Вирок від 11.09.2023 по справі 381/3844/23

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, inbox@fs.ko.court.gov.ua

1-кп/381/440/23

381/3844/23

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року місто Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні питання про затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 22022101110000196 від 20.06.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, українця, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (ХХV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

-застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

-застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

-вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

-бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

-блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

-напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;

-застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

-дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

-засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва, серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1,2 ІІІ Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що втупила в дію 26 січня 1910 року і 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД. серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь- яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.

Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною

Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано- Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.

У зв`язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, Указами Президента України воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався, та на даний час, Указом Президенти України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26.07.23 №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

Так, у громадянина України ОСОБА_4 , при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, виник та сформувався стійкий злочинний намір, направлений на вчинення кримінально караних діянь, що полягають у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.

На виконання свого злочинного умислу ОСОБА_4 у невстановлений досудовим розслідуванням час, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, домовився із головним редактором ТОВ «Аргумент» (м. Брянськ, рф), ОСОБА_6 , про редагування та розміщення на інтернет-ресурсі «ІНФОРМАЦІЯ_2» за грошову винагороду текстових публікацій із новинами різного змісту, у тому числі спрямованими на виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, виправдовування тимчасової окупації частини території України, а також глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України.

В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_5 о 16 год. 34 хв., на інтернет-ресурсі «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_4 , діючи умисно, за допомогою власного ноутбуку «Lenovo» s/n PF1GFT0R, використовуючи особистий логін і пароль для входу на інтернет-ресурс « ІНФОРМАЦІЯ_2 », перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , розмістив текстовий матеріал під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », чим поширив вказаний матеріал, надавши можливість ознайомитись із ним необмеженій кількості осіб.

Відповідно до висновку експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» МЮ України № 19017 від 12.06.2023 року, у наданій на дослідження публікації, яка була опублікована о 16 год. 34 хв. ІНФОРМАЦІЯ_5 за посиланням:« ІНФОРМАЦІЯ_4 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - міститься інформація щодо виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, виправдовування тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України. Установлена інформація має публічний характер.

Таким чином ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, в тому числі сформованих в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в України та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , за допомогою електронних інформаційних систем, що перебували у його розпорядженні, які під`єднані до глобальної мережі Інтернет, умисно здійснював діяння, пов`язані з поширенням матеріалів, у яких міститься інформація щодо виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, виправдовування тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України.

Таким чином, ОСОБА_4 , обґрунтовано обвинувачується у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.436-2 КК України.

Прокурором було надано угоду про визнання винуватості від 30.08.2023 року, укладену між прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_4 в присутності захисника ОСОБА_5 , яку в судовому засіданні прокурор, обвинувачений та захисник просять затвердити.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості, яка відповідно до ч. 2 ст. 469 КПК України може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

З огляду на надану угоду прокурор у справі ОСОБА_7 , будучи уповноваженою відповідно до ст. 37 КПК України особою та обвинувачений ОСОБА_4 , відповідно до ст.ст. 468, 469, 470, 472 КПК України в присутності захисника ОСОБА_5 , уклали угоду в службовому приміщенні відділу Київської обласної прокуратури, на підставі якої ОСОБА_4 зобов`язується визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.

В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про винуватість, наслідки її невиконання.

Також сторони погодилися на призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 436-2 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, із звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитаваий строк 2 (два) роки.

Під час підготовчого судового засідання ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України за вказаних в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості обставин.

ОСОБА_4 роз`яснено наслідки затвердження такої угоди, передбачені ст. 474 КПК України, та її невиконання. Суд пересвідчився, що ОСОБА_4 цілком розуміє наслідки затвердження такої угоди, а укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є актом насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок.

Судом встановлено, що умови цієї угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд відносить щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом не встановлено.

Таким чином, суд вважає за необхідне затвердити вказану угоду, оскільки підстав для відмови в затвердженні угоди, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України суд не встановив.

На підставі викладеного, при визначенні виду та розміру покарання ОСОБА_4 , суд приходить до висновку про те, що покарання обвинуваченому має відповідати узгодженим в угоді вимогам, а виправлення вказаної особи та недопущення вчинення нею нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства, з призначенням покарання у виді позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до довідки про витрати на проведення експертизи під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за висновком експертизи № 19017 сума процесуальних витрат становить 10993 (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто три) гривні 08 коп.

Питання речових доказів вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 314, 374, 474, 475, 484 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 30.08.2023 року, укладену між прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_4 в присутності захисника ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 22022101110000196.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Іспитовий строк відбування покарання обвинуваченого ОСОБА_4 обчислювати з дня проголошення вироку - з 11.09.2023.

Накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 15.08.2023 року арешт на майно, яке виявлено та вилучено під час проведення обшуку 03.08.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон Redmi Note 7, model M1901F7G із сім-картами з номерами телефонів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ; ноутбук «MSI» чорного кольору ІС ІD: НОМЕР_3 із зарядним пристроєм та ноутбук «Lenovo» сірого кольору s/n PF1GFT0R із зарядним пристроєм - скасувати.

Речові докази після набрання вироком законної сили, а саме: мобільний телефон Redmi Note 7, model M1901F7G із сім-картами з номерами телефонів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ; ноутбук «MSI» чорного кольору ІС ІD: НОМЕР_3 із зарядним пристроєм - повернути власнику; ноутбук «Lenovo» сірого кольору s/n PF1GFT0R із зарядним пристроєм - конфіскувати у власність держави, застосувавши спеціальну конфіскацію.

Стягнути з ОСОБА_4 процесуальні витрати в сумі 10993 (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто три) гривні 08 копійок на користь держави за проведення судової експертизи.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Фастівський міськрайонний суд Київської області, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі її подання, якщо його не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, а іншим учасникам кримінального провадження роз`яснити їх право отримати копію даного вироку в суді.

Суддя ОСОБА_1