Постанова

від 11.09.2023 по справі 620/1128/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/1128/23 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоргано" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2023 року позивач - ТОВ "Лоргано" звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, яким просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 січня 2023 року №153/25010700.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 04 січня 2023 року №153/25010700;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоргано" судові витрати в сумі 10 684,0 грн.

Не погодившись з таким рішенням, Головне управління ДПС у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи, неналежно досліджено докази.

Апелянт звернув увагу суду на те, що ПП "ПРИМО" та ТОВ "Лоргано" є пов`язаними особами, основний вид діяльності ПП "ПРИМО" не відповідає фактичному виду діяльності, позивач є єдиним покупцем товарів (робіт, послуг) у ПП "ПРИМО", крім того ПП "ПРИМО" не подано декларації з податку на додану вартість за березень-травень 2022 року, а за червень-серпень 2022 року декларації подано з нульовими показниками.

Додатково апелянт зазначив, що договір оренди від 01 вересня 2021 року №1 укладений між ПП "ПРИМО" та ТОВ "Лоргано" раніше, ніж здійснено набуття права власності на об`єкт оренди, податкові накладні, виписані по датам, у яких будь-яка з подій не відбувалась, жодна з податкових накладних не складена по факту списання коштів з банківського рахунку. Крім того в ході проведення перевірки позивачем не надані акти надання послуг за грудень 2021 року - липень 2022 року, водночас наданий акт від 01 серпня 2022 року №5 по взаємовідносинам з ПП "ПРИМО" складений з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", платником податків на перевірку не надано документи, які б розкривали зміст експлуатаційних витрат, відшкодування яких покладено на ТОВ "Лоргано".

Також зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. у даній справі є нерозумними та неспівмірними зі складністю справи, розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, крім того адвокатом явно завищено кількість часу витраченого на надання правничої допомоги.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи ТОВ "Лоргано" 28 вересня 2015 року зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. Основним видом господарської діяльності товариства є виробництво кузовів для автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів (29.20).

Позивачем до контролюючого органу подано податкові декларації з податку на додану вартість за липень та серпень 2022 рок, у яких відображено від`ємне значення з ПДВ та заявлено бюджетне відшкодування з ПДВ, сформоване з урахуванням залишку від`ємного значення за грудень 2021 року, січень-лютий 2022 року, червень-серпень 2022 року (а.с. 126-147).

На підставі направлень від 16 листопада 2022 року №2867, №2868, наказу від 19 жовтня 2022 року №1276-п Головним управлінням ДПС у Чернігівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Лоргано" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами перевірки ГУ ДПС у Чернігівській області складено акт від 02 грудня 2022 року №6472/07/40034810 (а.с. 24-66), яким встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, п. 200.7 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 1, п. 2, п. 3, п. 5 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 81 282,00 грн.: за липень 2022 року в розмірі 13 071,00 грн. та за серпень 2022 року в розмірі 68 211,00 грн.;

- п. 200.4, п. 200.7, п. 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого платнику податків відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 1545,00 грн.: за липень 2022 року в сумі 852,00 грн., за серпень 2022 року в сумі 693,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України, п. 1, п. 2, п. 3, п. 5 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого завищено значення р. 21 "Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду" за серпень 2022 року на суму 1 908,00 грн.

Позивачем подано до Головного управління ДПС у Чернігівській області заперечення на акт документальної позапланової виїзної перевірки від 20 грудня 2022 року та надано копії додаткової угоди від 01 жовтня 2022 року №1, актів надання послуг від 01 грудня 2022 року №15, від 16 травня 2022 року №4, від 05 січня 2022 року №1, від 04 лютого 2022 року №2, від 01 серпня 2022 року №5, розрахунків споживання комунальних послуг за жовтень, листопад, грудень 2021 року, листів на запити від 01 грудня 2022 року №19, від 29 листопада 2022 року №29 (а.с. 68).

Головне управління ДПС у Чернігівській області листом від 03 січня 2023 року №4/Ж12/25-01-07-01-06 надано відповідь на заперечення позивача (а.с. 69-78).

На підставі акта перевірки від 02 грудня 2022 року №6472/07/40034810 та відповіді на заперечення від 03 січня 2023 року №4/Ж12/25-01-07-01-06 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 січня 2023 року №153/25010700, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку, у розмірі 81 282,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 20 321,00 грн. (а.с. 79-80).

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зі змісту долучених до матеріалів справи первинних документів з`ясовано, що такі містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарської операції та підтверджують її фактичне здійснення та зумовили зміну майнового стану позивача.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).

Підпунктом 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Відповідно до пп. "а", "б" п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Приписи п. 198.2 ст. 198 ПК України визначають, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Абзацом 5 п. 198.3 ст. 198 ПК України закріплено, що нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.4 ст. 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Наведені правові норми свідчать, що для отримання платником податку права на бюджетне відшкодування необхідними та достатніми умовами є фактична сплата податку на додану вартість отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, відображення рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов`язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, у відповідній податковій декларації, подання документів, визначених у пунктах 200.7 та 200.8 статті 200 Податкового кодексу України та підтвердження відповідних сум відшкодування за результатами перевірки.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений та підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №966-XIV документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом 01 вересня .2021 року між ТОВ "Лоргано" (орендар) та ПП "ПРИМО" (орендодавець) укладено договір оренди №1, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення "Цех регенерації масел", що розташований за адресою: м. Чернігів, вул. І. Мазепи, 78 та включає в себе частину нежитлового приміщення, площею 827,2 кв. м. (а.с. 81-84).

Відповідно до п. 3.1 Договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату із розрахунку 36 грн. за 1 кв. м. займаної площі, що становить 827,2 кв. м. * 36 грн./кв.м - 29 779,20 грн.

01 жовтня 2021 року сторонами укладено Додаткову угоду до договору, згідно з якою п. 3.2 Договору викладено в наступній редакції: "Окрім орендної плати орендар компенсує орендодавцю комунальні платежі за користування електричною енергією, теплопостачання, газопостачання згідно з показниками відповідних лічильників (за наявності), інші експлуатаційні витрати (за наявності), по рахунках орендодавця" (а.с. 85).

На підтвердження отримання від контрагента послуг оренди приміщення позивачем надано акти надання послуг від 01 грудня 2021 року №15, від 05 січня 2022 року №1, від 04 грудня 2022 року №2, від 24 лютого 2022 року №3, від 16 травня 2022 року №4 (а.с. 88-92).

01 серпня 2022 року сторонами складено акт надання послуг №5, до якого включено такі послуги: компенсація комунальних послуг (транспортування стічних вод 2021 рік), компенсація комунальних послуг (відшкодування експлуатаційних витрат 2021 рік), компенсація комунальних послуг (2021 рік) на загальну суму 120 506,64 грн. (ПДВ - 20084,44 грн.). Розмір компенсацій визначено відповідно до розрахунків споживання комунальних послуг (а.с. 93, 123-125).

За наслідками господарської операції, ПП "ПРИМО" виписано податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних від 01 грудня 2021 року №1, від 25 січня 2022 року №1, від 11 лютого 2022 року №1, 24 лютого 2022 року №2, від 16 травня 2022 року №1, від 01 серпня 2022 року №1 (а.с. 104-122).

Позивачем здійснено оплату за надані послуги, на підтвердження чого надано платіжні доручення від 06 грудня 2021 року №958, від 15 грудня 2021 року №987, від 11 січня 2022 року №1046, від 25 січня 2022 року №1099, від 26 січня 2022 року №1102, від 28 січня 2022 року №1109, від 03 лютого 2022 року №1132, від 29 квітня 2022 року №1197, від 29 квітня 2022 року №1198, від 11 травня 2022 року №1228, від 20 травня 2022 року №1240, від 25 травня 2022 року №1244, від 30 травня 2022 року №1258, від 15 червня 2022 року №1291, від 21 червня 2022 року №1304, від 06 липня 2022 року №1338, від 13 липня 2022 року №1352, від 29 липня 2022 року №1382, від 01 серпня 2022 року №1392, від 05 серпня 2022 року №1397 (а.с. 94-103).

На відображення позивачем зобов`язань зі сплати податку на додану вартість вплинуло формування зазначених показників за рахунок взаємовідносин з ПП "ПРИМО".

В обґрунтування апеляційної скарги ГУ ДПС у Чернігівській області зазначає про відсутність підстав для формування податкового кредиту із вказаним контрагентом, оскільки ТОВ "Лорагро" та ПП "ПРИМО" є пов`язаними особами, договір оренди укладено раніше ніж ПП "ПРИМО" набуло права власності на передане в оренду приміщення, контрагентом не подано декларації з податку на додану вартість та частково подано з нульовими показниками, контрагентом складено податкові накладні не по факту списання оплати послуг, позивачем не надано під час перевірки актів надання послуг за грудень 2021 року - липень 2022 року та подання акту від 01 серпня 2022 року №5, який складений з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Разом з тим, указані висновки контролюючого органу на переконання судової колегії є помилковими з огляду на наступне.

Визначення відповідачем ПП "ПРИМО" та ТОВ "Лоргано", як пов`язаних осіб, не вплинуло на достовірність та правильність нарахування податкового кредиту по взаємовідносинам між сторонами, які виникли на підставі договору оренди від 01 вересня 2021 року №1, оскільки під час проведення перевірки будь-яких порушень ст. 39 ПК України відповідачем в акті перевірки не зафіксовано.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 жовтня 2019 року №183343540 та №183343802 ПП "ПРИМО" набуло права власності на цех регенерації масел літ. 36, загальною площею 1290,2 кв.м., за адресою: вул. Івана Мазепи, м. Чернігів, 02 жовтня 2019 року (а.с. 86, 87), водночас договір оренди №1 між позивачем та ПП "ПРИМО" укладено 01 вересня 2021 року, що свідчить про помилковість доводів апелянта про те, що договір оренди укладено раніше ніж ПП "ПРИМО" набуло права власності на передане в оренду приміщення.

Стосовно доводів апелянта про те, що контрагентом позивача складено податкові накладні не по факту списання оплати послуг, то суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Як встановлено судом податкові накладі контрагентом складені та належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових датою отримання платником податку послуг (підписання сторонами актів надання послуг).

Щодо аргументів апелянта про ненадання позивачем під час перевірки актів надання послуг за грудень 2021 року - липень 2022 року колегія суддів зазначає, що вказані акти були надані товариством разом з запереченнями на акт перевірки, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 68).

Стосовно доводів апелянта про те, що акт надання послуг від 01 серпня 2022 року №5 складений з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містить інформацію про зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, а саме: компенсація яких саме комунальних послуг, з чого складаються експлуатаційні витрати, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем разом із запереченнями на акт перевірки до ГУ ДПС у Чернігівській області було надано зокрема копію Додаткової угоди від 01 жовтня 2021 року до договору оренди від 01 вересня 2021 року №1, відповідно до якої передбачено сплату орендарем (окрім орендної плати) орендодавцю компенсації комунальних платежів за користування електричною енергією, теплопостачання, газопостачання згідно з показниками відповідних лічильників (за наявності), інших експлуатаційних витрат (за наявності), по рахунках орендодавця. Крім того разом з запереченнями на акт перевірки відповідачу надавалися розрахунки споживання комунальних послуг за жовтень, листопад, грудень 2021 року, на підставі яких, з урахуванням п. 3.2 договору оренди, складався акт надання послуг від 01 серпня 2022 року №5.

Разом з тим деякі помилки в документах чи неточності у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19 та від 05 січня 2021 року у справі №820/1124/17.

Щодо доводів контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом через можливе порушення останнім вимог податкового законодавства, а саме щодо належного декларування зобов`язань, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування податкового кредиту, а тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, долучені позивачем до матеріалів справи первинні документи відображають суть господарської операції, підтверджують її фактичне здійснення та зміну майнового стану позивача.

Крім того, висновки про відсутність у контрагента трудових та матеріально-технічних ресурсів контролюючим органом зроблено на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДПС, водночас така інформація носить виключно інформативний характер. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 19 березня 2021 року у справі №826/9061/17.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що апелянтом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його контрагента (судових рішень, вироків), не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом у спірному періоді.

Щодо доводів апелянта про неспівмірність стягнутої судом першої інстанції на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 2040/5858/18.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано договір про надання правової допомоги від 05 січня 2023 року №23-01-23-п, рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16 квітня 2021 року №99, платіжне доручення від 24 січня 2023 року №1731, ордер від 24 січня 2023 року серія СВ №1044535, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Суд першої інстанції стягуючи випрати на професійну правничу допомогу дійшов висновку про те, що з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 8000,00 грн.

Судова колегія, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приписи КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 120/3929/19-а.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що розмір присуджених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. є очевидно неспівмірним та не розумним, справа є нескладною, водночас адвокатом завищено кількість часу витраченого на надання правової допомоги у даній справі.

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 23 січня 2023 року №23-01-23-п укладеного між ТОВ "Лоргано" та адвокатом Коленченко О.О., останній зобов`язується надавати правничу допомогу клієнту і при виникненні необхідності представляти його інтереси у відносинах із третіми особами, у тому числі в суді, господарському (третейському) суді, адміністративному суді, усіх інстанцій у тому числі, але не виключно, щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 04 січня 2023 року №153/25010700 прийнятого ГУ ДПС у Чернігівській області, а також представляти інтереси клієнта у відносинах з іншими державними органами, підприємствами, установами, організаціями будь-яких форм власності і громадянами, здійснювати захист його законних прав та інтересів і надавати правову допомогу в об`ємі і на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов`язується прийняти і здійснити оплату послуг адвоката у порядку визначеному договором (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 5.1 договору клієнт та адвокат домовились, що вартість послуг з надання правової допомоги визначається згідно Рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16 квітня 2021 року №99, а саме складання та подання адміністративного позову в справі майнового характеру зазначеного в п. 2.1 даного договору - 12720,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 24 січня 2023 року №1731 ТОВ "Лоргано" сплачено на рахунок Коленченка О.О. кошти в розмірі 12720,00 грн., призначення платежу (оплата за договором від 23 січня 2023 року №23-01-23-п.

Отже позивачем підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу, водночас судом першої інстанції зменшено їх розмір з урахуванням складності справи та кількості витраченого часу до 8000,00 грн.

Колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про те, що розмір присуджених судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу є нерозумним та неспівмірним зі складністю справи, оскільки позивачем оскаржено до суду податкове повідомлення-рішення від 04 січня 2023 року №153/25010700, яким останньому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 81 282,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 20 321,00 грн., водночас розмір присуджених витрат на правничу допомогу становить 7,9 % від ціни позову.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді І.В. Федотов

Є.В. Чаку