Рішення

від 02.08.2023 по справі 910/15071/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2023Справа № 910/15071/21 (910/1423/23)

За позовом керуючого реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича (14014, м. Черкаси, вул. Сумгаїтська, 10)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрфактор Сервіс" (18031, м. Черкаси, вул. Ільїна, 55)

приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича ( АДРЕСА_1 )

Державного підприємства "СЕТАМ" (01001, м. Київ, вул. Стрілецька, буд. 4-6)

про визнання недійсними результатів аукціону

В межах справи № 910/15071/21

За заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від позивача не з`явилися

Від відповідачів не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/15071/21 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність на стадії процедури реструктуризації боргів боржника, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.12.2021.

27.01.2023 до Господарського суду м. Києва звернувся керуючий реструктуризацією боржника арбітражний керуючий Винниченко Ю.В. з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрфактор Сервіс", приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича, Державного підприємства "СЕТАМ" про визнання недійсними результатів аукціону від 19.03.2019 з продажу 2/3 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 та належала ОСОБА_1 .

До позовної заяви також долучено клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.02.2023 позовну заяву залишено без руху.

13.03.2023 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду м. Києва 14.03.2023 прийнято позовну заяву керуючого реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрфактор Сервіс", приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича, Державного підприємства "СЕТАМ" про визнання недійсними результатів аукціону до розгляду в межах справи № 910/15071/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.04.2023.

17.04.2023 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача 1 на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.04.2023 розгляд справи відкладено на 24.05.2023.

19.05.2023 до Господарського суду м. Києва надійшла відповідь керуючого реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. на відзив.

22.05.2023 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив Державного підприємства "Сетам" на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/15071/21 (910/1423/23) до судового розгляду по суті на 14.06.2023.

У судовому засіданні 14.06.2023 оголошено перерву до 02.08.2023.

У судове засідання 02.08.2023 представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19.05.2016 по справі №759/9160/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 (боржник) та ОСОБА_2 , що є рідною сестрою боржника, на користь ОСОБА_3 заборгованість 494 717,75 грн., що включає 492 885,75 грн. основної заборгованості та судовий збір в розмірі 1832,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25.10.2016 по справі № 759/9160/14-ц змінено рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19.05.2016 по справі №759/9160/14-ц, та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 248 932,95 грн., що включає 247 105,95 грн. та судові витрати у розмірі 1827,00 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича (відповідач 2) від 13.07.2018 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 на виконання виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва № 759/9160/14-ц від 21.04.2017.

Постановою від 13.07.2018 в межах вказаного виконавчого провадження № НОМЕР_2 було накладено арешт на нерухоме майно боржника, а саме: квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 360513480000, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою від 13.07.2018 у вказаному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 було призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання Приватне підприємство «Консалтингова група «Агро-Експерт», яким було проведено оцінку вартості майна - 2/3 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 та складено відповідний звіт, згідно якого ринкова вартість вказаного майна була визначена в розмірі 396 000,00 грн.

27.02.2019 на веб-сайті електронного торгового майданчика оператора електронних торгів «СЕТАМ» було опубліковано оголошення про проведення 19.03.2019 о 9 год. 00 хв. електронного аукціону (лот №334984) з продажу 2/3 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Для участі в зазначеному аукціоні було зареєстровано єдиного учасника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрфактор Сервіс" (відповідач 1), якого і було визнано переможцем із запропонованою початковою ціною 277 200,00 грн.

10.04.2019 у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Чорнєй Вітою Володимирівною було зареєстровано право власності відповідача 1 на 2/3 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 482, виданого 10.04.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Чорнєй Вітою Володимирівною

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що проаналізувавши та всебічно вивчивши аукціон, проведений 19.03.2019 з продажу 2/3 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 та належала боржнику, керуючий реструктуризацією дійшов висновку, що аукціон було проведено з порушенням вимог Цивільного кодексу України, Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016, а також реалізовано майно за заниженою вартістю. Крім того, результати вказаного аукціону підлягають визнанню недійсними в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з підстави, зокрема, якщо боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Кодекс України з процедур банкрутства введено в дію 21.10.2019 та в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.

З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 відкрито ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.12.2021.

Частиною першою статті 58 Конституції України вбачається, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 у справі №3- 1085гс15).

Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту З рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Як вбачається з Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, ним не передбачено надання зворотньої дії в часі положенням статті 42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням Кодексу. З огляду на таке, до договорів, які укладені до моменту набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину).

Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним електронних торгів з продажу 2/3 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 на підставі положень статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, який набув чинності лише з 21.10.2019 та не містив вказівки про надання йому зворотної дії в часі, є необґрунтованою та безпідставною.

Зазначена правова позиція щодо неможливості застосування норм статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства щодо визнання недійсними договорів, які були укладені до набрання чинності таким кодексом, підтверджується аналогічними висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 та від 02.06.2021у справі № 911/956/17.

Що стосується можливого застосування абз. 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин слід зауважити, що такі положення, у порівнянні із аналогічними положеннями ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, передбачають інший період, за який відповідний правочин може бути визнано недійсним, а саме виключно лише один рік до моменту порушення провадження у справі про банкрутство боржника.

Так, відповідно до положень статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Порівняльний аналіз приписів статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства та статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» свідчить, що відповідні статті містять аналогічні за цільовою спрямованістю норми направлені унеможливити вчинення боржником фраудаторних дій у "підозрілий період". Положення КУзПБ, у порівнянні із Законом про банкрутство, лише незначно, розширюють перелік підстав визнання недійсними правочинів боржника за рахунок укладення договору із заінтересованою особою та укладення договору дарування. Однак суттєвим є той факт, що КУзПБ істотно розширює часові межі так званого "підозрілого періоду": з одного року до трьох років.

З урахуванням того, що спірний правочин було вчинено 19.03.2019, а провадження у справі про неплатоспроможність відносно ОСОБА_1 відкрито ухвалою Господарського суду м. Києва 22.12.2021, такий не може відноситися до так званих фраудаторних дій вчинених у "підозрілий період". Дата вчинення оспорюваного правочину на рік і дев`ять місяців виходить за часові межі «підозрілого періоду», а відтак такий правочин не може бути визнаний недійсним на підставі положень статті 20 Закону про банкрутство.

Наведені у статті 20 Закону про банкрутство темпоральні межі «підозрілого періоду» є органічною частиною конструкції відповідних підстав визнання недійсними правочинів боржника. Тобто строк встановлений у статті 20 Закону про банкрутство, становить так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника, і дотримання такого є обов`язковою умовою застосування наслідків статті 20 Закону про банкрутство.

Відповідний строк не є за своєю природою позовною давністю, оскільки виходячи зі змісту статті 256 ЦК України перебіг позовної давності за своєю суттю є строком захисту права, спрямованим у майбутнє, наслідки спливу якого є тягарем, який покладається на особу як результат недбалості у захисті свого права. Тож позовна давність підлягає паралельному застосуванню із строком зазначеним у статті 20 Закону про банкрутство, адже такий обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, оскільки, спірний правочин було вчинено 19.03.2019, а провадження у справі про неплатоспроможність відкрито 22.12.2021, суд дійшов висновку, що електронні торги з продажу 2/3 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 вчинено поза межами «підозрілого періоду», передбаченого ст. 20 Закону про банкрутство, що виключає підстави для визнання його недійсним.

Разом з цим, позивачем у поданій заяві також не було доведено ознаки фраудаторності оспорюваного правочину, що є обов`язковою умовою для застосування положення як статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства так і статті 20 Закону про банкрутство.

Натомість, електронні торги щодо спірного майна були проведені в межах примусового виконання рішення суду, тобто поза межами волі боржника.

Також суд вважає безпідставними доводи боржника щодо неналежної оцінки майна боржника, яке було предметом оспорюваного правочину.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 821/197/18/4440/16 та від 12.06.2019 у справі № 308/12150/16-ц викладено правовий висновок про те, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Оскільки оцінка майна була здійснена в процесі виконання рішення суду, то відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у 10-денний строк, а тому порушення визначення вартості чи оцінки майна не відноситься до предмета доказування у даній справі.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, у червні 2019 року ОСОБА_1 зверталась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижик Андрія Павловича, Державного підприємства «Сетам», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Служба у справах дітей Святошинської районної в м Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. про визнати недійсними електронних торгів, що були проведені 19 березня 2019 року Державним підприємством «Сетам» за заявкою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича з реалізації 2/3 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 ; скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 482 від 10.04.2019, виданого приватним нотаріусом КМНО Чорней В. В.; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46407201 від 10.04.2019, прийнятого приватним нотаріусом КМНО Чорней В.В.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.03.2020 у цивільній справі № 759/10863/19, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22.09.2020, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

При постановленні даного рішення суд виходив з того, що позивачем не було надано будь-яких доказів, які б свідчили про допущені порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, як і доказів того, що ці порушення вплинули на результати торгів і її права та законні інтереси, як боржника виконавчого провадження, були порушені.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.П. Чеберяк