Рішення

від 11.09.2023 по справі 910/9837/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2023Справа № 910/9837/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Альмагест Груп»

про стягнення 16 245,80 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Альмагест Груп» про стягнення 16 245,80 грн збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

06.07.2023 до суду від позивача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 28.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2023 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9837/23, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

22.08.2023 до суду від відповідача надійшли клопотання про поновлення строку на подачу відзиву та відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк для подання відзиву у справі № 910/9837/23.

Позивач своїм правом на подання до суду відповіді на відзив не скористався, в установлений ухвалою суду від 07.07.2023 строк відповіді на відзив не подав.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.09.2020 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 3140/261/000071, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом LAND ROVER RANGE ROVER VELAR, д.р.н. НОМЕР_1 , 2019 року випуску.

05.02.2021 в м. Києві по вул. Банкова, 3 сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю застрахованого автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER VELAR, д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм автомобіля TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_3 п. 10.9. Правил дорожнього руху.

Зазначені вище обставини підтверджуються довідкою Управління патрульної поліції в місті Києві про ДТП № 3021042486704211 та постановою Печерського районного суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 757/9593/21-п, згідно з якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно з рахунком № 1069003 від 16.02.2021, виставленим філією «Віннер ЛЦКА» ТОВ «Віннер Автомотів», вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER VELAR, д.р.н. НОМЕР_1 склала 88 368,33 грн.

За наслідками розгляду заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування страховиком складено страховий акт № 101750/1 від 16.02.2021, відповідно до якого позивачем вирішено виплатити страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 88 368,33 грн.

17.02.2021 позивачем на користь філії «Віннер ЛЦКА» ТОВ «Віннер Автомотів» здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 88 368,33 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 218485 від 17.02.2021.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що страховою компанією відповідача було відшкодовано позивачу шкоду у розмірі 72 122,53 грн, тобто, у розмірі меншому, ніж було виплачено позивачем страхувальнику на підставі страхового акта № 101750/1 від 16.02.2021, а відтак, з урахуванням приписів ст. 1194 Цивільного кодексу України, заилшок суми страхового відшкодування у розмірі 16 245,80 грн підлягає відкшодуванню відповідачем, як роботодавцем особи, яка визнана винною у вчиненні ДТП, відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач зазначає, що винний у ДТП ОСОБА_3 ніколи не перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Альмагест Груп». Відповідач стверджує, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача, а належним відповідачем має бути страхова компанія, у якій застраховано автомобіль TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 - ПрАТ «СК «Євроінс Україна».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об`єкти страхування, види обов`язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Ураховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором добровільного страхування наземного транспорту № 3140/261/000071 від 02.09.2020, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки внаслідок ДТП, що сталася 05.02.2021.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вказує позивач, страховою компанією відповідача було відшкодовано у порядку регресу на користь позивача грошові кошти у розмірі 72 122,53 грн, на підтвердження чого надано виписку по рахунку позивача за період з 06.08.2021 по 08.08.2021.

Посилаючись на положення ст. 1194, ч. 1 ст. 1172 ЦК України, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Альмагест Груп» є власником транспортного засобу TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 , вказаний автомобіль використовується для здійснення господарської діяльності відповідача, крім того, відомості про цей автомобіль внесені до транспортної ліцензії відповідача.

Відтак, за доводами позивача, різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка становить 16 245,80 грн належить стягнути саме з відповідача.

За положеннями ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Статтею 1187 ЦК України встановлено особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 , встановлена постановою Печерського районного суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 757/9593/21-п.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Статтею 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі (провадження) № 6-108цс13, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №905/1391/19, від 01.11.2021 у справі № 920/343/20.

Відповідач, у свою чергу, у відзиві на позовну заяву зазначав про відсутність підстав для відшкодування ним на користь позивача шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, оскільки винуватець ДТП не перебуває у трудових відносинах із відповідачем.

Суд зазначає, що з аналізу ч. 1 ст. 1172 ЦК України слідує, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.

Однак, суд констатує, що в матеріалах справи відсутні будь-які беззаперечні докази, які б підтверджували доводи позивача про те, що винна у ДТП особа - ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем, як і відсутні докази того, що шкода в ДТП була заподіяна під час виконання ОСОБА_3 своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідна інформація відсутня і у постанові Печерського районного суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 757/9593/21-п.

Більше того, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач сам вдається до припущень, вказуючи, що «так як, при оформленні адміністративних документів працівниками поліції встановлено, що транспортний засіб перебуває у власності відповідача, що зафіксовано у свідоцтві про реєстрацію транспортних засобів, а вказане свідоцтво перебувало саме у водія, можна прийти до висновку, що водій виконував трудові обов`язки».

При цьому, як доказів перебування транспортного засобу TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 у власності відповідача, так і доказів перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з відповідачем, до суду позивачем не надано.

Разом з тим, із долучених до відзиву на позовну заяву матеріалів встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 , на момент настання страхової події була застрахована у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/4578299, що підтверджується відомостями з єдиної централізованої бази даних МТСБУ із веб-сайту за посиланням https://policy-web.mtsbu.ua/. Згідно із зазначеним полісом, страхувальником значиться ТОВ «Океаніка Лоджистік».

Тобто, при вирішенні даного спору виникає також необхідність у з`ясуванні питання щодо власника транспортного засобу TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 .

Відповідно до пунктів 1.1., 1.6. ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Порядок здійснення державної реєстрації транспортних засобів регламентується вимогами Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (надалі - Порядок).

Пунктом 3 Порядку встановлено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції транспортних засобів установленим вимогам правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Згідно з вимогами п. 8 Порядку, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Вказаним пунктом встановлено перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, оформлені в установленому порядку.

Відповідно до п. 16 Порядку, на зареєстровані в уповноважених органах МВС транспортні засоби видаються свідоцтва про реєстрацію, а також номерні знаки, що відповідають державному стандарту України.

Так, позивач стверджував, що транспортний засіб TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Альмагест Груп», однак матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження вказаної обставини (як-то свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу), а довідка, складена працівниками Національної поліції України про ДТП № 3021042486704211, не може вважатися належним доказом на підтвердження власності відповідача на вказаний транспортний засіб.

Матеріали справи не містять і будь-яких інших доказів, на підставі яких можна було б встановити, що відповідач на іншій правовій підставі (договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 .

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України обставин належності автомобіля TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_2 на праві власності особі, яку позивач визначив відповідачем, як не містять взагалі документів, обумовлених Порядком в підтвердження права власності на відповідний автомобіль, і таких документів учасниками спору, зокрема і позивачем, надано не було, як не було і повідомлено про неможливість подання такого доказу, або про можливість витребування в порядку ст. ст. 80, 81 ГПК України.

За змістом ст. 45 ГПК України, сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачем у судовому процесі є особа, якій пред`явлено позовну вимогу.

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Так, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № Б-39/02-09).

Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

З урахуванням наведеного вище, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов подано до неналежного відповідача, а за приписами ст. 48 ГПК України у разі подання позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд замінює первісного відповідача належним відповідачем, при цьому така заміна здійснюється виключно за клопотанням позивача.

При цьому, жодних клопотань про заміну відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Альмагест Груп» належним відповідачем, від позивача до суду першої інстанції у встановленому процесуальним законом порядку - не надходило.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що саме визначений ним відповідач має відповідати за заявленими позовними вимогами, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Альмагест Груп» про стягнення 16 245,80 грн збитків задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 11.09.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко