Рішення

від 12.09.2023 по справі 904/4014/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2023м. ДніпроСправа № 904/4014/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Гранд Буд" (м.Запоріжжя)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флекс Компані" (м. Новомосковськ, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 00001 від 04.02.2022 у загальному розмірі 80 195 грн. 83 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Гранд Буд" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флекс Компані" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 00001 від 04.02.2022 у загальному розмірі 80 195 грн. 83 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 60 885 грн. 00 коп. - основний борг;

- 16 818 грн. 72 коп. - інфляційні втрати;

- 2 492 грн. 11 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 00001 від 04.02.2022 в частині поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата в сумі 60 885 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2022 року по червень 2023 року у сумі 16 818 грн. 72 коп., а також 3% річних за період прострочення з 23.02.2022 по 04.07.2023 у сумі 2 492 грн. 11 коп.

Також позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 31.07.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою (фізичною особою - підприємцем) документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою (фізичною особою - підприємцем) для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Гетьманська, будинок 29, офіс 223, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, 51200, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.27).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 31.07.2023 отримав 08.08.2023, що вбачається з поштового повідомлення № 4930023310785, отже завчасно (а.с.32).

Так, ухвалою суду від 31.07.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання ухвали суду - 08.08.2023, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 23.08.2022 включно.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані три тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 30.08.2023, а строк розгляду даної справи закінчується 29.09.2023, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 04.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Флекс Компані" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Гранд Буд" (далі - покупець, позивач) укладено договір поставки № 00001 (далі - договір, а.с.11-13), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується виготовити і передати у власність покупця залізобетонні вироби (далі - товар), згідно з погодженою заявкою покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах договору.

У пункті 8.6. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до виконання сторонами зобов`язань у повному обсязі.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 1.2. договору асортимент, кількість та ціна товару зазначаються в рахунках на оплату, видаткових накладних та специфікаціях, що є невід`ємними частинами договору.

У розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо поставки товару, а саме:

- умови поставки товару - доставка постачальником, якщо інші умови поставки не вказані в специфікації (пункт 3.1. договору);

- термін поставки товару здійснюється після оплати рахунка в строки, які погоджені сторонами і вказані у специфікації (пункт 3.2. договору);

- поставка продукції здійснюється на умовах DDP (відповідно до міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс в редакції 2010 року) - на склад покупця. Адреса складу вказана в специфікації (якщо інші умови не вказані в специфікації) (пункт 3.3. договору).

У розділі 2 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунків, а саме:

- покупець проводить оплату вартості товару на підставі рахунка на оплату у безготівковому порядку шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Направлення покупцю рахунка на оплату є підтвердженням погодження його заявки (пункт 2.1. договору);

- оплата за товар здійснюється покупцем шляхом її 100% передплати (якщо інші умови не вказані в специфікації) (пункт 2.2. договору);

- покупець оплачує товар за ціною, встановленою постачальником у рахунку. Ціни в рахунку на продукцію зазначаються з урахуванням ПДВ (пункт 2.3. договору);

- передплата (кошти) за товар, якщо виготовлення продукції відбувається на замовлення покупця, не повертається (пункт 2.4. договору);

- загальна сума договору складається з вартості товару, поставленої протягом терміну дії договору (пункт 2.5. договору).

Так, до договору сторонами була підписана Специфікація № 1 від 04.02.2022, в якій сторони узгодили умови щодо поставки товару на суму 60 885 грн. 00 коп., а саме:

- найменування товару: панель огорожі ПаВа (3980х2500х160) у кількості 10 штук;

1) термін виготовлення та поставки: 10 робочих днів;

2) умови оплати: 100% передплата;

3) умови поставки: DDP (відповідно до міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс в редакції 2010 році) - на склад покупця. Адреса складу: 69006, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 33 (а.с.14).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Так, у матеріалах справи наявний рахунок на оплату по замовленню № 4 від 04.02.2022 на суму 60 885 грн. 00 коп. (а.с.15).

Як убачається з матеріалів справи, на виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем була здійснена попередня оплата за договором в сумі 60 885 грн. 00 коп. (підстава: замовлення покупця № 4 від 04.02.2022), що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 07.02.2022 (а.с.16).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Суд, проаналізувавши зміст умов договору (зокрема, пункту 3.2. договору, який передбачає, що термін поставки обумовлений датою оплати рахунку, у даному випадку попередня оплата здійснена 07.02.2022, отже відлік строку на поставку слід здійснювати з вказаної дати) та Специфікації № 1 від 04.02.2022 (якою передбачено, що термін виготовлення та поставки товару 10 робочих днів), приходить до висновку, що граничним строком поставки товару на суму 60 885 грн. 00 коп. є 21.02.2022.

Відповідно до пункту 4.4. договору перехід права власності на товар відбувається в момент отримання товару покупцем від постачальника, що підтверджується підписами відповідальних осіб на документах прийому-передачі.

У пункті 4.5. договору визначено, що прийом-передача товару здійснюється за видатковими накладними або товарно-транспортними накладними, що підписуються уповноваженими представниками сторін. Ці накладні засвідчують, що товар відповідає вимогам договору і покупець не має до постачальника жодних претензій.

