та розвиток проектів у сферах культури та мистецтв, креативних індустрій та культурно-пізнавального (внутрішнього) туризму; забезпечує прозоре, цільове та ефективне використання коштів Українського культурного фонду; набуває цивільні права та обов`язки в порядку, передбаченому цивільним законодавством, у тому числі шляхом укладення договорів, контрактів, зокрема зовнішньоекономічних, інших правочинів, а також у встановлених законодавством межах несе відповідальність за порушення Українським культурним фондом законодавства.

Згідно частини 3 статті 3 Закону Під терміном "грант інституційної підтримки" у цьому Законі розуміється надання на безоплатній і безповоротній основі фінансових ресурсів юридичним особам усіх форм власності сфери культури, культурно-пізнавального (внутрішнього) туризму, національного музичного продукту та фізичним особам - підприємцям, які здійснюють економічну діяльність за видами, що належать до креативних індустрій, затвердженими Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення їх стабільної діяльності та розвитку в умовах дії обмежувальних заходів, зумовлених запровадженням воєнного чи надзвичайного стану, надзвичайної ситуації або карантину, внаслідок яких скасовуються або обмежуються масові заходи або іншим чином прямо або опосередковано обмежується діяльність у сфері культури та креативних індустрій.

Згідно з частиною 3 статті 12 Закону У разі прийняття Дирекцією Фонду рішення про надання фінансування певному проекту за рахунок коштів Українського культурного фонду з отримувачем коштів укладається договір про надання гранту.

За договором про надання гранту Український культурний фонд набуває право здійснювати контроль за реалізацією проекту відповідно до порядку, встановленого таким договором та законодавством, у тому числі вимагати виконання зазначеного порядку та вживати заходів у разі його порушення. Договір про надання гранту не може передбачати замовлення та (або) отримання Українським культурним фондом будь-яких товарів, робіт, послуг, майнових прав та (або) витрачання грошей на такі товари, роботи, послуги, майнові права.

Істотними умовами договору про надання гранту є визначення конкретного проекту, для реалізації якого надаються кошти; сума гранту (обсяг коштів) з відповідним кошторисом із зазначенням об`єктів, на які вона витрачатиметься; графік платежів; зобов`язання особи, яка отримує кошти, у тому числі щодо звітності; мінімальні технічні вимоги до проекту, які мають бути забезпечені; строк реалізації гранту; порядок надання доказів на підтвердження належного виконання договору про надання гранту; відповідальність за порушення умов договору. Типова форма договору про надання гранту затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв.

Отже, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання гранту.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

В частині 4 статті 631 ЦК України зазначено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно пункту 1 розділу ІІІ договору № 3ORG91-26838 про надання гранту інституційної підтримки від 30.10.2020, загальна сума гранту становить 304 995,00 грн без ПДВ.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору, Фондом було перераховано на рахунок грантоотримувача кошти у розмірі 304 995,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №769 від 04.12.2020.

В свою чергу, додатком №2 до договору сторони погодили кошторис проекту інституційної підтримки, в тому числі, такий кошторис передбачає матеріальні витрати (за винятком капітальних видатків).

Згідно з підпунктом 5.2.3.2. розділу 5 Положення Перелік допустимих типів та видів витрат за рахунок гранту інституційної підтримки включає в тому числі витрати на придбання матеріальних засобів (за винятком капітальних витрат).

Підпунктом 5.3.1. розділу 5 Положення визначено, що з метою підтвердження реалізації проекту інституційної підтримки, грантоотримувач у терміни, визначені сторонами в Договорі гранту інституційної підтримки, формує та надає Фонду пакет фінальної звітності, підтверджений звітом незалежного аудитора.

Умовами договору відповідач зобов`язувався реалізувати проект інституційної підтримки до 31.12.2020 та надати позивачу пакет звітної документації у строк до 25.01.2021 (п. 1 розділу ІІ договору).

Отже, дійсно, витрати за кошти грантової підтримки мають бути здійснені грантоотримувачем у строк до 31.12.2020, проте звітна документація, що підтверджує такі витрати має бути подана до 25.01.2021.

ТОВ "Владо Тур Сервіс" орендувало приміщення з 01 грудня 2020 року, про що свідчить договір суборенди (піднайму) нежитлового приміщення №01/12/20_204 від 01.12.2020 року.

За умовами п.4.3. договору суборенди (піднайму) нежитлового приміщення при підписанні акту прийому-передачі приміщення суборендар зобов`язаний провести оплату за перший та останній місяць суборенди в сумі, яка зазначена в п. 4.1. договору і складає 11 700 грн. Оплата даної суми є обов`язковою умовою за договором. (в тому числі перший місяць оренди грудень - 5200 грн 00 коп. , останній місяць - 6500 грн 00 коп).

Таким чином, беручи до уваги умови розділу ІІ договору №30RG91-26838 про надання гранту інституційної підтримки від 30.11.2020, в якому передбачено строки реалізації проекту до 31.12.2020 року, оплата оренди за січень 2021 року в сумі 11 700,00 грн та за послуги оренди за останній місяць оренди у розмірі 6500,00 грн не відповідає умовам договору.

Так, означені дії відповідача призвели до порушення вимог пп. 5.2.1. п. 5.2. Порядку здійснення контролю за виконанням суб`єктами, які отримують фінансування, зобов`язань перед Українським культурним фондом, затвердженого рішенням Наглядової ради Українського культурного фонду № 217 від 09.11.2020, а саме: «кошти надані для проекту інституційної підтримки використовуються виключно на цілі, передбачені умовами конкурсу відповідно до строків, обсягів і статей витрат, які визначені договором грант інституційної підтримки та додатками до нього».

У відзиві на позовну заяву відповідач визнає, що беручи до уваги умови розділу II договору, в якому передбачено строки реалізації проекту до 31.12.2020, оплата оренди за січень 2021 року в розмірі 11 700,00 грн та за останній місяць оренди в розмірі 6 500,00 грн згідно з договором суборенди №01/12/20_204 від 01.12.2020, - не відповідає умовам договору. Тобто, викладена відповідачем у відзиві позиція зводиться лише до того, що ним на адресу Фонду була надана пояснювальна записка з проханням дозволити фактичні витрати за оренду приміщення, які передбачені статтею «оренда приміщень та земельних ділянок» пунктом 3.2. кошторису, зарахувати за період грудень 2020 року - січень 2021 року.

Разом з тим, у відповідності до вимог Інструкції для заявників конкурсної програми Українського культурного фонду «Культура в часи кризи: інституційна підтримка» передбачалось, що дана конкурсна програма була спрямована на надання грантів інституційної підтримки для покриття витрат на операційну та основну діяльність організацій до кінця 2020 року та покриття кредиторської заборгованості, що виникла з 12 березня 2020 року у період дії обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням коронавірусної хвороби для сплати фінансових зобов`язань, відповідно до визначених Фондом статей кошторису.

Відтак авансові платежі згідно з договором суборенди №01/12_204 від 01.12.2020 за січень 2021 року в розмірі 11700,00 грн та за останній місяць оренди в розмірі 6 500,00 грн не можуть вважатися витратами звітного періоду.

Щодо витрат відповідача на страхування АТ «СК «ІНГО» на суму 21969,35 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з затвердженим кошторисом витрат пункту 9.1. статті 9 "витрати на обов`язкове туристичне страхування" розрахункова сума становить 27 800,00 грн.

Судом встановлено, що рахунок № 1150478369 для оплати страхових послуг сформований AT СК ІНГО від 30.12.2020 року на суму 21969,35 грн.

Судом враховано, що платіж був відправлений в банк через систему клієнт-банк 31.12.2020, що підтверджується платіжним дорученням №63 на суму 21 696,35 грн. Враховуючи обмеження банківської системи на проведення платежів в кінці календарного року, фактично платіжне доручення №63 на суму 21 696,35 грн було проведено банком 04.01.2020 року.

Відповідно до стандартів ведення бухгалтерського обліку AT "СК "ІНГО" акт виконаних робіт сформували датою отримання оплати - 04.01.2021.

Отже, відповідачем здійснено витрати на страхування АТ «СК «ІНГО» (рахунок від 30.12.2020 № 1150478369) на суму 21969,35 грн, тоді як Акт надання послуг № 91552 датований 04.01.2021.

Крім того, матеріали справи не містять жодних належних доказів на підтвердження періоду отримання страхових послуг.

Разом з тим, судом встановлено, що в додатках до звіту незалежного аудитора, на який посилається відповідач у відзиві, а саме:

- картка застрахованої особи №310617026.20 зазначено строк дії договору 30.12.2020 по 04.01.2021;

- картка застрахованої особи №310617025.20 зазначено строк дії договору 30.12.2020 по 04.01.2021;

- картка застрахованої особи №310616972.20 зазначено строк дії договору 30.12.2020 по 04.01.2021;

- картка застрахованої особи №310616947.20 зазначено строк дії договору 30.12.2020 по 04.01.2021;

- картка застрахованої особи №310616949.20 зазначено строк дії договору 30.12.2020 по 04.01.2021;

- картка застрахованої особи №310617020.20 зазначено строк дії договору 30.12.2020 по 04.01.2021.

Отже, відповідачем було отримано страхові послуги поза межами строку реалізації Проекту інституційної підтримки, а саме після 31.12.2020.

Таким чином, поданими позивачем доказами підтверджуються обставини, що є предметом доказування у даній справі.

Ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору, а обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника та відповідачів на підтримку кожної підстави. Відтак, інші доводи, на які посилалися сторони в своїх заявах по суті справи, не прийняті судом до уваги, як такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДО ТУР СЕРВІС" (04112, місто Київ, вул. Олени Теліги, 1-А, ідентифікаційний код 37355286) на користь Українського культурного фонду (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. І.Франка, 19; поштова адреса: 01010, м. Київ, вул. Лаврська, 10-12, ідентифікаційний код 41436842) суму боргу у розмірі 40 169 (сорок тисяч сто шістдесят дев`ять) грн 35 коп. та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.09.2023

Суддя І.О. Андреїшина