Рішення

від 20.09.2007 по справі 8311-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

8311-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

20.09.2007Справа №2-15/8311-2007

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєгіс» (83015, м.Донецьк, вул. 50-летія СРСР, 158-А, ідентифікаційний код 32187299)

До відповідача  Приватного підприємства «Ріанон» (98300, АР Крим, м. Керч, вул.. Театральна, 37; вул.. Щорса, 27, ідентифікаційний код 30999197)

Про стягнення 84011,99 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача – не з'явився

        Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лєгіс» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Приватного підприємства «Ріанон»  про стягнення 84011,99 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по повній та своєчасній оплаті поставленого позивачем товару за договором № 25/01 від 25.01.2006 р., через що заборгованість Приватного підприємства «Ріанон» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Лєгіс» складає 63110,78 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена, що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму понесених ним збитків у розмірі 8901,21 грн. та моральну шкоду у розмірі 12000,00 грн.

Відповідач проти позовної заяви заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов за вих.. № 07/09 від 07.09.2007 р., визнає суму заборгованості у розмірі 62110,78 грн., у задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків у розмірі 8901,21 грн. та моральної шкоди у розмірі 12000,00 грн. просить суд відмовити.

Позивач та відповідач явку представників у судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили,  про час та місце слухання справи були поінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення  представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

25.01.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лєгіс» (Постачальник) та Приватним підприємством «Ріанон» (Покупець) був укладений договір № 25/01. (а.с. 9-10)

Згідно пункту  1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити вугілля марки АМ фракції (13-25 мм) кількістю 1000 тон.

Відповідно до пункту 4.1. Договору Замовник оплачує поставлену Виконавцем продукцію за ціною, передбаченою у Специфікації або виставленому рахунку.

Ціна вугілля встановлена розділом 2 Договору, де також зазначено, що вона може змінюватися внаслідок зміни кон'юнктури ринку або внаслідок зміни фактичних витрат Постачальника.

Згідно до пункту 5.2 Договору оплата за поставлену продукцію здійснюється Покупцем по факту поставки (дата поставки вугілля Покупцю та надання платіжних документів), протягом десяти банківських днів.

Вказаний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2006 р., а в частині розрахунків – до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Строки та вартість поставки продукції були узгоджені сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору:

Специфікація № 2 – строк поставки 22.05.2006 р. (а.с. 11)

Специфікація № 3 – строк поставки  31.05.2006 р. (а.с. 12)

Специфікація № 4 – строк поставки червень 2006 р. (а.с. 13)

Позивачем були виконані свої обов'язки за договором, поставлена відповідна продукція, що підтверджується складеними та підписаними обома сторонами накладними:

-          видаткова накладна № РН-0000046 від 22.05.2006 р. на суму 55374,60 грн. (а.с. 21)

-          видаткова накладна № РН-0000050 від 31.05.2006 р. на суму 29689,52 грн. (а.с. 25)

-          видаткова накладна № РН-0000055 від 07.06.2006 р. на суму 28816,86 грн. (а.с. 28)

Отримання відповідачем продукції підтверджується також квитанціями про приймання вантажу (а.с. 22, 23, 26, 29)

Проте відповідач свій обов'язок виконав неналежним чином, за поставлену продукцію розрахувався частково та несвоєчасно, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 63110,78  грн., що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєгіс» з позовом до суду для стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач  відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України представив докази оплати ним заборгованості за договором в розмірі 1000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 28 від 16.06.2007 р. на суму 1000,00 (а.с. 65)

Як свідчать матеріали справи вказана сума заборгованості була сплачена відповідачем після подання позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю «Лєгіс» (08.06.2007 р.).

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу передбачено, що  Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За такими обставинами,  матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем зобов'язань в частині оплати заборгованості у розмірі 1000,00 грн. за договором № 25/01 25.01.2006 р., через що  провадження  у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1000,00  грн. підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Відповідач  відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представив доказів повної оплати залишившоїся заборгованості за договором.  За такими обставинами,  матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті 62110,78 грн. заборгованості за договором № 25/01 від 25.01.2006 р., через що  вимоги позивача про стягнення з  Приватного підприємства «Ріанон» заборгованості у розмірі 62110,78 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму збитків, спричинених невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати продукції за Договором, у розмірі 8901,21 грн.

Позовні вимоги в цій частині позивач обґрунтовує ти, що для подальшого здійснення ним своєї господарської діяльності він змушений був укласти з банком кредитний договір, згідно якого за користування грошовими коштами позивач сплачував банку 18% річних.

Договори з банком на овердрафт були укладені на період з 11.07.2006 р. по 22.04.2007 р. (а.с. 14-24).

Суд, розглянувши вказану позовну вимогу, вважає за необхідне зазначити наступне.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.

Відповідно до частини 1 статті 220 Господарського кодексу України боржник, який   прострочив   виконання   господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,  повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 25 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

    - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

     - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені   стороною,  яка  зазнала  збитків  внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

    - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона,  яка зазнала   збитків,  мала  право  розраховувати  у  разі  належного виконання зобов'язання другою стороною;

    - матеріальна   компенсація   моральної   шкоди   у   випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. (в даному випадку відповідач Приватне підприємство «Ріанон»).

Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок між саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

          Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічне положення міститься в статті 173 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  передбачених  цим  Кодексом,  в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру  на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. №6 (з подальшими змінами), яка є чинною, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу  України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених статтею 456 Цивільного кодексу України.

В Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України). Виходячи з цього, позивач повинен довести, що шкода заподіяна саме відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, позивач не надав суду безперечних доказів заподіяння шкоди Приватного підприємства «Ріанон» у розмірі 8901,21 грн., не довів причинного зв'язку між цими діями та спричиненою шкодою.

Таким чином, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав суду доказів спричинення відповідачем майнової шкоди у загальному розмірі 8901,21 грн., через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Щодо заявленої позивачем до відшкодування суми моральної шкоди в розмірі 12000,00 грн. суд вважає за потрібне повідомити наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

          Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до Постанови Пленума Верховного суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до Роз'яснень вищого арбітражного суду України №02-5/95 від 29.02.1996 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) найбільш характерними випадками заподіяння моральної шкоди таким особам є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинно бути викладено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов. Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі.

          Суд касаційної інстанції зазначає, що під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачі по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, оприлюднення в іншій формі, у тому числі в заявах, оголошеннях тощо. Прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, неможливе без їх попереднього спростування.

          Згідно з листом Міністерства юстиції України №35-13/797 від 13.05.2004 р. «Відшкодування моральної шкоди» з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільке позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту спричинення позивачу саме моральної шкоди, не представлене обґрунтування розміру моральної шкоди, заявленої до відшкодування, то за таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу  України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.

За приписами  статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. Позивачем таких обставин суду не представлено.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пункту 1-1 частини статті 80, статей  82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Ріанон» (98300, АР Крим, м. Керч, вул.. Театральна, 37; вул.. Щорса, 27, ідентифікаційний код 30999197, р/р 260060918100041 в Керченському відділенні СФ АКІБ «УкрСіббанк» МФО 384588) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєгіс» (83015, м. Донецьк, вул. 50-летія СРСР, 158-А, ідентифікаційний код 32187299, р/р 26000098029001 в Донецькій філії АБ «Кредитпромбанк» МФО 335593)  62110,78 грн. заборгованості, 621,11 грн. державного мита та 87,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення з Приватного підприємства «Ріанон» суми заборгованості у розмірі 1000,00 грн. провадження у справі припинити.

4.          В іншій частині позову відмовити.

5.          Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.