Рішення

від 05.09.2023 по справі 916/2192/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2192/23Господарський суд Одеської області у складі:

Судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Бондар А.Г.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ІНКО про стягнення 352738,12 грн заборгованості.

Встановив:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі Департамент, Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ІНКО (далі ТОВ ІНКО, Відповідач) 352738,12 грн заборгованості, з яких 21144,16 грн заборгованості з орендної плати та 331593,96 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди, у зв`язку із порушенням умов укладеного 28.12.2007 р. договору оренди нежилого приміщення № 104/70 нежитлового підвального приміщення, загальною площею 64,2 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеси, вул. Б. Хмельницького, 26.

Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду, Департамент посилається на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 р. по справі № 916/3680/20, яке набрало законної сили 22.04.2021 р., розірвано укладений між сторонами договір оренди, однак за період з січня по 21 квітня 2021 р. у Відповідача наявна заборгованість з орендної плати у розмірі 21144,16 грн, у той же час після розірвання договору Відповідачем не виконано обов`язку з повернення орендованого майна, у зв`язку із чим наявне право на нарахування 331593,96 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 22 квітня 2021 р. по квітень 2023 р.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 24.05.2023 р. позовній заяві Департаменту присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/2192/23 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.05.2023 р. прийнято позовну заяву Департаменту до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2192/23, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 27.06.2023 р.

Надіслана ТОВ ІНКО на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали про відкриття провадження у справі повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2023 р. відкладено розгляд справи на 20.07.2023 р.

Надіслана ТОВ ІНКО копія ухвали від 27.06.2023 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.07.2023 р. відкладено розгляд справи на 05.09.2023 р., поза межами строку, встановленого статтею 248 ГПК України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану.

Враховуючи те, що надіслані ТОВ ІНКО копії ухвал суду повертались неврученими, господарським судом з метою додаткового повідомлення Відповідача про судове провадження розміщено оголошення на офіційному сайті судової влади України - https://od.arbitr.gov.ua/sud5017/gromadyanam/call/1454132/ та https://od.arbitr.gov.ua/sud5017/gromadyanam/call/1455779/.

Надіслана ТОВ ІНКО на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 20.07.2023 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

У призначене на 05.09.2023 р. судове засідання як і в жодне інше представник Відповідача не з`явився, ТОВ ІНКО повідомлялось у передбачений законодавством спосіб, проте явку представника не забезпечило. В процесі розгляду справи представник Департаменту підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову в повному об`ємі.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, відтак надіслані Відповідачу ухвали вважаються врученими належним чином.

У відповідності до приписів пункту 94 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України Про поштовий зв`язок, цих Правил. Ухвали Господарського суду Одеської області надсилались на адресу ТОВ ІНКО зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте отримання їх Відповідачем залежить від суб`єктивної поведінки останнього.

Додатково, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Письмового відзиву від ТОВ ІНКО до Господарського суду Одеської області як і інших клопотань або заяв не надходило, у зв`язку з чим у відповідності до частини 9 статті 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

05.09.2023 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

28.12.2007 р. між Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець, назву якого в подальшому змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради) та ТОВ ІНКО (Орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення № 104/10 (Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 64,2 (шістдесят чотири і дві десятих) кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, 26 (об`єкт оренди).

Термін дії договору оренди з 28.12.2007 р. до 26.12.2008 р. (пункт 1.3 Договору).

За орендоване приміщення Орендар, зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 800,00 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства (пункт 2.2 Договору).

Орендар вносить оренду плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (пункт 2.4 Договору).

За невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим Договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки у відповідності з чинним законодавством. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору (пункт 5.1 Договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками контрагентів.

28.12.2007 р. між Орендарем та Орендодавцем підписано акт приймання-передачі приміщення.

В процесі господарської діяльності між сторонами укладалися Додаткові договори до Договору, за якими продовжувався строк дії Договору, збільшено площу переданого в оренду приміщення з 64,2 кв.м до 78,9 кв.м, в т.ч. Додатковим договором від 25.04.2017 р. № 9 викладено пункт 2.2 Договору в новій редакції: «За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати оренду плату з 06.01.2017 р. в розмірі 3402,84 грн без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції та є базовою ставкою орендної плати за місяць»; Додатковим договором від 26.03.2018 р. № 10 продовжено термін дії договору до 26.02.2021 р.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 р. у справі № 916/3680/20 розірвано договір оренди від 28.12.2007 р. № 104/70 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ІНКО (Код ЄДРПОУ 30662748) та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595); виселено Товариство з обмеженою відповідальністю ІНКО (Код ЄДРПОУ 30662748) з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 78,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, 26, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (Код ЄДРПОУ 26302595). Повний текст рішення складено 01.04.2021 р.

28.03.2023 р. Департамент звернувся до ТОВ ІНКО із претензією (вих. № 1540) стосовно сплати заборгованості за оренду плату у розмірі 21144,16 грн та заборгованості за прострочення повернення об`єкту оренду з 22.04.2021 р. по 31.03.2023 р. у зв`язку із набранням рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 р. по справі № 916/3680/20 законної сили, яким розірвано укладений між сторонами Договір та виселено Відповідача із орендованого приміщення.

Претензія повернулась до Департаменту неврученою.

Відповідно до представленого Департаментом розрахунку заборгованості за період з січня по 21 квітня 2021 р. у ТОВ ІНКО наявна заборгованість з орендної плати у розмірі 21144,16 грн, а після 21 квітня 2021 р. по квітень 2023 р. рахується заборгованості у вигляді неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди сукупним розміром 331593,96 грн.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Припинення зобов`язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (пункт 68 постанови Верховного Суду від 10.02.2021 р. у справі № 908/288/20).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частин 1 та 6 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 та 4 статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідно до частини 1 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий Договір оренди нежилого приміщення від 28.12.2007 р. № 104/10.

При цьому ТОВ ІНКО як Орендарем в порушення приписів статей 525,526,610,629,759,762 ЦК України, статей 193,283,286 ГК України та умов Договору обов`язку з перерахування орендної плати за період з січня 2021 р. по 21 квітня 2021 р. не виконано, не дивлячись на те, що з урахуванням приписів частини 1 статті 530 ЦК України та умов пункту 2.4 Договору строк виконання щомісячних зобов`язань настав.

Перевіривши представлений Департаментом розрахунок заборгованості ТОВ ІНКО з орендної плати за період з січня 2021 р. по 21 квітня 2021 р. господарський суд погоджується із ним, оскільки останній виконано у відповідності до методології чинного законодавства України, відтак стягнення з ТОВ ІНКО на користь Департаменту підлягає 21144,16 грн заборгованості з орендної плати.

Як зазначено в описовій частині цього рішення рішенням Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 р. у справі № 916/3680/20 розірвано договір оренди від 28.12.2007 р. № 104/70 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ІНКО (Код ЄДРПОУ 30662748) та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595); виселено Товариство з обмеженою відповідальністю ІНКО (Код ЄДРПОУ 30662748) з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 78,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, 26, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (Код ЄДРПОУ 26302595). Повний текст рішення складено 01.04.2021 р.

Згідно із частиною 1 статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно ж до частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня інформація стосовно апеляційного оскарження учасниками справи № 916/3680/20 рішення суду, відтак в силу приписів статей 241,256 ГПК України рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 р. у справі № 916/3680/20 набрало законної сили 22.04.2021 р.

Положення статті 129-1 Конституції України передбачають, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

У відповідності до частини 1 статті 327 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Приписами частин 2 та 3 статті 653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ж із частиною 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

В силу частини 2 статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акту приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною 1 статті 785 ЦК України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною 2 статті 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, яку Позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Зазначений висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 р. у справі № 910/13695/18.

Враховуючи викладене, те, що рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 р. у справі № 916/3680/20 набрало законної сили 22.04.2021 р., тобто з цієї дати розірвано договір оренди від 28.12.2007 р. № 104/70 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ІНКО (Код ЄДРПОУ 30662748) та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595), відтак у ТОВ ІНКО з цієї дати виникло зобов`язання повернути Орендодавцю передане в оренду приміщення, проте відповідних доказів до матеріалів справи не представлено, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов`язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини 2 статті 785 ЦК України, а саме: покладення на нього обов`язку зі сплати неустойки, нарахованої за період 22 квітня 2021 р. по квітень 203 р.

Перевіривши наданий Департаментом розрахунок неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за Договором, суд вбачає, що до суми вказаної неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 785 ЦК, Департаментом включено податок на додану вартість.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V "Податок на додану вартість" ПК України, зокрема, у статті 185 останнього перелічені операції платників податку, що є об`єктом оподаткування. Заходи відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування.

Податковим кодексом України як спеціальним нормативним актом, що визначає питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не регламентовано включення до бази оподаткування ПДВ заходів відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому для цілей оподаткування законодавцем не передбачено винятків щодо спеціальної неустойки, встановленої частиною 2 статті 785 ЦК України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 ПК України, податок на додану вартість (ПДВ) це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ вступає додана вартість новостворена підприємством вартість за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

З огляду на аналіз частини 2 статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Отже, при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Саме такий правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 20.11.2020 р. у справі № 916/1319/19.

З огляду на викладене, судом в межах визначеного позивачем періоду (22.04.2021-квітень 2023) проведено власний розрахунок передбаченої частиною 2 статті 785 ЦК України неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення, відповідно до якого розмір такої неустойки складає 276328,30 грн (розраховано наступним чином: 138164,15 грн (сума орендної плати з урахуванням індексу інфляції без податку на додану вартість за вищенаведений період) х 2 = 276328,30 грн).

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ІНКО про стягнення 352738,12 грн заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІНКО (43025, м. Луцьк, вул. Кривий Вал, буд. 34, Код ЄДРПОУ 30662748) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26302595) 21144/двадцять одну тисячу сто сорок чотири/грн 16 коп. заборгованості з орендної плати, 276328/двісті сімдесят шість тисяч триста двадцять вісім/грн 30 коп. неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди та 4462/чотири тисячі чотириста шістдесят дві/грн 08 коп. витрат по сплаті судового збору.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку статті 327 ГПК України.

Повний текст складено 11 вересня 2023 р.

Суддя С.Ф. Гут