Яка зазначає позивач, та що не спростовано відповідачем, у визначені специфікацією №1 строки товар на суму 60 885 грн. 00 коп. відповідачем поставлений не був.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вказане, позивач звернувся до відповідача із Вимогою щодо повернення суми попередньої оплати від 26.04.2023, в якій вимагав повернути суму попередньої оплати за договором поставки № 00001 від 04.02.2022 (сплатити грошові кошти) у розмірі 60 885 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок ТОВ "Будівельна компанія "Гранд Буд" протягом 7-ми календарних днів з дня отримання даної вимоги (а.с.17-19). У матеріалах справи наявні належні докази направлення вказаної вимоги на юридичну адресу відповідача 29.04.2023 у поштовому відправленні № 6911405499252 (квитанція, накладна, опис вкладення) (а.с.20-22).

Як зазначає позивач, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, позивач (покупець) посилається на те, що відповідачем (постачальником) були порушені умови договору поставки № 00001 від 04.02.2022 в частині поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата в сумі 60 885 грн. 00 коп.; на вимогу позивача вказані грошові кошти також повернуті відповідачем не були, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання щодо своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі шляхом подання позову.

Крім того, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Судом встановлено, що позивач скористався правом, наданим йому частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, а саме: звернувся до відповідача із вимогою щодо повернення суми попередньої оплати.

Судом долучено до матеріалів справи відстеження поштового відправлення №6911405499252, в якому містилася вимога позивача від 26.04.2023 щодо повернення суми попередньої оплати, на офіційному сайті АТ "Укрпошта". З вказаного відстеження вбачається, що відправлення № 6911405499252 не було вручено відповідачу під час доставки 04.05.2023, у зв`язку з чим у подальшому було повернуто за зворотною адресою з довідкою форми 20 "За закінченням встановленого терміну зберігання" (а.с.33-34).

Враховуючи належне надсилання позивачем вимоги на юридичну адресу відповідача, а також не забезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за місцем свого офіційного місцезнаходження (що перебуває поза волею позивача), суд приходить до висновку, що вимога вважається врученою відповідачу 04.05.2023.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вказане, граничним строком для повернення позивачу попередньої оплати в сумі 60 885 грн. 00 коп. є 11.05.2023.

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження поставки позивачу товару на суму здійсненої ним попередньої оплати у сумі 60 885 грн. 00 коп. відповідач не надав, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати. Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.

Більше того, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару на суму 60 885 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний повернути позивачу 60 885 грн. 00 коп. суму попередньої оплати.

Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 60 885 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2022 року по червень 2023 року у сумі 16 818 грн. 72 коп., а також 3% річних за період прострочення з 23.02.2022 по 04.07.2023 у сумі 2 492 грн. 11 коп.

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21.

Таким чином, нарахування інфляційних втрат та 3% річних за порушення строку повернення попередньої оплати суд вважає правомірним.

При цьому, визначаючи період такого прострочення, суд зазначає таке.

Як було зазначено вище, згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як було встановлено судом вище, позивач скористався таким правом та надіслав відповідачу (постачальнику) вимогу про повернення попередньої оплати.

З цього приводу суд зазначає, що у відповідача не можуть існувати два взаємовиключні обов`язки одночасно: 1) обов`язок щодо поставки товару на суму 60 885 грн. 00 коп., а також, 2) обов`язок щодо повернення попередньої оплати на суму 60 885 грн. 00 коп.

Отже, оскільки покупець (позивач) скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, то з моменту отримання вимоги позивача про повернення попередньої оплати (04.05.2023), у відповідача перестав існувати обов`язок з поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати, та виник обов`язок з повернення одержаної від позивача попередньої оплати (зобов`язання поставити товар на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України трансформувалося у грошове зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати).

Враховуючи вказане, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, з посиланням на порушення строку повернення попередньої оплати, починаючи з 23.02.2022 (з березня 2022 року) є неправомірним; таке прострочення виникло у відповідача лише 12.05.2023.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.9), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено період нарахування інфляційних втрат, оскільки, як встановлено судом, граничним строком повернення попередньої оплати є 11.05.2023, отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з травня 2023 року.

Таким чином, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 9), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Господарським судом також враховано таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат з урахуванням вказаної вище методики, судом встановлено, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з травня по червень 2023 року на суму 60 885 грн. 00 коп. та в цей період складають 793 грн. 94 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 793 грн. 94 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 23.02.2022 по 04.07.2023 у сумі 2 492 грн. 11 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.10), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено період нарахування 3% річних, оскільки, як встановлено судом, граничним строком повернення попередньої оплати є 11.05.2023, отже 3% річних підлягають нарахуванню, починаючи з 12.05.2023.

Таким чином, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с. 10), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних підлягають нарахуванню на суму 60 885 грн. 00 коп. у період з 12.05.2023 по 04.07.2023 та в цей період складають 270 грн. 23 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 270 грн. 23 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 2 073 грн. 32 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Гранд Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флекс Компані" про стягнення заборгованості за договором поставки № 00001 від 04.02.2022 у загальному розмірі 80 195 грн. 83 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флекс Компані" (вулиця Гетьманська, будинок 29, офіс 223, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, 51200; ідентифікаційний код 38106440) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Гранд Буд" (вулиця Рекордна, будинок 6, м. Запоріжжя, 69006; ідентифікаційний код 41885986) 60 885 грн. 00 коп. - основного боргу, 793 грн. 94 коп. - інфляційних втрат, 270 грн. 23 коп. - 3% річних та 2 073 грн. 32 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 12.09.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко